Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#25 за 22.06.2012
«Х╕ба ж Укра╖на – вже б╕льше не храм?..»
Василь П╤ДДУБНЯК

Л╕тература

Поет, проза╖к, публ╕цист, есе╖ст Василь П╕ддубняк народився 1951 року на хутор╕ Красний Кут Теплицького району на В╕нниччин╕ в с╕м’╖ роб╕тника цукрозаводу ╕ колгоспниц╕. Зак╕нчив ф╕лолог╕чний факультет Одеського ун╕верситету ╕м. ╤. Мечникова (1974). Працював кореспондентом ╕ редактором рад╕о, газет Теплика (В╕нниччина), Одеси, Кривого Рогу, директором видавництва «Степ» (Херсон), головним редактором альманаху «Степ», начальником редакц╕йно-видавничого в╕дд╕лу видавництва «Наддн╕прянська правда», власкором газет «День» ╕ «С╕льськ╕ в╕ст╕», «Голос Укра╖ни», Нац╕онального рад╕о Укра╖ни.
Першим ╕з м╕сцевих журнал╕ст╕в обнародував у прес╕ факти голодомору на Херсонщин╕ («Жниво Молоха», газета «Лен╕нський прапор», 1989).
Член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни (з 1979), Асоц╕ац╕╖ укра╖нських письменник╕в (з 2001).
Публ╕кувався в обласних ╕ всеукра╖нських виданнях, у переклад╕ – в США. Окремо вийшли зб╕рка поез╕й «П╕зн╕й листопад» (1997), «Словник журнал╕ста ╕ видавця» (2005), публ╕цистичний нарис «Жниво Молоха» (2006).

Василь П╤ДДУБНЯК
«Х╕ба ж Укра╖на – вже б╕льше не храм?..»

ЮВ╤ЛЕЙНЕ

╤ оплески, ╕ поплески, ╕ сп╕ч╕.
А де ж герой? Чому ж його нема?
В╕дходить сонце, а натом╕сть – св╕ч╕…
А де ж?...
— Нема, — в╕дказу╓ зима.
«Великий, незабутн╕й, величавий…»
А де ж герой?
Розгублен╕ стоять…
Як ╕ зима, затрималася слава,
Укрилася сн╕гами сн╕гожать.
╤ чайок гук над зламаним лиманом,
Над кручами, що нижчають як день.
А де ж герой?
Коли ж в╕н сам постане?
Чому прийти збирався, а не йде?
Не дочекались… А нав╕що ждати?
Суворий час зробив фатальний стриб…
…А в╕н вгор╕, на голуб╕й загат╕,
Сто╖ть безмовний й спогляда╓ вглиб.
* * *
Люди, взгляните на скалы –
Это могилы побед.
Николай Дмитриев
Горе горами ходить нетл╕нно,
Сизий сок╕л над ними кружля.
А внизу – тр╕умфальна кра╖на,
Т╕льки вбога в кра╖н╕ земля.
╤ не скел╕ навколо – хороми,
А в хоромах – пороки земн╕…
У безсмертниках – стежка додому,
╤ забут╕ обличчя в в╕кн╕.
Т╕ обличчя – ╕кони на ст╕нах,
Т╕льки ж слава пройшла мимо них.
╤ забула про них Укра╖на,
Мов любили ╖╖ не вони!
П╕дн╕муся на скел╕ востанн╓,
Сок╕л сизий мене прив╕та.
╤ хмаринкою в неб╕ розтану,
Не внизу розчинюся, а там!
╤ торкатиме скелю п╕дхмарну
Св╕тло соняха з р╕дних кра╖в…
╤ збагну лише тут, що немарно
Я розтрачував сили сво╖.

КРАСНИЙ КУТ

Кра╖ни край,
Де верби б’ють поклони
Ген-ген, перед ╕конами ставк╕в.
Це – Красний Кут,
Наречений Червоним
╤з легко╖ руки б╕льшовик╕в.
Його ╕з швидк╕сних хайве╖в
ледве видно,
╤ то, якщо дивитися згори.
Он д╕д ╕де ╕з ликом Св╕товида,
Он дим ╕де, бо Красний Кут – горить!
Горять сади, бо вже пора гор╕ти,
У в╕кнах скачуть ╕скорок ро╖.
╤ плинуть в Лету
Пережитки л╕та,
А з Лети в л╕то – спогади мо╖.
А я – на перехрест╕, роздор╕жж╕:
— Х╕ба це край, де св╕т явивсь мен╕?..
Х╕ба ж ця батьк╕вщина – заруб╕жжя
З татарином чи ск╕фом на кон╕?
Так н╕ ж – сво╖!
Але ж чому мов тат╕?
А де ж собори уразливих душ?..
Д╕д Св╕товид мовчить.
А в крайн╕й хат╕
Горить в╕кно, немов букетик руж.
* * *
Все б╕льше палац╕в
На вбогих просторах,
Все б╕льше фортець
На розруях природ…
╤ що не куток, то Содом ╕ Гоморра,
╤ що не район – остовп╕лий народ.
Та що ж воно чиниться
в храм╕ в╕тчизни?
Х╕ба ж Укра╖на –
вже б╕льше не храм?..
Ус╕ новос╕лля под╕бн╕ на тризну
В облоз╕ майбутн╕х ру╖н-панорам.
Гадалось – до щастя,
Ввижалося – вгору,
Не нин╕, так завтра збуду╓мо рай.
А що воно вийшло?
Содом ╕ Гоморра, —
В╕д р╕чки Луган╕ по сивий Дунай.
Та в╕тер круги сво╖ не забува╓,
Повернеться в╕тер на св╕тл╕ круги!
Содом упаде ╕ Гоморра скона╓,
В╕тчизна вв╕йде у свят╕ береги.
Зневажен╕ кон╕ в╕дчують свободу,
Земля в╕д терновищ
зв╕льниться сама.
╤ звернеться Небо саме до народу:
— Це ваша в╕тчизна, бо ╕нших –
Нема!

 ЩЕ

╤ще зима, ще зимонька, м╕й брат!
Ще вимерзають зр╕джен╕ озим╕,
Ще в пам’ят╕ – радянський каземат,
Ще в споминах – сиб╕ри несходим╕.
Ще ми – раби. Хоча вже – й не раби,
Бо ж Укра╖на – хвил╕ в океан╕!
…На с╕р╕м тл╕ непевно╖ доби
Л╕та проходять – майже окаянн╕.
Чужих вожд╕в позбувшись ╕ ярма,
Ми думали, що вс╕ дороги – вгору.
Аби ж знаття, що не у гору – в горе,
╤ знов не одн╕╓ю ж – обома!
Та люди все ж не мертв╕, а жив╕!
Не гвинтики страшного «механ╕зму»,
Що Укра╖ну тяг до комун╕зму,
Як пес Рябко – ланцюг в г╕рк╕й трав╕.
╤ще зима.
Та б╕льша╓ вже день.
Ще глупа н╕ч,
Та сх╕д вже рожев╕╓…
Над╕я-Д╕ва по Вкра╖н╕ йде.
— Куди ╕деш?
— Не знаю, — каже Д╕ва.

ЧУЖ╤ СОЛДАТИ

На берез╕ маленько╖ р╕ки,
Що ср╕бляно туркоче п╕д горою.
Вже п╕встол╕ття сплять чолов╕ки…
В Н╕меччин╕ сво╖й вони – геро╖!
А тут вони у полинах лежать:
Невп╕знан╕, худющ╕, безборонн╕…
╤з берега в р╕ку тече ╕ржа,
Мов кров ╕з горла мертво╖ Горгони.
Можливо, ╖х останки заберуть
(Якщо узнають м╕сце поховання…),
╥м все одно, бо вдруге не помруть,
╥х вдруге не зустр╕не
Д╕м в туман╕.
Ледь фосфоряться
Вимит╕ к╕стки,
Заплутан╕ в полинов╕м кор╕нн╕.
А час як час: горта╓ стор╕нки,
А тл╕н як тл╕н: горта╓ мертв╕ т╕н╕.
А десь в Берл╕н╕, Нюрнберз╕ чи де
Над╕ються на марення повернень:
«Писав, що м╕сяць-другий
╕ – прийде…»
Вже в╕к новий.
А де ж тв╕й любий Вернер?
В╕н, може, тут, на берез╕ р╕ки,
Над водами, що майже без╕менн╕.
…Горта╓ час посмертн╕ стор╕нки,
Д╕ставши ╖х з нагрудно╖ кишен╕.

ТИЖДЕНЬ УДОМА
Маленька поема

1
…Навколо – поволока, мжичка,
 померки.
Колеса вибивають музичн╕ вар╕ац╕╖
На теми неозорост╕ Укра╖ни.
Ус╕х зморив Морфей.
Та не спиться мен╕, бо потяг швидкий
В’╖жджа╓ не просто у морок –
У морок мо╓╖ отчини!
«Хай станеться Св╕тло!» — каже В╕н.
╤ св╕тло ста╓ться!
╤ шлях мен╕ каже додому
╢диний пожовклий листок
На древ╕ В╕чност╕.
2
П╕сля в’╖зду у Св╕тло
Ще довго не покида╓ почуття
 невагомост╕.
Розгублений,
Нарешт╕ пом╕чаю головне:
Хмари над Красним Кутом,
Хутором,
Якого б╕льшовики нарекли по-сво╓му –
Червоним.
А п╕д горою без╕менна р╕чка-луг╕вка
В╕дразу зблиску╓.
А за луг╕вкою зблискують ставки,
За ставками – калюж╕…
За водою з’явля╓ться Пов╕тря.
Пишу ╕з велико╖ л╕тери,
Бо таке пов╕тря,
Як у Красному Кут╕,
Людство ось-ось заноситиме
У Червону книгу.
А де ж це суша?
«Станеться!» — чую згори.
3
Стаю на кол╕на перед Богом
╤ образом
Суходолу.
В╕дгукуються предков╕чн╕ горби,
З-п╕д яких спрадавна
Добувають б╕лу глину…
Аби не ця глина,
То чим би б╕лили ст╕ни хат
Наш╕ незабутн╕ матер╕?
Хати наш╕ – бригантини епох.
Як т╕льки з’явилося море трав ╕ кв╕т╕в,
Попливли б╕л╕ в╕трильники
У б╕лий св╕т.
╤ дос╕ б╕л╕ють,
Вказуючи найкоротш╕ шляхи додому.
4
Спасиб╕ Творцев╕!
Бо ж якби не В╕н,
То х╕ба ж би я мав щастя
Спостер╕гати за Сонцем?
Сонце сво╖ми золотими ключами
В╕дкрива╓ браму ранку
╤ закрива╓ браму вечора.
Прост╕ реч╕,
Але (чесно!) згадав про них
Лиш у мал╕й в╕тчизн╕,
Яку чомусь завжди засту╓
Зб╕рний образ велико╖.
╤ четвертий день в╕дходить у в╕чн╕сть…
По Чумацькому шляху
╥дуть мо╖ дорог╕ п╕л╕грими.
М╕сяць – корона Цариц╕ Небесно╖ –
Золотить бан╕ храму,
Ся╓ над золотими лугами безсмертя,
Поверта╓ в╕дчуття простору.
5
Плеск╕т риби у берез╕
Спростову╓ думку про те,
Що вода у ставках геть змертв╕ла.
Летить над сонним плесом чиб╕с,
А при бит╕й дороз╕
Ча╓чка росу п’╓…
Знак Риби –
Перша монограма Христа.
Цей благословенний плеск╕т у водах,
Рожева пахолодь над затуманеним плесом –
Що може бути р╕дн╕шим
У нап╕взабутому краю?
Пернате царство заявля╓ про себе
Сп╕вом ангельським,
Бо ж, мабуть, ангели вчили сп╕вати
Пташок…
╤ стук╕т вагонних кол╕с тут недоречний:
Наближають до Творця
Не гудки швидких по╖зд╕в,
А шеп╕т риби,
Чути який дано не вс╕м…
6
Йдуть корови по д╕бров╕,
З╕рка на лоб╕ коня
Кида╓ промен╕
На незабутн╕ луги дитинства.
Отари овеч╕ на горбах перекочуються,
Зд╕ймаючи зоряний пил
Земних галактик.
«Створимо людину
За нашим образом ╕ подобою?» —
Запитання Творця,
Адресоване Синов╕,
Робить мою душу ще вразлив╕шою ╕ пам’ятлив╕шою.
А ╕з хут╕рського гучномовця
На зал╕зобетонному стовп╕ –
голосом естрадним:
«Душу й т╕ло ми положим…»
Але ж, але ж:
«На початку було Слово,
╤ Слово було у Бога…»
Укра╖на ╕ без нас зна╓,
Що вона ще не вмерла.
Тому мусимо пам’ятати
(╕ повторювати) про те,
Що на початку все ж був не г╕мн,
Хай ╕ – Укра╖ни.
…А в саду Едемському – чуж╕ люди.
Кажуть, як╕сь ╕нвестори.
Колись же, мабуть, першолюди
Жили у нашому сел╕,
Бо де ж ╕ще рай, як не тут?
Т╕льки на вулиц╕ – майже н╕кого.
╤ лише в╕д п╕л╕грима д╕знаюся про те,
Чому майже н╕кого:
— Адам сторожу╓ рай десь в
Н╕меччин╕ чи Португал╕╖,
А ╢ва няньчить чужих д╕тей
десь у ╤тал╕╖.
7
Ангели на неб╕ ╕ люди на земл╕
(╤ я з ними)
Славимо Творця.
…Стаю на кол╕на
На землю мало╖ отчини
╤ сам соб╕ кажу:
«Чим менша отчина,
Тим б╕льше небо над нею!»
Воздаю славу Тому,
Хто подарував мен╕ цей тиждень вдома.
Прочитавши л╕тан╕ю ранкову
У Красному Кут╕,
Веч╕рню молитву Богов╕ воздаю
Вже в ╕ншому краю.
Вт╕м, д╕м наш не тут.
Д╕м наш там, де нема╓
Швидких потяг╕в ╕ стр╕мких
аероплан╕в,
Де н╕кому не дано
перейменовувати
Нав╕ть маленьку травинку,
Не те, що вулиц╕ чи й м╕ста!
Там, де су╓та су╓т –
незрозум╕ле поняття,
Де спок╕й не ма╓ н╕чого сп╕льного
╤з патр╕отичною др╕мотою,
Де н╕ символ╕в, н╕ ╕дол╕в,
Н╕ форм, н╕ ф╕рм,
А лише те,
Що назива╓ться В╕чн╕стю.
Ам╕нь.

м. Херсон

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10432

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков