Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 06.07.2012
КРИМ — ЛЬВ╤В — «СВ╤ТЛИЦЯ» — УКРА╥НА!

ЧОМУ ПОТР╤БЕН КОРПУНКТ «КРИМСЬКО╥ СВ╤ТЛИЦ╤» У ЛЬВОВ╤

Недавно зробив при╓мне в╕дкриття: людей, яких надиха╓ культурна сп╕впраця ╕ як╕ жад╕бно всотують ╕нформац╕ю з р╕зних куточк╕в Укра╖ни, не так вже й мало. Принаймн╕, в Галичин╕. Звичайно, т╕, кого ц╕кавить перш за все матер╕альний б╕к нашого буття, переважають ╕ в цьому рег╕он╕. Але й перша категор╕я людей ╓ досить численною. Тому конче треба навчитися знаходити, виявляти ц╕кавих людей серед загалу. А пот╕м постаратися ╖х не втрачати. Н╕коли! Тобто йдеться про посл╕довну журнал╕стську л╕н╕ю. Посл╕довн╕сть ╓ важлив╕шою нав╕ть, н╕ж ф╕нансовий ресурс, хоча ╕ без останнього журнал╕стов╕ кепсько. Але коли читач╕ звикають, що газета ╕сну╓ не лише для ╕нформування, а й творить для них певне середовище, вони починають ставитися до не╖ з ╕ще б╕льшою повагою. Тод╕ знаходяться все нов╕ й нов╕ резерви, як╕ компенсують в╕дсутн╕сть кошт╕в. Це можна назвати «ефектом пробудження». Галичани (учасники под╕й 1989-1990 рр.) розум╕ють, про що йдеться.

ВСЕ КРИМСЬКЕ ТУТ ╢ ЗАТРЕБУВАНИМ

Отже, детальн╕ше про роботу «Кримсько╖ св╕тлиц╕» на Прикарпатт╕. Або, як кажуть фах╕вц╕, зупинимося на технолог╕ях. Прихопивши з собою дек╕лька прим╕рник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» та «Слова Севастополя», вирушаю з╕ Львова у п╕вденному напрямку. Ось ╕ Коломия — велике м╕сто, де все кримське ╓ затребуваним. К╕лька прим╕рник╕в «Слова Севастополя» заношу Микол╕ Солоненку, забувши, що до № 3-4 2012 року коломийчанин ╕ сам причетний, адже ╓ автором статт╕ «Юв╕лейн╕ мил╕ в╕йськового флоту». Однак зайв╕ числа ентуз╕астов╕ не зашкодять... Залишаю прим╕рник «Слова», де йдеться про музей побуту Зах╕дно╖ Укра╖ни у Севастопол╕, творцем якого ╓ Михайло Кузьменюк, колишн╕й прац╕вник черн╕вецького телебачення. А ще там згадуються ╕мена наших севастопольських подвижниць: Валентини Лопатюк, Тамари Мельник, Нел╕ Кравчук, Богдани Процак. На перш╕й стор╕нц╕ – фото юно╖ Катерини ╤вково╖ та ╖╖ чудовий в╕рш про Укра╖ну. Що спонука╓ ╖╖, рос╕янку з донецько-кримським кор╕нням, так щиро любити Укра╖ну? Пов╕рте, коломийчанам це ц╕каво! З хвилюванням ╕ захопленням вони читатимуть ╕ про родину Супрун╕в ╕з Старого Криму («КС» в╕д 25.05.2012), адже людей, у яких синьо-жовтий прапор майорить над оселею, тепер ╕ в Галичин╕ небагато. Заспоко╖лися галичани, або, як кажуть, «спочили на лаврах». А Супруни н╕коли не «розмагн╕чуються», у них кожен день – це боротьба за власне утвердження ╕ збереження нац╕онально╖ г╕дност╕. Микола Солоненко наполяга╓, щоб я зустр╕вся з найактивн╕шими д╕ячами Коломийщини: Любомиром Грабцем, Геннад╕╓м Романюком, Ольгою Баранецькою... З великою рад╕стю погоджуюсь, але роблю застереження: це на зворотному шляху. А зараз посп╕шаю до Космача! Так хочеться хоч на годинку п╕днятися в гори, аби набрати повн╕ леген╕ ц╕лющого г╕рського пов╕тря! А пот╕м буде праця – робота над ун╕кальним щоденником Василя Боб’яка, про який я згадував у статт╕ «Культурна столиця Карпат» («КС» в╕д  4.11.2011). В Космач╕ мене вже чекають, затримуватись не можу...

«МЕН╤ НАКАЗУВАВ Д╤ДО, ЩОБ Я ЗБЕР╤ГАВ СТАРОВИНН╤ РЕЧ╤ ТА ПЕРЕКАЗУВАВ ПРО НИХ СВО╥М НАЩАДКАМ…»

Нагадаю, що Василь Боб’як (1904-1987) — це сво╓р╕дний л╕тописець Гуцульщини (збер╕гся щоденник, у якому заф╕ксовано найголовн╕ш╕ космацьк╕ под╕╖ з 1912 до 1980 року), колишн╕й м╕л╕ц╕онер, якого шанували люди, ц╕нували укра╖нськ╕ повстанц╕ та мусила терп╕ти радянська влада. Мусила, бо на таких, зазвичай, все й трима╓ться... От якби ще Боб’як не був таким затятим укра╖нцем, то м╕г би й у Верховн╕й Рад╕ зас╕дати – в радянський пер╕од так╕ жертовн╕ трудар╕ ╕нколи туди потрапляли. Але бути «гнучкоши╓нком» ╕ манкуртом Василь Боб’як не м╕г. Порода не та, виховання ╕нше. Гасло: «мой адрес – не дом и не улица» — теза явно не боб’як╕вська. У його щоденнику знаходжу ц╕кавий запис за 1916 р╕к: «Мен╕ наказував д╕до, щоби я збер╕гав старовинн╕ реч╕ та переказував про них сво╖м нащадкам…» Збер╕г мудрий гуцул чимало, а щоденнику колишнього м╕л╕ц╕онера (а ще л╕сника, прац╕вника к╕нопересувки, беззм╕нного голови батьк╕вського ком╕тету м╕сцево╖ школи) ц╕ни не складеш! Нав╕ть з нашо╖ сьогодн╕шньо╖ теми його можна цитувати рясними гронами, ╕ ц╕на кожного речення буде великою. Скаж╕мо, коли йдеться про культурницьк╕ контакти горян, ╖хн╕ враження в╕д ╕ншого етнорег╕ону:
«…У них танц╕ мляв╕, а гуцульських танц╕в з них н╕хто й не бачив. Коли ми затанцю╓мо свого «аркана» чи з╕рвемось у гуцульський, який ми тод╕ називали «танцем Довбуша», то м╕сцев╕ жител╕ т╕льки ахали ╕ боялися п╕дступити, аби ми не втягнули ╖х у цей вир…»
Уяв╕ть соб╕, йдеться не про Полтавщину ╕ не про Волинь, а про т╕ ж таки Карпати. Але вже не про Гуцульщину, а про Вигоду Долинського пов╕ту, куди двадцять космачан по╖хали на зароб╕тки. Якщо не помиляюся, йдеться про етнограф╕чну Бойк╕вщину. Мова майже однакова, але така в╕дчутна р╕зниця в народних танцях! Зараз ╖╖ тако╖, певно, вже нема╓, бо народн╕ танц╕ живуть лише в танцювальних колективах, «аркан» теоретично можуть ╕ полтавчани танцювати. Але тод╕ кордон пом╕ж гуцулами ╕ бойками був значно ч╕тк╕шим, н╕ж тепер. Щоденник це заф╕ксував.  Водночас попри таку р╕зницю р╕вень нац╕онально╖ св╕домост╕ населення був дуже високим.
Коли на початку 90-х рок╕в укра╖нськ╕ оф╕цери з Севастополя ╖здили до Галичини встановлювати шефськ╕ зв’язки, стар╕ люди казали ╖м, що пам’ятають, як ╖хн╕ батьки, д╕дус╕ ╕ бабус╕ в часи УНР ╕ ЗУНР збирали грош╕, одяг ╕ харч╕ для в╕йськового флоту молодо╖ держави, зокрема, для 1-го Гуцульського полку укра╖нсько╖ морсько╖ п╕хоти.
╤ хоч танцювали гуцули не так, як бойки (╕ тим паче не так, як наддн╕прянц╕), але захищати морськ╕ рубеж╕ Укра╖ни були готов╕! Дай, Боже, щоб тепер наш╕ юнаки так рвалися в арм╕ю ╕ так були готов╕ до захисту В╕тчизни.
До реч╕, тод╕ ж, у 1923 роц╕, Василь Боб’як ф╕ксу╓ ╕ зворотний процес, тобто культурницький вплив бойк╕в на гуцульських зароб╕тчан:
«Там були брати Микола ╕ Олекса Гутаки з-п╕д Вигоди. Хлопц╕ дуже вродлив╕, струнк╕, вище середнього зросту, б╕ляв╕. Волосся у них укладене хвилями, голос в обох милозвучний, оксамитовий. Багато знають укра╖нських народних п╕сень, ╕ в них вони чудово виходять. Наш╕ хлопц╕ переймають в╕д них мелод╕╖ ╕ записують слова…» Як бачимо, тод╕шн╕ гуцули жваво ц╕кавилися культурою «не свого» рег╕ону ╕ не л╕нувалися, докладали певних зусиль, аби розширити культурницьк╕ горизонти сво╖х земляк╕в-ровесник╕в. Нин╕шня наша молодь, з╕псована «зомбоящиками», пом╕тно програ╓ тод╕шн╕м кос╕вчанам...
Думаю, ╕ кримчанам про таке ц╕каво читати, адже п╕востр╕в завжди був сво╓р╕дним «плавильним казаном», процеси тут в╕дбувалися аналог╕чн╕ (т╕льки були значно ╕нтенсивн╕шими), тож ц╕каво вивчати гуцульське ╕ пор╕внювати з кримським.

«СВ╤ТЛИЧКУ» ГУЦУЛИ ПОЛЮБИЛИ

У Космач╕ до мене при╓дналася наша давня «св╕тличанка», вчителька з ╤вано-Франк╕вська Соф╕я Глад╕й. Вона чимало робить для того, щоб газету нашу читали нав╕ть у найв╕ддален╕ших селах Прикарпаття. Соф╕я Дмитр╕вна в╕дразу стала «сво╓ю» серед гуцул╕в, особливо до не╖ тягнулися д╕ти. Ми довго говорили з Василем Петрованчуком та з Даркою Садов’як – ╖хн╕ родини ╓ нашими в╕рними читачами. Якщо не помиляюся, передплатив газету ╕ Олекса Кушн╕рчук, збира╓ться передплатити ╕ школа. Контакт╕в м╕ж Кримом ╕ Гуцульщиною б╕льше, н╕ж зда╓ться на перший погляд. Колись на посаду мера Ялти балотувався кор╕нний кримчанин Борис Космач. Чи не з Гуцульщини його кор╕ння? Звичайно, в╕н не м╕г не по╖хати на Гуцульщину, не м╕г не закохатися в цей дивний край. З’явилася ще одна ниточка... Та й нашого «св╕тличанського» фотокора Олексу Носаненка космачани добре знають — бував у них не раз. П╕сля тепло╖ зустр╕ч╕ ╕ розмов з передплатниками над╕йшла черга щоденника.
…Читати його ц╕каво – доторк до ╕стор╕╖ завжди зворушу╓. Зверн╕ть увагу на ц╕  рядки: «Дорог╕ читач╕, яким цей рукопис попаде в руки ╕ хто буде мати терпелив╕сть читати його. Прошу пробачення за помилки, за пропущен╕ букви, за мою малограмотн╕сть. Але я в╕дкрив свою душу перед вами. А ви вч╕ться на мо╖х помилках ╕ н╕коли не повторюйте ╖х». Боже милий, як╕ там помилки — з пожовклих стор╕нок на вас н╕би дивиться зранена, але горда ╕ шляхетна гуцульська душа. Наведу лише два уривки.
«1919 р╕к. Румунськ╕ в╕йська в порозум╕нн╕ з поляками окуповують к╕лька пов╕т╕в Прикарпаття, щоб придушити укра╖нський рух. Румуни забирають-грабують все, що ╖м т╕льки п╕д руку попада╓. У селах та м╕стах забирають по╖зди, рейки, станки, худобу – все це вивозять до Румун╕╖. Лишають голу землю, а на н╕й голодних людей…»
А ось ╕нший запис, датований 1947 роком. Йдеться про голод у Бессараб╕╖, коли тисяч╕ б╕женц╕в зв╕дти опинилися на Прикарпатт╕: «Я на ринку в Коломи╖. Тут повно людей. Ус╕ просять милостиню незрозум╕лою мовою. Прислухаюся, чую румунськ╕ слова. Здогадуюся, що це молдавани. Роздаю останн╕ грош╕, а сам голодний. П╕дходить молодий чолов╕к високого зросту ╕ дивиться нап╕вбожев╕льними очима на ж╕нок, що продають як╕сь коржики. Заходить ззаду них, хапа╓ корж ╕ несе до рота. Але тут баби нападають на нього – гамселять кулаками ╕ хочуть вирвати той корж. Чолов╕к бл╕дий упав на землю. Я тод╕ напав на ж╕нок з криком: «Ви що? Не бачите, що чолов╕к збожевол╕в в╕д голоду? А ви ще б’╓те його? За що – за кусень хл╕ба?» Баби на хвилину розгубилися, а пот╕м пошепот╕лися ╕ накинулися на мене з лайкою. Тод╕ я схопив дв╕ цеглини ╕ попер на них. Ж╕нки похапали сво╖ клунки ╕ кинулися навтьоки. За той час голодний нещасливець з’╖в коржик ╕ дивиться на мене ласкавими очима. Щось сказав, а пот╕м п╕д╕йшов ╕ поц╕лував мен╕ руку…»
Твердим нац╕онал╕стом був Василь Боб’як, але завжди керувався милосердям, а не почуттям помсти. Тому його щоденник м╕г би стати таким соб╕ гуцульським «Новим запов╕том». Багато страждань ╕ принижень, але й сила добра в╕дчува╓ться. Н╕, таки треба видати його окремою книгою! ╤ добре, що «Кримська св╕тлиця» здатна робити ось так╕ маленьк╕ в╕дкриття – нав╕ть у карпатськ╕й глибинц╕.

ПРО ДОБРИХ ЛЮДЕЙ КОЛОМИ╥

Тепло проща╓мося з космачанами ╕ ╖демо до Коломи╖. На автостанц╕╖ нас зустр╕в Геннад╕й Романюк, голова пост╕йно╖ ком╕с╕╖ з питань осв╕ти, культури, туризму, ╕нформац╕йно╖ пол╕тики та свободи слова Коломийсько╖ м╕сько╖ ради. Разом з дружиною Галею вони тримають кафе «Звенислава», яке ╓ сво╓р╕дним культурно-мистецьким центром. Непогана ╕дея — мати невеличкий родинний б╕знес, який дозволив би спонсорувати бодай деяк╕ мистецьк╕ акц╕╖. В╕дкриттям була ╕ певна причетн╕сть пана Геннад╕я до кримськост╕. Маю на уваз╕ його грецьк╕ корен╕:
— Тато у мене укра╖нець, а мама — гречанка. Колись ╖╖ предки жили в Криму, а пот╕м рос╕йський цар переселив ╖х у степи Приазов’я. Мама народилася вже на Донеччин╕. Не було спокою грекам ╕ за б╕льшовик╕в. Наприк╕нц╕ 20-х рок╕в мого д╕да з трьома д╕тьми виселила з його помешкання в╕дома трактористка Паша Ангел╕на. Одн╕╓ю з доньок була моя мама…  Д╕дових брат╕в ╕ сестер також вивезли в Сиб╕р, там вони й загинули. Д╕дов╕ пощастило вижити, в╕н воював на фронт╕, був непоганим танк╕стом, д╕йшов до Берл╕на, тому його якось «помилували». А так ми з родини репресованих. Мама зак╕нчила Мар’╖нське педучилище  в 1954 роц╕, ╖╖ послали на Прикарпаття, щоб… боролася з бандер╕вцями. Потрапила в село Текуча на роботу. Б╕льш╕сть грек╕в тод╕ були укра╖номовними, бо в селах жили поряд з укра╖нцями, а вся с╕льська Донеччина тод╕ ще була укра╖номовною. Тож мама потрапила майже в р╕дне середовище ╕ зовс╕м не переймалася боротьбою з «укра╖нським буржуазним нац╕онал╕змом». Вона й дос╕ не вм╕╓ добре розмовляти рос╕йською... А ось ╖╖ р╕дн╕ брати, як╕ живуть в Мак╕╖вц╕, — т╕ вже зрос╕йщилися – попри те, що зак╕нчили укра╖нську школу...
Пот╕м Геннад╕й Миронович зв╕дкись витягнув св╕жий прим╕рник «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ похвалився, що нашу газету чита╓. Ось ╕ доказ – в числ╕ в╕д 15.06.2012 р. написано про в╕домого на Гуцульщин╕ сотенного УПА. Виявилося, що хтось ╕з друз╕в прочитав статтю Юл╕╖ Качули «Слава тоб╕, Гамал╕ю!» ╕ передав газету йому, адже там йдеться про р╕дн╕ кра╖ ╕ про ц╕каву культурницьку под╕ю. Отже, газета наша може мати  тут свого стаб╕льного читача. Особливо, якщо попрацювати з молоддю. Через п╕вгодини до нашого гурту при╓дналася молода актив╕стка КУНу Ольга Баранецька. Спочатку вона з ц╕кав╕стю слухала. А пот╕м розпов╕ла, як сама прийшла до укра╖нсько╖ справи:
— У наш╕й г╕мназ╕╖ ╕м. Михайла Грушевського завжди в╕дчувався патр╕отичний дух. Одного часу я в╕дгукнулася на пропозиц╕ю по╖хати в Карпати до кри╖вки «Грома». Майор УПА «Гр╕м» ╕з групою повстанц╕в продовжував боротьбу в горах до весни 1954 року. Там я познайомилася з молодими КУН╕вцями. Пот╕м брала участь у деяких акц╕ях ╕ в╕дчула, що це «мо╓»! У нас ╕ в родин╕ було патр╕отичне виховання, але тепер уже я запрошую батьк╕в на в╕ча ╕ м╕тинги. Кожного року на 14 жовтня у нас в центр╕ м╕ста палиться велика ватра ╕ молодь склада╓ присягу на в╕рн╕сть Укра╖н╕. В жовтн╕ 2008 року ╕ я стала членкинею КУНу. Якщо старше покол╕ння зараз визна╓, що трохи розчароване в пол╕тиц╕, то молодь ще б╕льше схильна впадати в крайнощ╕. П╕д час «помаранчево╖» революц╕╖ було велике п╕днесення, але пот╕м ╖╖ здобутки н╕велювалися ╕ втрачалися, тому молодь розчарувалася не менше, н╕ж старш╕. Але ╓ патр╕отична г╕лка молод╕жного крила КУНу, яка завжди готова боротися.
Д╕знавшись, що Ольга навча╓ться на польськ╕й ф╕лолог╕╖ (неспод╕вано трохи для актив╕стки КУНу, чи не так?), я запитав, чи не в╕дчувала вона певного дискомфорту, коли доводилося контактувати з шов╕н╕стично налаштованими поляками? Ольга в╕дпов╕ла так:
— Нещодавно я повернулася з Варшави. Була у Варшавському ун╕верситет╕, сп╕лкувалася з великою к╕льк╕стю людей. Виявля╓ться, у них в пол╕тиц╕ н╕чим не краще, н╕ж у нас. Велико╖ р╕зниц╕ я не в╕дчула… ╤ негативного ставлення до Укра╖ни я не бачила. Нав╕ть коли зач╕пали тему УПА — поляки реагували ц╕лком адекватно. Я скр╕зь ходила ╕з «конгрес╕вським» червоно-чорним значком, але поляки реагували на нього спок╕йно. Принаймн╕, так у Варшав╕. До того ж, поляки розум╕ють, що Укра╖на ╓ для них сво╓р╕дним буфером. Вони дуже не хочуть сп╕льного рос╕йсько-польського кордону. Запам’яталася тепла зустр╕ч у Любл╕н╕ в 2009 роц╕. Туди при╖хав укра╖нський гурт «Гайдамаки», ╕ вони виступали разом з польським гуртом «WooWoo». Це етномотиви, фольк плюс джаз – така соб╕ р╕зностильова музика, по╓днання укра╖нського ╕ польського. Виконувалася п╕сня: «Вавилон-систем», причому було оголошено, що вона звучить спец╕ально для Москви. Йшлося про те, як багато р╕к нам треба перейти («Як дужо мами до пшейсця в╓льк╕х жек…»), що полякам ╕ укра╖нцям треба переступити через багато ╕сторичних образ, щоб нарешт╕ настало примирення м╕ж двома народами. А в рол╕ Вавилона виступала… «п’яна в╕д нафти» Москва. П╕сня викликала величезне п╕днесення на майдан╕, поляки голосно ╕ довго скандували: «Укра╖на! Укра╖на! Укра╖на…» Так що, пов╕рте, мо╓ навчання на полон╕стиц╕ н╕коли не було обтяжливим у моральному план╕.
Пот╕м до нас при╓днався Любомир Грабець, син геройськи загиблого у 1944 роц╕ головнокомандувача «УПА-П╕вдень» Омеляна Грабця. Це один з найв╕дом╕ших д╕яч╕в Коломийщини. Попри таке геро╖чне «повстанське» походження, пан Любомир закоханий в р╕дну культуру ╕ пиша╓ться кожним маленьким культуролог╕чним в╕дкриттям:
— Чи зна╓те ви, що саме в Коломи╖ у 20-х роках минулого стол╕ття зародився жанр дитячо╖ музично╖ драматург╕╖? Саме наше м╕сто п╕дхопило перш╕ спроби Миколи Лисенка. На теренах колишнього СРСР це було ун╕кальним явищем. Не було н╕чого под╕бного н╕ у В╕рмен╕╖, н╕ в Груз╕╖, н╕ в республ╕ках Прибалтики… Опера Стеценка «╤васик-Телесик» вперше прозвучала у нашому виконанн╕ – ми виступали тод╕ на Всесоюзному телебаченн╕. Мама моя ще з 13 рок╕в була в гуртку у пан╕ Чубак╕вно╖, яка писала музику до укра╖нських казок. Мама також вважала дитячу оперу справою свого життя ╕ займалася нею пост╕йно — за винятком втрачених 11 рок╕в, коли перебувала в таборах ╕ на засланн╕...  П╕сля ╖╖ смерт╕ мушу я цим займатися – п╕дтримувати, розвивати, вивчати ╕ поширювати ╕нформац╕ю!
Поки ми розмовляли, дво╓ «Звенислав╕вських» музик ув╕мкнули апаратуру ╕ почали виконувати якусь п╕сню на честь «гостей з Криму». Зворушили дв╕ лемк╕вськ╕ п╕сн╕. Коли я запитав, чи знають хлопц╕, що п╕сню «Ой, верше м╕й, верше» викону╓ кримчанка Джамала ╕ що ця п╕сня дуже подоба╓ться ╖╖ матер╕, хлопц╕ в╕дпов╕ли ствердно. Отже, нав╕ть про так╕ окрем╕ факти кримсько-карпатського культурного сп╕вроб╕тництва знають люди Коломи╖. Про невимушену атмосферу «Звенислави» красномовно скаже ╕ така деталь. Схвильована лемк╕вськими п╕снями, Соф╕я Глад╕й взяла в руки м╕крофон ╕ засп╕вала власну:

«У св╕т п╕сень, де гра╓ веселково
Душа сп╕вця, як чистий д╕амант,
У св╕т краси, мелод╕╖ ╕ слова
Веде ус╕х
 Маестро-музикант…

Чудова музика, при╓мний голос! Знав, що Соф╕я Дмитр╕вна не байдужа до поез╕╖, але ж через власну скромн╕сть вона н╕коли не пробувала сп╕вати перед друзями. А тут «Звенислава» взяла ╕ мимовол╕ в╕дкрила новий «св╕тличанський» талант!
 А ще варто згадати, що п╕в-Гуцульщини заочно закохалося в родину Супрун╕в ╕з Старого Криму. Вс╕, хто переглянув статтю «Бор╕теся – поборете!» («КС» в╕д 25.05.2012), поривалися сказати тепл╕ слова геро╖чному подружжю кримчан, яке ст╕йко трима╓ться свого укра╖нства. А оск╕льки я мав телефон Олекс╕я Михайловича, то з реал╕зац╕╓ю цих бажань проблем не було. Тож у ц╕ дн╕ неодноразово лунали дзв╕нки в осел╕ Супрун╕в ╕з Старого Криму. Бо ╕ з Космача, ╕ з Коломи╖, ╕ з ╤вано-Франк╕вська телефонували небайдуж╕ «св╕тличани». ╤ все це виходило ц╕лком спонтанно, щиро, природно, а уявля╓те, що було б, якби кримсько-карпатське культурне сп╕вроб╕тництво було поставлено на серйозну основу? Якби запрацювала система… Звичайно, якби держава п╕дставила сво╓ плече, то усп╕х справи було б гарантовано на роки й десятил╕ття. Але й без не╖, спираючись лише на громадськ╕ зусилля, можна зробити чимало.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10472

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков