"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "Душі криниця"
#30 за 27.07.2012
«ЗЛИВА ЩАСТЯ» — ДЛЯ ЛЮДЕЙ!
«Св╕тлична» б╕бл╕отека поповнилася ще одн╕╓ю книжечкою — «Злива щастя», яку, зав╕тавши днями до редакц╕╖, подарував наш земляк – Петро Орлов. Трохи розпов╕в про себе. Народився у 1970 роц╕ в ╢впатор╕╖, де пров╕в дитинство ╕ юн╕сть. Але так був зачарований величною красою кримських г╕р, що мр╕яв жити саме в так╕й м╕сцевост╕. П╕сля зак╕нчення школи так ╕ вчинив — пере╖хав у г╕рське село Прохолодне Бахчисарайського району, власними руками побудував будинок й оселився в ньому. На запитання про осв╕ту, профес╕ю в╕дпов╕в мен╕ рядками власного в╕рша: Я — горець ╕з села Мангуш-Кьою, З л╕с╕в, де ходять олен╕ ╕ лан╕, До вас спустився з г╕р ╕ роздаю Природи дух ╕ розум нездоланн╕. Н╕чого б╕льше я не знаю, бо Я не навчався в ун╕верситет╕. В мен╕ живуть лише природа й Бог, Як в кожному народному поет╕. Пише в╕рш╕ «поет з народу» Петро Орлов ╕з семир╕чного в╕ку, з того часу ╖х друкують. Книжки сво╖ поет прода╓ сам (на його сайт╕ http://www.orlov.kiev.ua/ua/index.html — так ╕ записано: «Профес╕йна д╕яльн╕сть: автор, видавець ╕ розповсюджувач сво╖х книжок»). – Продавав книги спочатку б╕ля пам’ятника Пушк╕ну у С╕мферопол╕, — згаду╓ автор, — пот╕м почав ходити по ╕нститутах, р╕зних оф╕сах. Нелегко було з г╕рського села добиратися до м╕ста, достукуватися до сердець квапливих, нер╕дко байдужих людей, як╕ погодилися б придбати книжечку з мо╖ми в╕ршами. Спочатку писав рос╕йською мовою: Стихами торговать пытаюсь скромно я В вагонах поездов уже который год. Здесь все проводники — давно мои друзья. Они – такой простой, приветливый народ. Вагон, еще вагон. Железный стук колес. И никому, увы, нет дела до стихов. . . . Зачем день изо дня я вновь сюда иду? Увидеть сотни лиц и равнодушных глаз? На счастье на свое иль на свою беду В том вижу я свой долг. И снова каждый раз, Когда мои стихи читает пассажир, Я верю: в нем взойдет волшебная заря, Откроются пред ним врата в чудесный мир, И чувствую, что жизнь живу свою не зря. — Життя так склалося, що к╕лька рок╕в тому ми з родиною перебралися до Ки╓ва, — продовжу╓ свою розпов╕дь Петро Орлов. — Там було б╕льше можливостей для розповсюдження в╕рш╕в, але перепоною стало те, що я зовс╕м не знав укра╖нсько╖ мови. Було соромно перед людьми, до яких я звертався з╕ сво╖ми книгами, пост╕йно перед ними вибачався, бо не вс╕ слова розум╕в. Наполегливо взявся вивчати мову самотужки. Спочатку я багато читав укра╖нською, особливо мен╕ подобались в╕рш╕ Л╕ни Костенко, Лес╕ Укра╖нки. Але хоч я вже ╕ знав укра╖нськ╕ слова, та все ж неправильно ╖х вимовляв, робив наголос. Почав використовувати ╤нтернет. Прослухав укра╖нською мовою сво╖ улюблен╕ (ще з дитинства) книги Антуана де Сент-Екзюпер╕ «Маленький принц», «Планета людей» та ╕нш╕. А якщо дивився ф╕льми, то т╕льки т╕, що як╕сно дубльован╕ укра╖нською мовою. Я наст╕льки захопився вивченням укра╖нсько╖ мови, що почав нею також писати в╕рш╕. Переконався, що вона значно багатша, «пол╕фон╕чн╕ша» в╕д ╕нших мов. Нею можна передати не т╕льки почуття, а й в╕дт╕нки почутт╕в! Укра╖нська, напевно, найкраща м╕ж мов Для п╕сень, молитов ╕ в╕рш╕в, Що народжуються у глибинах сердець — В царств╕ щиро╖ в╕ри й любов╕. Милозвучна, велична, сп╕вуча вона, Наче голос само╖ душ╕. Адже в╕чне звертання до Бога ╓ суть Будь-яко╖ велико╖ мови. — Хоч ╕ писав вже укра╖нською, – розпов╕да╓ дал╕ наш г╕сть, — але життя в столиц╕ стало не по кишен╕. Довелося продати св╕й будиночок у Прохолодному, ми повернулися до р╕дного Криму, тепер уже в С╕мферополь. Тут, у видавництв╕ «Таврида», Петро Орлов цього року видав невеличку зб╕рку в╕рш╕в укра╖нською мовою «Злива щастя». В╕рш╕ ц╕╓╖ книжечки просв╕тлен╕ любов’ю до Бога, людей, Батьк╕вщини. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в деяк╕ з них. * * * Усм╕хнися. Отак буде краще. Тоб╕ кепсько, а ти усм╕хнися. Бо за прикрощ╕ думати нащо? Ус╕ злигодн╕ — просто др╕бниц╕. Не всм╕хнутися — чорна невдячн╕сть Богов╕, що нас ма╓ навчати ╤ дару╓ не т╕льки удач╕, А й нагоди ус╕х вибачати. Не всм╕хнутись не ма╓ш ти права. Бо ти мусиш ус╕х надихати. Усм╕хнися — така тоб╕ вправа, На роботу ╕деш чи до хати. Пам’ятай: т╕, за кого ти дба╓ш, — Ж╕нка, д╕ти ╕ люди навколо, Перехож╕, хай ти ╖х не зна╓ш, — У серцях сво╖х матимуть холод, Як вони не побачать тво╓╖ Добросердно╖ усм╕шки, брате. Ти народ св╕й вважа╓ш с╕м’╓ю — Тож навчайся йому слугувати. ╤ служ╕ння найперш означа╓ Под╕литись з людьми теплотою, Що ут╕лення в усм╕шц╕ ма╓!..
* * * Що для щастя треба? З ус╕ма дружити, Завжди вдячним бути, Пробачати лихо, Богу ╕ народу В╕ддано служити Не сво╓корисно, Лаг╕дно ╕ тихо. Де у цьому списку Грош╕ та машина, ╤ все те, до чого Кожний прагне дуже? Схамен╕ться, люди! Ще н╕хто грошима Не ут╕шив серце, Не вдоволив душу.
СП╤ВПЛАНЕТНИКОВ╤
Все людство — це одна родина. Ми — д╕ти мат╕нки-Земл╕. ╤ кожен з нас — немов перлина В корон╕ на ╖╖ чол╕. Нехай ти будь з якого боку Аж зовс╕м не такий, як я, ╤накше молишся ти Богу, Не так м╕рку╓ш про життя. На абсолютно р╕зних мовах Ми розмовля╓мо нехай, У р╕зних живемо умовах, Хай р╕зн╕ ми ц╕лком ╕ вкрай, Але за тебе, як за брата, Готовий нав╕ть вмерти я, ╤ будь-яка твоя утрата Для мене саме як моя. Бо людство — це одна родина. Ми — д╕ти мат╕нки-Земл╕. ╤ кожен з нас — немов перлина В корон╕ на ╖╖ чол╕. * * * Що ╓ Вкра╖на? Це земля Улюблена моя. Це м╕й народ, якому я Служу в╕ршами щиро, Якому зичу, як соб╕, Любов╕ в серц╕ я, ╤ ласки Божо╖ завжди, ╤ мудрост╕, ╕ миру. * * * Вс╕ балачки, що в нас погана влада, Безглузд╕, бо див╕мося на себе: Х╕ба сам╕ ми живемо доладно? Х╕ба безчесним чесний уряд треба? Якщо ми наче пси, в╕зьмуться зв╕дки Свят╕ геро╖ у Верховн╕й Рад╕? Ставши ж як янголи, ми будем св╕дки Того, як прийдуть янголи до влади. * * * Я — запальний бунтар. М╕й клич: «На барикади!» Вставаймо, добрий люд, Зв╕льнитися вже час В╕д лютого ярма Гнобительсько╖ влади, Що наше п’╓ життя, Що пожира╓ нас. Ми прагнемо ус╕ До чистого пов╕тря, До повноти душ╕, До вол╕ й щастя, бо Не в╕слюки ми, н╕ (У це я не пов╕рю!), Ми г╕дн╕, варт╕, щоб В нас правила любов. А що пану╓ в нас? Страх, заздр╕сть ╕ жадоба, Брехлив╕сть, его╖зм, Бездушн╕сть ╕ пиха. А доброта й любов — Життя суть ╕ оздоба — В занепад╕ ц╕лком, ╤ доля в них лиха. Жен╕мо, биймо зло, Що в душах наших править, ╤ коронуймо ту, Що нам порадив Бог. Я — запальний бунтар, Тому мо╖ вс╕ справи Заради того, щоб В нас правила любов. А таки недаремно, погодьтеся, вивчив укра╖нську мову кримський поет Петро Орлов, щоб тепер ось так звернутися до укра╖нц╕в! Запрошу╓мо читач╕в до нашо╖ редакц╕йно╖ б╕бл╕отеки — «Злива щастя» в╕д Петра Орлова чека╓ на вас. ╤ ус╕х ╕нших поет╕в, знаних ╕ поки що невизнаних, кому ╓ чим под╕литися з людьми, кличемо до «Св╕тлиц╕», чи╖ стор╕нки в╕дкрит╕ для поез╕╖, приязн╕ ╕ добра!
З гостем сп╕лкувалася Любов СОВИК
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10573
|