"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "Українці мої..."
#30 за 27.07.2012
З «КОБЗАРЕМ» ╤ Б╤БЛ╤╢Ю НА ЧУЖИН╤
Укра╖нц╕ у св╕т╕
— Т╕льки тод╕, коли опинишся на чужин╕, далеко в╕д отчого дому, сво╓╖ кра╖ни, сповна в╕дчу╓ш г╕ркоту втраченого. Тут, вдома, ми не завжди ц╕ну╓мо те, що ма╓мо, що дав нам Господь — Батьк╕вщину, р╕дну землю, мову. А це той фундамент, завдяки якому форму╓ться людина, нац╕я. ╤ там усв╕домлю╓ш це не т╕льки розумом, а й серцем, — сказала наша землячка, уродженка с. Косар╕в ╤рина Роздобудько, з якою я мала ц╕каву зустр╕ч минулор╕чно╖ осен╕. Зараз вона прожива╓ в ╤тал╕╖, яка стала для не╖ другою батьк╕вщиною, там вийшла зам╕ж, ма╓ двох д╕ток. Але серце ╖╖ тягнеться в Укра╖ну. Син ╕ донька волод╕ють укра╖нською. Разом ╕з ними й чолов╕ком-╕тал╕йцем в╕дв╕ду╓ укра╖нське земляцтво, яке створили зароб╕тчани з Укра╖ни. — Тут сп╕лкуюсь ╕з земляками, — розпов╕да╓ ╤рина. — Ми сп╕ва╓мо, танцю╓мо, згаду╓мо р╕дний край. Майже на кожному в╕дв╕дувачев╕ вишиванка. Н╕коли не думала, що з такою горд╕стю й трепетом носитиму вишиту сорочку. Особливо ц╕каво, коли в╕дзнача╓мо наш╕ свята. К╕мната аж ся╓ в╕д р╕знобарв’я рушник╕в, вишитих серветок, скатертин, хусток. Нав╕ть посуд у нас укра╖нський — глечики, тар╕лки. Готу╓мо й наш╕ домашн╕ страви — борщ, вареники. Це частина нашо╖ земл╕. ╤ хоча ж╕нц╕ матер╕ально живеться непогано, все ж у р╕дний край ╖╖ тягне. Частенько згаду╓ сво╓ село, леваду, верби, людей. ╤ так ясно сто╖ть все перед очима, що, зда╓ться, простягнеш руку — ╕ в╕дчу╓ш ╖хн╕й подих. Укра╖нц╕, як╕ нин╕ живуть за кордоном, не соромляться р╕дно╖ мови, навчають нею розмовляти сво╖х д╕тей, близьких. Вважають обов’язком дотримуватись р╕дних звича╖в, обряд╕в. У багатьох кра╖нах створюються укра╖нськ╕ земляцтва — сво╓р╕дн╕ остр╕вки отчого краю. Укра╖нц╕в за кордоном ц╕нують, поважають за трудолюбство, порядн╕сть. ╤ хоча р╕дна земля стала для них мачухою, та вони ╖╖ люблять, в╕рно ╕ високо несуть ╕м’я Укра╖нця. ...К╕лька рок╕в тому мен╕ пощастило посп╕лкуватись з уродженкою с. Рев╕вки, яку 17-р╕чною д╕вчиною п╕д час в╕йни вивезли до Н╕меччини. Там вона познайомилась ╕з французом-полоненим. П╕сля перемоги вийшла за нього зам╕ж ╕ по╖хала з ним у нев╕дому Франц╕ю. Все життя прожила там. На старост╕ л╕т нестримно потягло у р╕дний край, у батьк╕вську хату. Мене вразило те, що ця ж╕нка, яка лише 17 рок╕в жила в Укра╖н╕, а б╕льшу частину життя — у Франц╕╖, не забула свою мову, навчила нею розмовляти сво╖х трьох син╕в, чолов╕ка, внук╕в. С╕льська д╕вчина, без осв╕ти, ось так жертовно, гордо пост╕йно в╕дстоювала свою мову, а значить, ╕ свою кра╖ну, нац╕ю, р╕д. Н╕хто до цього ╖╖ не змушував. Так вел╕ло ╖╖ серце. Яку ж треба мати силу любов╕ до р╕дно╖ земл╕, не зрадити ╖й, незважаючи н╕ на що. Во╕стину, це сво╓р╕дний геро╖зм. — Якою мовою ви дума╓те у хвилини самотини? — запитала у не╖. — Укра╖нською, — без жодного вагання мовила вона. — Материнську мову забути не можна. Спод╕ваюсь, що мо╖ д╕ти виконають м╕й наказ — не забудуть мо╓╖ мови, бо ╕ в них тече наша, укра╖нська, кров. ...Моя давня й добра приятелька Килина ╤ван╕вна Зав╕рюха понад 10 рок╕в тому разом ╕з д╕тьми ви╖хала за кордон. Ми часто сп╕лку╓мось. А останн╕ два роки при╖здить у Кам’янку. Вона щаслива, що живе з д╕тьми й онуками. Але як же ╖й хочеться сюди, в Укра╖ну, де зарита, як кажуть, родова пуповина, хочеться доторкнутись до кожного деревця, травинки, подихати пов╕трям л╕су й степу, яке бува╓ т╕льки у нас, в Укра╖н╕. Розпов╕дала, з яким душевним трепетом садила нас╕ння калини, яке я ╖й над╕слала, чекала ╖╖ сход╕в, лел╕яла росточки. А з якою рад╕стю й горд╕стю демонструвала сво╖м новим закордонним друзям буклети ╕сторико-культурного запов╕дника, музе╖в Кам’янки, книгу «На скелястих берегах Тясмину», фото╕люстрац╕╖ до яко╖ зробив кам’янчанин Григор╕й Юрик, вдячна авторам ц╕╓╖ книги — Олександру Шамраю, Галин╕ Таран, Ларис╕ Бондаренко, Олександру В╓трову, Юр╕ю Ляшку, Там╕л╕ Чупак. Ця книга для не╖ виявилась неоц╕ненним подарунком. В останн╕й св╕й при╖зд вона взяла з собою «Кобзаря» Шевченка ╕ Б╕бл╕ю укра╖нською мовою. — Тепер я маю змогу у будь-який час насолодитись р╕дною мовою, читаючи ц╕ безц╕нн╕ свят╕ книги, — пов╕домила Килина ╤ван╕вна. — Я заново в╕дкрила для себе Шевченка, вивчаю Боже слово. Ц╕ книги лежать на вишитому рушников╕. ╤ це найдорожче у мо╖й осел╕ м╕сце. ...Слуха╓ш цих людей ╕ сльози навертаються на оч╕. Як╕ ж сильн╕ духом укра╖нц╕! Найб╕льше ╕ найсвят╕ше добро для них — р╕дна мова, земля, в як╕ вкладають сво╓ життя, спод╕вання, розум, почуття. Тож нехай святиться ╕м’я кожного укра╖нця, де б в╕н не проживав! Не вмре, не згасне наш р╕д укра╖нський!
Валентина КОПИЦЯ м. Кам’янка на Черкащин╕
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2012 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10575
|