Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 03.08.2012 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 03.08.2012
«ХАЙ КОЖЕН ╤ДЕ СВО╥М ШЛЯХОМ. АЛЕ БАЖАНО, ЩОБ ЦЕЙ ШЛЯХ В╤В ДО УКРА╥НИ, А НЕ В╤Д НЕ╥…»
Академ╕к ╤ван ДЗЮБА

Зустр╕ч для вас

26 липня академ╕к ╤ван Михайлович Дзюба в╕дзначив св╕й день народження. Напередодн╕ свята наш колега редактор газети «Донеччина» ╤гор ЗОЦ взяв ╕нтерв’ю у свого в╕домого земляка ╕, пам’ятаючи про давн╕ добр╕ стосунки ╤. Дзюби з «Кримською св╕тлицею», запропонував це ╕нтерв’ю й для нашо╖ газети.
З вдячн╕стю пропону╓мо його уваз╕ також ╕ наших читач╕в, бо мовно-культурн╕ проблеми укра╖нц╕в Сходу ╕ П╕вдня Укра╖ни, про що йдеться в публ╕кац╕╖, мало чим в╕др╕зняються. ╤, звичайно ж, користуючись нагодою, щиро здоровимо ╤вана Михайловича з╕ святом ╕ бажа╓мо ╕мениннику м╕цного здоров’я на багато творчих рок╕в!
*     *     *
В╕дпов╕даючи на запитання, як╕ хвилюють читач╕в, всесв╕тньо в╕домий учений, академ╕к НАНУ, Герой Укра╖ни ╤ван Михайлович ДЗЮБА нагадав, що його перш╕ студентськ╕ публ╕кац╕╖ в «Радянськ╕й Донеччин╕» з’явилися 1950 року, а це вже понад п╕встол╕ття, ц╕ла епоха, що вм╕стила ст╕льки под╕й. Про те, як уродженець села Микола╖вка Волноваського району дола╓ шлях, в╕дведений йому долею, газета «Донеччина» розпов╕дала ╕ минулого, юв╕лейного для ╤вана Михайловича року, ╕ вс╕ попередн╕. Власне, з нашим геро╓м у вс╕х смислах цього слова «Донеччина», зда╓ться, ╕ не розлучалася.
Ми знайомили читач╕в з його поглядами на минуле й особливо — на сучасне, адже академ╕к Дзюба сьогодн╕ ╓ високо╕нтелектуальним опонентом чинно╖ влади.
Роздуми ╕ оц╕нки ╤вана Михайловича дуже актуальн╕ для людей, як╕ прагнуть жити ╕ творити в укра╖нськ╕й Укра╖н╕, в держав╕, де високо ц╕нуються ╕ ╓ затребуваними глибок╕ знання ╕ профес╕онал╕зм, де молода людина може себе повн╕стю реал╕зувати в царин╕ слова, науки ╕ культури.
Нам важливо було почути думки в╕д самого ╤вана Дзюби, ╕ в╕н зробив б╕льше, н╕ж оч╕кувалося, — знайшов час ╕ власноруч написав в╕дпов╕д╕ на запитання редактора. Отож друку╓мо цей матер╕ал у його первозданному вигляд╕.

╤гор ЗОЦ, головний редактор газети «Донеччина»

Академ╕к ╤ван ДЗЮБА
«ХАЙ КОЖЕН ╤ДЕ СВО╥М ШЛЯХОМ. АЛЕ БАЖАНО, ЩОБ ЦЕЙ ШЛЯХ В╤В ДО УКРА╥НИ, А НЕ В╤Д НЕ╥…»

— ╤ване Михайловичу, Вас уперше почули, прочитали ╕ покарали в радянськ╕й систем╕. До Вас дослухалися чи робили вигляд, що Ваш╕ думки важлив╕, вс╕ попередн╕ президенти кра╖ни. Чи ╓ над╕я, що Вас почу╓ нин╕шн╕й?
— У мене над╕╖ нема╓. Хоч колись наче й була. У 2007 роц╕, коли В. Янукович був в опозиц╕╖, я у промов╕ на Конгрес╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, що в╕дбувався п╕д головуванням Президента В.  Ющенка, виступив зокрема проти огульних (як мен╕ здавалося) закид╕в особистого порядку на адресу Януковича, що викликало невдоволення частини аудитор╕╖. Св╕й виступ я зак╕нчив такими словами: «Якщо В╕ктор Федорович Янукович хоче стати загальнонац╕ональним л╕дером, в╕н повинен зв╕льнитися в╕д тих у сво╖й парт╕╖, як╕ ненавидять Укра╖ну лютою ненавистю, хоч ╕ приховують цю ненависть за системою хитрих фраз». Це, звичайно, було на╖вне побажання. Позиц╕╖ укра╖ноненависник╕в у Парт╕╖ рег╕он╕в не т╕льки не послабились, а й посилились. ╤нколи зда╓ться, що сам Президент — ╖хн╕й заручник, а не той н╕бито самовладний господар, яким в╕н вигляда╓. Вт╕м, хай час покаже.
Я трич╕ зустр╕чався з В╕ктором Федоровичем Януковичем. Перший раз це було в Донецьку далекого 1993 року — як тимчасовий (дуже тимчасовий) м╕н╕стр культури я при╖здив у р╕зних робочих справах, зокрема побував на ремонтних роботах у Театр╕ опери ╕ балету. Там ╕ бачився з В. Януковичем, який тод╕ був чи то головою, чи то заступником голови обласно╖ держадм╕н╕страц╕╖ ╕ контролював х╕д ремонту. Запам’яталося, що в╕н робив це доск╕пливо, а також — що говорив ╕ провадив зас╕дання укра╖нською мовою, на в╕дм╕ну в╕д нин╕шн╕х кер╕вник╕в област╕, як╕ укра╖нську мову зневажають.
Друга зустр╕ч, уже на його запрошення, в╕дбулася через к╕льканадцять рок╕в у Ки╓в╕, коли в╕н, п╕сля поразки на президентських виборах, очолював опозиц╕ю. Зустр╕ч в╕дбувалася в тод╕шн╕й штаб-квартир╕ Парт╕╖ рег╕он╕в на вулиц╕ Липськ╕й. На стол╕ у В╕ктора Федоровича лежало нове видання мо╓╖ давньо╖ прац╕ «╤нтернац╕онал╕зм чи русиф╕кац╕я?», тож розмова великою м╕рою точилася навколо питань мови ╕ культури (хоч господар багато розпов╕дав про себе) ╕ тривала довго, понад дв╕ години. Я звертав його увагу на парадокс: у незалежн╕й держав╕ Укра╖на укра╖нська мова ╕ культура в багатьох рег╕онах занедбан╕, фактично пан╕вною ╓ рос╕йська мова, а закон про укра╖нську мову як державну залиша╓ться чистою формальн╕стю. Закликав В╕ктора Федоровича не повторити помилки Леон╕да Даниловича Кучми, який у передвиборн╕й аг╕тац╕╖ пооб╕цяв сво╓му електоратов╕ зробити рос╕йську мову другою державною, а ставши Президентом, зрозум╕в, що це призведе до розколу кра╖ни, ╕ шукав, як вийти ╕з ситуац╕╖, щоб його об╕цянка забулася. ╤ таки зум╕в в╕дсунути цю проблему на дальн╕й план, де ╕ ма╓ бути ╖╖ м╕сце.
Повторювати таку попул╕стську об╕цянку — це дозволити загнати себе в пастку. Адже ╓ принципова р╕зниця в становищ╕ рос╕йсько╖ ╕ укра╖нсько╖ мов в Укра╖н╕. Внасл╕док трьохсот рок╕в дискрим╕нац╕╖ укра╖нсько╖ мови та прямих заборон ╕ репрес╕й вона частково або й повн╕стю вит╕снена з багатьох сфер життя, тод╕ як рос╕йська фактично ╓ пан╕вною. Рос╕йськ╕й мов╕ н╕що не загрожу╓, тод╕ як укра╖нська п╕д загрозою, це загроза самому ╕снуванню укра╖нсько╖ нац╕╖. Вона потребу╓ державно╖ п╕дтримки як свого роду в╕дшкодування за вс╕ знущання в далекому ╕ недалекому минулому. Якщо ж укра╖нська держава зам╕сть п╕дтримки сама ставитиме укра╖нську мову п╕д загрозу, — на ╖╖ захист стануть (як ╕ ран╕ше ставали) люди, готов╕ до самопожертви. За рос╕йську мову н╕хто не п╕де в тюрму, п╕д танки чи на самоспалення, бо нема╓ потреби, а за укра╖нську «йшли д╕ди на муки, п╕дуть ╕ правнуки», як сп╕ва╓ться в п╕сн╕.  
В╕ктор Федорович уважно слухав (я пом╕тив, що в╕н взагал╕ вм╕╓ слухати, не так часто зустр╕ча╓ться ця здатн╕сть, особливо у великих кер╕вник╕в). Але чи вплинули на нього мо╖ аргументи? Сумн╕ваюсь. В╕н т╕льки сказав, що н╕коли не виступав за надання рос╕йськ╕й мов╕ статусу друго╖ державно╖. На той час, може, це було правдою. На той час...
Утрет╓ я мав можлив╕сть бачитися ╕ говорити з В╕ктором Федоровичем Януковичем уже як з Президентом Укра╖ни навесн╕ цього року. В╕н побажав зустр╕тися з к╕лькома членами ╤н╕ц╕ативно╖ групи «Перше грудня», яка започаткувала широке публ╕чне обговорення морально╖ кризи в сусп╕льств╕. Це було напередодн╕ проведення Нац╕онального круглого столу в Ки╓в╕, в Укра╖нському дом╕. Мабуть, влада була стурбована перспективою виникнення нового сусп╕льного руху, не зовс╕м ╖й зрозум╕лого, ╕ це був певний зондаж. На зустр╕ч╕ були як члени ╤н╕ц╕ативно╖ групи Богдан Гаврилишин, директор ╤нституту ф╕лософ╕╖ Мирослав Попович ╕ я; кр╕м того — як директор ╤нституту мистецтвознавства, фольклористики ╕ етнолог╕╖ Ганна Скрипник. Ми одверто ╕ гостро говорили про те, що викликало збурення в сусп╕льств╕, про пересл╕дування опозиц╕╖ та фальшивий ╕ ганебний характер судових процес╕в над Юл╕╓ю Тимошенко та Юр╕╓м Луценком. Президент уважно ╕ терпляче слухав, щось соб╕ записував, н╕чим не виявляв свого невдоволення чи роздратування, а пот╕м у тривалому слов╕ фактично виправдовував майже вс╕ д╕╖ влади ╕ наводив сво╖ верс╕╖ (в тому числ╕ й досудов╕) «злочин╕в» Юл╕╖ Тимошенко.
Отже, можна слухати, нав╕ть ╕з чимось погоджуватися, а чинити по-сво╓му, виходячи ╕з сво╖х ╕нтерес╕в. Нин╕шн╕й розвиток ситуац╕╖ навколо проекту так званого закону про мову це зайвий раз п╕дтверджу╓.
— З часу написання Вашо╖ книги «Нагн╕тання мороку» минув р╕к. Ви ╕ зараз п╕дтверджу╓те майже фатальний д╕агноз — укра╖нське ╕ дал╕ виштовху╓ться з Укра╖ни. Хто, на Вашу думку, може зупинити цей процес, згубний для молодо╖ держави, чи забудеться, як писав Шевченко, «срамотна година»?
— Не беруся давати якийсь рецепт, не знаю. Можу т╕льки висловити сво╖ особист╕ м╕ркування. Процес, про який Ви говорите, ма╓, на мою думку, два аспекти: стих╕йний ╕ керований. Вони вза╓мопов’язан╕ й один на одного впливають.
Стих╕йний — це насл╕док набутого високого р╕вня зрусиф╕кованост╕ сусп╕льства. Тут кожен ╕з нас зупинити його не може, але може послаблювати його силу сво╓ю особистою повед╕нкою, тверд╕стю у вживанн╕ укра╖нсько╖ мови, працею для п╕днесення укра╖нсько╖ культури, врешт╕, показуючи приклад ╕нтел╕гентност╕ й людсько╖ г╕дност╕. Це, зрештою, справи не вир╕шу╓, але теж немало значить.
Керований аспект процес╕в русиф╕кац╕╖, вит╕снення укра╖нсько╖ культури й мови був очевидний у часи Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ та СРСР ╕ менше очевидний нин╕. Але насправд╕ в╕н ╓, ╕ в╕н потужний. Це д╕я ╕нтерес╕в великого б╕знесу ╕ партбюрократ╕╖, що його обслугову╓, це невтомна робота п╕двладних ╖м засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖, це широка пропаганда «Русского мира», тиск ╕ззовн╕ тощо.
А тепер ще ма╓мо ╕ в╕дверто антиукра╖нський курс влади, одним ╕з вияв╕в якого став так званий закон про мови в Укра╖н╕. В╕н мало того, що протягнутий у шулерський спос╕б (що вс╕ могли бачити), а й фальшивий у сво╖й сут╕. Це н╕бито закон на захист мов нац╕ональних меншин (захист в╕д укра╖нсько╖?). Але невже хтось в╕рить, що його авторам ╕ проштовхувачам ╕деться про мову приазовських грек╕в, чи придунайських болгар, чи молдаван? Чи як╕сь нац╕ональн╕ меншини рад╕ли з приводу продавлювання цього закону? Та н╕ ж. Бо вони знають, що дбають не про них. Дбають про ту мову, яка ╕ так реально ╓ пан╕вною в Укра╖н╕ — подив╕ться навколо себе. Це великий обман.
╤ ще обман: говорять про двомовн╕сть. А що таке двомовн╕сть? Двомовн╕сть — це, зрозум╕ло, волод╕ння двома мовами. Двомовними ╓ у нас укра╖номовн╕ укра╖нц╕, бо вони волод╕ють ╕ рос╕йською, знають ╕ шанують рос╕йську культуру. Хочете ╕ ви бути двомовними — опановуйте укра╖нську. Або принаймн╕ розум╕йте ╖╖, або поважайте, або хоча б не заважайте ╖╖ функц╕онуванню. Державних д╕яч╕в ╕ службовц╕в наша Конституц╕я прямо зобов’язу╓ до цього. Але вони не хочуть мати цього клопоту, ╕ ╖хня мета — узаконити сво╓ право не знати ╕ не поважати укра╖нську мову (хоч вони досягли в цьому великих усп╕х╕в ╕ без будь-якого узаконення).
Подумаймо: чи зм╕ниться щось в╕д цього закону в житт╕ шахтаря, металурга, селянина, л╕каря, б╕бл╕отекаря, студента? Вт╕м, ╕з студентами складн╕ше — найл╕нив╕шим ╕з студент╕в в╕н якраз на користь: бо це закон про право на безкультур’я. А легал╕зоване безкультур’я — це така полегк╕сть, що багатьом до вподоби. ╤ це також спос╕б керувати сусп╕льством у сво╖х корисливих ╕нтересах.
Що можна протиставити цьому керованому аспекту деукра╖н╕зац╕╖? Певно, н╕який пол╕тичний д╕яч окремо, н╕яка окрема пол╕тична парт╕я тут усп╕ху не матимуть. Х╕ба що — об’╓днана опозиц╕я, якщо д╕стане достатню п╕дтримку в сусп╕льств╕, попри зусилля др╕бних розколювач╕в та «противс╕х╕в». Тобто: без зм╕ни пол╕тично╖ влади зм╕н у процесах деукра╖н╕зац╕╖, викор╕нення укра╖нства не буде. Якщо прийдуть до влади сили, ор╕╓нтован╕ на буд╕вництво Укра╖ни, а не «Русского мира» в Укра╖н╕, тод╕ можна буде спод╕ватися на краще. Але щоб спод╕вання справдилися, треба врахувати помилки недавнього минулого, коли було багато патр╕отично╖ риторики, але забракло пол╕тично╖ вол╕ для вироблення ╕ зд╕йснення конкретних проект╕в розвитку нац╕онально╖ культури ╕ гуман╕тарного потенц╕алу взагал╕. За вс╕ часи незалежност╕ (як ╕ ран╕ше) культура утримувалася за так званим «залишковим» принципом, а це — шлях у н╕куди.
— Чи не переб╕льшу╓те загрози, чи не згущу╓те фарби? Ось заголовок з одн╕╓╖ впливово╖ газети в липн╕ 2006 року: «╤ван Дзюба: Сфера свободи людини звужу╓ться, як шагренева шк╕ра». Але чи треба пор╕внювати атмосферу в кра╖н╕ ш╕сть рок╕в тому ╕ зараз, що п╕дтверджу╓ Вашу тезу? Чи пом╕ча╓те Ви якусь лог╕ку в розвитку нашого сусп╕льства?
— Наск╕льки я пригадую, у згадан╕й статт╕ я говорив про трохи ╕нше: не лише про стан з╕ свободою людини в Укра╖н╕, а про звуження сфери свободи ╕ самост╕йност╕ людини в нин╕шньому глобал╕зованому св╕т╕ взагал╕. Коли людина реально ста╓ жертвою безл╕ч╕ ман╕пуляц╕й — масмед╕йних, ф╕нансових, монопол╕стичних тощо. ╥й зда╓ться, що вона в╕льна, а насправд╕ нею грають. А чого варта «чорна маг╕я» реклами, що роз’ятрю╓ найбезглузд╕ш╕ вигадан╕ «потреби» задля збуту часто безглуздо╖, але прибутково╖ продукц╕╖, — або хоче перетворити homo sapiens в конкурента орангутанга в дикому «секс╕», позбавленому любов╕, н╕жност╕, гри... Людяност╕...
Якщо ж повернутися до теми людських свобод в Укра╖н╕, то, на м╕й погляд, сьогодн╕ ситуац╕я г╕рша, н╕ж ш╕сть рок╕в тому. Зрештою, про це говорять мон╕торинги наших ╕ м╕жнародних орган╕зац╕й.
Чи ╓ «якась лог╕ка в розвитку нашого сусп╕льства»? Колись класик говорив, що результат людських д╕й завжди виходить не таким, на який люди спод╕валися (мався на уваз╕ сусп╕льний результат сусп╕льних д╕й). Зрештою, це в╕дома ╕стина, п╕дтверджена вс╕ма революц╕ями в св╕т╕. ╤ все-таки якась лог╕ка, мабуть, ╓. Вона в тому, що сусп╕льна людина дедал╕ менше згоджу╓ться терп╕ти насильство, ╕ тому перемога насильства й зла не бува╓ довгов╕чною. Нав╕ть п╕сля найтемн╕шо╖ ноч╕ з╕йде сонце, хай ╕ захмарене.
— Пригаду╓ться, як в одн╕й з газет Ви заявили: «На ел╕ту над╕йся, а сам не плошай», ╕ поруч друку╓ться думка в╕домо╖ журнал╕стки, що сов╕стити правлячу ел╕ту — марно. Це було майже десятир╕ччя тому, багато чого трапилося, ще б╕льше не збулося, а ел╕та не стала н╕ як╕сн╕шою, н╕ патр╕отичн╕шою. То чи ╓ сенс на не╖ впливати?
— Я не люблю слова «ел╕та» попри його загальновживан╕сть у пол╕толог╕╖, воно далеке в╕д мо╖х понять про соц╕альну справедлив╕сть, ╕ в мене сво╓ розум╕ння в╕дносин «ел╕ти» ╕ зневажуваного нею «плебса». На м╕й погляд, про «ел╕ту» можна говорити т╕льки в науц╕, в мистецтв╕, спорт╕, та й то з обачн╕стю. Але це окрема тема, на яку я висловлювався в ╕нших випадках. Тут же хочу т╕льки сказати, що в нас нема╓ ел╕ти, ╓ т╕льки самозванц╕, що називають себе ел╕тою. Нав╕ть у тваринництв╕ й хл╕боробств╕ ел╕тн╕ породи й сорти вирощують десятил╕ттями. Пол╕тичн╕ «ел╕ти» — пл╕д тривалого розвитку сусп╕льства й профес╕йно╖ конкуренц╕╖. А у нас в «ел╕ту» прудко вскочили уламки вчорашньо╖ радянсько╖ номенклатури, нин╕шн╕ «колупа╓ви ╕ разува╓ви», нова партбюрократ╕я тощо. За небагатьма винятками.
Ц╕лком можливо, що дехто з нин╕шньо╖ «ел╕ти» особисто ц╕лком порядна людина — не вс╕ ж захребетники. Можливо. Не знаю. Але спос╕б мислення!!!
Ось, наприклад, голова парламентсько╖ фракц╕╖ Парт╕╖ рег╕он╕в да╓ ╕нтерв’ю про перспективи ухвалення горезв╕сного закону про мову. Тоном господаря твердо каже, що закон буде ухвалений наступного тижня. Йому нагадують: але ж у сусп╕льств╕ протести, м╕тинги. Ну то й що, париру╓ в╕н, — м╕тинги ╓ й з другого боку. Вдумаймося: що сказав пол╕тик. В╕н визна╓, що проект закону розколов сусп╕льство. Про що мав би думати в╕дпов╕дальний державний муж? Зв╕сно, про те, як не допустити розколу, як знайти компром╕с, порозум╕ння.
А про що дума╓ «муж» рег╕ональний? Як бачите: про те, щоб сво╖м електоратом придавити решту Укра╖ни. Будь-що. Аби було по-нашому. Аби ми могли панувати безстроково.
Чи можна вплинути на таку «ел╕ту», яка звикла ламати через кол╕на ╕ гада╓, що так буде завжди? Н╕, ╖╖ навчити може т╕льки життя. Власне, не навчити, а провчити.
— У нас на Донбас╕ в пошуках роботи селяни ╖дуть у м╕сто, переходять на рос╕йську…
— Це не т╕льки на Донбас╕. ╤ не т╕льки тепер. Про це явище та його причини я писав ще майже п╕встол╕ття тому в «╤нтернац╕онал╕зм╕ чи русиф╕кац╕╖?»…
— ╤ так само на ф╕лфац╕ ун╕верситету, який Ви зак╕нчували колись, нин╕ на перервах не почу╓ш укра╖нсько╖. Це прикро, але факт. Перевага рос╕йсько╖ мови в ус╕х сферах життя област╕ ╓ тотальною. Як за таких умов молод╕й людин╕ на Донбас╕ залишатися укра╖нцем?
— А як за таких умов залишилися (чи стали) укра╖нцями ╤ван Св╕тличний, Василь Стус та багато ╕нших? Пов╕рте, тод╕ ситуац╕я була не набагато кращою. Правда, села, роб╕тнич╕ селища, передм╕стя великих м╕ст ще залишалися укра╖номовними, але все публ╕чне життя, осв╕та, ╕нформац╕йна сфера тощо були рос╕йськими. Правда, були деяк╕ осередки укра╖нства — Укра╖нський драматичний театр, газета «Радянська Донеччина», районн╕ газети; укра╖нська атмосфера переважала в Донецьк╕й письменницьк╕й сп╕лц╕. Нин╕ й деяк╕ ╕з цих позиц╕й, зда╓ться, послаблен╕. Зате нема╓ тод╕шнього ╕деолог╕чного терору, ╕ людина може почуватися в╕льн╕ше в усьому, в тому числ╕ й у формуванн╕ нац╕онально╖ ╕дентичност╕, попри тиск пан╕вного оточення.
Як залишитися чи стати укра╖нцем? Дозволю соб╕ послатися на власний шлях. Я ж теж був п╕д владою «приоритета русскости». Навчався на рос╕йському в╕дд╕ленн╕ ф╕лфаку ╕ був серед тих, хто не т╕льки на перервах говорив по-рос╕йськи. Але я добре знав укра╖нську (в╕д мами, сус╕д╕в, з художньо╖ л╕тератури, яку любив), ╕ поступово став задумуватися: чому ╖╖ зневажають, коли вона не г╕рша за будь-яку ╕ншу, нею ж можна адекватно ╕ красиво висловити будь-яку думку ╕ будь-яке почуття. Заговорило вражене почуття справедливост╕. Почав глибше вивчати ╕стор╕ю Укра╖ни, ╖╖ пол╕тичних мислител╕в ╕ зрозум╕в, що становище укра╖нсько╖ мови — це насл╕док колон╕ального становища Укра╖ни в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ та русиф╕кац╕╖ п╕д виглядом ╕нтернац╕онал╕зму — в СРСР. А втрата мови — це втрата величезних культурних багатств, у н╕й заф╕ксованих. Так я поступово в╕дкривав для себе Укра╖ну, яку в╕д нас приховували, ╕ зрозум╕в, що треба працювати для не╖. Це те добро, яке тоб╕ було б найприродн╕ше чинити в св╕т╕, якщо хочеш бути корисним.
Нин╕шн╓ молоде покол╕ння — в кращому становищ╕, принаймн╕ з одного погляду — в╕д нього вже важко приховати Укра╖ну, ╖╖ ╕стор╕ю, культуру, ╖╖ найвизначн╕ш╕ постат╕; вона може брати участь в обговоренн╕ проблем Укра╖ни. Може йти шляхом ╖╖ п╕знання. Треба т╕льки до цього дозр╕ти, ╕ в цьому все питання. Потр╕бне самост╕йне думання, нав╕ть всупереч стереотипам оточення, а це, на жаль, не вс╕м п╕д силу. Проте ╕ншого шляху, щоб стати (чи залишатися) укра╖нцем, нема╓. Ставши укра╖нцем, ти будеш особист╕стю в сучасному св╕т╕, а не анон╕мом у масовц╕ чужо╖ режисури.
— Принаг╕дно, що б Ви побажали студентам Донецького нац╕онального ун╕верситету, як╕ опановують Вашу спец╕альн╕сть на ф╕лфац╕?
— Побажання молод╕ — це, на мою думку, той ритуальний жанр, якого старша людина повинна уникати. Щоб не викликати в молодика ╕рон╕чно╖ гримаси. Можна, звичайно, побажати не повторити тво╖х помилок. Хоч ╕ це здеб╕льшого дарма. Хай кожен ╕де сво╖м шляхом. Але бажано, щоб цей шлях в╕в до Укра╖ни, а не в╕д не╖. А з Укра╖ною бувши, будеш ╕ у св╕т╕. Не заблудою.
— Кого з донбас╕вц╕в Ви згаду╓те, з ким п╕дтриму╓те стосунки?
— Згадую багатьох. Насамперед улюблених викладач╕в — Тимоф╕я Трифоновича Духовного, Григор╕я ╤саковича Р╕хтера, Пол╕карпа Яковича М╕рошниченка (хоч в╕н ╕ не викладав на нашому факультет╕, але на його лекц╕╖ з ╕стор╕╖ я ходив, як ╕ на блискуч╕ лекц╕╖ викладачки ╕стор╕╖ Цвейбель, на жаль, не пам’ятаю ╖╖ ╕мен╕ й по батьков╕), декана-«л╕берала» Юр╕я Федоровича Грицая, багатьох ╕нших, в╕д кого в пам’ят╕ лишилося краще, а не г╕рше.
Згадую друз╕в-студент╕в — Тамару Волкову, Мирославу Радецьку, Валентина Скорика, Павку Овчарова, Вовку Головк╕на, Костю Трав╕н╕на, В╕ктора Ляха, Колю Богданова, Анатол╕я Сухорукова, Валю Шевчук, Мишка Горового ╕ багатьох-багатьох ╕нших. Про них я писав у сво╖й книз╕ «Спогади ╕ роздуми на ф╕н╕шн╕й прям╕й» — як ╕ про незабутн╕х донецьких письменник╕в — Павла Байдебуру, Андр╕я Клоччю, В╕ктора Соколова, ╢вгена Летюка, В╕ктора Шутова, Володимира Труханова, Павла Шадура, Бориса Радевича, Миколу Непрана; журнал╕ста ╤вана Опанасенка з «Радянсько╖ Донеччини» ╕ Михайла Л╓жн╓ва з «Социалистического Донбасса», який аг╕тував мене кинути ╕нститут, перейти на заочне в╕дд╕лення й працювати в газет╕.
На жаль... «иных уж нет, а те далече»… Тому мало з ким можу п╕дтримувати зв’язок. Останн╕ми роками листувався з ╤ваном Серг╕йовичем Костирею; час в╕д часу листуюся з Вадимом Костянтиновичем Пеуновим, з Анатол╕╓м ╤вановичем Кравченком. Молодших письменник╕в та л╕тературознавц╕в знаю лише з публ╕кац╕й.
На зас╕даннях Презид╕╖ Нац╕онально╖ академ╕╖ наук маю нагоду зустр╕чатися з шановним Володимиром Павловичем Шевченком, так непорядно в╕дставленим з посади ректора ДонНУ; по робот╕ сп╕лкувався з професором ун╕верситету, недавно обраним у члени-кореспонденти академ╕╖, Анатол╕╓м Панасовичем Загн╕тком. Нещодавно мав при╓мн╕сть — зав╕тав у гост╕ В╕ктор Федорович Вовенко, нин╕ журнал╕ст, а в 90-т╕ роки — зав╕дувач в╕дд╕лу культури Донецько╖ обласно╖ ради. В часи мого короткочасного перебування м╕н╕стром культури ми з ним активно сп╕впрацювали, в╕н був одним ╕з найд╕яльн╕ших у сфер╕ культури. Нагадав мен╕ багато такого з нашо╖ роботи, про що я вже й забув. Тяжк╕ були часи, але св╕тл╕ш╕, н╕ж тепер. Так мен╕ зда╓ться, може, це просто ностальг╕я.
— Вас не бентежить дороговизна в╕тчизняно╖ книги, адже важко уявити, як, прим╕ром, учител╕ з Волноваського району купують фол╕анти за 60-80 гривень при сво╖й м╕зерн╕й платн╕, та й н╕де, кр╕м Ки╓ва, купити щось з укра╖нських видань. Ваш╕ твори, на жаль, у Донецьку не знайти... М╕ж тим, ми залиша╓мося нац╕╓ю, яка чита╓?
— М╕ф про нац╕ю, яка багато чита╓, ╕ ран╕ше був самовт╕шним переб╕льшенням. Нин╕ в╕н, зда╓ться, вже випарувався. ╤ справа не так у ц╕нах самих собою, як у ╖хн╕й нев╕дпов╕дност╕ статкам т╕╓╖ частини сусп╕льност╕, яка саме й ц╕кавиться книжкою, потребу╓ ╖╖.
А становище з укра╖нським книговиданням просто траг╕чне: книжок за назвами вида╓ться багато, книжки ╓ так╕, про як╕ ран╕ше т╕льки мр╕яти можна було (особливо переклади ╕з зах╕дно╖ ф╕лософ╕╖, соц╕олог╕╖, економ╕ки, культуролог╕╖), але тираж╕ ганебно м╕зерн╕. До того ж колишня система книготорг╕вл╕ зруйнована, нова не склалася, ╕ книжки ос╕дають переважно там, де були видан╕. А укра╖нсько╖ книжки багато, як╕ приватн╕ книгарн╕ на сход╕ й п╕вдн╕ просто не приймають: «Не пользуются спросом». Аргумент здеб╕льшого фальшивий, в╕д незац╕кавленост╕ або й ворожост╕ до всього укра╖нського цих торгаш╕в — ╕накше ╖х не назвеш, бо культурний книгопродавець так не казав би ╕ так не чинив би.
Про це багато говориться ╕ пишеться, але дикий «ринок» дикого кап╕тал╕зму принципово протипоказаний культур╕. А у нас, як н╕де в св╕т╕, культура в╕ддана на поталу «ринку». Тод╕ як у цив╕л╕зованих кра╖нах ╓ в╕дпрацьован╕ механ╕зми п╕дтримки культури коштами держави, приватних ╕нвестор╕в, благод╕йник╕в, меценат╕в тощо. У нас поки що лише окрем╕ «самогубц╕» ризикують присвячувати себе ц╕й справ╕.
— У Вас ╓ спод╕вання, що всупереч неукра╖нськ╕й влад╕ доля вбереже укра╖нську мову в╕д нищення, адже з нею боролися б╕льш жорстко ╕ цин╕чно в попередн╕ стол╕ття, а вона й дал╕ ╓дна╓ нац╕ю?
— Траг╕чний парадокс: укра╖нська мова н╕коли не була такою всеб╕чно розвиненою, такою лексично ╕ стил╕стично багатою й витонченою, такою активною в ус╕х жанрах писемност╕, як нин╕, — ╕ водночас н╕коли не була такою загроженою, як тепер. Ран╕ше ╖╖ душили згори ╕ збоку, а тепер — ще й знизу.
У славетно╖ французько╖ ╕нтелектуалки Симони Вейль ╓ праця «Укор╕нення». У н╕й вона анал╕зу╓ нац╕ональну, соц╕альну та культурну укор╕нен╕сть людини як потребу душ╕ ╕ водночас як п╕дставу ╖╖ повноц╕нност╕. Але укор╕неност╕ в завойованих, колон╕зованих, постколон╕альних кра╖нах протисто╖ть процес розкор╕нення, знекор╕нення — як застар╕ле, але безсмертне колон╕альне мислення. Причому знекор╕нений прагне знекор╕нювати ╕нших, ╕ це ста╓ його покликанням. Глибокий анал╕з Симони Вейль небезв╕дносний до нашого сусп╕льства ╕ може дещо пояснити в тому, що ми пережива╓мо...
— Чи под╕ля╓те думку Л╕ни Костенко, суголосну словам незабутнього Павла Загребельного, що нашому народу треба перетерп╕ти, перестраждати?
— ╥й-богу, я не пам’ятаю у Л╕ни Костенко тако╖ думки. Мен╕ запам’яталося з не╖ прямо протилежне настановлення: актив╕зм. Не скорятися.
Дякую за запрошення виступити в газет╕, у як╕й колись, дуже давно, 1950-го року з’явилися мо╖ перш╕ студентськ╕ публ╕кац╕╖.

Ваш ╤ван ДЗЮБА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 03.08.2012 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10590

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков