"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Душі криниця"
#34 за 24.08.2012
«ПОКЛИК РОДУ»
Слово - зброя!
Надзвичайна концентрац╕я думки й образу, як╕ просто вистр╕люють ╕ влучають у ц╕ль, пробуджуючи св╕дом╕сть сплячих, — така поез╕я Руслана Морозовського. Вона звучить, як стародавня кобзарська дума. Парадоксальн╕сть пор╕внянь оголю╓ ту неймов╕рну пр╕рву, яка пролягла м╕ж давн╕м геро╖чним чином укра╖нських лицар╕в ╕ д╕яльн╕стю сьогодн╕шн╕х демократ╕в, л╕берал╕в та ол╕гарх╕в, як╕, втративши сором, кидають нашу об╕драну державу в пащу св╕тових глобал╕затор╕в. Автор хоче до кожного укра╖нського серця донести болючу Правду про зраду Р╕дних Бог╕в, щоб воскресити прагнення в╕дродити Р╕дну В╕ру. Така громадянська позиц╕я засв╕дчу╓ виняткову рису особистост╕ поета, а саме — сувору чолов╕чу мужн╕сть, ум╕ння в╕дверто дивитися правд╕ у в╕ч╕, щоб поборювати негативн╕ прояви рабського мислення, як╕ були нав’язан╕ нашим слов’янським Предкам тисячол╕ття тому... Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з книги Р. Морозовського «Поклик роду».
Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ «ПОКЛИК РОДУ»
ВЕРБОВА ДОЛЯ
В╕три вербу ╜валтують лугову. Ос╕нн╕й лист ╖╖ — останн╕й сором З╕рвався й л╕г в оглушену траву. В╕три вербу ╜валтують п’яним хором. Не кличе порятунку, не клене, Ще й, мов би провокуючи наругу, Зелене лоно, наче мул╕не, Одну б╕ду нанизу╓ на другу. Вс╕м курявам доступна, вс╕м в╕трам, Байдужа до людського лихосл╕в’я, Розв╕шала принади, наче крам, На ярмарок, на ╜валт, на безгол╕в’я. Наповнен╕ дощами, як торби, Женуться над лугами хмари дран╕, — Зда╓ться часом, не було б верби, То й не було б на св╕т╕ ураган╕в! Ген буреломи дик╕ та крут╕, Рят╕вника ж н╕ зл╕ва, ан╕ справа... ╤ не втекти вербов╕й простот╕ В╕д наглого, насильницького права. За смерчем, смерч. За ╜валтами — журба. Сп╕шать стих╕╖, мов голодн╕, жерти, Але весною знов шумить верба, Неначе наречена, а не жертва! Така сердешн╕й доля — юний в╕к — Болюч╕ рани го╖ти на т╕л╕. Весною зламле всякий чолов╕к Пучок верби до Вербно╖ нед╕л╕! Гей, Укра╖но, ти х╕ба верба, Укв╕тчана весняними кв╕тками, Що так безумно губиш, мов раба, Красу та честь перед ╜валт╕вниками?
ОД╤СЕЙ
Невгамовн╕ в╕три напинають в╕трила... ╤ куди потягло мандр╕вних с╕ромах? Вороги нам давно забуття сотворили, Але жде Пенелопа ╕ син Телемах.
╤ верста╓ться л╕т вже не перший десяток, Як В╕тчизна сама без вождя та керма. Пенелопа моя все за ткацьким верстатом, А мене, Од╕сея, — мене все нема.
╤ заповнили д╕м женихи-ол╕гархи, ╤ продажних рабинь запопадливий см╕х. ╤ безчестять народ кандидати в монархи ╤ мене, Од╕сея, ╕ р╕дних мо╖х.
Н╕би й н╕кому вже в╕днайти мого лука, Приладнати стр╕лу, тятиву нап’ясти, Та за попрану честь оголити шаблюку, ╤ в╕ддати врагу запов╕тно╖ мсти.
Бо б╕йц╕в н╕ Циклоп не пожер, ан╕ води Не поглинули вс╕х ╕ не збили з пуття. Ми до берега йдем п╕д зорею Свободи, ╤ крутих крут╕╖в не спасе каяття.
Ми уникли сирен милозвучно╖ тризни, Ми втекли в╕д кохань чужоземних наяд, Бо ча╖ний рефрен в голос╕нн╕ В╕тчизни Вив╕ря╓ нам курс, як в туман╕ маяк.
Т╕льки витримай ти атмосферу мерзотну, — Вже мене п╕зна╓ найв╕рн╕ший м╕й пес... Батьк╕вщино моя, Пенелопо скорботна, В мандр╕вн╕м убранн╕ тв╕й спаситель воскрес! * * * Ми все життя боролися за мову. Вони — боролись т╕льки за права, В них кап╕тал╕в наших — як полови. У нас, як завжди, — в нас одн╕ слова. ╤ телесм╕х у них на тему траха З деб╕льними кривляннями «кум╕в». Все робиться, щоб руський с╕ромаха Користуватись мозком не ум╕в, Щоб в╕н ╕ мислив, ╕ крутився зд╕бно Лиш т╕льки в межах торби та тюрми, ╤, що найголовн╕ше, — ╖м потр╕бно, Щоб в╕д земл╕ в╕дмовилися ми. За те, що вчасно не здолали скверни, Спокуту╓м ╕ кару, ╕ вину.... ╤ до з╕рок йдемо не через терни, А до Шевченка — через Бузину.
МУРИ ДУХУ
Як укра╖нська стр╕неться тоб╕ Душа, що потребу╓ допомоги, Спаси ╖╖ в житт╓в╕й боротьб╕, За це спас╕ння матимеш в╕д Бога. Спаси ╖╖ за будь-яку ц╕ну, Заблудшу душу з тупик╕в обману, Зацьковану нуждою, хоч одну Не здай н╕ юд╕, ан╕ бусурману.
Змуруй в ╖╖ сумл╕нн╕ цитадель, Модерн╕шу за винах╕д Прокруста, Аби не звабив душу н╕ бордель, Н╕ наркота, н╕ розуму розпуста,
Бо т╕льки так ми зможемо спасти Сам╕ себе в╕д супостата злого, Бо т╕льки так збуду╓мо мости До мур╕в укра╖нсько╖ залоги,
Як╕ нащадк╕в ор╕╖в спасуть В╕д само╖дства та чужого трунку. ╤ ми, нарешт╕, зрозум╕╓мо суть Вза╓мно╖ потреби порятунку, —
Потреби, що Конфуц╕я сини Углед╕ли на р╕вн╕ ватерпасу З Велико╖ Китайсько╖ Ст╕ни, Яка спаса╓ дос╕ жовту расу.
Ми чули щось про Зм╕╓в╕ Вали, ╤ про кургани дещо нам в╕домо, Але, щоб ╕ надал╕ ми були, Змуруймо Мури Духу Молодого!
ВИРУЧАЙМО КОЗАК КОЗАКА
Укра╖нц╕, ми публ╕ка чемна, ╤ тому в нас пану╓ лихвар. А нахабна брехня чужоземна — Це для нас наймодн╕ший товар. По житт╓в╕й дороз╕ до моргу Нас веде псевдов╕ра сл╕па, Ми м╕ня╓м попа на парторга, А парторга ╕знов на попа. Нам обман, як на чоботи вакса, Як лампаси на син╕ штани. Ми м╕ня╓м ╤суса на Маркса, Нам обидва — ╕кони вони. Нам потр╕бн╕ гареми турецьк╕, Бо куди б ми здавали сестер, Поки хитр╕ юфи та жванецьк╕ Обхохмили нас, наче тетер? Н╕би й справд╕, для того з народу Лився поту кривавий пот╕к, Щоб який-небудь зайда-заброда, Обшахра╖вши нац╕ю, вт╕к... На козацьк╕м, на р╕дн╕м простор╕ Бусурман демонстру╓ нам честь — В╕н залазить на Ки╖вськ╕ гори, В╕н буду╓ на горах мечеть. Навчання нам до м’якого м╕сця, Ми не хочемо вчитись, хоч плач, Нам би дрантя з чужого охв╕стя, Та на шию чужий налигач. Обдеруть нас хай банки та трасти, Бо для того й ╕снують вони, А дозволять нам тр╕шечки красти — Ми щаслив╕ тод╕, як слони. Без чужинця не зробимо кроку, Служим в╕рним йому холу╓м, А якщо ╕ народим пророка — Ми негайно його прода╓м. Не потр╕бно нам Р╕дно╖ В╕ри, Не потр╕бен прадавн╕й обряд... ╤ тому нас жеруть бузув╕ри Ц╕лу тисячу рок╕в п╕дряд. Але нав╕ть беззахисн╕ в╕вц╕ Чують нюхом ходу хижака. Схамен╕ться, брати укра╖нц╕, Виручаймо козак козака! ╤ громи розумово╖ битви Виб’ють клином безвиход╕ клин. ╤ збагне рят╕вн╕ алгоритми Укра╖нсько╖ матер╕ син.
ШАНУЙМО ОДИН ОДНОГО
«╤ на оновлен╕й земл╕ Врага не буде, супостата, А буде син, ╕ буде мати, ╤ будуть люде на земл╕». Тарас Шевченко Нас хочуть в╕д╕рвати в╕д р╕дн╕, — В╕д батька хлопця, д╕вчину в╕д мами. Уже нам сотворили чорн╕ дн╕, ╤ чужину наповнили синами. Не слухаймо брехн╕ про козак╕в, Неправда це, що наша хата скраю. Я голосно покличу земляк╕в, ╤ в р╕дн╕м кол╕ тихо засп╕ваю: ╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕ М╕ркуймо, родичаймося, кохаймо! Шануймо одне одного, жив╕, ╤ супостата п╕длого долаймо.
Хто в комун╕стах був, а хто в УПА, Старих не нагн╕тай страхополох╕в, Бо вража зграя, лют╕стю тупа, Перетворити хоче нас на лох╕в, — То на хрестовий тягне нас пох╕д ╤ бреше нам, що там добудем нафти, То нас на зах╕д пха╓, то на сх╕д, Щоб ми позбулись ╕ земл╕, ╕ хати. Тому ╕ вдень, ╕ в ноч╕ грозов╕ Мир╕мось, родичаймося, кохаймо! Шануймо одне одного, жив╕, ╤ супостата п╕длого долаймо.
Хто нищить нас сьогодн╕ — саме т╕ Червоношк╕ру винищили расу. Прикиньмо, козаки, на самот╕, Чи нам потр╕бна доля Гондурасу? Рятуймо р╕д в ╕м’я святих Бог╕в, Знев╕реним розв╕ймо чорний смуток. Спасем д╕тей в╕д лютих ворог╕в, А матер╕в — в╕д дол╕ проституток. ╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕ М╕ркуймо, родичаймося, кохаймо! Шануймо одне одного, жив╕, ╤ супостата п╕длого долаймо.
М╕ркуймо вс╕, щоб кодло Кабали Нас не губило фронтом чи морозом. Щоб ми жили ╕ в╕льними були — Нас поряту╓ т╕льки р╕дний розум. Не слухаймо брехн╕ про козак╕в, Неправда це, що наша хата скраю. Я голосно покличу земляк╕в ╤ в р╕дн╕м кол╕ тихо засп╕ваю: ╤ день за днем, ╕ в ноч╕ грозов╕ Мир╕мось, родичаймося, кохаймо! Шануймо одне одного, жив╕, ╤ супостата п╕длого долаймо.
БЛУКАЮЧИЙ СТРУМ
Я — блукаючий струм. Де м╕й плюс, де м╕й м╕нус — Я н╕коли не знав, Але силонька ╓. Я д╕рявлю метал, Я — спов╕льнена м╕на, А напруга моя Нав╕ть рейки жу╓.
Я — блукаючий струм. У сир╕м п╕дземелл╕ Я тво╓, пане Ом, Позашлюбне дитя. Я притягую гр╕м. Я буравлю панел╕. Що живим — небуття, Те для мене — життя.
Я — блукаючий струм. Там, де цинков╕ труни ╤ кислотн╕ дощ╕ — Найчудов╕ший кайф. Т╕льки кепсько мен╕ Там, де вруняться вруна, Де металу нема, Хоч п╕д хмару вт╕кай.
Я — блукаючий струм. ╤ дахи, ╕ криниц╕ Неодм╕нно ус╕ Обкружляю п╕дряд; Може, стр╕ну яку Кульову блискавицю Чи утну трив╕альний Коронний розряд.
Я — блукаючий струм, В╕д неробства дур╕ю, Як фанат╕в юрба П╕д вищання г╕тар. Т╕льки часом сяйне Надокучлива мр╕я... Зац╕дити хоч раз Ол╕гарха в л╕хтар!
А ХТО В НАС ХУ?
Чого ╕ще? Кому тепер не ясно, Що наше не належить нам давно. Вп’ялися клешн╕ в т╕ло неньки класно, ╤ св╕т регоче з нашого к╕но.
Цин╕чно, прим╕тивно, трив╕ально... А хто в нас ху — вже бачать ╕ сл╕п╕. За феросплав гризуться натурально, Бо м╕й завод потр╕бен шантрап╕.
На весь кагал розкручена ловитва, Куражиться над лохами братва. Якщо й гримить над св╕том люта битва, То аж н╕як не за мо╖ права,
А за котяче право на м’ясниц╕ ╤ парт╕╖ зчепились, ╕ попи. А я броню леговано╖ криц╕ Тепер просити мушу в шантрапи.
Оце вам, лохи, власник ефективний. Оце вам Зах╕д (П╕вн╕ч, П╕вдень, Сх╕д...) Ринковий лад конкретно-дефективний ╤ пост╕ндустр╕альний перех╕д.
М╕й президент стоятиме, мов блазень, На паперт╕. Простягнута рука... А сталевар, як безпорадний в’язень Озброюватиме чуж╕ в╕йська.
Зате гуркоче з телека фанера ╤ «в╕дморозок» локшину ч╕пля... Вставай, Богдан, Богун, вставай, Бандера! Це вас гука окрадена земля!
БАРАНЯЧА ДЕМОКРАТ╤Я
Коли гризуни зас╕дали в жур╕, М╕сця кер╕вн╕ позаймали щур╕. А як барани пос╕дали в жур╕, На ╕нш╕ м╕сця перес╕ли щур╕. А перш╕ м╕сця зайняли хижаки: Удави, шакали, г╕╓ни, вовки. Чому хижаки перемог досягли? Бо т╕ барани демократи були.
БОМЖ╤ НА МЕЖ╤
Збирались бомж╕ на меж╕ Черств╕ споживати корж╕. Гукали до них сторож╕: «Анумо, бомж╕, в╕д меж╕!» В╕д ляку хололи бомж╕, Неначе голодн╕ морж╕. Бомжам би втекти в╕д меж╕, Та луки навколо чуж╕, Чуж╕ рубеж╕, гараж╕ Ще й ╕кла собак, мов нож╕. Плазуйте, бомж╕, як вуж╕, Але ╕ л╕си вам чуж╕, Байраки, шовки ковили — Бо землю бомж╕ продали.
«ПРОФЕС╤ОНАЛИ»
Не хочу пити, ан╕ ╖сти, А хочу знати т╕льки суть — Юристи та економ╕сти Яку нову б╕ду несуть? Бо ще недавно комун╕сти Пролетар╕в та нацменшин, Як натуральн╕ утоп╕сти, — Тягли до сонячних вершин. Коли ж вершини в╕дс╕яли, В╕дмайор╕ли, як мара, Взялися «профес╕онали» Реформи перти на-гора. Вони брехали, що ринкова — Це економ╕ка «на ять»!.. ╤ нас, мов язиком корова, Злизала м╕л╕он╕в п’ять. Реформували кер╕вництво — Став ╖хн╕м рупором гарант, Металобрухтом — виробництво ╤ «п╕дпри╓мцем» — спекулянт. Вони кричали про закони, Щось белькот╕ли про режим; А золота накрали — тонни! — Не в Ки╖в, а в ╢русалим! Якого ще на вуха «╕зму» Вчепити мусить нам шпана — Л╕берал╕зму? Екстрем╕зму? Монд╕ал╕зму? Глобал╕зму? Яку голодоморну кл╕зму? Щоб стало ясно — Це — В╤ЙНА!
ГУКНЕМО МАХНА!
Кротам та черв’якам не треба неба. ╥м краще те, що в ям╕ зогнило. Культури теж населенню не треба — У нього ╓ реклама на бухло. Як ╕ тор╕к, так ма╓ бути на р╕к — Не ╤васюк гукне мистецьку рать. На Новий р╕к утне блатняцький Гар╕к Потрясний х╕т про «номер сорок п’ять». А як талант прорветься громадянський В сатирика, актора, сп╕вака, Його мерщ╕й просунутий Роднянський До якост╕ Сердючки опуска. Нема н╕ Солов’яненка, н╕ Гмир╕, Бо супостат дорвався до керма... ╢ чад попси та рок-енд-рольн╕ гир╕. Табачник ╓ — Тютюнника нема. А хохмачам — ан╕ тюрми, н╕ страху. Хихика тупо наша простота... А що В╕тчизна кинута на плаху — На те хохмач уваги не зверта. См╕шний майдан щось прокричав про нари ╤, хрестячись на ╖хн╕й ╤ордан, Примножив Коломойському доляри, Бо в’язнем став не Кучма, а Богдан*. Якого ще чека╓м аргумента? Чи створять нам нового пахана, Чи знову нам отруять Президента? Чи нам гукнути батечка Махна? * * * То нищимо хрести, То знову воздвига╓м. О, Господи, прости, А що ми з того ма╓м? А ма╓м те, що кожен раз Мес╕╖ обдирають нас.
ЕП╤ТАФ╤Я
Що зум╕в — зрозум╕в, бо побачив: Все, що буде ╕ ╓ — вже було. Вибачайте, кому не в╕ддячив. За добро. Особливо за зло.
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10677
|