Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

ДО ВІДРОДЖЕННЯ МУЗЕЮ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО В СІМЕЇЗІ

Культурно-просвітницьке співтовариство Криму і України в радянські часи спромоглося закарбувати пам’ять про кримський період життя і творчості класика української літератури М. М. Коцюбинського. В 70-ті роки минулого століття були відкриті меморіальний музей Коцюбинського та бібліотека його імені в смт. Сімеїз. На жаль, в умовах політичних подій останніх десятиліть (розпад СРСР, кримськотатарські проблеми, місцеві негаразди та ін.) втримати такий солідний рівень не вдалося. Так сталося, що на будинку в Сімеїзі збереглася тільки меморіальна дошка…
І от навесні група делегатів Сонячногірської конференції «Коцюбинський і сучасність» вирушила до Сімеїзу, аби взяти участь у відкритті відродженого музею письменника. Ініціював нашу поїздку невтомний ялтинський краєзнавець Володимир Навроцький, який наполегливо сприяв завершенню реставраційних робіт, спілкувався з організаторами музею, зокрема, з М. Г. Макаренком, О. В. Куликовою, Н. М. Костянець, представниками місцевої влади. Не зайвим буде нагадати, що серед поважних гостей були столичні літературознавці, працівники АН України В. О. Дорошкевич та І. Т. Купріянов: їхні батьки були близькими до родини Коцюбинських, а як вчені-дослідники літератури чимало зробили для дослідження та популяризації творчості письменника ще в радянські довоєнні часи.
На автобусній зупинці нас чекав ще один учасник — ялтинський журналіст, краєзнавець і правозахисник Мирослав Мисяк. Коли ми нарешті відшукали маленький охайний дворик музею, розпочалася урочиста хвилина. З привітанням до господарів, громадськості Сімеїзу, присутніх вчителів і учнів звернувся директор Вінницького музею М. М. Коцюбинського Федір Любацький. Перерізавши, як годиться, червону стрічку, ми всі піднялися на веранду і до кімнат музею. Саме тут у 1911 році разом із сім’єю мешкав і відпочивав незабутній Сонцепоклонник. Працівник щойно відкритого музею Надія Костянець ознайомила присутніх з творчістю митця, із зібраними в експозиціях фоторепродукціями.
Володимир Навроцький повідомив про успіхи місцевого краєзнавства, про певні перешкоди і труднощі в розв’язанні окремих питань і насамкінець представив гостей зібрання.
Ігор Терентійович Купріянов, який свого часу не тільки плідно працював на ниві вітчизняного літературознавства (десятки біографічних статей про письменників в УЛЕ, монографії про поетів Криму тощо), а й разом зі своїм другом В. О. Дорошкевичем пішки пройшов узбережжям Криму, дослідивши його історико-літературні місця.
У своїй доповіді Мирослав Мисяк розповів про гіркі моменти в долі Сімеїзького музею, понищену бібліотеку ім. М. Коцюбинського, про жалюгідний стан сучасного кримського літературного краєзнавства (музей Лесі Українки, Український дім, будинок, де працював і жив Степан Руданський, довгобуд Ялтинської україномовної школи тощо).
Готуючись до конференції «Михайло Коцюбинський і сучасність», Донецько–Дніпропетровська делегація (Бабець П., Бичкарьова С.) провела ретельну підготовчу роботу, аби зібрати докупи і відродити коло Катеринославських друзів і соратників по перу Михайла Михайловича. Зокрема, це стосується таких відомих в тогочасній літературі імен, як Михайло Комаров (жив у Одесі), Ольга Косач-Кривенюк (сестра Лесі Українки), В. Гегело, Петро Єфремов (Катеринослав), Микола Чернявський (мешкав у Херсоні), Євген Чикаленко та ін. Ці матеріали в популярній формі були подані для широкого загалу шанувальників української літературної класики в місцевих і обласних часописах.
В урочистий момент відкриття музею М. М. Коцюбинського (третього в Україні) перед зацікавленою аудиторією хотілось поговорити про перспективи подальшого дослідження «Кримської доби» творчості як самого письменника, так і кола його однодумців і соратників: М. Чернявського, Є. Чикаленка, Лесі Українки (чотири листи до М. М.), В. Німцевича, О. Кониського та ін.
Саме в Криму зустрілись і познайомились письменник М. М. Коцюбинський і видатний український культурно-освітній діяч Олександр Кониський (1836-1900). Саме в цей час Олександр Кониський створив кілька літературних творів — оповідання «Ранок в Алупці» (відгомін своєї праці над життєписом Т. Шевченка) та поезії, що увійшли до циклу «Скорботних пісень» (вид. ЛНВ. — 1898). Саме в Сімеїзі у 1895 р. написано вірш «Біля моря в Криму»:

Дрімає море, вітер спить,
Суворі гори сном повиті;
Німує пишний кедр; мовчить
І лавр, немов журбою битий.
І тьмяно, сумно круг мене.
Осіння хмара, ніч панує,
Листок ніде не шелехне,
В пустім тумані все німіє…
Отак густа неволі сила
Своєю тяжкою рукою
Мене покрила, сповила,
Немов сповивачем нудьгою.

Щасливі миті мав Михайло Коцюбинський, бо саме його «…доля закинула… аж у Крим…». Сталося це у травні 1895 року, коли письменник приїхав сюди на роботу у складі філоксерного комітету.
Кримська весна запала в душу лагідним сонцем, свіжими барвами, п’янкими ароматами, а перше кримське літо письменника принесло багато вражень. Жив і працював у Сімеїзі, Кастрополі, Кучук-Кої, Кекенеїзі, поблизу Ялти. І хоч щоденна праця на виноградниках відбирала багато сил, та все ж навколишня краса долала втому, надихала його, чуйного до всього прекрасного, малювала в уяві образи, пізніше майстерно виписані в художніх творах.
Михайло Михайлович не раз тонув «в глибоких долинах, зелених од винограду і повних сизої імли…» («На камені»). Ходив там, де «…мало не з-під ніг, збігали вниз по кам’яних горбах плантації тютюну й винограду. Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги, розкритої до читання…» («В путах шайтана»). Ці живі образи кримської дійсності, такі ж яскраві і у творах письменника, додають їм особливого колориту.
Захоплювало письменника і кримське море. «Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо…», «…невинне і чисте, як дівчина, в сліпучо-блакитних шатах, з низкою перлів-піни на шиї, радісно осміхається до берега, і пеститься, і тулиться до нього, немов кохаюча істота» («В путах шайтана»). Михайло Михайлович відчував, як «море дихає, свіжий солоний віддих його шелестить листвою, пестить обличчя, бадьорить груди» («В путах шайтана»). Він бачив, як «…воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосхилом, чарувало й вабило у свою чисту, теплу і радісну блакить…» («В путах шайтана»).
Можливо, саме таким ніжним і ласкавим запам’яталося море письменникові, коли разом із нареченою Вірою Устимівною подорожували в урочище Святої Трійці, спускалися на самий берег моря, ходили на виноградники в Кекенеїзі, де працював Михайло Михайлович. Спогади про той щасливий день стали для них незабутніми, бо саме тоді, 24 вересня 1895 року, Михайло Михайлович та Віра Устимівна не лише милувалися красою узбережжя, а й дали одне одному слово: поєднати свої долі назавжди. Через рік, знову будучи в Криму, Михайло Михайлович писав до Віри Устимівни, своєї дружини, про те, скільки в душі поезії від тих прекрасних спогадів!
І місця тут надто гарні. На мисі Трійці ще й досі зберігаються залишки середньовічного укріплення Кучук-Ісар, а біля самого моря, на місці середньовічного поселення, тепер стоїть маяк. У ХІХ столітті ці землі належали генералу Феодосію Дмитровичу Ревіліоті, командиру Балаклавського грецького прикордонного батальйону, створеного ще за часів імператриці Катерини ІІ для охорони узбережжя. Була облаштована приваблива садиба, яка мала назву — дача «Свята Трійця».Така назва поширилася і на найближчі околиці. Ще у 1830-ті роки були закладені сади і виноградники. Виноградники маєтку були майже єдиними виноградниками на Південному березі Криму, що давали прибуток своїм власникам. Виноградні плантації були добре доглянуті, знаходились вище старого шосе біля татарського села Кекенеїз.
На час перебування там Михайла Коцюбинського садиба Ревіліоті була покинутою, розпроданою частинами з торгів у 1886 році, але ще добре виднілися залишки будівель, неогороджених фруктових садів. Про це відомо з путівника по Криму М. Головкінського за 1894 рік. Та й виноградники очікувала лиха доля — чудові плантації постраждали від філоксери.
Не пощастило й виноградникам Кастрополя, що з 1893 року належали інженеру-технологу Миколі Івановичу Первушину, спадкоємцю Московського торгового дому І. А. Первушина. Виноградні плантації Первушина займали всього 3 десятини землі. Їх і оглядав М. М. Коцюбинський влітку 1895 року з метою виявлення грізного шкідника. Вражені філоксерою виноградники хазяїн не став відновлювати, а вирішив будувати кліматичний курорт. За короткий час в основному у Нижньому Кастрополі М. І. Первушин побудував дев’ять двоповерхових будинків, службові приміщення та ін. Гарну рекламу курорту щорічно давав путівник по Криму А. Безчинського, в якому розповідалося про всі зручності курорту. Особлива увага зверталася на чудовий парк з рідкісною і цінною рослинністю. Таким став Кастрополь через кілька років після перебування там Михайла Коцюбинського.
А за часів письменника в Кастрополі добре зберігалися старовинні будови, які належали ще попереднім власникам цієї місцевості — Демидовим і Толям. Деякі з них дожили і до сьогодні. Наприклад, у Верхньому Кастрополі привертає увагу будинок старої кладки з підпірними стінами, де, за свідченням старожилів, мешкали виноградарі та люди, які працювали на виноградниках. Можливо, там жив і Михайло Михайлович під час роботи в Кастрополі.
Напевне, пейзажі Кастрополя захопили і вразили письменника своєю красою, неповторністю, залишили в творчій уяві добрий спомин. І досі величним бастіоном стоїть у Кастрополі над морем Чорна скеля, з вершини якої відкривається незбагненна картина: морська далечінь від самого Сарича аж до мису Кекенеїз, а позаду неприступні укріплення гір, мов фортеці, укриті зверху плоскогір’ям яйли. На схилах — вікові дерева фісташки, дуба, ялівця, кущі ладанника, іглиці, жасмину. Гордо тримаються сонячні асфоделіни, п’янким ароматом огортає чебрець. Усе, як і було…
Щасливий той, хто пізнав цей «рай», серцем і душею пригорнувся до нього, зігрівся його променистим сонцем, став щирим сонцепоклонником!..

Надія КОСТЯНЕЦЬ,
завідувач екскурсійного відділу туристичного бюро «ВІЗИТ», працівник музею М. М. Коцюбинського в Сімеїзі
Петро БАБЕЦЬ,
історик–краєзнавець, Дніпропетровщина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2012 > Тема "Українці мої..."