Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні наш співрозмовник — голова громадського об’єднання «Українська громада Криму» Владислав Хмеловський.
Народився Владислав Григорович у селі Сніжки, що на Сумщині, похрестили його в райцентрі (с. Сміле), і все це відбувалося неподалік Конотопа, Батурина, Глухова, — тобто в козацькому краї. І це для нього — не просто збіг обставин, а можливо, навіть ота прихована першопричина, через яку саме так склалася його доля. Може, тому і став він волелюбною людиною, що такими були його предки, такою була і сама атмосфера тих країв.
І хоча після закінчення Київського політехнічного інституту переїхав до Криму працювати тут за розподілом на Сімферопольському електротехнічному заводі, його вдача від цього не змінилася, тим більше, що на той час вже повіяло вітром великих змін, який пригнув когось щонайнижче до землі, когось – покотив, як перекоти-поле, у далекі країни, а когось навчив знову і знову випрямлятися, не підкоряючись ніякій негоді.
Владислав Григорович, здавалося, опинився у рідній стихії. Бо йому ж хотілося проявити себе і як спеціаліста, і як особистість, а серце підказувало, що можливості для цього були майже необмеженими. Він одразу ж вдався до громадсько-політичного життя (спочатку це була організація «Добра воля», потім – демократичний рух «Народний фронт Криму»). За радянської влади все це було непросто. А мета тоді здавалася зрозумілою – розвиток суспільства гальмують компартійна номенклатура та її рудименти і варто лише повалити тоталітаризм, як скута народна ініціатива активно запрацює на інтереси всього суспільства.
Та ось вже, здавалося б, і Комуністична партія на межі заборони, і громадські організації та партії ростуть як гриби після дощу і є можливість в них себе проявити, та ні ПЕВК, ні СДПУ(о) не викликають бажання співпрацювати з ними довго і всерйоз, та й самі швидко втрачають свій авторитет, виконавши тимчасову функцію.
Лише на початку 2000-х років, ставши симпатиком «Нашої України», Владислав Григорович, здавалося, знайшов себе.
Увійшовши до лав партії, коли небо було помаранчевим від прапорів, він, тим не менше, не уподібнився багатьом, хто зібрав свого часу з цієї грядки хороший врожай і одразу засіяв новий уже під іншим сонцем та активно почав паплюжити ідеали, які відкрили перед ними політичне майбутнє.
На моє запитання, яким бачить уроки Помаранчевої революції, він зауважує:
— Недостатньо монолітна і згуртована команда, що діяла демократичними методами, не здатна була зреалізувати ті великі обіцянки, які і навертали до цієї політичної сили людей з найрізноманітнішим світобаченням. Кожен очікував від влади свого, і одне іноді суперечило іншому. Президент поводився так, ніби має чарівну паличку і ось-ось розпочне з її допомогою діяти. Та увесь цей романтичний флер скоро порушила «дама з косою», яка розпочала відверту боротьбу за владу і вже невдовзі стала заявляти з високих трибун про доцільність усунення діючого президента. Тож суперечності між намірами і реальними можливостями з часом уже перестали компенсовуватися бездоганною патріотичною риторикою найпоряднішого і найбільш українського серед наших президентів. А можливо, саме через ці свої риси він і не зміг грати міченими картами, як це роблять шулери, через що і виграють?

— Сьогодні ви відомий передовсім як лідер ГО «Українська громада Криму». Розкажіть, що це за організація? Як ви прийшли до цього?
— Перш за все культурно-просвітницька і, звичайно ж, патріотична. Наше головне завдання — відродження і консолідація української громади. Хочу зазначити, що моє навчання в інституті, служба в армії і робота проходили в російськомовному середовищі. Але ж українська мова – це мова моїх матері і батька, також їхніх батьків. І тому мій шлях і дії є природніми, хоча і не простими.
Сьогодні для нас не існує питання про регіональні мови в Криму. Лише статус єдиної державної мови на безальтернативних засадах почав давати результати, як українцям перекрили кисень. Тож уже немає загрози, що в один прекрасний день Володимир Константинов може опинитися в ролі Миколи Азарова і йому доведеться вшановувати державну мову хоча б у такий анекдотичний спосіб. Отже, першими від опанування державної мови звільнили себе чиновники. Лише по-справжньому українська влада зможе нормалізувати ситуацію. До речі, в цьому році на День Конституції України я особисто завітав у приймальню Верховної Ради Криму до її голови Володимира Константинова та залишив йому в подарунок букварик «Українська абетка» та книгу «Мала історія України». Бо ж державний службовець такого рангу має знати державну мову та історію своєї країни. Поки що, на мій погляд, не вчить він українську мову, не шанує українську історію. А за нових обставин в цьому взагалі відпаде потреба.

— Відома ініціатива дев’яти українських громадських організацій Криму, які клопочуться про надання українській мові на півострові теж статусу регіональної. Що це, жест відчаю?
— У даному випадку важливо не те, як звучатиме офіційний статус мови, а те, з якою рвучкістю він втілюватиметься у життя. І якщо кримській громаді байдуже до державної української, то і сто разів байдуже буде до української регіональної.
Позиція ГО «Українська громада Криму» полягає в тому, що українська мова має бути єдиною державною на всій території України. І не треба принижувати себе ініціативами щодо надання українській мові статусу регіональної в Криму. Для нас це не питання кон’юнктури, а принципова і послідовна позиція. Буде українська влада в Україні – українська державна мова набуде повноцінного статусу на всій території держави. А захищати свої інтереси треба не з допомогою зумисного приниження, а подібно тому, як це роблять кримські татари. Ось заявив депутат Чубаров, що йому в парламенті потрібен перекладач, і стоїть на своєму.

— Які українські громадські організації чи партії ви могли б назвати серед тих, що з ними ГО «Українська громада Криму» по дорозі?
— Передусім ми орієнтуємося на українські патріотичні організації. Це «Просвіта», «Меморіал», Спілка офіцерів України, Союз Українок, а також партії, які створювалися ще у 90-ті роки не під кон’юнктуру. Підтримуємо ми і газету «Кримська світлиця». Я гордий з того, що у важкий для неї час ми боролися разом. До так званої об’єднаної опозиції в Криму ставлюся з пересторогою. Участі у наших патріотичних заходах вона не бере і сприяння у вирішенні болючих для нас питань, у разі успішних виборів, ми від неї не очікуємо.

— Чи існує сьогодні загроза державній незалежності, і чого ми не маємо робити, щоб не втратити найдорожче?
— Не маємо допустити до влади ті сили, які задля цього готові на усе і це вже демонструють своєю поведінкою. Бо для них розмінною монетою може стати і державна незалежність. Мусимо орієнтуватися на моральні критерії і патріотизм людей, яким вони притаманні, що здатні захистити національні інтереси держави.

— Чи можна, на вашу думку, любити ту чи іншу країну, піклуватися про її добробут, «згораючи» на роботі, і не любити її мову, історію, звичаї, традиції, хіба що за винятком борщу?
— Нас тривалий час підгодовували красивими абстрактними гаслами, це було і за радянських часів. Але настав момент, коли економічна, точніше, матеріальна складова для багатьох посіла перше місце. Люди не відчувають реальної турботи про своє життя і навіть відкрито заявляють соціологам, що готові продати свій виборчий голос за незначну суму. Для багатьох ситуація сьогодні нестерпна, вона нагадує зубний біль, коли найбажанішою у світі є знеболювальна пігулка. І гріх кожному, хто в такий спосіб візьметься втішати людство. А якщо коротко: влада в Україні має належати українським патріотам, які люблять свою землю, українську мову, українську культуру, українську освіту, українські традиції. Така влада не буде діяти всупереч і на шкоду власному народові.
А у те, що можна любити країну і піклуватися про її добробут, не люблячи її мови, традицій, звичаїв, рідних для її громадян, не вірте. Треба передовсім любити цих людей, цей народ, що потом і кров’ю віками виборював свою незалежність, що сформувався як нація і утворив свою Українську державу. І всі «воріженьки» наші мають пам’ятати, що український народ не дозволить зневажати себе на Богом даній йому землі.
Важливо, щоб українці Криму в цей відповідальний для країни час на парламентських виборах підтримали українські патріотичні сили. Я закликаю вас це зробити обов’язково.

Розмовляла Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Українці мої..."