"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Резонанс"
#37 за 14.09.2012
«НЕВЖЕ ТАК╤ МИ ЗРОДУ БЕЗПОРАДН╤, ЩО В╤ДС╤Ч НЕ ДАМО П╤ДСТУПН╤Й ЗРАД╤?»
Ялтинець Петро Миколайович Москаленко був колись нашим регулярним гостем. Познайомили мене з ним як ╕з правозахисником, бо представляв в╕н Всеукра╖нський ком╕тет захисту прав людини, що був в╕дгалуженням Всесв╕тнього ╕з центром у Лондон╕. Та якщо на початку тисячол╕ття правозахисник був ще дуже авторитетною людиною (в пам’ят╕ одразу ж виникали ╕мена Андр╕я Сахарова, Петра Григоренка, Валер╕╖ Новодворсько╖), то тепер слово це щонайперше асоц╕ю╓ться ╕з якоюсь майже оголеною фем╕н╕сткою, що в м╕л╕цейських об╕ймах сучить ногами ╕ давиться неоковирною лайкою та матами. А люди н╕бито й задоволен╕: «Добре, що хоч так. Бо х╕ба ж по-╕ншому можна?» Телефони правозахисних орган╕зац╕й якось поступово зникли ╕з мо╖х блокнот╕в, бо – замовкли. Та ╕ сам Петро Миколайович з╕знався, що припинив свою д╕яльн╕сть ще у 2002 роц╕ – на той час мав конфл╕кти, дов╕давшись, що його колеги беруть за послуги долари тисячами, хоча допомога мусить бути безкоштовною. ╤ у самого опустилися руки. Тим не менше, до ц╕╓╖ теми Петро Миколайович не збайдуж╕в. В╕н п╕дготував книгу власних переклад╕в з англ╕йсько╖ «М╕жнародна амн╕ст╕я. Анал╕з стану щодо прав людини в кра╖нах св╕ту». А також видав книгу, присвячену стану прав людини в Укра╖н╕. Спод╕ваюся, невдовз╕ ми зможемо розпов╕сти про ц╕ видання нашим читачам детально. Вийшла друком також зб╕рка поез╕й Петра Москаленка «Ялтинськ╕ контрасти» укра╖нською мовою, хоча за наших минулих зустр╕чей, пам’ята╓ться, в╕н послуговувався лише рос╕йською. Але з часом, як показу╓ життя, все наносне, тимчасове в╕дл╕та╓ в╕д людини, як полова. ╤ залишаються материнська мова та р╕дна земля. А р╕дна для Петра Москаленка вона таки не в Криму, а на Полтавщин╕, де у Миргородському район╕ ╓ село Будак╕вка. ╤ через багато рок╕в Петро Миколайович раптом усв╕домив: для нього конче важливо не т╕льки щонайчаст╕ше ходити по ц╕й земл╕, але й докопатися до ╖╖ ╕стор╕╖, д╕знатися про дол╕ селян, як╕ поливали колись ╖╖ потом ╕ кров’ю, про тих, хто пройшов через розкуркулення, ╕ тих, хто с╕яв тут щось розумне, добре, в╕чне, ╕ треба подбати, щоб сходи ц╕ не затоптали. С╕яв його ╕ сам Петро Москаленко, бо був учителем, дипломованим викладачем з англ╕йсько╖ мови. Щоправда, спочатку, при╖хавши до Криму, викладав укра╖нську – бо таких фах╕вц╕в було обмаль. А ╖х обмаль ╕ зараз, хоча вже не одне покол╕ння ма╓ повноц╕нну укра╖номовну осв╕ту. Бо йдеться не про тих, для кого слово – просто зас╕б висловити ту чи ╕ншу думку, а про тих, для кого воно д╕йсно под╕бне г╕рко-солодк╕й калинов╕й ягод╕, яку, зда╓ться, смаку╓ш ус╕м сво╖м ╓ством. ╤ тим б╕льше в н╕й в╕дт╕нк╕в смаку ╕ аромат╕в, чим довше бродила вона, под╕бно марочному вину, але не у темних п╕двалах, а прямо п╕д серцем. Тож вживати р╕дну мову для Петра Миколайовича сьогодн╕ — ╕ потреба, ╕ задоволення. Наводимо два в╕рш╕, як╕ в╕н запропонував редакц╕╖.
Н╤ЗАЩО
Забрати в укра╖нц╕в хочуть все: Вже забирають й мову. Закон той мовний – що в╕н нам несе? Загарбник╕в лукавих змову. Бо що оч╕кувать усл╕д за ним? Державну другу – з нею «краще». Скажу на це запроданцям отим: Не мр╕йте, не погодимось н╕защо!
ПАМ’ЯТЬ (Б╕ля мемор╕алу жертвам Голодомору в Ки╓в╕)
Згадались тут Оксанин╕ слова, А пам’ять дал╕, дал╕ повела… Невже так╕ ми зроду безпорадн╕, Що в╕дс╕ч не дамо п╕дступн╕й зрад╕? ╤де орда по р╕дн╕й нам земл╕, Ховаються обличчя за щитами. ╤ що ╖м наш╕ бол╕ ╕ жал╕, Що поле з дерев’яними хрестами? Тут рвуться ╕з невол╕ журавл╕, ╤ д╕вчинка завмерла з колосками… Вже кон╕ зайд п’ють воду ╕з Дн╕пра, В Криму шанують Катерину ╕ Петра…
Сп╕лкувалася Т. СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10758
|