Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...

Вже й не віриться, що був час, коли Україна жила без загальновизнаної книжкової столиці. Звичайно, можливості Києва завжди були найбільшими у сенсі пропозиції. Але до нього ніколи не їхали з таким душевним трепетом, як оце, уже вісімнадцять років поспіль, фанати книги з різних куточків нашої держави їдуть до Львова. Цей особливий стан душі добре описала київська письменниця Міла Іванцова: «Надворі вересень. Знову вересень, якого я чекаю цілий рік. На комоді в коридорі вже лежать квитки до Львова і назад. Логічний ланцюжок тут дуже простий: «Вересень – Львів – Книжковий форум». Визначний у літературному житті країни захід, без якого культурний простір вже неможливо уявити. Автор створив текст. Подав на конкурс чи на кілька конкурсів. Раз, вдруге, втретє… Зрештою, зірки стали так, що його помітили. Може, він навіть посів призове місце. Книжка з’явилася у книгарнях. Приїхала на Форум до Львова, заявила про себе, показала читачеві, і ось уже вона, підписана авторською рукою, рухається додому до людини, яка прочитає сама і поділиться з друзями. І неодмінно похвалиться автографом. Я на власні очі бачила, в якій неймовірній кількості закуповують книжки на Форумі попри кризу і різні негаразди! Закуповують на цілий рік вперед, щасливі, що за ці кілька днів можна побачити і послухати тих, кого зазвичай бачиш тільки з екрана телевізора. Що б там не казали про занепад сучасної української літератури – вересневий Львів спростовує цю маячню, а хто не вірить – приїздіть і подивіться самі!»

Думаю, що переважна більшість гостей Форуму підписалась би під цими словами киянки. Я, в усякому випадку, розділяю точку зору Міли Іванцової. З іншого боку, про певну кризу в Україні говорити можна. Я маю на увазі мовне питання. З цього приводу і сама Олександра Коваль (автор ідеї Форуму і його президент) висловлює певну тривогу: «У нас недостатній попит на українську книжку. Не скажу, що вона гірша від російської. Але щось «нє нравітся»… Правдивий попит на книжку творить лише освіта. Коли українські виші з великим скрипом переводили на українську мову викладання (це тривало майже 20 років), коли в Донецьку чи Луганську почали читати лекції українською мовою – тоді відчулося зростання попиту на україномовну літературу. Але не встиг набути чинності закон про регіональні мови, як одразу спостерігається відкат – підручники для середньої школи вже не потрібні…»
Отже, Форум видавців є чудовим барометром — він чітко вказує на нові тенденції в країні. І, в той же час, Форум є могутнім українським редутом, такою собі неофіційною фортецею українства. Адже тут маса високоосвіченої україномовної публіки, а цей факт позитивно впливає навіть на самих львів’ян. А що вже говорити про гостей з Києва, Харкова, Одеси? Якщо це свідомі українці, то для них кожен день Форуму – це ніжна музика, ковток свіжого повітря, цілюща пов’язка на незагоєні рани, спричинені агресивною русифікацією у своїх регіонах. Таких людей з рубцями на серці я бачив на Форумі чимало... Якщо ж це інтерферентні до мовного питання люди, то вони на власні очі переконаються, що ховати українську мову ще рано, і не забиратимуть свою дитину з українського садочка, школи чи класу. Взагалі, певна «регіональність» на Форумі відчутна. Якщо розмовляєте з представниками львівських, тернопільських чи волинських видавництв, то чуєте не лише гарну українську мову, але й бачите перед собою, як правило, щирих патріотів. Якщо це київські або інші видавництва центру України, то тут вже можна почути й російську мову. Але й ваша українська сприймається цілком спокійно, навіть з певною симпатією. Навіть видавці з Харкова, Одеси, Дніпропетровська чи Запоріжжя можуть перейти на українську мову, хоча між собою тут же демонстративно спілкуватимуться російською. Найбільш самотньо виглядають кримські видавництва... Вони майже не продають книжок, хіба що різноманітні поштові листівки для поздоровлень. Біля цих стендів людей зовсім небагато, і кримчани не висиджують усі чотири дні форуму, а їдуть додому трохи раніше. Ну, що ж, відгородилися від української мови – тепер пожинайте плоди... Оця «безлюдність» біля кримських стендів є найкращим аргументом на користь необхідності впровадження справжньої (а не декларативної) двомовності в умовах сонячного півострова. На цій ниві ще доведеться багато попрацювати і державі, і громадськості.
 *    *    *
Приємно щороку бачити на Форумі «своїх». Тут можна запросто зустрітися із «світличанами» Львова, Волині, Прикарпаття або Червоноградського вугільного басейну. Дехто газету й не передплачує, але має про неї свою позитивну думку, бо щороку купує в кримських кіосках під час літнього відпочинку. Тепер такі люди стурбовано розповідають, що вже не можуть знайти газету ні в Ялті, ні в Сімферополі, ні в Євпаторії... Що я їм можу відповісти? Раджу передплачувати. Взагалі, досвід людей, які приїздять на Форум, об’єктивно є надзвичайно цінним. Скажімо, можна дізнатися про настрої в регіонах, про тенденції в шкільництві. Ось я, скажімо, довго розмовляв з одеським письменником Олексою Різниченком. Той каже, що половина мешканців «перлини над морем» вперто тримається попереднього українського курсу, попри сподівання новітніх русифікаторів на прискорену русифікацію молодого покоління. А потім, коли на другий день побачив пана Різниченка у колі львівських друзів, одесит сам запропонував мені зробити спільне фото з ними. Та ще й з «Кримською світлицею», яку я у чималій кількості носив із собою, бо точно знав, що знадобиться. І, дійсно, розмели приятелі — жоден примірник не повернувся додому! А ще побачив сина Галини Гордасевич, яка також була нашою вірною читачкою і авторкою багатьох цікавих текстів. Домовилися з Богданом про зустріч і майбутню співпрацю. Порадували мене й козаки з Придніпров’я, які приїхали на Форум у козацькому вбранні. Одного з них, Олександра Кравченка, хлопці називають художником-«мамаїстом», бо козак Мамай є улюбленою темою мешканця Канева. Дещо з робіт майстра я сфотографував та ще й дав координати київського художника Олександра Мельника. Можливо, той наступного року візьме роботи канівця на чергову виставку «Україна від Трипілля до сьогодення». А ще на Форумі був цікавий україномовний китаєць Пань Ден, який запропонував мені книгу Вікторії Пономарьової «Маленькі подорожі Великим Китаєм». Пригадавши, що наступного року планує вирушити до цієї країни добрий приятель «Кримської світлиці» мандрівник з Чернігова Олександр Волощук, я купив запропоновану книгу. А Пань Дену подарував число «КС» від 27 квітня 2012 року, адже там йшлося про китайського лікаря із Сімферополя з незвичним для українського вуха іменем Вей Мін-Е. Як бачите, Форум традиційно багатий на цікаві зустрічі і дуже допомагає українцям знайомитися між собою та з навколишнім світом. Дяка творцям Форуму! І можна тільки поспівчувати Олександрі Коваль, слухаючи її обґрунтовані скарги на чиновників: «Бюрократ добре знає, як виснажити людину, довести до істерики, аби вона плюнула зі словами «живи своїм паралельним життям, ми створимо Форум видавців без тебе». Я втомилася переконувати управління освіти в тому, що роблю щось потрібне дітям і вчителям – чиновники чинять запеклий опір, кажучи, що Форум видавців перешкоджає навчальному процесу». Дійсно, якби ще підключити десятки тисяч львівських школярів, роль Форуму незмірно зросла б. Тому можна зрозуміти Олександру Коваль, коли вона радить громадянам України дружно і скоординовано «копати бюрократів у зад, аби ті швидше рухалися»...

Сергій ЛАЩЕНКО

(Продовження теми книжкового Форуму — в наступних номерах «КС»!)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема "Душі криниця"