Версiя для друку Обговорити в форумi

Цього літа здійснилася давня мрія мого брата Надира. Йому на день народження подарували вудочку. Справжня вудка-«телескоп». Нам не терпілося її випробувати. Ми з братом почали вмовляти батьків дозволити сходити порибалити. На що тато відповів:
— Хлопці, зараз середина тижня і у мене багато роботи, а в суботу я обіцяю, що ми сходимо на нашу річку Салгир.
Ми погодилися. Як довго тяглися ці три дні! Здавалося, цілу вічність! Але ми часу дарма не втрачали: з вечора стали готувати вудочки. У Надира була нова вудка, а я поміняв на своїй волосінь і поплавець, який спеціально до цієї нагоди купив у магазині «Все для риболовлі». Накопали звечора черв’яків, прочитали купу книжок про річку Салгир, на яку ми збиралися поїхати. Ми дізналися, що в нашій маленькій кримській річечці водяться краснопірки, бички, карасі і навіть щуки.
Нарешті настала п’ятниця. Завтра ми їдемо на риболовлю. Цієї ночі мені не спалося. Весь час крутився в ліжку і часто дивився на годинник, але згодом непомітно для себе заснув. Вранці нас розбудив тато:
— Діти, вставайте. Ви забули? Сьогодні ми їдемо на риболовлю! Ах ви, соні...
Ми тут же піднялися зі своїх ліжок, нашвидку вмилися і схопилися за вудки, забувши про сніданок.
— А снідати хто буде? — суворо запитала мама, — а ну швидко за стіл, нікуди ваша риба не дінеться!
— Ну, мамо, ми зовсім не хочемо їсти, рибу потрібно ловити на світанку, — стали умовляти ми маму. Але вона сказала, що, не поснідавши, ми нікуди не підемо. Ми з Надиром незадоволені сіли за стіл і почали швидко їсти бутерброди. Через п’ять хвилин зі сніданком було покінчено.
Ми взяли рибальські снасті і, сівши на велосипеди, буквально через 15-20 хвилин були на місці, добре, що річка знаходилася недалеко від нашого будинку. Сонце вже осяяло всю землю. Була ясна літня погода. Після недовгих пошуків і суперечок ми знайшли тиху заводь між двома вербами. Розташувалися і закинули вудки. Я, не поспішаючи, поправив наживку і закинув її у воду. Поплавець повільно підплив до очеретів і завмер. Я довго дивився на нього й чекав, коли ж почнеться клювання, але риби або не бачили мого «жирного» хробака, або ще не прокинулися. Поплавець ліниво стояв на місці і не подавав ознак життя. Мені стало нудно, хоча тато і розповідав, що краще клювання буває на світанку. Тоді я поміняв наживку, знову закинув вудку, але все залишалося як і раніше. І тут я подумав, що непогано було б начепити на гачок відразу і хліб, і черв’яка. Так я і зробив. Пройшло зовсім небагато часу, і мій поплавець раптом ожив і зник під водою.
— Ура! — тихо скрикнув я, — клює!
Але, виявляється, коли риба клює, треба ще зуміти правильно і вправно її вивудити, щоб здобич не зірвалася з гачка (підсікти — швидким і різким рухом підняти вудку вгору). Батько першим привітав мене з уловом. Я зловив звичайнісінького бичка. Далі справа пішла веселіше. Рази два невеликі риби зривалися у мене з гачка, але батькові та моєму братові щастило більше. Вони до цього часу вже зловили 5-6 рибок, які плескалися у відрі.
Коли я вкотре хотів витягти вудку, щоб поміняти наживку, у мене це не вийшло. Волосінь раптом натягнулася, а кінець вудки став загрозливо гнутися, ось-ось зламається.
— Тату, допоможи! — не витримавши, крикнув я. Він підскочив до мене, і ми стали разом тягнути вудочку. До нього підскочив і Надир. Ми були напружені, в очікуванні великої здобичі. Я боявся, що волосінь просто заплуталася, і ми витягуємо якийсь корч, дуже вже підозріло тихо поводила себе риба, якщо це була вона. Але раптом щось потягнуло волосінь назад у воду, вудлище витримало цей натиск і ми зрозуміли, що попалася велика риба.
— Веди обережно волосінь до берега! — повчав батько.
Відповідати батькові було ніколи, і тому я просто кивнув головою, що зрозумів. Слава Богу, риба не зірвалася! Я підвів її до берега, і ми разом з батьком витягли її на берег. Я з подивом дивився на рибу і не вірив своїм очам — на траві тріпалася величезна щука.
Після цього успіху інтерес до риболовлі у мене відразу ж пропав. Мені хотілося скоріше додому, щоб показати рибу мамі, друзям, однокласникам, сусідам і, звичайно, її зважити. Так ми і зробили.
Коли ми прийшли додому і зважили наш улов, то виявилося, що ця рибина важить 3,5 кілограма, а улов тата і Надира склав 1,5 кілограма. Незабаром про мої успіхи дізналися всі мої однокласники і сусіди. Я став справжнім рибалкою, хоча таким себе не вважаю досі. Мені просто в цей день неймовірно пощастило.

Бекір АБЛАЄВ,
юнкор шкільного творчого об’єднання «Джерело»
Нижньогірський район в Криму

«Джерелята», надсилайте і ваші літні фоторепортажі. Пам’ятайте: головний приз — велосипед!

УВАГА: КОНКУРС!
СПРАВЖНЄ СВЯТО юні читачі «Джерельця» зможуть подарувати собі самі, якщо візьмуть участь у нашому творчому конкурсі і виграють ось цей розкладний велосипед! Надсилайте на адресу редакції (звичайною або електронною поштою) ваші літературні, поетичні, публіцистичні твори — на будь-які теми. Кращі роботи будуть опубліковані у «Джерельці», а їхні автори отримають шанс вибороти суперприз та інші нагороди.
Крім творчих завдань будуть й цілком конкретні, за які нараховуватимуться додаткові бали. Ось два з них:
— Коли вийшов перший номер «Джерельця»?
— Хто надав для переможця конкурсу у «Джерельці» головний приз — велосипед? (Депутат, кандидат, партія і т. д.)
Чекаємо на ваші відповіді, вірші, оповідання, репортажі, новели, статті. Творіть! Дерзайте! Перемагайте!

На фото — учасник конкурсу, учень 6 класу СНВК «Лінгвіст» м. Сімферополя Богдан Шимохін з призовим велосипедом

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема ""Джерельце""