"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема "Українці мої..."
#40 за 05.10.2012
ЯКБИ Ж МИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ВИ НАВЧАЛИ…
Постат╕
СВ╤ТЛ╤Й ПАМ’ЯТ╤ ДОБРОПОРЯДНОГО Й НЕБАЙДУЖОГО ДО УКРА╥НСЬКИХ МОВНИХ ТА ОСВ╤ТЯНСЬКИХ ПРОБЛЕМ АНАТОЛ╤Я ПОГР╤БНОГО, ЯКИЙ П╤ШОВ У В╤ЧН╤СТЬ 9 ЖОВТНЯ 2007 РОКУ
Ми з Вами нав╕ки попрощалися в Нац╕ональн╕й ф╕лармон╕╖ – такого велелюддя давно не бачила ця поважна ки╖вська споруда. В черз╕ стояли студенти, вчен╕, пол╕тики, шанувальники творчост╕, перес╕чн╕ громадяни… Гори кв╕т╕в лягали б╕ля труни – як кожному було боляче на серц╕ в т╕ хвилини при одн╕й думц╕, що це остання з Вами зустр╕ч… 9 жовтня — цю дату наводжу неспроста, бо Ваше ставлення до молод╕, особливо – студентсько╖, ╖╖ во╕стину в╕копомних вчинк╕в – ╕сторичне. Саме 9 жовтня 1990 року Ви та письменник ╕ громадський д╕яч Олесь Терент╕йович Гончар прийшли по об╕д╕ на тод╕шню площу Жовтнево╖ революц╕╖ (нин╕ – Майдан Незалежност╕), де з 2 жовтня тривала «Революц╕я на гран╕т╕», або як ╖╖ ще називали — «Студентська революц╕я на гран╕т╕» — кампан╕я протестного голодування укра╖нсько╖ молод╕. ╥╖ вимоги – перевибори Верховно╖ Ради УРСР на багатопарт╕йн╕й основ╕, недопущення п╕дписання нового Союзного договору, проходження в╕йськово╖ служби юнаками-укра╖нцями на територ╕╖ Укра╖ни й в╕дставка Голови Ради М╕н╕стр╕в УРСР. Орган╕зовували непокору Укра╖нська студентська сп╕лка та Студентське братство. Серед м╕тингуючих — Олесь Дон╕й, Мар╕чка Бурмака, В’ячеслав Кириленко, Вахтанг К╕п╕ан╕, Анжел╕ка Рудницька, Марк╕ян ╤ващишин… Незабутн╕ слова Олеся Гончара, звернен╕ до студент╕в: «Ви — цв╕т нац╕╖! Прошу, прошу – береж╕ть себе, ви так потр╕бн╕ для майбутнього Укра╖ни», як ╕ Ваш╕, Анатол╕ю Григоровичу: — Ця революц╕я, д╕ти, в╕дбулася ╕ в серцях багатьох укра╖нц╕в. Пов╕рте, Укра╖на зм╕ниться п╕сля студентського голодування, тому що в╕дбува╓ться щось таке, чого ран╕ше не в╕дбувалося. Молод╕ люди п╕дн╕мають нац╕ональний прапор ╓дност╕ та незалежност╕ й це – ╕сторична под╕я й ми вас п╕дтрима╓мо! Пот╕м, п╕сля зустр╕ч╕ з нескореними студентами, в парку Шевченка б╕ля ун╕верситету Ви з Гончарем довго розмовляли про зм╕ни, як╕ негайно треба проводити в Укра╖н╕, про роль молод╕ в побудов╕ ново╖, демократично╖ кра╖ни ╕… крах комун╕стично╖ ╕деолог╕╖. ╤ тод╕ Ви з╕зналися Олесев╕ Терент╕йовичу про те, що ╕ще вл╕тку, всл╕д за В╕тал╕╓м Дончиком ╕ його однодумцями, написали заяву про вих╕д ╕з парт╕╖. ╤ повторили В╕нграновського: «Ми на Вкра╖н╕ хвор╕ Укра╖ною, ми на Вкра╖н╕ в пошуках ╖╖». Нев╕домо, що стало поштовхом для Олеся Терент╕йовича Гончара, але о шост╕й ранку наступного дня в╕домий письменник Вам зателефонував ╕ з╕знався: «Я також написав заяву про вих╕д ╕з парт╕╖»… А 12 жовтня 1991 року, на другий день п╕сля затвердження Верховною Радою постанови про проведення Всеукра╖нського референдуму на п╕дтвердження Акта проголошення Незалежност╕ Укра╖ни, Ви вже палко виголошу╓те допов╕дь на Форум╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Там багато говорено було про найнагальн╕ш╕ нац╕ональн╕ потреби – творення власного в╕йська, вих╕д ╕з «рубльово╖ зони», але Ваш виступ був присвячений проблем╕ найнагальн╕ш╕й з нагальних – випрацюванню ново╖ концепц╕╖ нац╕онально╖ осв╕ти. Так ╕ знайте, Анатол╕ю Григоровичу, саме з того Вашого виступу й розпочалася битва ╕нтел╕генц╕╖ за нац╕ональну осв╕ту, бо хто, як не професор Погр╕бний, добре усв╕домлював – без укра╖нсько╖ осв╕ти Укра╖нсько╖ держави не збуду╓ш ╕ укра╖нське слово в Укра╖н╕ не утвердиш – протягом в╕к╕в свого побутування воно ж було нерозривно пов’язане з╕ школою та осв╕тою. Та й Ваш╕ перш╕ кроки в шк╕льну осв╕ту – родинн╕, в╕д матер╕, Соф╕╖ Петр╕вни Зимбалевсько╖. Вона, вчителька початково╖ школи з села Мочалище на Черн╕г╕вщин╕, сама, без чолов╕ка, — Григор╕й Федотович Погр╕бний загинув на фронт╕ п╕д Волховим, — виховуючи д╕тей, дала змогу в╕дчути й безпосередньо пережити живу, орган╕чну ╓дн╕сть укра╖нського слова й укра╖нського терену, ╖хню високу симфон╕чн╕сть, у як╕й римуються слова ╕ дерева, в╕рш╕ – ╕ л╕н╕я обр╕ю за полем. Ось зв╕дки у Вас патр╕отичне, материнське бажання зберегти мову, повсякчас стоячи на ╖╖ сторож╕, й тому написали твори, як╕ стали в Укра╖н╕ класикою. «Поклик дужого чину» — це в╕дверта, ╕нколи до щему в серц╕, розмова письменника ╕ громадсько-культурного д╕яча Анатол╕я Погр╕бного про мову, ╖╖ сьогодення та завтра для духовного в╕дродження народу. Це видання продовжу╓ та доповню╓ його попередн╕ гостроактуальн╕ публ╕цистично-науков╕ видання — «Розмови про набол╕ле, або Якби ми вчились так, як треба» (1999), «По зачарованому колу стол╕ть» (2001), «Раз ми ╓, то де» (2003), книжки, що здобули широкий сусп╕льний резонанс, зац╕кавлен╕сть проблемою шанувальник╕в укра╖нського слова. Пам’ята╓ться: у Вашому Сп╕лчанському каб╕нет╕ на Банков╕й, 2 ми розмовляли про нац╕ональну ╕дею, ╕ я запитав: — Х╕ба укра╖нська ╕дея така неприваблива сьогодн╕, що не ма╓ вагомо╖ п╕дтримки в сусп╕льств╕? — Р╕ч не в тому, чи вона г╕рша за ╓врейську або рос╕йську ╕дею, — запально в╕дпов╕дали. — Справа в ╕ншому: головна ╕дея грошей, як╕ панують нин╕ у нас, переважа╓ сусп╕льство споживач╕в. А в сусп╕льств╕ споживач╕в нема м╕сця жодному креативному початку. Ми як мислител╕, митц╕ — н╕кому не потр╕бн╕, ми потр╕бн╕ лише як покупц╕, що купуватимуть «Нем╕ров», «Кока-Колу». Ми часто-густо дума╓мо не головою, а шлунком. Тому вся над╕я на молодь, яка сьогодн╕ показу╓ приклад мислячого ╕ндив╕да. Ви й у поважному в╕ц╕ були з молодечим запалом, нестримною енерг╕╓ю д╕яльност╕. Бо з 1964 року, коли навчалися на ф╕лолог╕чному факультет╕ Державного ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка, – це час, коли Ви формувалися в пер╕од «хрущовсько╖ в╕длиги», ш╕стдесятництва, коли з’явився ц╕лий масив ран╕ше замовчуваного, цензурованого, забороненого. Неп╕дцензурн╕ вечори пам’ят╕ Василя Симоненка, Лес╕ Укра╖нки, Максима Рильського, Солом╕╖ Крушельницько╖, – де Ви не учасник, а безпосередн╕й орган╕затор. ╤ впродовж наступних десятир╕ч Ви, Анатол╕ю Григоровичу, — в перших лавах св╕домо╖ творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖, незалежно в╕д того, яку об╕йма╓те посаду. Ви з однодумцями творили перш╕ осередки Народного Руху Укра╖ни та Товариства укра╖нсько╖ мови «Просв╕та», були одним з орган╕затор╕в п╕дняття над Хрещатиком нац╕онального прапора. Як депутат демократично╖ фракц╕╖ Ки╖вради – координували допомогу голодуючим студентам у жовтн╕ 90-го, а п╕сля пад╕ння ГКЧП опечатували Дарницький райком КПУ, парткоми Академ╕╖ наук та Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни… Треба справедливо сказати: навесн╕ 1992 року, коли журнал «Укра╖на» п╕д рубрикою «Б╕бл╕отечка «Укра╖ни» почав друкувати уривки з щоденник╕в ╕ книжок Док╕╖ Гуменно╖, саме з Вашого вступного слова «Повернення Док╕╖ Гуменно╖» в╕дкрилося «материков╕й» Укра╖н╕ одне ╕з замовчуваних оф╕ц╕йною радянською критикою ╕мен, розпочалося знайомство з творчим доробком письменниц╕. Т╕╓╖ ун╕кально╖ творчо╖ особистост╕, як╕й належить честь в╕дкриття для нашо╖ художньо╖ словесност╕ золотого м╕ту Трип╕лля. Прочитавши друковану в часопис╕ «Укра╖на» Вашу статтю, Док╕я Кузьм╕вна потракту╓ ╖╖ як дорогий для не╖ духовний подарунок ╕ потужну моральну опору, яко╖ вона чекала в╕д грядущих покол╕нь та яка прийшла вже аж тепер. «Вразило, що Ви в розм╕рно невелик╕й стор╕нками статт╕ охопили загальну сильветку та повний м╕й образ», — скаже при зустр╕ч╕ з Вами у Нью-Йорку. …На постамент╕ надгробку на Ваш╕й могил╕ Байкового некрополя написано: «Якби ми вчились так, як треба». Як тут не згадати Шевченкове пророче: «Я на сторож╕ коло ╖х поставлю Слово». Вида╓ться, що й з того св╕ту письменник ╕ громадсько-культурно-осв╕тн╕й д╕яч Анатол╕й Григорович Погр╕бний бореться за укра╖нське слово, криком кричить, вола╓, аби дослухалися до оголених як мовних, так ╕ нац╕онально-духовних проблем сьогодення Укра╖ни чиновники та держава.
В╕ктор ЖАДЬКО, професор, письменник
(Фото для публ╕кац╕╖ надан╕ дружиною А. Г. Погр╕бного — Галиною Григор╕вною)
Зустр╕ч з Док╕╓ю Гуменною. Нью-Йорк. 31.03.1990 р.
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10838
|