Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2577)
З потоку життя (5659)
Душі криниця (3186)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1414)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРАЙ, ТАЛАНТАМИ БАГАТИЙ
Вперше за роки незалежност╕ в житт╕ Новомикола╖вського краю, що на Запор╕жж╕, в╕дбулася под╕я,...


«ВИ ДУМА╢ТЕ, ЩО МЕН╤ НЕ СТРАШНО...»
Св╕й творчий веч╕р-бенеф╕с, який в╕дбувся у Червоноградськ╕й м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ для д╕тей,...


АНДР╤╥ВСЬКА Н╤Ч
Андр╕й Первозванний, якого вшанову╓мо 13 грудня, був першим з апостол╕в, хто п╕шов сл╕дом за...


ОС╤НН╢ Л╤РИЧНЕ НАДБАННЯ ГАЛИНИ ЛИТОВЧЕНКО
Мокро ╕ сиро. Туманно. Такий листопад. Вбралися б╕сером висохл╕ зонтики кропу.


ЖИТТ╢ДАЙНЕ ДЖЕРЕЛО У СПАДОК
Виступи перед школярами – то завжди питання з багатьма нев╕домими. Як сприйматиме юнь тв╕й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 05.10.2012
«ВРЯТУЙТЕ УКРА╥НУ В╤Д ХРЕСТА!»
Ольга ЯВОРСЬКА

Поез╕я

СЛОВО КВ╤ТКОЮ ЗАЦВ╤ЛО...

Ми вже знайомили читач╕в нашо╖ газети з новелами та опов╕даннями письменниц╕ з Льв╕вщини Ольги Яворсько╖. ╥╖ проза — щемка, хвилююча, ус╕ сюжети почерпнуто з нашого непростого людського життя-буття, в╕дтворено, переважно, т╕ под╕╖, як╕ в р╕зн╕ часи в╕дбувалися в ╖╖ р╕дних краях. Про прозовий доробок Ольги Яворсько╖ дуже тепло в╕дгукувався письменник ╤ван Гнатюк, який свого часу був учасником нац╕онально-визвольно╖ боротьби укра╖нського народу 40-х рок╕в минулого стол╕ття, а згодом — довгол╕тн╕м в’язнем стал╕нських тюрем та спецтабор╕в. Хто-хто, а в╕н уже точно розум╕вся на проз╕ нашого буденного життя, знав ус╕ його св╕тл╕ й темн╕ сторони, знав, де написано щиро, а де з п╕дробкою п╕д щир╕сть...
А сьогодн╕ ми хочемо представити Ольгу Яворську як поетесу. В ╖╖ творчому доробку — к╕лька зб╕рок в╕рш╕в, а саме: «Зелений зар╕нок», «Висока година», «Понад плином под╕й», книжка для д╕тей «Небесн╕ ключ╕» та прозов╕ твори «Зап╕зн╕ла зустр╕ч», «В╕дблиск прожитого дня», «На те воно й серце...» та ╕нш╕.
Ольга Яворська – поетеса високого таланту. ╥╖ в╕рш╕ сповнен╕ глибоко╖ любов╕ до р╕дно╖ Укра╖ни, мови, ╕стор╕╖, культури, до свого р╕дного народу. Поез╕я Ольги Яворсько╖ щедро забарвлена метафорами ╕ пор╕вняннями, сповнена глибоко╖ в╕ри у справжн╓ в╕дродження сво╓╖ В╕тчизни, в╕рою в те, що ╕мена геро╖в, як╕ виборювали незалежн╕сть нашо╖ кра╖ни, нав╕чно збереже наш народ у сво╖й пам’ят╕.
Ольга Яворська – член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ ╤вана Франка та ╤рини В╕льде. Працю╓ у Тур’╖вськ╕й загальноосв╕тн╕й середн╕й школ╕ Старосамб╕рського району на Льв╕вщин╕ вчителькою математики, бо свого часу зак╕нчила математичний факультет Дрогобицького державного педагог╕чного ╕нституту ╕м. ╤. Франка. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в в╕рш╕ поетеси Ольги Яворсько╖ з ╖╖ книги вибраних твор╕в «Понад плином под╕й».

Данило КОНОНЕНКО

Ольз╕ ЯВОРСЬК╤Й
Тяжко жити в св╕т╕ облудн╕м
Тим, хто ма╓ св╕тле чоло...
Пом╕ж терн╕в прог╕рклих будн╕в
Свято кв╕ткою зацв╕ло.
Тихе й лаг╕дне те цв╕т╕ння
Огорта╓ тебе до п’ят.
...Нагородою за терп╕ння —
Скромна жменька барвистих свят.

Любов ПРОЦЬ

Ольга ЯВОРСЬКА
«ВРЯТУЙТЕ УКРА╥НУ В╤Д ХРЕСТА!»

МОЛИТВА

Гр╕ховний св╕т виру╓ неспроста,
П╕дступний демон ще керу╓ нами,
Та п╕дн╕ма╓ться нетл╕нно над в╕ками
Велична постать в╕чного Христа.
О Господи! Знайди нас вс╕х, знайди,
Бо ми блука╓м хащами ще й нин╕,
Прости гр╕хи й провини безневинн╕
╤ до спас╕ння вс╕х нас приведи.
О Господи! Зц╕ли нас вс╕х, зц╕ли,
Всели в серця неопалиму мр╕ю,
Щоб ми п╕знали в╕ру ╕ над╕ю,
Жорстокий св╕т — добром перемогли.
*   *   *
Св╕те наш, Кобзарю нездоланний,
Сонце наше — на ус╕ св╕ти!
Поможи народов╕ в ╓днанн╕,
Поможи нам волю зберегти.
В╕ро наша у хвилини скрути,
П╕сне наша, сов╕сте жива!
Ти зум╕в кайдани тьми розкути,
Вклавши душу у свят╕ слова.
Славо наша, з╕слана в╕д Бога,
Правдо наша в здобутт╕ мети! —
Нелегка, Кобзарю, в нас дорога,
Поможи нам з не╖ не з╕йти.
РОЗМОВА З УКРА╥НОЮ
Моя Укра╖но,
Невмируща думо ╕ п╕сне!
Краю м╕й р╕дний,
Земле, прекрасна ╕ чиста.
Поле пшеничне,
Жайворе в синьому неб╕,
Батьк╕вська хато кохана,
Цв╕те вишневий,
Яворе буйний,
В╕тре злод╕йський!
Трави шовков╕,
Гори карпатськ╕,
Сосни зелен╕.
Смутку тремб╕ти,
Струни бандури — печальн╕,
Краплино роси в очах,
Мудрих ╕ карих.
Руки потр╕скан╕ —
У мозолях водянистих.
Б╕л╕ хустини
╤ вишит╕ б╕л╕ сорочки,
З-п╕д рушника —
Обп╕каючий погляд Тараса.
Хмари висок╕
З хрестами до синього неба.
Ненько святая — 
Страднице, Богом забута! 
Славо козацька, 
В╕ро велика ╕ сильна, 
П╕сне стр╕лецька 
Про жертви геро╖в, 
Змучен╕ голодом д╕ти тво╖ — У могилах. 
Жертви репрес╕й — 
Як рани у грудях Христових! Горе вдовине в застиглих, 
Як л╕д, обел╕сках, 
В╕чна любове, 
В╕чна й велика тривого. 
Чорний Чорнобилю,  
Стру╓н╕ води Дн╕пров╕, 
Засм╕чен╕ р╕ки 
Й посохлий полин при дороз╕. Атом — роздертий, 
Розс╕яний по Укра╖н╕. 
Осквернена й топтана 
Мова твоя солов’╖на, 
Зраджена п╕дло й жорстоко 
Тупими синами, — 
Це виродки дик╕ 
У кв╕тах прекрасного роду, — Впало на них у розпуц╕ 
Криваве прокляття! 
Як же ╖м буде в земл╕
П╕сля смерт╕ лежати?
Моя Укра╖но!
Нене, натруджена й сива!
Мене ти родила,
Мене в сиру землю схова╓ш,
Ти мен╕ не дала н╕ здоров’я,
Н╕ дужо╖ сили,
Дала лиш любов,
Непоборну й пекучу, як рана, —
╤ я ╖╖ всю — до останку
В оф╕ру тоб╕
Приношу.

МО╢ СЕЛО

У душ╕, як дивний плом╕нь роду,
Що дола╓ перепони зла,
Закуток вкра╖нського народу,
Писанка коханого села.
Там, в л╕сах, березовий неспок╕й
З гомоном д╕брови — заодно.
Там, в сел╕, мо╖ дитяч╕ роки
Б╕лять коло Стрипи полотно.
Там, як буйний в╕тер
 по зар╕нках, —
М╕й щасливий, безтурботний см╕х.
А на цвинтар╕ в нев’янучих
 барв╕нках —
Сив╕ мр╕╖ прад╕д╕в мо╖х.
Там черемха н╕жно зацв╕та╓,
Запахом дурманить ц╕лий св╕т,
Ще донин╕ в серце зал╕та╓
Той солодкий, неповторний цв╕т.
Цей святий притулок мого роду,
Цю чар╕вну п╕сню ╕ красу, —
Остр╕вець вкра╖нського народу
╤ в могилу в серц╕ понесу.
*   *   *
Пелюстку сонця заховаю в душу,
Роменом б╕лим слово проросте,
Сльозу безвольну на в╕трах осушу,
Нехай вона у слов╕ зацв╕те.
Тоб╕, м╕й любий укра╖нський краю,
Найкращу п╕сню в дар несу, тоб╕, —
Коли схиля╓ш голову в журб╕,
Моя душа в╕д болю завмира╓.

В╤РЮ

В╕рю, прийдемо у завтра
Як╕сь набагато добр╕ш╕,
Притулимо н╕жно до серця
Потоптан╕ спориш╕.
Звучатиме гордо над св╕том
Нескорена наша п╕сня,
Тр╕умфом свободи народу
На струнах свято╖ душ╕.
*   *   *
Доле г╕рка Укра╖ни,
Ти смутком прийшла до мене,
Св╕чкою в головах стала,
В туз╕ схилила рамена.
Печаль тоб╕ з╕р застила╓,
Тв╕й жаль мен╕ душу морду╓,
Тв╕й б╕ль — мою силу плека╓,
А гн╕в — мою волю гарту╓.
*   *   *
Ще н╕би вчора голосн╕ струмки
Будили землю дзв╕нко, стоголосо,
А нин╕ серпень жито у покоси
Склада╓ вправним помахом руки.
Ще н╕би вчора, як раби, н╕м╕,
Москв╕ п╕д ноги рад╕сно стелились,
А нин╕ з гострим болем
 пробудились
П╕д стог╕н тих, хто впав на Колим╕.
Чи не ведуть нас знову до б╕ди?
Чи бути наш╕й дол╕, чи не бути?
Буди народ м╕й, пам’яте, буди,
Не дай йому приречено заснути.
*   *   *
╤ знову фальш... О Господи, коли
Всм╕хнеться доля до мого народу?
Безбожн╕, поманкурчен╕ хохли
Кують кайдани на н╕му свободу.
╤ знову холод в серц╕, знов зима...
Бунту╓ кров у стовбур╕ калини:
Чи ╓ вже Укра╖на? — Ой нема...
Те, що в нас ╓, то ще не Укра╖на.
*   *   *
Краплинами гострого болю
У серце вкрада╓ться туга,
Нестерпна, як люта недуга,
Що скову╓ душу ╕ волю.
Цькування, злод╕йство, ру╖на
╤ зрада в св╕чад╕ «любов╕»,
А ворог п╕дступно — без кров╕
Захоплю╓ знов Укра╖ну.

Р╤ДНИЙ КРАЙ

Як я люблю св╕й край —
 оцю кв╕точку,
В╕льху, калину,
Оцю ружу червону,
 що б╕ля батьк╕вських вор╕т, —
Найпрекрасн╕шу в св╕т╕ —
 ╓дину мою Укра╖ну,
Буйний голос у пол╕
 ╕ вишневий замр╕яний цв╕т!
Як я люблю цю п╕сню,
 що невмирущо луна╓
╤з суворих, як во╖,
 загартованих в битвах в╕к╕в —
Про д╕брову й Дунай,
 до обр╕ю — поле безкра╓
╤ про мужн╕х, завзятих,
безстрашних в боях козак╕в!
Як люблю я Дн╕про
 ╕ засн╕жен╕ б╕л╕ Карпати,
У синьому смутку
 журно схилен╕ коси бер╕з,
У под╕льському жит╕
 синьоок╕, грайлив╕ блавати,
Журавлине прощання,
що пройма╓ нам душ╕ до сл╕з!

П╤СНЯ ПРО УКРА╥НУ

Ск╕льки раз над тобою
збивалися нелюд╕в хмари,
Затискались кайдани
 на стомлених чесних руках,
Ск╕льки раз твою душу
 до смерт╕ сп╕кали пожари,
Задихалася п╕сня
на спечених кров’ю устах.
Мордували син╕в
в б╕льшовицьких страшних
казематах,
Покривали могили
замучен╕ груди тво╖,
По засмучених травах
 топталися чоботи ката,
╤ н╕м╕ли в╕д розпачу й страху
 в гаях солов’╖.
Як чорнобильськ╕ дзвони
 по св╕т╕ тривожно дзвен╕ли,
Як в╕д вибуху тяжко
 здригалась кохана земля,
Тво╖ коси в╕д туги ╕ горя,
 як сн╕г, поб╕л╕ли,
Тво╖ сльози упали
 на кров’ю полит╕ поля.
Укра╖но моя, ти не впала в борн╕
 на кол╕на,
А розправила крила
 для в╕льного лету, як птах,
П╕дняла ти знамено
 свободи ╕ правди нетл╕нне
╤з над╕╓ю в серц╕
 й любов’ю у карих очах.

ДОРОГА НА ГОЛГОФУ
Пам’ят╕ Василя Стуса

Це ж так недавно
 йшов ти до загину,
Бо що тоб╕, безстрашному,
 загин! —
Жагуче в╕рив в р╕дну Укра╖ну,
На ц╕лий св╕т, здавалося, один.
Таврований, зневажений, забутий,
Писав про те, що сов╕сть
 говорила, —
Пов╕к рабам духовним
 не збагнути,
Зв╕дк╕ль така м╕цна у тебе сила.
Та сила — це любов,
 любов без тями,
Вона не зна╓ лживих ф╕лософ╕й,
Вона текла кривавими сл╕дами,
Коли ти йшов на обрану Голгофу.
╤шов на смерть —
 н╕ страху, н╕ тривоги,
╤ вороги сахалися, як т╕н╕, —
Ти не з╕йшов ╕з хресно╖ дороги
Жертовного служ╕ння Укра╖н╕.

ВОЛЯ

Прислухаймось до шелесту топол╕,
До стогону бурхливого Дн╕пра, —
╥х в╕ще слово кличе нас до вол╕,
Що пружним серцем
 груди розпира.
Прислухаймось, як кличе нас
 те слово
У буйний степ — до сонячних
 заграв, —
Гуртуймося на клич його,
 щоб знову
Здобуту волю ворог не стоптав.
*   *   *
Примарна ╕стино,
 чи я д╕йду до тебе
Через тумани ╕ людськ╕ жал╕,
Чи прихилю до серця клаптик неба
На стронц╕╓м уражен╕й земл╕?
Народ м╕й убож╕╓ щохвилини,
Свав╕льний св╕т несе потоки зла,
Дожити б до високо╖ години,
Щоб воля справд╕ волею була.
*   *   *
Холодять душу зачерств╕л╕ дн╕,
Журба голубить помертв╕ле поле...
Моя сувора посив╕ла доле,
Чи усм╕хнешся щиро ще мен╕?
Пече вогнем у серц╕ г╕ркота,
Над╕й розбитих глибша╓ ру╖на.
Обкрадена, обдерта Укра╖на
В свят╕м терп╕нн╕ зц╕пила уста.
*   *   *
Невже ╕з правдою
 ще нин╕ розминемось?
Невже до ворога не прийде каяття?
Тримаймось, друз╕,
 бо коли хитнемось,
Загубимо ╕ волю, ╕ життя.
В попихач╕ до ╕ншого народу
Штовхають нас
 приб╕чники Москви.
╢днаймось, друз╕,
 береж╕м свободу,
Тримаймо м╕цно р╕дн╕ коругви.
Над нашим кра╓м
 згущуються хмари
╤ не дають спогодитися дню, —
Не даймо, щоб червон╕ яничари
Наш край перетворили у Чечню.

ПОВ╤РМО В СЕБЕ

Не в╕рте, що продажн╕ укра╖нц╕.
В нас дух Свободи —
 в╕чний ╕ живий!
Це лют╕ яничари ╕ чужинц╕
Виносять нас на поглум св╕товий.
Нетл╕нна наша воля, наша слава
╤ п╕сня, сонцем сповнена ущерть,
Не в╕рте, що не висто╖ть Держава,
То вороги нам пророкують смерть.
В╕зьм╕мося за руки во╓дино,
Пов╕рмо в себе, сестри ╕ брати,
Не даймо знов у рабство Укра╖ни,
Катам не даймо нас перемогти!
*   *   *
Моя прекрасна укра╖нська мово,
Найкраща п╕сне в стоголосс╕ трав,
Кохане слово, наше р╕дне слово,
Що з небуття Шевченко п╕д╕йняв.
Ти все знесла: насм╕шки ╕ зневаги,
Бездушну гру ворожих лже╕дей,
Та сповнена любов╕ ╕ в╕дваги
З-за ╜рат лет╕ла птахом до людей.
Ти наш вогонь
 на темн╕м пол╕ битви
Священна кров, пролита в боротьб╕,
Тебе вклада╓м тихо до молитви
╤ за спас╕ння дяку╓м тоб╕.
*   *   *
Життя, немов в страшному сн╕,
Летить у пр╕рву безголосу,
╤ в’яне, н╕би буйний сн╕п,
Над╕й несправджених колосся.
В в╕нку лавров╕м яничар
Клянеться ворогу в любов╕,
Душа шука рятунку в слов╕,
Щоб дух не згас, як тл╕нний жар.
Вкотре благаю висоту,
Небесну зоряну Перлину:
«Врятуй нужденну Укра╖ну,
Безправну страдницю святу».
Знов хижо вигнувся дракон,
На шпил╕ влади — беззаконня,
А галасливе гайвороння
Зрива╓ зор╕ для корон.
*   *   *
Сама з собою впоратись не можу,
Душ╕ незатишно у св╕т╕ г╕ркоти,
Безжальна д╕йсн╕сть
 сни мо╖ тривожить —
В╕д не╖ не сховатись, не втекти.
Де грань м╕ж словом правди
 ╕ облуди?
Де гр╕шн╕, а де праведн╕ уста?
Гора Чернеча нас блага╓: «Люди,
Врятуйте Укра╖ну в╕д хреста!».
*   *   *
Чи здатн╕ ми ще перейнятись
 болем,
Прислужництво здолати у соб╕,
Щоб Укра╖н╕ повернути долю,
Утрачену в нер╕вн╕й боротьб╕?

Безв╕р’я душ — страшн╕ше
 в╕д потопу,
В╕дступництво нас нищить без меча.
Проносимо ганьбою кр╕зь ╢вропу
Горбату нем╕ч власного плеча.
*   *   *
Рубають все — ╕ душ╕, ╕ над╕╖,
Осп╕вують спотворену красу.
Куди под╕ну незд╕йсненну мр╕ю,
Кому св╕й б╕ль нестерпний понесу?
Будують храми,
золотять престоли,
Чека╓ раю змучений народ.
Минають дн╕ за спод╕ванням голим
Об╕цянок ╕ наших, ╕ заброд.
У них портфел╕ ╕ в╕нки лавров╕,
╥м виг╕дна духовна пустота,
Поклони б’ють ╕ накладають знову
В╕нець терновий на чоло Христа.
*   *   *
Вижива╓мо вперто
 п╕д ритм сьогодення,
Вилазимо з кризи, вбиваючи час.
То в╕дчаю хвил╕,
 то хвил╕ натхнення
Одв╕чним неспоко╓м спалюють нас.
Вимира╓мо мовчки
 п╕д сонцем свободи,
Вдивляючись тужно в з╕ниц╕ небес.
Пов╕рити прагнемо в долю народу,
Гр╕хами обв╕шан╕, двига╓м хрест.
Вкотре нашу працю
 забрали чужинц╕,
А юди пригр╕ли г╕рк╕ ср╕бняки,
Та ми ма╓м в╕ру, бо ми, укра╖нц╕,
Штовха╓м недолю
 кр╕зь досв╕д г╕ркий.
*   *   *
Не говори, що згине Укра╖на,
Топтати в╕ру праведних не см╕й,
Настане час — поставлять на кол╕на
Н╕кчемних вбивць,
 граб╕жник╕в, пов╕й.
Я в╕рю в ╕стину, далеку ╕ химерну,
До не╖ йду кр╕зь сут╕нки густ╕,
До тих широт, де на добро поверне
Любов, що не вмира╓ й на хрест╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10847

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков