Версiя для друку Обговорити в форумi

Мова про мову

У сучасній лінгвістиці помітним є інтерес до двомовності як явища, що є типовим для багатьох країн, які тривалий час перебували в колоніальній залежності. Особливо гостро проблема білінгвізму проявилася в пострадянських країнах, що засвідчують дослідження Г. Хоган-Бруна, М. Рамоніене (аналіз здійснено на прикладі балтійських країн) [5], І. Дубовицької та Р. Салімова (огляд проблеми мультилінгвізму на пострадянському просторі) [6], Л. Масенко та Л. Біланюк (з’ясовано причини білінгвізму в Україні, окреслено основні проблеми, пов’язані з домінуванням російської мови в українському поліетнічному середовищі) [2; 4].
У нашому дослідженні ми аналізуємо мовну ситуацію, спричинену зовнішніми та внутрішніми чинниками у пострадянському місті Вінниці (Центральна Україна).
Українсько-російська двомовність в Україні – це наслідок тривалого тиску на українську мову впродовж усього періоду колоніальної залежності, в яку потрапила наша країна, починаючи з Переяславської ради 1654 року. За часів Радянського Союзу проблему двомовності в Україні розглядали виключно як позитивне явище, і факт масового використання українцями російської мови у статусі офіційної трактували як досягнення політики комуністичної партії.
Минуло понад 20 років від часу здобуття Україною Незалежності, а це означає, що відбулося чимало змін, які зачепили мову, і цьому є ряд причин: по-перше, держава взяла курс на націоналізацію усіх сфер, особливо це стосується освітнього та культурного простору (впровадження української мови як державної на офіційному рівні); по-друге, розпочалося інтенсивне соціальне розшарування, тобто з’я-вилися нові соціальні групи, які диктують іншим свої умови (включно і в мовному питанні); по-третє, змінився етнічний склад міст, пов’язаний з масовим виїздом за кордон представників деяких національних меншин (переважно євреїв та росіян); по-четверте, відбулася комерціалізація багатьох сфер, у яких мовне питання є визначальним фактором (професійна та художня література, періодика, Інтернет-ресурси, музика, радіо та телебачення); по-п’яте, проявився психологічний фактор, спричинений комплексом маргінальної особистості, яка намагається перейти в інший соціальний стан, відмовившись від мови, якою користувалася раніше (української), перейшовши на мову «міську» — російську; по-шосте, триває інерційний процес, пов’язаний з тривалим формуванням стереотипу про неможливість використання української мови в багатьох сферах життя. Особливо це стосується еліти, яка тривалий час повинна була говорити — навчатися — творити іншою, «культурнішою» (тобто російською) мовою. Не винятком стало і місто Вінниця (360 тисяч жителів) — обласний центр Вінницької області, в якому є помітною парадоксальна ситуація, коли носії української мови в міському середовищі змушені переходити на російську.
Під час проведеного нами опитування (станом на січень 2012 року) були поставлені питання, на які відповіли 600 респондентів віком з 13 до 80 років, що належать до шести соціальних груп — школярі (13-17 років), студенти вищих навчальних закладів, бізнесмени, держслужбовці, працівники сфери обслуговування та пенсіонери. Мета опитування — з’ясувати умови контактування мов, визначити показники їх використання, окреслити сфери і ситуації спілкування та виокремити зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на домінування кожної з мов у певних сферах.
Результати опитування засвідчили надзвичайно високий мовний конформізм жителів міста Вінниці. Попри те, що 83% опитаних з різних соціальних сфер визнали рідною мовою українську, однак спілкуються з рідними українською 75%, а переважна більшість з них сторінку в соціальних мережах веде російською мовою — 72%.
Помітним є вплив міста на студентів, які приїхали з периферії. Вони визнають рідною мовою українську, з рідними спілкуються українською, а з друзями у місті переходять на російську (22% від опитаних). Порівняння результатів двох опитувань (Рідна мова для респондентів та Спілкування з друзями), засвідчує, що виразним є домінування російської мови як мови міжособистісного спілкування в міському середовищі.
Найменш конформними у мовному питанні є пенсіонери: 59% вважать рідною мовою українську і 60% спілкуються з друзями українською, натомість 19-20% учнів, студентів та бізнесменів, які вважають рідною мовою українську і спілкуються з рідними українською, у спілкуванні з друзями переходять на російську.
Важко конкурувати українській мові у сфері засобів масової інформації, наприклад, сторінки Інтернету з російською мовою читають 72% опитаних, краща ситуація з періодикою — 66% опитаних читають українською мовою, це за умови, що в усіх опитаних нами кіосках, де продається преса, ситуація виглядає явно не на користь української мови: газет російською мовою — 77%, журналів російською мовою — 96%, місцева преса пропонує 54% російськомовних газет і 46% – україномовних. По-різному відбувся розподіл у сфері літератури: 49% респондентів читають художню літературу українською, а професійну літературу українською купують 63% (переважно школярі — 78%, студенти — 89% та держслужбовці — 94%, натомість російською читають пенсіонери — 79%, бізнесмени — 54%, працівники сфери обслуговування — 52%).
Проведене нами дослідження засвідчує відносний зв’язок між національністю мовця та мовою, якою він користується як у побуті, так і поза домівкою (за даними перепису 2001 року у м. Вінниці проживає 87,2% українців, 10,2% росіян та 2,6% інших національностей — поляків, білорусів та євреїв) [1; 3].
На особливу увагу заслуговують зовнішні чинники, а не внутрішнє бажання мовця користуватися певною мовою. До зовнішніх чинників насамперед відносимо мовну ситуацію, продиктовану урбанізованим соціумом, а також інформаційний простір, який існує на сьогодні у місті (радіо, телебачення, преса, книгарні, реклама). Українська мова домінує в офіційній та навчально-діловій сферах (нею користуються в офіційних установах, школах, університетах – 80% респондентів), однак частково програє у сфері міжособистісного спілкування (70% респондентів користуються українською) та суттєво програє в інформаційній сфері (Інтернет – 28%, художня література – 49%, телебачення – 47%, періодика – 66%, професійна література – 62%), а також у музичній сфері (58% респондентів надають перевагу російськомовній музиці).
Загалом вінничани толерантно ставляться до проблеми мови: майже половина опитаних не помічає ніякого тиску на жодну з мов (45%), хоча більше третини визнає тиск на українську мову (37%).
Більшість респондентів визнали, що у Вінниці інформаційний простір переважає українською мовою (69%), а у питанні, яка мова повинна мати статус державної, 90% вважають, що українська. У ставленні до мови суттєво вирізняються відповіді пенсіонерів, 16% яких хочуть мати державною мовою російську, а 11% — дві мови – українську та російську. У цих питаннях помітним є зв’язок між національністю респондента та його ставленням до статусу мови на державному рівні: росіяни категоричні у цьому питанні і вважають, що державною мовою має бути лише російська (82% від опитаних).
Проаналізовані відповіді на запитання, якою мовою респондент відповідає, якщо до нього звертаються українською або російською мовою, засвідчив вільне володіння практично усіма жителями міста Вінниці обома мовами: на звертання українською відповідають українською 92%, а на звертання російською відповідають російською 74% опитаних.
Отже, помітним є асиметричний характер розвитку української та російської мов в умовах урбанізованого соціуму в місті Вінниці (Центральна Україна). Більшість зовнішніх та внутрішніх факторів сприяють інтенсивнішому розвиткові російської мови практично в усіх сферах, окрім офіційної та навчально-ділової, які після ухвалення нового закону про мови так само приречені на суттєве звуження.

Тарас ТКАЧУК
м. Вінниця

Література:
1. http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/vinnyca/
2. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Л. Масенко. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004 р. – 163 с.
3. Перший всеукраїнський перепис населення 2001 року / Вiдп. за вип. В. Б. Моiсеєв, Л. А. Рочняк. – Вiнниця, 2004. – 136 с.
4. Bilaniuk, L. (2005) Contested Tongues: Language Politics and Cultural Correction in Ukraine. Ithaca, NY: Cornell University Press.
5. Hogan-Brun G. Changing Levels of Bilingualism across the Baltic Gabrielle / Hogan-Brun & M. Ramoniene Bilingual education and bilingualism Vol. 7, No. 1, 2004.
6. Multilingualizm in Post-Soviet Countries, edited by Aneta Pavlenko, – Great Britain, 2008, – 234 p.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2012 > Тема "Душі криниця"