Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 02.11.2012
ПОДВ╤ЙНА ТРАГЕД╤Я БАНДЕР╤ВЦЯ ШАРАФАНА

Живе соб╕ в м╕ст╕ Керч неподал╕к в╕д моря Людмила Володимир╕вна Шарафан, одинока пенс╕онерка, ╕нвал╕д ╤ групи по зору, та ще й бореться з ╕ншою смертельною недугою, ╕ не перший вже р╕к ця недуга змушена в╕дступати перед ╖╖ силою духу. ╤ нагаду╓ вона мен╕ сосну над г╕рським урвищем на берез╕ моря ╕з оголеним кор╕нням, яка, здавалося б, трима╓ться на чесному слов╕, вт╕м, зрушити ╖╖ з м╕сця можна лише ╕з самою скелею. ╤ дивиться вона на море. А сходяться там пом╕ж собою не хвил╕ — то сходяться не на життя, а на смерть радянськ╕ в╕йська ╕ фашисти, ╕ т╕, хто боровся за незалежн╕сть свого народу, — такою була ╖хня к╕нцева мета — ╕ хто не був ворогом для тих, з ким щодня доводилося д╕лити хл╕б ╕ с╕ль, як в цьому засоби масово╖ ╕нформац╕╖ намагаються переконати чи не все людство.
Людмила Володимир╕вна Шарафан — дочка кримського бандер╕вця, з точки зору майбутнього, — вона ун╕кальний ╕сторичний «об’╓кт», який мав би користуватися «охоронною грамотою» держави, як ╕ всяке безпосередн╓ джерело безпосередн╕х правдивих св╕дчень про малов╕доме, до чого з часом т╕льки зроста╓ ╕нтерес.
Та, як ви, певне, вже здогадалися, вона не ц╕кавить жодну оф╕ц╕йну ╕нституц╕ю, отже, несе в люди свою правду сама, хоч ╕ не може подивитися в ╖хн╕ оч╕, не завжди розчува╓ ╖хн╕ запитання. Ось що вона нам розпов╕ла.
— М╕й д╕дусь по материнськ╕й л╕н╕╖ Казимир був поляком. Моя мати Соф╕я, одна ╕з трьох його д╕тей, була дуже моторною, вправною, б╕льше схожою на чолов╕ка, н╕ж на ж╕нку, нав╕ть працювала трактористкою. Пот╕м здобула гарну осв╕ту — зак╕нчила б╕олог╕чний факультет С╕мферопольського педагог╕чного ╕нституту та асп╕рантуру, ╕ п╕зн╕ше, перебуваючи там на викладацьк╕й робот╕, познайомилася з мо╖м майбутн╕м батьком — фах╕вцем ╕з ф╕зики, сином запор╕зького козака Антона. Непроста була у батька доля — разом з молодшими д╕тьми йому, ще хлопчиком, довелося понев╕рятися в пошуках ноч╕вл╕ ╕ шматка хл╕ба ╕, зокрема, заробляти цей хл╕б вишиванням. Пот╕м були дитячий будинок у К╕ровоград╕, педагог╕чний техн╕кум ╕ втеча в╕д голоду до Криму, де, як ╕ його дружина, в╕н зак╕нчив С╕мферопольський педагог╕чний ╕нститут.
Тут молод╕ викладач╕ ╕ побралися. Мати, Соф╕я Казимир╕вна (за документами ╤ван╕вна), народила трьох д╕тей ╕ запросила мою бабусю Олену на допомогу, яка при╖хала до Криму ╕з Новорос╕йська ще з двома д╕тьми. Аби утримувати таку велику с╕м’ю, батьку довелося зм╕нити м╕сце роботи.
На той час ми мешкали у С╕мферопол╕ в гуртожитку по вул. Студентськ╕й. Незабаром розпочалася в╕йна. Батька, Володимира Антоновича, одразу ж забрали на в╕йну. А мати, яка була секретарем ком╕тету комсомолу ╕нституту, подалася копати протитанков╕ рови. Сталося так, що н╕мц╕ об╕йшли працюючих ╕ зайшли в м╕сто не там, де на них чекали, а збоку. Повертатися додому тепер було небезпечно, ╕ мати п╕шла до Зуйського району, де вчителювала ╖╖ свекруха Ра╖са Григор╕вна, яка разом ╕з чолов╕ком Антоном Павловичем (в╕тчимом батька) незабаром стала зв’язковою у партизан╕в з п╕дп╕льниками. Мати з д╕тьми, у тому числ╕ ╕ мною, оселилася в порожньому сус╕дньому будинку. Тим часом сталося так, що автомоб╕льний батальйон, де служив батько, опинився в нед╕╓здатному стан╕, ╕ червоноарм╕йц╕ попрямували до Севастополя. Батько захвор╕в, пересуватися дал╕ не м╕г ╕ опинився у полон╕. Дв╕ч╕ в╕н вт╕кав ╕з концтабору, а втрет╓ п╕д час перегону в╕йськовополонених до С╕мферополя конво╖р в╕дпустив його сам. П╕сля цього разом ╕з с╕м’╓ю вони знов подалися до С╕мферополя ╕ оселилися в порожн╕й квартир╕ на нин╕шн╕й вулиц╕ Геро╖в Аджимушкая.
У цей пер╕од на батька вийшли вояки ОУН Мельника, як╕ прибули до Криму разом ╕з н╕мцями у рол╕ перекладач╕в. Але батько був проти сп╕льних д╕й укра╖нц╕в з н╕мцями, а мельник╕вц╕ у здобутт╕ Укра╖ною незалежност╕ розраховували на допомогу фашистсько╖ арм╕╖. Тому каш╕ вони так ╕ не зварили. Та на початку 1942 року в Криму з’явилися бандер╕вц╕. Це була загальнокримська орган╕зац╕я, до яко╖ при╓днався ╕ батько. Д╕яла вона у двох напрямках: як нелегальному, так ╕ легальному. Щодо легально╖ д╕яльност╕, то ╖╖ результатом стала поява в Криму С╕мферопольського музичного укра╖нського театру, капели бандурист╕в. Задля налагодження хоча б яко╖сь житт╓д╕яльност╕ тут були в╕дкрит╕ хл╕бопекарня, к╕оски, гончарне виробництво, майстерн╕ укра╖нсько╖ вишивки, художня та швейна тощо. Запрацювала у С╕мферопол╕ ╕ укра╖нська школа.
В той час у вс╕х м╕стах Криму з’явилися п╕дп╕льн╕ групи, як╕ готували повстання проти н╕мецьких загарбник╕в. Важливим моментом в ╖хн╕й робот╕ була орган╕зац╕я втеч в╕йськовополонених ╕ переправлення ╖х до партизан╕в.
У ц╕й робот╕ брала участь ╕ моя мати, яка, зокрема, «випросила» у фашист╕в трьох в╕йськовополонених льотчик╕в, видаючи ╖х за сво╖х чолов╕к╕в. ╤ добре, що не опинилося поряд н╕кого з╕ знайомих недоброзичливц╕в, як╕ знали справжнього ╖╖ чолов╕ка, бо тод╕ б розстр╕ляли ╕ мат╕р, ╕ нас. Але люди не думали про смерть. В такий спос╕б врятувала чужа ж╕нка ╕ мого дядька. А переправляли людей до партизан╕в мо╖ бабуся з д╕дусем.
Та ось розпочався 1943 р╕к. Н╕мц╕ перекинули див╕з╕ю «Едельвейс» на «зачистку» Криму. Жити в л╕сах стало дуже небезпечно, як, до реч╕, ╕ п╕дп╕льникам. У Джанко╖ н╕мц╕ вийшли на явочну квартиру, господиня яко╖ вдалася до зради. Там було схоплено голову Кримсько╖ орган╕зац╕╖ ОУН Бандери Степана Теслю та ще двох його заступник╕в. П╕д час спроби зв╕льнити заарештованих до рук фашист╕в потрапило ще дво╓ бандер╕вц╕в, ╕ вс╕ полонен╕ були страчен╕. Разом ╕з н╕мцями лютували ╕ мельник╕вц╕. Гор╕ли села, чи не кожна людина була п╕д п╕дозрою ╕ ризикувала втратити життя. Д╕йшла черга ╕ до зв’язк╕вц╕в — бабус╕ Ра╖си Григор╕вни та ╖╖ чолов╕ка Якова Степановича, як╕ опинилися в гестапо, ╕ якщо бабус╕ вдалося зробити дов╕дку, що вона — божев╕льна, то на д╕дуся чекали жахлив╕ тортури — йому пов╕др╕зали пальц╕ на руках ╕ ногах й в╕дправили в заслання.
Лави кримських оун╕вц╕в дуже пор╕д╕ли. Ця орган╕зац╕я п╕дпорядковувалася ОУН «П╕вдень» ╕з центром у Дн╕пропетровську, а куратором ╖╖ була Катерина Мешко (псевдо Ольга). Ця 25-р╕чна ж╕нка при╖здила додому до батьк╕в разом з╕ сво╖м пом╕чником Параскевським. Вони мали на мет╕ вивести з гри людей, як╕ входили до «тр╕йок», де когось було заарештовано. «Тр╕йки» використовувалися свого часу з метою консп╕рац╕╖, тож у такий спос╕б була над╕я порятувати тих, хто на вол╕, якщо ╖хн╕й товариш не витрима╓ тортур у гестапо. За таких надскладних умов батька було призначено кер╕вником Кримсько╖ орган╕зац╕╖ бандер╕вц╕в, п╕сля затвердження в╕н ув╕йшов до центрального проводу ОУН.
Попри наказ перейти на нелегальне становище, в╕н, в╕дома в Криму людина, не зм╕нив свого способу життя, спод╕вався на краще. Дв╕ його п╕дп╕льниц╕ жив╕ ╕ нин╕. Пом╕ж тим наближалися в╕йська Червоно╖ Арм╕╖, а з ними — ще одна небезпека. Перед ╖хн╕м приходом у н╕мецькому тилу працювали винищувальн╕ батальйони червоноарм╕йц╕в, одним ╕з завдань яких було складання списк╕в, до яких заносилися ╕мена людей, що сп╕впрацювали з фашистським режимом, для наступних щодо них репресивних д╕й. Батько на той час до цих списк╕в не потрапив, ╕ червоноарм╕йц╕, визволивши С╕мферополь, моб╕л╕зували його для подальшого визволення в╕д фашист╕в Севастополя. Це були страшн╕ кровопролитн╕ бо╖ за Сапун-гору, Сахарну Гол╕вку, Малах╕в курган...
1 травня батька було тяжко поранено. Вир╕шивши, що в╕н безнад╕йний, його нав╕ть не забрали в санчастину ╕ залишили помирати просто неба. Та знайшлися люди, як╕ доправили його у п╕дп╕льний госп╕таль, що впродовж ус╕╓╖ в╕йни працював в Алушт╕, ╕ в╕н отримав шанс на життя.
Та не судилося. В червн╕ 1944 року за доносом заарештували ╕ забрали пораненого прямо з госп╕талю в кат╕вню НКВС. Тортури тривали б╕льш як п╕вроку, ╕ 13 лютого батька було страчено.
На цьому дочка кримського бандер╕вця, здавалося, завершила свою розпов╕дь. Та це була лише пауза, бо ╕стор╕я ╖╖ батька цим не ск╕нчилася. Були ще неефективн╕ намагання з’ясувати детал╕ його загибел╕ та домогтися реаб╕л╕тац╕╖ р╕дно╖ людини, без чого Людмила Володимир╕вна Шарафан ╕ дос╕ не мала б спокою. В 1987 роц╕ вона при╖хала до С╕мферополя ╕з заявою на ╕м’я кер╕вника КДБ з проханням пов╕домити ╖й про долю батька та надати коп╕ю смертного вироку. У в╕дпов╕дь ╖й запропонували написати прохання про його реаб╕л╕тац╕ю на ╕м’я прокурора. В результат╕ п╕сля проведеного контррозв╕дкою сл╕дства ж╕нка одержала в╕дмову.
Реаб╕л╕тували Володимира Шарафана лише в 1993 роц╕ у незалежн╕й Укра╖н╕, а депутати севастопольсько╖ м╕ськради дали дозв╕л на встановлення йому орган╕зац╕╓ю «Просв╕та» пам’ятника на Малаховому курган╕, де його було тяжко поранено. Та мемор╕альну дошку, встановлену на з╕бран╕ громадою кошти, з╕рвали м╕сцев╕ комун╕сти ╕ прогресивн╕ соц╕ал╕сти. Тож у ╕стор╕╖ Володимира Шарафана ще не поставлено крапку. Сьогодн╕ на м╕сц╕ його поранення лежить великий кам╕нь, ╕ просв╕тяни знову збирають грош╕ на пам’ятник, а голова севастопольсько╖ «Просв╕ти» Володимир Проценко видав книгу «Повстанчий Крим», де чимало стор╕нок присвячено д╕яльност╕ Володимира Шарафана.
Батькову житт╓ву ╕стор╕ю продовжила Людмила Володимир╕вна ╕ власною б╕ограф╕╓ю: вона зак╕нчила той самий с╕мферопольський ╕нститут ╕ також стала ф╕зиком. А ще — вона трима╓ться укра╖нсько╖ громади.
Не поставлена крапка щодо бандер╕вця Шарафана та йому под╕бних ╕ в ╕стор╕╖ нашого народу. ╤ тим не менш сьогодн╕, в дн╕ святкування визволення Укра╖ни в╕д фашистських загарбник╕в, хот╕лося б вклонитися ╕ йому, одному ╕з визволител╕в, який зазнав подв╕йно╖ трагед╕╖, бо загинув не в╕д ворожо╖ кул╕ ╕ не у в╕дкритому бою, ╕ його св╕тлу пам’ять й дос╕ намагаються заплямувати.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10963

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков