Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 02.11.2012
ВИРОК ╤СТОР╤╥
Василь ДЕРГАЧ

Хто не зна╓ минулого...

К╤НОСЦЕНАР╤Й ЗА ТРИЛОГ╤╢Ю «КАРА ╤СТОР╤╥»

(Продовження. Поч. у № 38-43)

Все, про що йшлося в допов╕д╕, виявилось наст╕льки вражаючим, що деяк╕ з делегат╕в, мабуть, з тих парт╕йних кер╕вник╕в, як╕ були причетн╕ до под╕бних злочин╕в на м╕сцях, нав╕ть непритомн╕ли в╕д почутого. Та й вс╕ учасники цього найвищого зборища комун╕ст╕в в╕дчували справжн╕й шок.
У мертв╕й тиш╕, яка запанувала з самого початку допов╕д╕, слух Сидора Сидоровича вловив щось схоже на стог╕н. Поглянув на сус╕дн╕й ряд ╕ пом╕тив, що один з╕ слухач╕в, довготелесий з блискучою лисиною чолов╕к, якось незвично похилився прямо на сус╕да праворуч. Було видно, що в нього запаморочення. Мабуть, не витримав хтось ╕з партд╕яч╕в. Коли йому сус╕д п╕дтримав голову ╕ дав чогось понюхати, в╕н очунявся. Тод╕ Трясило ╕ вп╕знав у ньому секретаря райкому з Черкащини Юренка Степана Даниловича.
Щось под╕бне до такого стогону почулось ╕ в ╕ншому к╕нц╕ ряду. Але вся зала мовчала, глибоко вражена сказаним з високо╖ московсько╖ трибуни. Це мовчання не порушилось ╕ в╕д крок╕в двох чолов╕к╕в, як╕ з ╕ншого дальнього ряду величезно╖ зали вивели когось. «Мабуть, в медпункт...» — подумалось донеччанину Трясилу.
А Микита Серг╕йович, додаючи до свого голосу енерг╕йних помах╕в кулаком, продовжував св╕й наступ на мертвого колишнього Генерального Секретаря:
— Т╕льки одноос╕бн╕ диктаторськ╕ вказ╕вки Стал╕на довели до таких репрес╕й по Радянському Союзу. Всього було заарештовано 5 м╕льйон╕в 481 тисяча чолов╕к. Масового характеру набули репрес╕╖ партпрац╕вник╕в п╕сля убивства К╕рова... Страх╕тливими були парт╕йн╕ «чистки», п╕сля яких т╕льки в Укра╖н╕ переважну б╕льш╕сть член╕в ЦК ╕ Пол╕тбюро ЦК КП(б)У ╕ половину вс╕х комун╕ст╕в республ╕ки було знищено. Загинули Е. Кв╕р╕нг, С. Кос╕ор, члени укра╖нського уряду М. Скрипник, Ю. Коцюбинський, В. Чубар.., а також було арештовано 500 л╕тератор╕в, 150 ╕з яких загинули.
Вс╕ присутн╕ делегати пов╕рили в щир╕сть Микити Серг╕йовича, коли в╕н сказав:
— Буду з вами в╕двертим. Мен╕ особисто можуть закинути, а де ж ви, мовляв, були? Чого не впиралися так╕й репресивн╕й пол╕тиц╕? В╕дпов╕даю. Бо таке впирання загрожувало смертю нам, республ╕канським д╕ячам. Адже в╕н був Генеральний. А зараз парт╕я робить правильно, що розказу╓ всю правду про той траг╕чний час. У кра╖н╕ панувало суц╕льне беззаконня, люди, а особливо кер╕вники, були налякан╕, бо кожен м╕г бути безпричинно заарештований або й знищений без жодного суду чи сл╕дства. Вс╕м, хто докоря╓ нам, тод╕шн╕м кер╕вникам, ми скажемо, що не вистачало у нас мужност╕. Були помилки у нас. Але ми ╖х визна╓мо ╕ дола╓мо, прикладом чого ╓ оця моя допов╕дь, наше з╕знання. Т╕льки того, у кого ╓ мужн╕сть визнати сво╖ помилки, можна назвати чесним, т╕льки таким людям можна ц╕лком дов╕ряти як справжн╕м патр╕отам Батьк╕вщини.
Вс╕ учасники з’╖зду дуже уважно вислухали допов╕дь, бурхливими оплесками п╕дтримали допов╕дача. Прийнятим р╕шенням була р╕шуче засуджена широка репресивна практика тотал╕тарного режиму. Так гостро Двадцятий з’╖зд виступив проти масових репрес╕й 1930-1940-х рок╕в, чим поклав початок дестал╕н╕зац╕╖.
Сид╕р Трясило, хоч ╕ дуже важко, але сприймав ту страшну рану вс╕╓╖ радянсько╖ кра╖ни до свого серця. В╕н, як ╕ переважна б╕льш╕сть делегат╕в, розум╕в, що це справжн╕й злочин л╕дера Радянського Союзу, ц╕лком усв╕домив нелюдську жорсток╕сть Стал╕на, який винищив таку велику к╕льк╕сть кадр╕в вищих ранг╕в. Водночас цей секретар райкому з Донеччини, вслухаючись ╕ вдивляючись в тепер╕шнього горластого кремл╕вця — Першого Секретаря КПРС, вс╕╓ю сво╓ю ╕стотою ╕ житт╓вим досв╕дом м╕сцевого пол╕тика в╕дчув якусь внутр╕шню дисгармон╕ю. А яким цей новий наш л╕дер буде? А чи не зазна╓ться, як ╕ попередн╕й? Щось ╕нше потр╕бно впроваджувати, якусь кардинальну перебудову вс╕╓╖ системи управл╕ння нашою державою, а яку?.. Подумавши про себе, прийшло було р╕шення змотати вудочки, поки не п╕зно. Але пот╕м з’явилось ╕нше в думц╕, а може, ще покерувати? Ц╕каво, що ж воно дал╕ буде?..

СЦЕНА СЬОМА.
СЛОВА — ╤ ФАКТИ

╤ що ж було дал╕? Жодних матер╕ал╕в про Двадцятий з’╖зд не друкували ╕ не розкривали. Т╕льки чутки, як неслухнян╕, але корисн╕ черв’яки п╕сля весняного дощу, по гнойов╕й радянськ╕й земл╕ розповзались.
Кремл╕вськ╕ кер╕вники надумали правду народов╕ розказати...
Правильн╕сть арешт╕в у 1937-1938 роках перев╕рити... Оно вже з Мордов╕╖ дехто повернувся...
Стал╕на з лен╕нського Мавзолею винесли...
А новий Вищий Владник розпочав широку д╕яльн╕сть ╕ з обробки ц╕лини, ╕ з вирощування кукурудзи, ╕ нав╕ть з ракетобудування. А в парт╕йному напрям╕ спочатку не в╕дкривав сво╖х карт. Теж грав та╓мно, аж поки йому вдалось вивести з парт╕йного Ол╕мпу Молотова, Кагановича ╕ Маленкова, як╕ заважали його одноос╕бн╕й влад╕.
Мабуть, сама система влади при тотал╕таризм╕, де пану╓ т╕льки диктат, не може об╕йтися без такого. Аби зм╕цнити сво╓ становище серед парт╕йц╕в, обранець ╖хн╕й повинен т╕льки заздалег╕дь усунути з╕ свого шляху тих, хто може його зам╕нити. ╤ сам висуванець у подальш╕й д╕яльност╕ змушений вдаватися до р╕зно╖, ╕нколи нав╕ть протилежно╖ тактики, щоби довше протриматись на владному Ол╕мп╕. ╤ в╕д обранця тод╕ можна почути ╕ об╕цянки, ╕ увагу. А коли в╕н зм╕цнить сво╓ становище, тод╕ можна почути ╕ пряму брехню, ╕ побачити його злочинн╕ д╕╖.
Так д╕яв ╕ новообраний Перший Секретар ЦК КПРС. Допов╕дь М. С. Хрущова була активно п╕дтримана делегатами Двадцятого з’╖зду. Правильно сказав тод╕ Перший, що потр╕бно визнавати сво╖ помилки ╕ прорахунки. ╤ кожен делегат зрозум╕в, що культ особи затиску╓ особист╕сть людини, чим п╕дрива╓, знижу╓ важлив╕сть ╕ наших господарчих перемог. Зда╓ться, кер╕вний орган парт╕╖, ╖╖ ЦК, вперше з╕знався сво╓му народов╕, рядовим членам парт╕╖ в ско╓них ран╕ше гр╕хах — так оц╕нювали Двадцятий з’╖зд КПРС журнал╕сти всього св╕ту.
Але окрилений сво╖м усп╕хом Микита Серг╕йович у практичн╕й сво╖й д╕яльност╕, на жаль, не зум╕в в╕д╕йти в╕д колишн╕х метод╕в управл╕ння парт╕╓ю ╕ державою. Його волюнтаризм мало в╕др╕знявся в╕д диктату. Нев╕дпов╕дн╕сть вказ╕вок л╕дера часто не сприяла розумн╕й необх╕дност╕, що знижувало р╕вень життя людей. М. С. Хрущов знищував найменший вияв нац╕онально╖ свободи.
Пост╕йно зм╕цнюючи свою одноос╕бну владу, новий владар ЦК КПРС прибрав з╕ свого шляху тих, хто м╕г ще його «п╕дправити», — досв╕дчених пол╕тик╕в Молотова, Кагановича, Маленкова.

СЦЕНА ВОСЬМА.
ТРЕБА ╥Х СТР╤ЛЯТИ!

Москва. Кремль. Чутно, як б’ють кремл╕вськ╕ куранти. Хрущов сидить за столом у сво╓му каб╕нет╕. Входить Голова Ком╕тету держбезпеки Шел╓п╕н.
ХРУЩОВ: — Ти що хот╕в? Нагадував не раз вам, навчайтесь все вир╕шувати сам╕.
ШЕЛ╢П╤Н: — Я знаю це. Та, бачте, на жаль, безпека наша в цих умовах тягне в небезпеку.
ХРУЩОВ: — Безпека... В небезпеку... Крутиш словом. Нема╓ м╕ж держав у всьому св╕т╕ могутн╕ше в╕д нашо╖ Рос╕╖. А нам належить перш за все не п╕дсиджувати одне одного. Будемо ╓дин╕ — вс╕ небезпеки як рукою зн╕ме.
ШЕЛ╢П╤Н: — Аби рука була м╕цна. Наш розум ма╓ все передбачати.
ХРУЩОВ: — Ну, що там розум тв╕й зум╕в надумати. Давай, кажи.
ШЕЛ╢П╤Н: — Отрута, Микито Серг╕йовичу, пирска з дисидент╕в. Псують, падлюки, й нам, ╕ вс╕м п╕длеглим настр╕й.
ХРУЩОВ: — Якби лиш т╕льки нам. ╤деям нашим крила рвуть. А т╕ нац╕онал╕сти, д╕яч╕ з окра╖н, закалян╕ вожд╕. За кордон т╕кають. Лякають в╕докремленням республ╕к. А ти все панька╓шся з ними. Не вм╕╓ш бити збро╓ю, то бий хоч черевиком, зрозум╕в (усм╕хнувся як╕йсь згадц╕, дал╕ насупив брови)! А ти все: дисиденти... дисиденти... Та ми ╖х, кузьк╕на ╖х мать!.. Ми повинн╕ вже давно про них забути. Треба ╖х стр╕ляти. Для чого зброю людство винайшло?
ШЕЛ╢П╤Н: — Баз╕канням газетним боротись з ними вже нема╓ сили. Ростуть по закордонню, як гриби п╕сля дощу. Газети сво╖ видають, на м╕тингах кричать. Один Бандера ск╕льки нам нако╖в. Таки пора почати збройний наступ.
ХРУЩОВ: — В╕дстр╕л почнеш, то бий приц╕льно. Щоб менше гавкав про самост╕йну.
ШЕЛ╢П╤Н: — Так. Саме Бандера й проситься на мушку. Там проти нас створив Сп╕лку справедливих журнал╕ст╕в ╕ Л╕гу незалежних укра╖нц╕в. А тут, на Укра╖н╕, наплодив бойовик╕в ╕ нац╕онал╕ст╕в. А пише ск╕льки! ╤деолог! Хохлацький Лен╕н. Став стягом для ОУН. Вже тисяч╕ бандер╕вцями звуться. Треба з ним к╕нчати.
ХРУЩОВ: — К╕нчай. ╤ скор╕ше. Якби ж такий лиш в╕н...
ШЕЛ╢П╤Н: — За цим вашим словом я й зайшов.
ХРУЩОВ: — Почув — то не тягни. Придумай спос╕б.
ШЕЛ╢П╤Н: — ╤ спос╕б ╓, ╕ виконавець. Готовий. Був у д╕л╕. Уже зд╕йснив теракт отрутою з п╕столя.
ХРУЩОВ: — То ваш╕ справи. Будьте обережними, ми ж боремось за мир. Все. (Шел╓п╕н покида╓ каб╕нет Хрущова).
* * *
Не можуть жити в одн╕м гн╕зд╕ беркут ╕ голуб. Так не вижила ╕ пол╕тика Хрущова з об╕цянками гуман╕зму ╕ фактами та╓много знищення патр╕отичних сил.
Не можна при управл╕нн╕ державним орган╕змом, як ╕ в житт╕ людському, керуватись т╕льки суб’╓ктивними бажаннями ╕ власними дов╕льними р╕шеннями, нехтуючи об’╓ктивними законами ╕сторичного розвитку. Такий закон управл╕ння в будь-як╕й економ╕чн╕й систем╕.
Не дивно, що цей керманич з його системою швидкого комун╕зму був зм╕щений з╕ сво╓╖ всеосяжно╖ владно╖ посади. Таке усунення Найвищого Владника в наш╕й систем╕ вперше в╕дбулось за життя керманича ╕ без та╓мних змов чи перевороту, що можна вважати першим кроком наближення ╕ радянського сусп╕льства до демократичност╕.
Це був також сво╓р╕дний вирок ╤стор╕╖, присуд колишн╕й радянськ╕й репресивно-командн╕й систем╕ з ╖╖ державним терором. ╤ кара в╕дбулась не прямим грубим знищенням попереднього Першого, а демократичним людяним способом.
Отже, поступово одна з найб╕льших кра╖н ╢враз╕╖ в╕дмовля╓ться в╕д диктату ╕ прийма╓ б╕льш демократичн╕ методи управл╕ння сусп╕льством. ╤, мабуть, так буде завжди, якщо сусп╕льство буде дружити з осв╕тою ╕ людян╕стю.

СЦЕНА ДЕСЯТА.
ВЛАДНИЙ ТЕРОР — ШЛЯХ ДО ВИБУХУ

П╕сля при╖зду додому в один ╕з четверг╕в, коли в райком╕ розглядають кадров╕ питання, ╤вана теж викликали. Одразу звернув увагу, що запрошення було письмове. Тод╕ ж ╕ подумав, що, мабуть, вир╕шувати будуть його перебування на посад╕. По╖хав у Звенигородку. Зайшов до приймальн╕ Першого секретаря, показав запрошення. Секретарка зайшла в каб╕нет Першого з тим пап╕рцем, за мить повернулась:
— Почекайте, вийдуть люди ╕ зайдете.
Через п’ять хвилин в╕н сид╕в за довгим лакованим столом. Навпроти дво╓. В кр╕сл╕ з╕ спинкою, оббитою чорною шк╕рою, поклавши руки на поручн╕, сид╕в Перший. ╤ван добре знав цього м╕цно збитого чолов╕ка. Його завжди сувор╕ оч╕ вимагали в╕д сп╕вбес╕дника теж налаштовуватись на серйозний тон, спок╕йна вр╕вноважена мова спрямовувала того, з ким в╕н розмовляв, теж на спок╕йну бес╕ду. Збоку в╕д великого стола господаря каб╕нету сид╕в ще один чолов╕к у в╕йськов╕й г╕мнастерц╕, з яко╖ трохи довше, н╕ж треба було б, якось негармон╕йно до вс╕╓╖ його струнко╖ статури висовувалась шия. Чомусь з╕ сво╖м нестандартним тонким горбатим носом ╕ довгими ногами у жовтих хромових чоботах ╕ з такими ж позолоченими погонами майора на плечах ╤ванов╕ в╕н здавався якимось нетутешн╕м маляр╕йним комаром. Обидва уважно подивились на ╤вана. Пот╕м Перший глянув на запрошення:
— Ми вже вас трохи зна╓мо, товаришу Добродух. ╤ п╕дпри╓мство ваше зна╓мо. Але ми не про те. — ╤вана пропекла думка, що зараз в╕н, мабуть, скаже про його виступ у школ╕ сировар╕в, де ╤ван особливо загострював увагу слухач╕в на злочинах стал╕н╕ст╕в ╕ шкод╕ культу вождя для народно╖ демократ╕╖. — Кр╕м основно╖ ╕нженерно╖ ╕ кер╕вно╖ роботи на ТЕЦ, ви зараз захоплю╓тесь художньою л╕тературою. Це ж так?
— Так. Я пишу статт╕ ╕ нариси в райгазету, керую нав╕ть л╕тстуд╕╓ю там. Мене п╕дтримав ╕ Омелян Омелянович, щоб надрукувати нарис про незрячого роб╕тника з УТОСу.
Перший при цих словах натиснув якусь кнопку збоку свого стола ╕ запитав:
— ╤ хто ж там у ваш╕й студ╕╖? З ким ви там стр╕ча╓тесь?
╤ван назвав Гуцаленка, Горбенка, Лисанчука, Гребенчука, додав ще два д╕вочих пр╕звища ╕ сказав:
— Та про них ус╕х зна╓ Омелян Омелянович. А в нас бува╓, що й по десять ос╕б у гурток приходять.
У цей момент до каб╕нету зайшов трет╕й секретар Кислюк. Перший показав йому на ст╕лець:
— Присядьте б╕ля нас, Омеляне Омеляновичу.
Пот╕м господар каб╕нету взяв у руки стос аркуш╕в, що лежали у нього на стол╕, ╕ поклав перед ╤ваном:
— Вам в╕домий цей машинопис?
╤ван взяв у руки рукопис сво╓╖ поеми «Нескорений духом» ╕, приховуючи сво╓ здивування та намагаючись бути спок╕йним, перегорнув дв╕ стор╕нки. Йому в руки так раптово потрапив цей перший прим╕рник поеми, який в╕н шукав удома, що в╕н не встиг хоча б якусь мить подумати, що в╕дпов╕сти Першому, як поставитись до тако╖ знах╕дки. Тому, посилено розм╕рковуючи, що ж придумати, сказав те, що першим прийшло в голову:
— Та колись бачив.
— Дивно. А друк наче св╕жий.
╤ван здвигнув плечима:
— Може, й так.
Аж тепер озвався той довгоши╖й у г╕мнастерц╕:
— Може, скажете, робс╕лькоре Добродух, де ви бачили?
╤ван мовчав.
— Так-так. Де ви могли бачити так╕ аркуш╕? — при╓днався до сл╕в гостя й Перший.
╤ван мовчав. Знав, що наклика╓ на себе п╕дозру. Але з╕знатись, що це його рукопис, в╕н же не м╕г. Може, вигра╓ час, ще щось вигада╓.
Тим часом погортав рукопис, дещо прочитав для себе ╕ Омелян Омелянович:
— Якщо ви, ╤ване Олекс╕йовичу, цей тв╕р десь бачили, то мали б запам’ятати. Це не простий нарис, а в╕ршована поема.
╤ван аж здригнувся. Додав ╕ соб╕:
— Так. Це серйозна р╕ч. Тут ╕деться про засудженого зека з ГУЛАГу. Я це теж пам’ятаю. А от де я читав цю поему, забув. — В╕н подумав, хай вважають це самвидавом. А що читав, хай посварять чи док╕р якийсь закинуть. П╕дпису автора тут нема╓. М╕ркуючи так, в╕н нав╕ть трохи заспоко╖вся.
А Перший навпаки, зда╓ться, все б╕льше розпалювався:
— Мене диву╓, ви — грамотна людина, зна╓те, що по руках ходить чорна намова на наш лад, чита╓те це все, а нам про не╖ мовчите. Так ви, шановний наш письменнику, комусь допомага╓те т╕льки м╕зки нашим людям заплутувать.
У ╤вана майнула думка, чому вони запитали про цей рукопис саме в нього? Може, в них ╓ як╕сь докази його авторства?
Але в╕йськовий позбавив ╤вана зайвих сумн╕в╕в. В╕н запитав прям╕ше, н╕ж Перший:
— А якщо ми доведемо, що цей рукопис друкувався вами? — в╕н так сказав ╕ його щоку пересмикнуло.
— Зв╕дки ви взяли, що це м╕й рукопис, — сказав тихо ╤ван, вже ц╕лком оволод╕вши собою. — Перш н╕ж так говорити, треба довести це.
— Доведемо! — вирвалось у довгошийого. — Ось в╕зьмемо шрифт вашо╖ машинки...
— Не в╕зьмете, — продовжувала рятувати ╤вана його км╕тлив╕сть. — У мене нема╓ друкарсько╖ машинки.
— А де ви ╖╖ под╕ли?
— Вона давно-давно продана, — намагаючись не хвилюватись, в╕дпов╕в ╤ван нав’язливому кадебешнику ╕ одночасно зав’язав вузлика в сво╖й пам’ят╕: в╕дразу ж зателефонувати додому В╕р╕, хай занесе машинку в гараж. А в╕н пот╕м свою «Ол╕мп╕ю» перехова╓ в ╕нше над╕йн╕ше м╕сце.
Перший, не приховуючи розчарування, поглянув на свого гостя:
— Виходить, що не так усе ясно поки що й органам. — А пот╕м сво╖м твердим владним голосом запропонував: — Мабуть, вс╕ йд╕ть до вас, Омеляне Омеляновичу. ╤ розбирайтесь. У мене через двадцять хвилин бюро.
Секретар з ╕деолог╕╖ п╕днявся ╕ теж нагадав про свою зайнят╕сть:
— Ми п╕демо. Але не надовго. На бюро, ╢вгене Даниловичу, перше ж питання мо╓, ╕деолог╕чне. Чи знову перенесемо?
— Н╕-н╕. Досить. Напереносилися. Мен╕ допов╕ли, що в Стец╕вськ╕й школ╕ вже й дах упав... — Допов╕дайте на зас╕данн╕ бюро, а тод╕...
При╖хавши з райкому, ╤ван одразу ж обгорнув старою ковдрою свою друкарську машинку, поклав у ящик ╕ заховав п╕д нарубаними дровами в колишньому курятнику. Туди ж поклав два прим╕рники передруковано╖ на машинц╕ поеми. А в самого думки весь час не давали спокою: «Та ск╕льки ж будемо отак ховатись? Наче ж потепл╕шало було, про в╕длигу говорили, а воно...»
Впевнився робс╕лькор ╕ «письменник» (бач, вже й Перший п╕дколю╓, мабуть, попруть з посади) Добродух на власному досв╕д╕: цензури н╕хто не в╕дм╕нив. Навпаки — ще сувор╕ше стежити почали.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10969

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков