Версiя для друку Обговорити в форумi

Наведемо в країні порядок!

Щось подібне цій фразі ледь не зривається з вуст, коли читаєш лист, переданий до редакції відпочиваючими одного з ялтинських санаторіїв. Щоправда, слово «відпочиваючі» тут доречно було б взяти в лапки, бо подібного відпочинку не побажаєш і ворогові. І це на тлі всезагальних піснеспівів про нашу кримську гостинність, про те, як наше санаторно-курортне господарство незабаром має вивести Крим у лідери серед областей України щодо рівня його добробуту.
Цікаво, як би міг прокоментувати описані в листі події наш кримський міністр курортів і туризму Олександр Лієв? Чи ніяк, подібно представникам численних владних інстанцій, до яких зверталися наші гості зі Львова та Вінниччини?
Сьогодні вони вже вдома, вже відбули свій кримський «термін покарання» невідомо за що, який замість відпочинку влаштували для них у санаторії. Але тема ця не вичерпана, знаємо, що пишеться відкрите звернення до керівництва держави, готується відповідний судовий позов. І «Кримська світлиця» готова також поборотися за порядок у нашому українському домі, за честь нашого півострова — як провідної оздоровниці України. Ми будемо тримати цю болючу тему на інформаційному контролі, тож слідкуйте за газетою. А поки що з незначними скороченнями наводимо переданого до редакції листа.
* * *
Ми, Р. Й. Загайська, М. С. Пастернак, І. М. Глушенко, були на лікуванні в санаторії ім. Чехова в м. Ялта. Були спочатку задоволені нашим перебуванням тут, але через декілька днів (з 08.10.2012 р.) почали відбуватися події, які остаточно зіпсували наше лікування та проживання в цьому санаторії через самосуд, який чинив над нами головний лікар санаторію Олександр Дмитрович Циганій.
А тепер детальніше. При поселенні нам було запропоновано внести по 200 гривень оплати «благодійного внеску» за поселення в санаторій. Путівки нам видали в лікувальних закладах безкоштовно. Чому ми повинні платити в «благодійний фонд», нам не зрозуміло. Пояснили, що для розвитку матеріально-технічної бази санаторію. Але все ж, бажаючи отримати необхідне нам лікування (ми всі довго хворіли, дехто після операції, є людина з інвалідністю), ми змушені були внести гроші в касу санаторію.
При вселенні ключі від кімнати були вручені на першому поверсі, в кімнату нас ніхто не провів, і в якому вона стані, ніхто не ознайомив.
Ірина Михайлівна Глушенко прибула 1 жовтня об 11.30, і до 18.00 її не поселяли. Коли вона увійшла до кімнати № 27 в корпусі № 6, то побачила, що вікно та балконні двері відчинені. На вулиці було тепло, і вона, не зачиняючи балкон, лягла спати. Роксоляна Йосифівна Загайська та Марія Степанівна Пастернак приїхали наступного дня, було тепло, тому відчинені двері та вікна ніхто не зачиняв.
8 жовтня погодні умови різко змінилися, і виникла необхідність зачинити балконні двері, але вони не зачинялися, бо були перекошені. Ми звернулися до медсестри, яка пообіцяла зробити заявку. Та невдовзі привела працівника санаторію, який підважив двері стамескою і таки зачинив, але щось там затріскотіло. Тож ми двері більше не чіпали.
Наступного дня інша медсестра привела двох інших працівників. Один з них ці двері відчинив, а потім став знову зачиняти, вони ще більше затріщали. Закрити їх не змогли. Тоді той, що відчиняв двері, відірвав зі зворотного боку дверей шматок пластику і пішов. Ми думали, що їх почали ремонтувати, а поки що нам порадили їх не чіпати і залишити відчиненими. Було холодно, і ми боялися за своє здоров’я, особливо Марія Степанівна, яка перенесла складну операцію. Але до дверей ми не торкалися.
12 жовтня нас запросили до головного лікаря. В кабінеті нам зачитали акт, про який ми нічого не знали, у якому було написано, що ми поламали двері, були оцінені збитки. Тому ми повинні оплатити вартість дверей, що після 30-відсоткової знижки нам обійдеться у 1880 грн. 71 коп. Тільки після цього головний лікар почав нас розпитувати, як все було. Ми все розповіли. Головний лікар назвав нас «брехливими». «Вы все лживые и все врете, я знал, что вы будете изворачиваться», — почав він на нас кричати, погрожувати, залякувати, сказав, що швиденько все тут організує в суді, і суд змусить заплатити в трикратному розмірі, якщо не хочемо по-доброму. А ще погрожував написати про нашу поведінку на роботу, аби нам більше ніколи не давали путівок. Ми ще раз спробували пояснити, що до дверей не торкалися. І тоді він заявив, що видворить нас із санаторію за невиконання пункту 2.15 «Правил перебування хворих», де сказано, що на ніч залишати відчиненими кватирки і балконні двері не можна, але ця кімната була нам запропонована саме з відкритими вікнами та дверима! При заселенні нас з цими пунктами не ознайомили. У чому наша провина? Крім цього, працівники санаторію підтвердили, що двері на балкон дійсно були відчиненими завжди, ще до нашого приїзду, бо були перекошені. Тоді головний лікар почав кричати, розмахувати аркушем з правилами і стверджувати, що таки виселить нас згідно з пунктом 2.15, якщо ми не заплатимо грошей за зіпсоване державне майно.
Зазвичай у таких випадках вірять результатам експертизи відповідної комісії. Ми дуже розхвилювалися через таке несправедливе до нас ставлення. Вночі у Ірини Михайлівни від пережитого стався гіпертонічний криз, що зафіксовано в журналі черговою медсестрою. Декілька днів вона приймала ліки, мусила дотримуватися постільного режиму. Ми втратили спокій і сон, а приїхали сюди покращувати здоров’я, лікуватися. Ми були здивовані, як так можна з людьми поводитися, з тими, кому навпаки повинні створити всі умови для відпочинку? Адже це державна установа і держава заплатила за все: харчування відпочиваючих, лікування, проживання. Сам головний лікар цих дверей не бачив і в нашу кімнату не заходив. Усі люди нам співчували, але, звичайно, допомогти можуть тільки органи влади.
Після консультації з адвокатом ми звернулися до адміністрації санаторію, в прокуратуру (двічі), в МОЗ України (двічі), до мера Ялти, телефонували на «гарячу лінію» Азарову, Могильову, до фонду Рената Ахметова, зустрічалися з правозахисником, зверталися у ЗМІ, але справа практично не зрушилася з місця.
З понеділка 15 жовтня ми наказом були виселені із санаторію. У нас забрали постільну білизну, перестали годувати в їдальні, відмінили лікування. Це тоді, коли хворим подібного профілю необхідно добре харчуватися. А у середу приїхала викликана адміністрацією міліція з Лівадії, котра мала нас видворити за межі закладу, але після ознайомлення з документами, які ми їм надали із прокуратури (а там нам порадили не покидати санаторію), чемно з нами поводилась, ми написали пояснення і міліціонери повідомили, що насильно виселяти нас не будуть. Це дуже здивувало заступника головного лікаря, який сказав міліції, що він викликав її не для того, аби нас захищала. При міліції він потихеньку витягнув наш ключ із дверей і відніс головному лікарю. Навіть міліції не вдалося повернути нам ключа. Головний лікар сказав: «Випхати я їх не можу, то нехай сидять без ключа». Тому ми змушені були чергувати в кімнаті, зачинившись зсередини. Жили як бомжі — без постільної білизни, без харчування. Але вирішили цю справу довести до логічного завершення, тому не покидали санаторію, де творяться подібні безчинства. Працівники їдальні не могли навіть дізнатися в секретарки номера наказу, за яким нас припинили годувати. Невже ще щось подібне може сьогодні відбуватися? Адже справа не варта таких нервів! Чому замість відпочинку і лікування ми одержали такий стрес, від якого несила оговтатися?! Хто тепер відшкодує наше втрачене здоров’я? А зараз ми захищаємо своє добре ім’я, тримаємося разом, бо одного зламали б відразу...

Р. Й. ЗАГАЙСЬКА,
М. С. ПАСТЕРНАК,
І. М. ГЛУШЕНКО
м. Ялта, санаторій ім. Чехова

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема "Резонанс"