Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 02.11.2012
СИНЯ ТРОЯНДА КОСМОСУ
Тамара КОСТЕЦЬКА

Поез╕я
Народилася я, Тамара Степан╕вна Костецька, 19 серпня 1949 року в сел╕ Зал╕ському Тальн╕вського району Черкасько╖ област╕ в родин╕ медик╕в.
Оточена медициною в╕д народження, пост╕йно спостер╕гаючи за цими людьми у красивих б╕лосн╕жних халатах, слухаючи ╖хн╕ розмови на профес╕йн╕ теми, я просто не могла лишатися осторонь найважлив╕шо╖ проблеми в житт╕ людському — здоров’я.
Шк╕льн╕ роки промайнули в сел╕ Биш╕в на Ки╖вщин╕. Там почала писати в╕рш╕, друкуватися. П╕сля школи працювала кореспондентом газети «Молода гвард╕я» ╕ водночас навчалася на редакторському в╕дд╕ленн╕ факультету журнал╕стики Укра╖нського пол╕граф╕чного ╕нституту ╕м. ╤вана Федорова (Ки╖вський веч╕рн╕й ф╕л╕ал), який зак╕нчила в 1972 роц╕.
Дал╕ — журнал╕стська робота в газетах «Комсомольское знамя», «Веч╕рн╕й Ки╖в», «Друг читача». Пот╕м працювала дек╕лька рок╕в л╕тредактором у Жовтневому палац╕ культури, редактором у видавництв╕ дитячо╖ л╕тератури «Веселка», чимало друкувалася у пер╕одичних виданнях.
1969 року вийшла перша зб╕рка в╕рш╕в «Полювання на з╕рку», 1975 року — друга зб╕рка «Поклик». Побачивши, як пон╕вечили у видавництв╕ мою другу зб╕рку, нав╕ть назву нав’язали — як ультиматум, я зрозум╕ла, що такий л╕тературний шлях не для мене...
Працювала над собою щоденно, писала, проте не видавалася.
1977 року мене прийняли до Сп╕лки письменник╕в.
1991 року у «Веселц╕» вийшли в мо╓му переклад╕ дв╕ пов╕ст╕ чудового рос╕йського дитячого письменника Володимира Степаненка п╕д загальною назвою «Замарайко».
Прозу почала писати ще в молод╕ роки, по республ╕канському рад╕о прозвучали к╕лька мо╖х опов╕дань, як╕ так н╕де й не друкувалися. Тод╕ ж захопилася народною та нетрадиц╕йною медициною, почувши якось, як моя мама умовля╓ хворих, як╕ зверталися до не╖ за допомогою, не вживати таблеток без особливо╖ потреби, а л╕куватися травами, дарами природи, розма╖тими народними засобами.
Згодом я почала навчатися на курсах з р╕зних напрямк╕в народно╖ та нетрадиц╕йно╖ медицини, що д╕ють при Асоц╕ац╕╖ народно╖ медицини Укра╖ни. Маю м╕жнародний сертиф╕кат народного ц╕лителя, чим дуже пишаюся, допомагаю хворим. Мр╕ю про той час, коли мо╖ сп╕вв╕тчизники схаменуться ╕ перестануть сам╕ себе знищувати вс╕лякими залежностями...

Тамара КОСТЕЦЬКА
СИНЯ ТРОЯНДА КОСМОСУ

* * *

Синя троянда Космосу
ронить пелюстки мен╕,
з вол╕ тво╓╖ ╕ голосу,
Господи, дн╕ осяйн╕.
Св╕ж╕ св╕танки вродяться
пом╕ж всесв╕тн╕х обнов,
в нас тут любов ще водиться,
водиться нав╕ть любов!
Правда, ╖╖ все менша╓, –
як же таке осягти?
Там, за межею, мешка╓
святост╕ дух золотий...
В св╕т╕ жорстокому й грубому
пом╕ж самотн╕х душ
ласку й тепло пригубимо
син╕х косм╕чних руж.
В н╕жному св╕т╕ ╕ теплому
всього удосталь ╓!
Добре, що Хтось невидимий
щедро усе розда╓.
Мужньо в пром╕нн╕ косому
тиха розрада цв╕те,
синя троянда Космосу –
зц╕лення золоте.
7.10.2003 р.

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАМА

Все спок╕йно було,
т╕льки в╕щ╕ котилися сни:
Все готово було ╕ в земн╕й,
╕ в косм╕чн╕й аптец╕.
Я забула про в╕рш╕, нав╕що вони,
Коли син в небезпец╕?
В╕н ще мав народитись,
за м╕сяць чи п╕втора,
Аж планетою дико струснув
б╕долашний Чорнобиль…
╤ сказав мен╕ Бог ув╕ сн╕:
— не вмирай,
не вмирай! –
глянь на рай цей земний,
а х╕ба ж в╕н не до вподоби? —
╤ мене в╕дключили:
в╕д болю, в╕д страху, в╕д сл╕з,
╤ людей п╕д╕брали – найкращих –
у б╕лих халатах,
Птах з людськими очима
у сн╕ мен╕ сина прин╕с,
А вже пот╕м, п╕зн╕ш,
народився в╕н в б╕лих палатах…
Диво… Казка та й год╕,
╤ хто ж в це пов╕рити см╕в?
╤ чи треба мен╕
ще якогось ╕накшого раю?
А навколо ж Чорнобиль
так тяжко ╕ г╕рко дим╕в,
╤ народ м╕й конав,
та ще й дос╕ тихенько вмира╓…
Все спок╕йно було,
т╕льки в╕щ╕ котилися сни,
Я не знаю б╕ди –
того лиха я не пам’ятаю!..
Боже праведний, в╕рш╕,
не забудь, мен╕ в╕рш╕ верни,
Я без них не живу на Земл╕,
А лишень в╕дживаю…
5.05.1991 р.
* * *
Хоронять в Чорнобил╕ л╕с,
╕ сонце ляга╓ в траншею.
Над його золотою душею
Останн╕й пром╕нчик завис.
Ти, сонце, стривай
╤ пробач
наш ядерний плач.
Так╕ уже ми безталанн╕…
У ц╕м часов╕м океан╕
Нам кимось дарована мить
╕ ту не ум╕╓м прожить.
Вставай! Бо робота не жде!
Минул╕ в╕ки не пов╕рять,
Що вже ми, убог╕ та с╕р╕,
не в╕римо в те, що гряде.
Такий в нас упертий зам╕с –
х╕ба ж виживати нам вперше,
╕з пам’ят╕ розпач з╕терши!
Хоронять в Чорнобил╕ л╕с…
20.02.1988 р.

Б╤ЛИЙ ДОЛ╤ ЦВ╤Т

Ск╕льки й пам’ятаю цього свята,
Що зоветься райдужно – життя,
моя мама в медсестринському
халат╕
чийсь-то б╕ль в╕дводить в небуття.
Так спок╕йно, впевнено говорить,
Ан╕ су╓ти, н╕ метушн╕.
А поглянеш – перед нею ж хвор╕!
Може, л╕чить хто останн╕ дн╕…
Тут би св╕тоньком перетужити,
розчахнути серце на жал╕,
та наказ холоднокровний: жити!
Мусить хтось давати на земл╕.
Довго з себе вражень тих
не струшую,
Маминих та╖н не осягти.
— Важче, — каже, — л╕кувати душу,
ан╕ж т╕ло взяти на бинти.
А недавно вечор╕ло в хат╕,
День ос╕нн╕й за садок спадав.
— Вчора сорок л╕т минуло,
як в халат╕ я, —
мовить мама, — та н╕хто ╕ не згадав…
Що могла на те я в╕дпов╕сти
Так, аби доречно та й у лад?
Що ╖╖ не позабуло м╕сто,
М╕сто на ╕мення Ашхабад,
Де ночами в госп╕тальн╕й змор╕
йшла з╕ смерт╕ю нер╕вна гра,
хоронила в невимовн╕м гор╕
пац╕╓нт╕в юна медсестра.
Ешелон д╕тей голодних. Втома.
З фронту – похоронок чорний град.
Чи ж пайок св╕й донесеш додому?
Що тоб╕ там сниться, Ашхабад?
Сорок л╕т! Недуги, б╕ль, напаст╕…
Сотн╕ вдячних погляд╕в усл╕д.
Все це, мамо, зветься просто –
щастя.
Як цв╕те халата б╕лий цв╕т!..
8.07.1982 р.

Л╢НКА
Колишн╕й сус╕дц╕-б╕лорусц╕

Стало дихати нелегко,
╤ не дихати несила…
В цьому м╕ст╕, кажуть, Л╓нко,
╢ тепер твоя могила.
Д╕д стол╕тн╕й схлипнув тонко:
— Отакого час нако╖в!
…Як же ти лишила Льоньку?
В╕н не знайде б╕льш тако╖…
Дивна кв╕тка Б╕лорус╕,
Два синочки невгамовн╕…
Нин╕ Ки╖в плаче в скрус╕,
Завтра плакатиме Гомель…
Пам’ята╓ш, як сп╕вала
Ти п╕сн╕ сво╓╖ пущ╕?
А в квартир╕ все с╕яло
Чистотою невмирущо…
Мабуть, в потойб╕чч╕ треба
Чистоти тво╓╖ й сили,
Щоби нам суз╕р’я з неба
На Земл╕ ясн╕ш св╕тили…
Вийдуть з пущ╕ вранц╕ зв╕р╕,
Вийдуть кв╕ти кольоров╕…
…Я у смерть твою не в╕рю!
Залишайсь живою в слов╕!..
28.05.2008 р.
* * *

 ╢диний раз у житт╕ побачила моя матуся-фельдшериця привид╕в: п╕зньо╖ осен╕ 1944 року «в степу безкра╖м за Уралом», як писав Тарас Шевченко.
— Хто ц╕ люди б╕ля товарняка — обдерт╕, голодн╕, з малими д╕тьми, весь час просять хл╕ба ╕ води? — дивувалися ус╕ з в╕йськового ешелону, що йшов з Ашхабада на Берл╕н, на фронт, з п╕дл╕кованими б╕йцями радянсько╖ арм╕╖. — Невже в наш╕й кра╖н╕ ╓ так╕ нещасн╕?...
— Це Стал╕н депорту╓ кримських татар, — чулося у в╕дпов╕дь…
Верн╕ться, татари!
За вами тут плачуть сади,
а ваш╕ уг╕ддя розбито на метри,
на друзки...
Нам стачить земл╕ на Вкра╖н╕,
верн╕ться сюди!
А руському серцю в Рос╕╖
найл╕пша музика.
Моя Укра╖на – простори не об╕йти,
у вас же над морем п╕вострова
лаг╕дний клапоть.
Нехай же н╕коли не мр╕ють
н╕ чоб╕т, н╕ лапоть
свою господарку у край золотий
притягти.
Що Богом дано – не ладна
людина в╕днять.
Верн╕ться додому! Верн╕ться!
Я вас заклинаю.
Нема╓ для вас на планет╕
дзв╕нк╕шого раю,
де в душу лилася б
осонцена благодать!
Гей, Ки╓ве древн╕й,
чого так зачумлено спиш?
╤ хто там при влад╕
такий уже в’ялий та млявий?
(Китайцям – китайське,
французам – коханий Париж).
А кримським татарам —
татарське в╕ддай, златоглавий!
Вересень, 2006 р. Коктебель
* * *
Укра╖но-ненько,
син тв╕й Кононенко
укра╖нц╕в Криму звеселя!
Кр╕зь ус╕ тар-тари
йдуть за ним татари
╕ рос╕йський спам* довк╕л кружля.
Видно, дар в╕н ма╓
в╕д самого Бога —
вс╕ тривоги св╕ту заладна╓ в╕н…
Вороженьк╕в лиця
св╕тл╕ють, як св╕тлиця,
храм любов╕ зводить
Укра╖ни син.
Кажуть, у Карпатах
ще живуть мольфари,
а один з них об’явився у Криму.
Пане Кононенко, зв╕дки ваш╕ чари?
«Что-то я ч╓го-то н╓ пойму…»
Був же Морозенко,
нин╕ – Кононенко
звеселя╓ пом╕ж б╕д ╕ скрух!
У сво╖й св╕тлиц╕
заживем гарненько,
не вщуха╓ укра╖нський дух!
12.02.2010 р.

Спам* — (англ.) щось неспод╕ване, пропозиц╕я послуг, як╕ не замовлялися

ДО ОДНОГО ЮВ╤ЛЕЮ

Душуся в╕д см╕ху,
безсил╕ю, син╕ю:
Живе ╕з живим зна╓ться! –
у бронзу вбирають Л╕ну Васил╕вну,
а вона не вбира╓ться,
а вона опира╓ться,
небезпечно з╕ словом гра╓ться...
Старий графоман
все з велико╖ л╕тери
гонить про не╖ укл╕нно:
Мудр╕сть, Сов╕сть ╕ Честь... –
подавися л╕ками!
Вона не така – наша Л╕на.
Юв╕ле╖, ╓ле╖, сиропи ╕ патока,
новизна нафтал╕нних речень.
Ця ж╕нка – безм╕р, потоку пастка,
заперечення заперечень...
Вже скоро, гляди,
медальки забрязкають
╕ орденочки,
солодк╕ сл╕вця батогом
виляскують,
не л╕пляться до лляно╖ сорочки.
Ми ж бо ма╓мо
найвище звання, Укра╖но, –
тво╖ сини ╕ дочки...
20.12.2005 р.
САМОВТ╤ШАННЯ

Як╕ б не трапилися зм╕ни
у р╕к дракона чи зм╕╖,
ми вс╕ – Геро╖ Укра╖ни
вже тим, що любимо ╖╖…

ДЕЩО ПРО ДРУЖБУ НАРОД╤В
«Село вигиба╓…»
Марко Черемшина, 1925 р.

Укра╖нський народ
╕ рос╕йський народ…
Нас веде алкоголь
 до косм╕чних висот!
╤ деревня й село вигиба╓…
По притулках розб╕глись
 деб╕ли мал╕,
Як же дал╕ нам жити
 на р╕дн╕й земл╕? –
На похм╕лля ця думка довба╓!
А про м╕сто й мовч╕ть!
 Нетверезо кричить
Наше м╕сто по шинках чи пабах…
— Ти мене поважа╓ш? —
 пол╕тик веде…
Поп╕дтинню звитяга
 ╕ «удаль» гуде… —
Ми у зм╕я зеленого в лапах!
╤ яких же нам треба ╕ще ворог╕в?
Озовися, хто з досв╕та не зачмел╕в!
Над Чорнобилем п’яно
 хита╓ться атом…
Треба денно ╕ нощно молитися нам,
Може, дивом очиститься
 клятий бедлам…
А раптом…
4.07.2011 р.

ЕП╤ЛОГ

Знать, не з тими дружив!
╤ не т╕ п╕дливали у чарку,
Адже бачили добре,
Що буде небавом капець.
(Був митець як митець…)
Душу з хмелю тримав, як в╕вчарку,
Приторговував словом
╤ думку виводив на герць…
А коли закотилося сонце
раптово у пляшку,
П’яна муза вбрикнула —
останн╕й жорстокий удар:
Залицялась до ╕ншого,
для годиться з╕тхаючи тяжко,
╤ воркуючи н╕жно:
ось ╕ весь гонорар!
11.05.2007 р.
* * *
Син╕ руж╕ не руште
╕ рожев╕ не руште,
Хай см╕ються, хай в’ються
 по узб╕ччях судьби!
Я ще т╕льки в Одес╕,
 а ти вже в Алушт╕,
А м╕ж нами — лиш море
 ╕ туман голубий.
Я не можу спинити
 ╕ не можу догнати,
╤ збагнути не можу:
 куди ти сп╕шиш?
Опадають щоноч╕
 син╕ зор╕-троянди,
Як л╕та обл╕тають
 на п╕вденний спориш.
Це ж не ранок, а веч╕р.
Вже закрито вс╕ каси,
Треба стишити трохи
 весняний порив,
Зачека╓ Полтава,
 Франк╕вськ ╕ Черкаси,
Коли Бог для нас Ки╖в
 дуже мудро створив!
Я з’явилась на Землю
 у божественне свято:
З вол╕ Спаса цв╕ло все
 ╕ сп╕вало п╕сн╕,
╤ мен╕ не набридло
 це життя святкувати,
Син╕ руж╕ небесн╕, а рожев╕ земн╕…
Знову сняться дороги,
 до ╢вропи дороги,
Заколисують душу…
 Нав╕ть думку облиш!
Бо ж л╕та виростають,
 як дн╕провськ╕ пороги,
Зачека╓ хай Лондон,
 зачека╓ Париж…
4.07.2004 р.
* * *
Панам Сердюкам –
Н╕н╕ ╕ Юр╕ю з любов’ю
Зберемося разом,
 пройдемось лужком,
емоц╕й пригасимо зливу…
Пам’ята╓те красуню
Людмилу Глушко
╕ душу ╖╖ вродливу?..
Тод╕ я не знала, що час навмання
ус╕м!.. над вс╕ма!.. верховодить,
що добр╕ сус╕ди – найр╕дн╕ша р╕дня
в житейському хоровод╕.
Там, кажуть, нема
 того лугу й дуб╕в,
╕ сл╕д задуб╕в на в╕тр╕,
там час, не питаючи нас, прибр╕в,
нову розгорнув пал╕тру…
Хай добре ведеться л╕сам ╕ полям,
╕ тим рудик╕вським трасам,
╕ нам, неодм╕нно здоровиться нам,
хоч ми не ладна╓мо з часом…
То дол╕ роздолля, перегук лишень
розгублених в простор╕ дзвон╕в,
осипались дн╕ розма╖ттям п╕сень
╕ цв╕том рожевих п╕вон╕й.
Не треба сльози, щоб усе пропекла,
╕ мемор╕альних дощок.
У Рудиках — л╕то. Безмежжя тепла.
В Козинку накрапу╓ дощик…
22.02.2010 р
.
ПОЕТИЧНЕ МЕНЮ
(майже за ╤. Котляревським)

На сн╕данок в╕рш приготувала…
Та коли в╕зьмуся за об╕д,
то здригнеться
 весь гурманський св╕т:
свиняч╕ вушка ╕ пампушки,
паштет,
ковбаски,
холодець,
грибки,
вареники,
галушки,
драгл╕ лимонн╕ нак╕нець!
А ще – в╕зьмуся за салати,
форшмак ╕ ковбик,
дерунц╕,
а швидкоплинн╕ коропц╕,
а вогнедишн╕ голубц╕…
А як же плов не зготувати –
по Аз╕╖ сердечний щем,
та не подати за борщем?
Народ╕в дружба – то ╓ сила!
Це значить, з куркою жуль╓н,
п╕д соусом ╕ндич╕ крила,
кавказьке лоб╕о,
ткемаль,
анчоуси й до них маслини
╕ патисони навмання,
та ╕тал╕йськ╕ макарони…
╤ лиш одне мене спиня:
(╤тал╕я то ╤тал╕я,
а де ж осина тал╕я?)
А як в╕зьмуся до напо╖в –
х╕ба ж не укра╖нка я? –
настоянки, ча╖, насто╖,
вишн╕вка, спотикач… Моя
уява невичерпна – досить!
Д╕╓та ця мене розносить,
тож, вочевидь, спинюся тут,
аби не спивсь домашн╕й люд.
17.01.2005 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10972

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков