Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 09.11.2012
ОДНА НА Ц╤ЛИЙ СВ╤Т

З ╤СТОР╤╥ П╤СЕНЬ

Теплого л╕тнього ранку неподал╕к в╕д м╕ста Обухова, на дороз╕, обрамлен╕й високими зеленими яворами, зупинився автобус. З нього вийшов ставний, середнього зросту чолов╕к. Погляд розумних темно-карих очей надавав сво╓р╕дно╖ краси його мужньому укра╖нському обличчю ╕з суворими козацькими рисами. Та т╕льки чомусь в╕н не п╕шов униз до м╕ста, де пом╕ж просв╕тами явор╕в проглядалися будинки, а попрямував до пагорб╕в, що височ╕ли навпроти.
Звивистою вологою стежиною, що не встигла просохнути в╕д н╕чного дощу, спершу повол╕ п╕днявся на невеличкий пагорб, а пот╕м — на найвищий. Тут довго стояв п╕д високим небом. Воно здалося йому велетенським осяяним блакитним дзвоном, у якому рад╕сно висп╕вував жайв╕р. Чолов╕к розчулено дивився на звичайн╕с╕ньку стежину, вимиту дощами, що б╕гла пом╕ж поодиноких кущ╕в шипшини, а дал╕ губилась, зникала в заростях густих чагарник╕в. Все дивився на не╖, н╕би намагався назавжди ув╕брати в себе ранкову красу передм╕стя.
Зв╕дкись раптово пов╕яв легкий та св╕жий в╕тер. Сво╖ми невидимими пальцями струсив краплини роси з тенд╕тних пелюстк╕в кв╕т╕в та ╕з стеблинок трави.
Чолов╕к згадав щось близьке, посм╕хнувся, глянув на джерельце, що видзвонювало незабутню мелод╕ю його далекого дитинства. ╤з хлопцями-пастушками в╕н пив не раз ╕з нього прохолодну смачну воду.
╤ зараз йому знову захот╕лося напитися з нього. П╕д╕йшов, низько нахилився. Все пив ╕ пив холодну воду, аж терпли зуби, й не м╕г напитися, бо то була ц╕люща вода його дитинства ╕ юност╕.
Нарешт╕ п╕дв╕вся. З тихим смутком в очах, неквапно попрямував стежкою обаб╕ч явор╕в до м╕ста. Довго ходив б╕ля одного будинку, н╕би нер╕шучий закоханий. П╕д╕йшов до дерев’яних вор╕т, за якими видн╕лася на подв╕р’╖ серед кучерявого споришу с╕ра стежка. К╕лька хвилин стояв замислений, гладив долонею перекладинку вор╕т. Пот╕м, притулившись до не╖ спиною, вийняв записник та ручку. Писав швидко. ╤з сус╕днього подв╕р’я стежили за ним д╕ти. Це писав б╕ля колишнього об╕йстя сво╖х батьк╕в ╖хн╕й знаменитий земляк, улюблений талановитий поет-п╕сняр Андр╕й Сам╕йлович Малишко.
В╕н уважно прочитав написане, якесь слово закреслив ╕ написав нове, краще. Ще раз уважно подивився на подв╕р’я, де мешкали незнайом╕ люди, ╕ п╕шов до автобусно╖ станц╕╖. ╤шов неквапно ╕ про себе повторював рядки:
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серц╕ ст╕льки л╕т
Ота стежина в наш╕м краю
Одним-одна б╕ля вор╕т.
Це був один з останн╕х в╕рш╕в поета про його р╕дний край, який включено до зб╕рки л╕ричних в╕рш╕в з назвою «Дорога п╕д яворами» (1963).
У 1970 роц╕, на п’ятдесят восьмому роц╕, не стало видатного укра╖нського поета Андр╕я Сам╕йловича Малишка, в╕н спить в╕чним сном у столиц╕ на Байков╕м цвинтар╕ поруч з ген╕альним поетом Укра╖ни Володимиром Миколайовичем Сосюрою. Його чудов╕ твори залишилися для сучасник╕в та для майбутн╕х покол╕нь ново╖ незалежно╖ Укра╖ни.
Дуже важко переживав втрату свого найближчого друга в╕домий укра╖нський композитор Платон ╤лар╕онович Майборода. Саме цей дует самобутн╕х творц╕в створив ц╕лий напрямок у сучасному укра╖нському п╕сенному жанр╕. У народ╕ стали улюбленими ╖хн╕ твори — «Ки╖вський вальс», «П╕сня про вчительку», «Ми п╕дем, де трави похил╕», «Р╕дна мати моя» («П╕сня про рушник») та ╕нш╕ популярн╕ п╕сн╕. Кожна з цих п╕сень — дивовижна перлина, в як╕й з глибоким л╕ризмом в╕дтворено найкращ╕ риси нашого народу: в╕рн╕сть, чистоту, красу душ╕ людсько╖, палку любов до р╕дно╖ матер╕ ╕ батьк╕вського краю.
Ц╕ твори з часом не втратили сво╓╖ актуальност╕, сво╓╖ св╕жост╕, ╖м випало довге життя, як ╕ нов╕й п╕сн╕ «Моя стежина», музику до яко╖ було створено через к╕лька рок╕в п╕сля смерт╕ Андр╕я Малишка. Платону Майбород╕ замовили написати музику до художнього к╕ноф╕льму «Аб╕тур╕╓нтка» (1979 р.) за сценар╕╓м видатного укра╖нського письменника Олеся Гончара.
Ось тод╕ Платон ╤лар╕онович згадав про в╕рш Андр╕я Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю». Ц╕каво, що поет цей тв╕р подарував сво╓му другу Майбород╕. ╤ композитор написав до нього чудову мелод╕ю, дав назву сво╖й п╕сн╕ «Моя стежина». Майборода запропонував режисеру майбутнього ф╕льму послухати його нову п╕сню. Вона йому сподобалася.
...З к╕ноф╕льму «Аб╕тур╕╓нтка» почалося самост╕йне життя ц╕╓╖ п╕сн╕. В╕дразу вона знайшла щирий в╕дгук у людських серцях. ╥╖ п╕дхопили не лише в╕дом╕ артисти в Укра╖н╕, але й самод╕яльн╕ виконавц╕ в багатьох селах ╕ м╕стах.
Отже, насп╕вн╕сть, задушевн╕сть, щемк╕, зворушлив╕ слова тексту ╖й принесли заслужений усп╕х. Вона отримала високе визнання — стала народною улюбленою.
П╕сня «Моя стежина» особливо близька тим людям, хто з р╕зних причин залишив село сво╓, стежку свого дитинства, юност╕ сво╓╖. Вона вчить нас любити ╕ н╕коли не забувати р╕дного краю. ╥й притаманний глибокий ф╕лософський роздум про житт╓ву дорогу, яку шука╓ ╕ прагне мати кожна людина на б╕лому дивному св╕т╕.

Володимир КАПУСТ╤Н,
поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серц╕ ст╕льки л╕т
Ота стежина в наш╕м краю
Одним одна б╕ля вор╕т.
Ота стежина в наш╕м краю
Одним одна, одним одна
Б╕ля вор╕т.
ПРИСП╤В:
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино,
Ота стежина в наш╕м краю
Одним одна, одним одна
Б╕ля вор╕т.
На вечоров╕м виднокруз╕,
Де обр╕й землю обн╕ма,
Нема к╕нця ╖й в темн╕м луз╕,
Та й повороту —
 повороту теж нема.
ПРИСП╤В.
Дощами мита-перемита,
Сн╕гами знесена у даль,
М╕ж круглих сонях╕в ╕з л╕та
М╕й ревний б╕ль,
М╕й ревний б╕ль ╕ ревний жаль.
ПРИСП╤В.
Моя над╕╓чко, я знаю,
М╕й крик життя на ц╕лий св╕т,
Ота стежина в р╕дн╕м краю
Одним одна, одним одна
Б╕ля вор╕т.
ПРИСП╤В.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11000

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков