Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 16.11.2012
ГОЛОДОМОР 1932-33 РОК╤В НА П╤ВН╤ЧНОМУ КАВКАЗ╤

ГОЛОДОМОР 1932-33 РОК╤В НА П╤ВН╤ЧНОМУ КАВКАЗ╤
ЯК ГЕНОЦИД УКРА╥НСЬКО╥ СП╤ЛЬНОТИ РЕГ╤ОНУ ТА ЗАС╤Б Л╤КВ╤ДАЦ╤╥ СУБ’╢КТА КОЛЕКТИВНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

Досл╕дження присвячене проблем╕ визнання Голодомору 1932-1933 рр. на П╕вн╕чному Кавказ╕ як спланованого геноциду укра╖нсько╖ сп╕льноти рег╕ону. Даний геноцид супроводжувався протиправними д╕ями, що мали характер л╕нгвоциду та знищення укра╖нсько╖ автентично╖ культури П╕вн╕чного Кавказу ╕, зокрема, Кубан╕. Наведен╕ у досл╕дженн╕ докази цих злочин╕в проти людства1 п╕дтверджують нам╕ри щодо знищення й дезорган╕зац╕╖ укра╖нсько╖ ╕редентно╖ сп╕льноти П╕вн╕чного Кавказу як суб’╓кта колективних прав людини включно ╕з правом на самовизначення аж до виходу з╕ складу радянсько╖ Рос╕╖...

Олекс╕й КУР╤ННИЙ,
старший викладач кафедри м╕жнародного права ╕ спец╕альних правових наук факультету правничих наук Нац╕онального ун╕верситету «Ки╓во-Могилянська академ╕я», директор програми «Права нац╕й, нац╕ональних меншин та кор╕нних народ╕в за нац╕ональним ╕ м╕жнародним правом» Центру м╕жнародного захисту прав людини НаУКМА

ПОХОДЖЕННЯ ПРИНЦИПУ САМОВИЗНАЧЕННЯ СП╤ЛЬНОТ. ╤РЕДЕНТИЗМ

На сьогодн╕ право на самовизначення ╓ доктринально розробленим та закр╕пленим у низц╕ м╕жнародних договор╕в (╕ нав╕ть конституц╕йних акт╕в держав) важливим принципом у сфер╕ прав людини, що явля╓ собою право народ╕в на в╕льне забезпечення свого економ╕чного, соц╕ального, культурного розвитку, а також право в╕льно встановлювати св╕й пол╕тичний статус, на державну самоорган╕зац╕ю аж до в╕докремлення в╕д метропол╕╖2.
Попри те, що саме поняття «самовизначення нац╕й» було вперше вжито в сучасному значенн╕ на Берл╕нському конгрес╕ 1878 року, названий принцип ╕сторично розвинувся на основ╕ ╕де╖ «народного суверен╕тету» – повновладдя народу (не т╕льки в державному, але й все б╕льше в етн╕чному розум╕нн╕) – на сво╖й територ╕╖. Проблема самовизначення народ╕в стала актуальною в середин╕ Х╤Х стол╕ття у контекст╕ «принципу нац╕ональност╕», який являв собою ╕дею об’╓днання в одн╕й держав╕ населення з╕ сп╕льною мовою, а отже, передбачав проведення державних кордон╕в в╕дпов╕дно до етнол╕нгв╕стичних критер╕╖в3. За насл╕дками революц╕й 1848 року в╕дпов╕дно до «принципу нац╕ональност╕» виникли дв╕ нов╕ нац╕ональн╕ держави – Н╕меччина та ╤тал╕я.
Однак з огляду на невключення до складу новостворених держав ус╕╓╖ ╖хньо╖ етн╕чно╖ територ╕╖, а також через невдал╕ спроби домогтися незалежност╕ ╕ншими бездержавними народами «принцип нац╕ональност╕» законом╕рно набув особливо╖ гостроти у форм╕ ╕редентизму (╕тал. irredento – незв╕льнений, п╕двладний ╕ноземному пануванню). Виникнувши наприк╕нц╕ Х╤Х стол╕ття як сусп╕льно-пол╕тичний рух за при╓днання до ╤тал╕╖ етн╕чних прикордонних земель – Тр╕╓ста, Трент╕но, Ф╕уме, в╕н набув значення загально╖ доктрини щодо об’╓днання роз╕рваних кордонами етн╕чних земель певного народу в ╓дину його нац╕ональну державу. ╤редентизм потенц╕йно м╕г стати небезпечним явищем для ╕мпер╕й, оск╕льки роз╕рван╕ державними кордонами народи могли не вдовольнитися нав╕ть статусом широко╖ автоном╕╖ в межах метропол╕╖ (як у випадку П╕вн╕чно╖ ╤рланд╕╖) – прагнучи до ╓днання з представниками свого народу по ╕нший б╕к кордону. Загрозу ╕редентизму для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ з боку нац╕ональних окра╖н свого часу визнав нав╕ть В. ╤. Лен╕н – стосовно народностей рос╕йських окра╖н, що мають по ╕нший б╕к ╕мперського кордону брат╕в ╕з б╕льшою нац╕ональною незалежн╕стю (як-от, шведи, поляки, укра╖нц╕, румуни)4. Надал╕ те ж саме було визнано Й. Стал╕ним у контекст╕ прагнення укра╖нства РСФРР до возз’╓днання ╕з УРСР. Д╕йсно, активне зростання нац╕онально╖ св╕домост╕ й самоорган╕зац╕╖ пригноблених ╕мпер╕ями ╕редентних народ╕в (ними в перш╕й третин╕ ХХ ст. були греки та в╕рмени Туреччини, а на початку 30-х рок╕в таким залишалось укра╖нське населення РСФРР, передус╕м на прилеглих до радянсько╖ Укра╖ни територ╕ях, на Кубан╕ та всьому П╕вн╕чному Кавказ╕) вимагало вжиття ╕мпер╕ями нев╕дкладних заход╕в щодо визнання за такими народами самовизначення – чи подальшого пригн╕чення ╕ нав╕ть знищення народ╕в з метою перешкодити ╖м у реал╕зац╕╖ права на в╕докремлення та створення самост╕йно╖ держави (в╕рмени) або при╓днання до ╕снуючо╖ власно╖ нац╕онально╖ держави (укра╖нц╕, греки).

ХАРАКТЕР Д╤Й З╤ ЗНИЩЕННЯ СП╤ЛЬНОТИ ЯК НОС╤Я САМОВИЗНАЧЕННЯ

В╕домий рос╕йський досл╕дник пол╕тико-правових аспект╕в принципу самовизначення О. Тарасов в╕в мову про наявн╕сть лише чотирьох моделей повед╕нки метропол╕╖ щодо самовизначення сп╕льноти у раз╕ ч╕тко засв╕дчено╖ та доведено╖ на м╕жнародному р╕вн╕ ╖╖ вол╕ здобути власну державн╕сть та (або) в╕докремитись в╕д метропол╕╖5. ╢диний у даному контекст╕ правом╕рний спос╕б – це визнання такого права за сп╕льнотою, зокрема й ╕редентною, що ╕ було зд╕йснено стосовно ╕редентних народ╕в Австро-Угорщини (╕тал╕йц╕в, поляк╕в, румун╕в, укра╖нц╕в). Вс╕ ╕нш╕ назван╕ автором три способи вир╕шення нац╕онального питання (╕, зокрема, ╕реденти), беззаперечно, ╓ неправовими. Однак якщо асим╕ляц╕я сп╕льноти (у тому числ╕ й л╕нгвоцид) та ╖╖ депортац╕я (виселення з ╕сторичних м╕сць проживання) на загал ╓ грубим порушенням ╕ндив╕дуальних ╕ колективних прав людини та залежно в╕д обставин може як мати ознаки геноциду (як у випадку кримських татар), так ╕ не мати (греко-болгарський, а також укра╖нсько-польський обм╕ни населенням; до певно╖ м╕ри – п╕сляво╓нне переселення н╕мц╕в), то ф╕зичне знищення сп╕льноти як множини людей – ╖╖ представник╕в – однозначно ма╓ характер геноциду як злочину проти людства. Прикметно, що саме так╕ способи перешкодити сп╕льнотам у самовизначенн╕ ╕ було використано авторитарними ╕мпер╕ями, що прагнули територ╕ально╖ ╕ нац╕онально╖ ╓дност╕ – Османською ╕мпер╕╓ю (Туреччиною), Трет╕м Рейхом (Н╕меччиною), СРСР (Рос╕╓ю). Кожна ╕з названих ╕мпер╕й використовувала один ╕з цих метод╕в або ╖х сукупн╕сть. Так, Рейх ф╕зично винищував циган та ╓вре╖в за етн╕чною ознакою, слов’ян же прагнув частково знищити, частково асим╕лювати й депортувати. ╤стотно ╕ншою була турецька пол╕тика щодо християн у 1914-1922 роках: ф╕зичне винищення найб╕льш сусп╕льно активних груп християн (грек╕в ╕ в╕рмен) ╕з ╖х депортац╕╓ю вглиб територ╕╖, що супроводжувалось асим╕ляц╕╓ю решти сп╕льноти. З╕бран╕ й вивчен╕ впродовж багатьох рок╕в арх╕вн╕ документи й матер╕али св╕дчать про застосування в СРСР щодо укра╖нц╕в (на в╕дм╕ну в╕д знищених циган ╕ ╓вре╖в, а також в╕д депортованих кримських татар ╕ народ╕в П╕вн╕чного Кавказу) комб╕нац╕╖ злочинних д╕й, основою яких було знищення значно╖ частини сп╕льноти та асим╕ляц╕я решти ╕з обмеженим застосуванням депортац╕╖. На в╕дм╕ну в╕д позиц╕╖ Рейху щодо ╓вре╖в, н╕ Туреччина, н╕ СРСР не прагнули ф╕зичного знищення сп╕льнот, що боролись за самовизначення (адже обом ╕мпер╕ям потр╕бн╕ були демограф╕чн╕ ресурси, тобто «раби»), вони прагнули домогтися зникнення сп╕льноти та ╕нтеграц╕╖ ╖╖ решток до титульних нац╕й. Тобто СРСР не мав нам╕ру (та й не м╕г з економ╕чних м╕ркувань) ф╕зично знищити вс╕х укра╖нц╕в Кубан╕ – в╕н планував виморити голодом найб╕льш активну ╖хню частину ╕ зрос╕йщити решту, з метою розпаду ╖хньо╖ сп╕льноти ╕ остаточного вир╕шення укра╖нського питання Кубан╕ ╕ П╕вн╕чного Кавказу. На в╕дм╕ну в╕д геноциду ╓вре╖в ╕ кримських татар, дезорган╕зац╕я соц╕альних груп ╕редентних народ╕в була необх╕дною умовою збереження кордон╕в Туреччини, РРФСР в умовах ╕нтенсивного нац╕онально-культурного в╕дродження грецько╖, в╕рменсько╖ та укра╖нсько╖ етн╕чних сп╕льнот, що компактно проживали на значн╕й територ╕╖ сво╖х авторитарних метропол╕й.

В╤ДРОДЖЕННЯ УКРА╥НСЬКО╥ СП╤ЛЬНОТИ П╤ВН╤ЧНОГО КАВКАЗУ У 20-х – НА ПОЧАТКУ 30-х РОК╤В ХХ СТОЛ╤ТТЯ

Укра╖нське населення П╕вн╕чного Кавказу являло собою класичну ╕реденту (як суц╕льна укра╖нська етн╕чна територ╕я, прилегла до кордон╕в УРСР) ╕ автоматично становило потенц╕йну небезпеку для збереження усталених в╕д 20-х рок╕в кордон╕в РРФСР. Особливу загрозу для ц╕л╕сност╕ Рос╕╖ укра╖нство П╕вн╕чного Кавказу становило з двох причин: з урахуванням ус╕╓╖ попередньо╖ етнодемограф╕чно╖ ╕стор╕╖ кубанського укра╖нства та його сусп╕льно-пол╕тично╖ активност╕, а також з огляду на стр╕мк╕ процеси нац╕онально-культурного в╕дродження укра╖нства П╕вн╕чного Кавказу п╕д впливом пол╕тики корен╕зац╕╖. Так, з друго╖ половини Х╤Х ст. аж до 20-х рр. ХХ ст. Кубанська область в╕дпов╕дно до вс╕х статистичних даних та оц╕нок досл╕дник╕в була переважно укра╖нською за населенням ╕ його мовою6. В ультиматум╕ б╕льшовикам в╕д 4 грудня 1917 р. Центральна рада фактично визнала за Кубанню право на самовизначення7, яке ╕ було реал╕зоване восени 1917 р. з╕ створенням Кубансько╖ Народно╖ Республ╕ки, проголошено╖ незалежною у с╕чн╕ 1918 р. Зазначене утворення виявляло ст╕йк╕ ╕ посл╕довн╕ укра╖ноф╕льськ╕ тенденц╕╖. Так, Отаман Всевеликого в╕йська Донського П. М. Краснов станом на 1918 р. зазначав, що Кубанська рада розкололась на дв╕ пров╕дн╕ теч╕╖: укра╖нську та самост╕йницьку, причому укра╖нц╕ переконували кубанц╕в ц╕лковито ув╕йти до складу Укра╖ни. Кер╕вники КНР Л. Бич та М. Рябовол8 вели переговори з гетьманом Укра╖нсько╖ Держави П. Скоропадським про об’╓днання з Укра╖ною. Укра╖нська сп╕льнота Кубансько╖ республ╕ки стр╕мко самоорган╕зовувалась та формувала власн╕ органи влади аж до скликання окремо╖ Чорноморсько╖ Ради, яка висловилась за возз’╓днання з Укра╖ною. При цьому кубанське укра╖нство протиставляло себе рос╕йськ╕й частин╕ козацтва. А. ╤. Ден╕к╕н, оц╕нюючи ситуац╕ю, зазначав: ворожнеча м╕ж чорноморцями-укра╖нцями та л╕н╕йцями-рос╕янами могла легко спричинити повний розрив та ставила на порядок денний питання щодо виокремлення з╕ складу Кубанського в╕йська округ╕в рос╕йських козак╕в-л╕н╕йц╕в ╕ при╓днання ╖х до Терського в╕йська9. Проте надал╕, з огляду на под╕╖ громадянсько╖ в╕йни, зокрема русиф╕каторську пол╕тику Ден╕к╕на та безперервн╕ кровопролитн╕ в╕йни з б╕льшовиками, укра╖нство в рег╕он╕ прийшло до занепаду. За даними (можливо, неповними) радянського перепису населення 1920 р., на територ╕╖ П╕вденно-Сх╕дного краю радянсько╖ Рос╕╖ проживало лише 11% укра╖нц╕в ╕, зокрема, 14% на Кубан╕10, як╕ перетворились ╕з дом╕нуючо╖ сп╕льноти на незначну нац╕ональну меншину ╕ з огляду на це не ув╕йшли до складу радянсько╖ Укра╖ни. Однак подальш╕ под╕╖ укра╖н╕зац╕╖ докор╕нно зм╕нили становище. Кубанськ╕ укра╖нц╕ отримали реальне забезпечення надзвичайно широких культурних та осв╕тн╕х прав: було в╕дкрито сотн╕ укра╖нських шк╕л, а число укра╖нських учн╕в, як╕ навчалися в школах р╕дною мовою, зросло з 12% в 1928-1929 н. р. до 80% в 1931-1932 н. р.11 Було в╕дкрито педагог╕чний техн╕кум, значний обсяг л╕тератури видавався укра╖нською мовою, з УРСР надсилались п╕дручники. ╤шло становлення м╕сцево╖ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕нтел╕генц╕╖.
Зазначен╕ умови нац╕онального життя сприяли в╕дчутному зб╕льшенню чисельност╕ укра╖нства рег╕ону, яке з 14% зросло до 37%, а на Кубан╕ – до 41,1% ╕з абсолютною б╕льш╕стю в окремих районах12. Втративши державно-пол╕тичну ел╕ту внасл╕док громадянсько╖ в╕йни, переживши пер╕од ╕нтенсивно╖ асим╕ляц╕╖ та опинившись поза Укра╖ною, укра╖нська сп╕льнота Кубан╕ лише встигла самоорган╕зуватись, виявити себе як сп╕льнота та домогтись обмежено╖ реал╕зац╕╖ культурних прав. Про пол╕тичн╕ права ╕, зокрема, самовизначення не йшлось, навпаки, укра╖нц╕ П╕вн╕чного Кавказу являли собою безпрецедентний приклад безправ’я у контекст╕ радянсько╖ нац╕онально╖ пол╕тики. В П╕вн╕чно-Кавказькому кра╖ ╕снувала низка нац╕ональних район╕в, та жоден ╕з них не був формально укра╖нським ╕з очевидно╖ причини: чисельн╕сть ╕ територ╕я проживання укра╖нц╕в, що в 1926 р. становили б╕льш╕сть у 37 районах П╕вн╕чно-Кавказького краю (╕, зокрема, у 19 районах Кубан╕), перевищували аналог╕чн╕ показники для автономних республ╕к РРФСР ╕ нав╕ть для В╕рменсько╖ РСР як союзно╖ республ╕ки, не кажучи вже про Молдавську АРСР у склад╕ УРСР, тож пояснити значну чисельн╕сть компактно розташованих укра╖нських нац╕ональних район╕в у РРФСР за в╕дсутност╕ в укра╖нц╕в Рос╕╖ власно╖ республ╕ки ╕ без при╓днання ╖х до Укра╖ни – з позиц╕й права було б неможливо. Разом ╕з тим актив╕зац╕я пол╕тичних вимог укра╖нства ставала незворотною: радянська Укра╖на зам╕сть перетворення на об’╓кт тяж╕ння зах╕дних укра╖нц╕в Польщ╕, Румун╕╖ ╕ Чехословаччини стр╕мко перетворювалася на П’╓монт для сх╕дних укра╖нц╕в13. Саме в цей час питання перегляду кордон╕в педалювались народним ком╕саром осв╕ти УРСР М. Скрипником: пол╕тбюро ЦК КП(б)У з ╕н╕ц╕ативи М. Скрипника 21 травня 1927 р. ухвалило резолюц╕ю: «Поставити питання про при╓днання до Укра╖ни земель з б╕льш╕стю укра╖нського населення, що з нею межують»14. Фактично ж УРСР в╕д ╕мен╕ укра╖нц╕в як суб’╓кта права на самовизначення боролась за належну його реал╕зац╕ю, ╕ вимагала дане право для кубанц╕в як нев╕д’╓мну частину ╓дино╖ укра╖нсько╖ сп╕льноти. Зазначен╕ вимоги ╕ тенденц╕╖, вочевидь, налякали Й. Стал╕на та вище радянське кер╕вництво, яке зрозум╕ло, що ╓дина можлив╕сть вир╕шити питання перегляду укра╖нсько-рос╕йських кордон╕в ╕ самовизначення укра╖нсько╖ сп╕льноти П╕вн╕чного Кавказу поляга╓ у л╕кв╕дац╕╖ ц╕╓╖ сп╕льноти.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11042

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков