Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...


«ВАША П╤ДТРИМКА Д╤ТЕЙ СЬОГОДН╤ - ЦЕ ПОТУЖНА ╤НВЕСТИЦ╤Я В КВ╤ТУЧЕ МАЙБУТН╢ УКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤!»
Давайте ще раз подяку╓мо тим, завдяки кому конкурс в╕дбувся!


АФРИКАНСЬК╤ СТУДЕНТИ В УКРА╥Н╤
Нарешт╕ африканець вийшов ╕з ступору розгубленост╕, посм╕хнувся ╕ сказав: «Я не...


СВ╤ТЛИЧАНСЬКО-КОНОНЕНК╤ВСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС - ЯК М╤СТОК ДО НОВОГО УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
держава Укра╖на ╕ пальцем не зворухнула, аби хоч якось п╕дтримати дитячий л╕тературний конкурс,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2012
ДЛЯ УКРА╥НЦ╤В «П’╢МОНТ» — ЦЕ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, ╤ДЕЯ В╤ДРОДЖЕННЯ

Ми ╓сть народ!

П╕сля публ╕кац╕╖ статт╕ «На свята сх╕дняк╕в краще возити не до Львова, а в центральну Укра╖ну…» я деякий час розм╕рковував: а чи не забагато ми ╕з с╕мферопольцем В╕ктором Сидоренком беремо на себе? Чи не образиться на нас кер╕вництво Укра╖нського католицького ун╕верситету, яке давно пропагу╓ ╕дею по╖здок молод╕ в Галичину. Саме УКУ зробив перш╕ конкретн╕ кроки у ц╕й справ╕. Завдяки акц╕ям католицького ун╕верситету в мене з’явилося багато друз╕в у Одес╕, Запор╕жж╕, Харков╕, Бердянську… Дехто з них почав передплачувати «Кримську св╕тлицю». На щастя, мо╖ побоювання виявилися марними. Першим на згадану статтю в╕дгукнувся Мирослав Маринович, в╕домий ф╕лософ, правозахисник, в╕це-ректор Укра╖нського католицького ун╕верситету. На мо╓ запитання, чи не обража╓ його, льв╕в’янина, таке патр╕отичне «перетягування ковдри», пан Маринович в╕дпов╕в:
— «П’╓монт» — не Льв╕в, а В╕нниця? Н╕, пане Серг╕ю, така постановка питання мене не обража╓, а навпаки — т╕шить. Якщо не торкатися самого терм╕ну «П’╓монт», а говорити про нац╕ональне в╕дродження як явище, то я ще 2005 року п╕д час акц╕╖ «Р╕здво — разом» говорив харк╕в’янам, що оч╕кую, аби вони, повернувшись додому, розпитали сво╖х бабусь, як святкували колись у ╖хньому рег╕он╕. А пот╕м запросили через к╕лька рок╕в нас, галичан, на свято «Великдень — разом» у Харков╕. Ваш матер╕ал да╓ над╕ю...

Тарас Ткачук,
ф╕лолог, м. В╕нниця:
— При╓мно було почути гарн╕ слова про В╕нницю! Думаю, головний акцент зроблено правильно: якби наш╕ люди б╕льше подорожували, особливо по Зах╕дн╕й Укра╖н╕, то менше було б ус╕ляких м╕ф╕в про бандер╕вц╕в.
Я з великим задоволенням ╖жджу у справах до Тернополя ╕ в╕дпочиваю там душею: навколо прив╕тн╕ люди, як╕ розмовляють гарною укра╖нською з дом╕шками д╕алекту, але при╓много для слуху. А п╕д час свят атмосфера взагал╕ якась особлива, набагато краща («домашн╕ша»), н╕ж, наприклад, в Америц╕, де гарний антураж, але дистанц╕ю ус╕ тримають жорстко (правда, з усм╕шкою). Зрештою, усе п╕зна╓ться в пор╕внянн╕. Тому й потр╕бно пропагувати ц╕кав╕ тури по Укра╖н╕. Т╕льки хто це буде робити?

Олекса Р╕зник╕в, письменник, м. Одеса:
— Чудово, пане Серг╕ю! Я сам колись возив д╕тей до Львова, Чорткова тощо. Це було неймов╕рно ц╕каво! Але якщо до В╕нниц╕ та Черкас возити д╕тей, то треба, щоб м╕сцев╕ «рух╕вц╕» або «свобод╕вц╕» знайшли к╕лька десятк╕в родин, готових прийняти гостей. У нас така багата на ╕стор╕ю кра╖на… А там десь музей Коцюбинського, а там Шевченка, а у В╕нниц╕ Кобець в╕дкрива╓ чудов╕ пам’ятники... Отже, ╕дея «Кримсько╖ св╕тлиц╕» чудова, я обома руками — за!!!

Катерина Галушко, студентка факультету журнал╕стики Льв╕вського нац╕онального ун╕верситету ╕м. ╤вана Франка:
— В╕нниця – це добре, але чому ми забува╓мо про Черкаси? Р╕зн╕ обставини нашого життя дають нам можлив╕сть щось усв╕домити. Проживаючи «на два м╕ста»: у Львов╕ ╕ в Черкасах, я виокремила для себе поняття «крайового патр╕отизму», де р╕дний край для мене — Черкаська область. Вже р╕вно як чотири роки я маю змогу спостер╕гати, пор╕внювати — що й до чого. Зна╓те, коли Галичину називають «П’╓монтом», то десь в мен╕ озива╓ться, «пробива╓ться» отой крайовий патр╕отизм. Я схильна вважати, що не потр╕бно ч╕пляти ярлик╕в, нав╕ть з прекрасною метою. П’╓монту — п’╓монтове! Укра╖н╕ — укра╖нське! Кожна область ма╓ щось сво╓ ц╕нне — це творить ╖╖ серце, кожне серденько област╕ творить серце Укра╖ни. Не на одну область треба ор╕╓нтуватись, а враховувати надбання вс╕х рег╕он╕в, тод╕ це ╕ буде Велика Укра╖на. Льв╕в у цьому значенн╕ не ╓ окремою Укра╖ною, а т╕льки ╖╖ частиною. При╓мно, що галичани завжди називали Центральну Укра╖ну — Великою. Горд╕, шаноблив╕ у ставленн╕ до свого краю галичани так ставляться до наших земель… Х╕ба не в цьому увесь сенс? Черкащина — давн╕й край ╕з в╕дголосками Трип╕лля, край Шевченка ╕з його «ланами широкополими, Дн╕пром, кручами», ╕дил╕╓ю вишневого садочка, славою Байди Вишневецького, ╤вана П╕дкови, Богдана Хмельницького, Зал╕зняка ╕ Гонти, це слава Холодноярсько╖ республ╕ки, осп╕вано╖ Горл╕сом-Горським, це й наш укра╖нський «Стал╕нград» — Корсунь Шевченк╕вський... До того ж, 93% населення Черкащини — укра╖нц╕, ╕ це потужний осередок православ’я ще з час╕в Володимира Великого; це край в╕льно╖ душ╕ укра╖нця — щиро╖ та сильно╖. Я в жодному раз╕ не хочу применшити славу ╕нших областей Укра╖ни, але що ж поробиш ╕з тим мо╖м крайовим патр╕отизмом? Коли щиро ╕ в╕дверто говорити про якусь укра╖нськ╕сть, то не потр╕бно зупинятись лише на Львов╕, не потр╕бно ч╕пляти на Центральну Укра╖ну ярлики «суржиковост╕», пророс╕йськост╕, байдужост╕… Адже й сьогодн╕ Черкащина творить нове й потр╕бне наш╕й держав╕ — ╕сну╓ програма «Золота п╕дкова Черкащини», яка розкрива╓ багату ╕стор╕ю краю, щороку проводяться етнофестивал╕, пост╕йн╕ виступи фольклорних груп, активно збер╕га╓ться автентична драматург╕чна спадщина, Черкащина береже й плека╓ Шевченкове слово. Н╕, ми не забули свого кор╕ння, бо як же можна жити на так╕й земл╕ й не шанувати ╖╖? Безперечно, наша область зазнала величезного впливу «рос╕йськост╕», ╕ тому, коли пор╕внюю Черкаси з╕ Львовом, то дуже хочеться, щоб у нас ставало б╕льше поваги до самих себе, б╕льше отого «черкасько-укра╖нського». Ми варт╕ такого пошанування, адже недаремно й галичани кажуть про нас шанобливо: «вони з Велико╖ Укра╖ни…»

Тетяна Авдашкова,
студентка, м. С╕мферополь:
— Якщо говорити про мо╖х родич╕в, то частина з них при╖хала до Криму з Сиб╕ру ╕ Центрально╖ Рос╕╖. Я вихована на рос╕йських казках, рос╕йськ╕й класичн╕й л╕тератур╕. Проте я живу в Укра╖н╕. Це — моя кра╖на, ╓дина ╕ неповторна! На щастя, я маю й укра╖нське (полтавське) кор╕ння. Це зобов’язало мене знати укра╖нську ╕стор╕ю, л╕тературу та мову. В Криму ╓ все для щастя! Крим – ╕дейний, натхненний. У Криму, до реч╕, кожен може стати пол╕глотом. Нав╕що ненавид╕ти укра╖нську, якщо ╖╖ можна легко вивчити ╕ полюбити?
Д╕йсно, проблема кримчан у тому, що вони просто не бачили Укра╖ни...
Це я нав╕ть в╕д себе можу говорити, бо поки не була в Ки╓в╕, укра╖нський патр╕отизм був для мене поняттям абстрактним ╕ нав╕ть далеким. А пот╕м... я зрозум╕ла, що безглуздо вчити д╕тей ╕стор╕╖ яко╖сь далеко╖ та незрозум╕ло╖ для них кра╖ни, потр╕бно спочатку цю кра╖ну показати, сказати, що ось вона, гарна, ВАША — ╕ все зм╕ниться.
Часто причина людсько╖ агрес╕╖ — у банальн╕й незадоволеност╕ життям. Мен╕ так зда╓ться. Часто не один десяток рок╕в люди не бачать н╕чого, кр╕м свого м╕ста. Це сумно... Потр╕бно подорожувати, це шлях до любов╕. ╤ знову в╕д себе: коли я була в Ки╓в╕, то почала пишатися сво╓ю кра╖ною. Але... повернення до Криму також було дуже емоц╕йним. Я вперше зрозум╕ла, як сильно люблю свою «маленькую родинку» — так я називаю м╕й п╕востр╕в. Тож збираймо вал╕зи, готуймося в мандри!

Василь ╤гнатюк,
ф╕зик, м. Льв╕в:
— ╤дея «Кримсько╖ св╕тлиц╕» хороша, адже не Галичиною ╓диною живе Укра╖на! Тим б╕льше, що В╕нниця — явний л╕дер серед обласних центр╕в ╕ щодо благоустрою, ╕ щодо ╕нфраструктури... (Перефразовуючи героя конген╕ального «М╕м╕но», друге м╕сце в Укра╖н╕ п╕сля В╕нниц╕ — серед м╕ст з населенням менше 100 000 мешканц╕в — пос╕да╓ Червоноград, а його голова ╤гор Чуд╕йович разом з мером В╕нниц╕ Володимиром Гройсманом тор╕к були нагороджен╕ в╕дзнаками Асоц╕ац╕╖ гол╕в м╕сцевого самоврядування). ╢дине, що мене здивувало, це фраза про те, що 1/3 кримчан не бували за Перекопом! Я знаю, що 3/4 мешканц╕в Далекого Сходу н╕коли не перетинали Уральський хребет, але щоб так було погано в наш╕й неньц╕-Укра╖н╕...
Щодо «укра╖н╕зац╕╖ Криму». Зна╓те, як на мене, головний наш ворог не рос╕йськомовний на вулицях ╢впатор╕╖ чи Севастополя, а «совок». Той, що без роду-племен╕, який не зна╓ н╕ мови, н╕ ╕стор╕╖ ан╕ Рос╕╖, ан╕ Укра╖ни. Це трохи виходить за тематику нашого обговорення, але дозволю соб╕ розпов╕сти таку ц╕каву ╕стор╕ю.
У березн╕ 2001 року я був у в╕дрядженн╕ у Москв╕. Зустр╕вся з╕ сво╖ми ун╕верситетськими товаришами, випили по кухлю доброго пива... Ось ╕ потягнуло нас на «пол╕тичн╕» розмови:
— А правда ли, что у вас во Львове дошли до того, что запрещают русскую музыку в кафе и ресторанах? (Сл╕д сказати, що це було невдовз╕ п╕сля вбивства композитора ╤горя Б╕лозора, коли особливо ревнив╕ захисники укра╖нсько╖ мови кле╖ли на в╕тринах цих кнайп нал╕пки «Обережно, русиф╕ковано!»).
Тож я ╕ розпов╕в друзям, як усе було, додавши:
— Верите, я с удовольствием попил бы кофейку в кафе, где, например, звучит песня Юрия Визбора или Булата Окуджавы.
— То же самое мы бы с удовольствием сделали в Москве, если бы могли, — в╕дпов╕ли мо╖ одногрупники.
Це був час, коли з легко╖ руки адепт╕в керовано╖ демократ╕╖ «совок» все б╕льше заполоняв м╕сто мо╓╖ студентсько╖ молодост╕. Через п╕втора року наймолодшою жертвою «Норд-Осту» стане 12-р╕чна донька ╕ншого мого одногрупника — Олекс╕я Устиновського. Пот╕м на довг╕ роки настане той «стаб╕л╕з╓ц», кальку з якого хочуть змавпувати на укра╖нськ╕ терени наш╕ можновладц╕... Але хочу сказати, пане Серг╕ю, що ваш╕ статт╕ та книги додають людям впевненост╕, що так╕ зусилля можновладц╕в марн╕.

Роман Пляцко, доктор ф╕зико-математичних наук, м. Льв╕в:
— Хочу висловити дек╕лька м╕ркувань щодо використання самого терм╕на «П’╓монт» стосовно Львова ╕ Галичини. Спочатку дещо з ╕стор╕╖. ╤з Х╤╤╤ стор╕ччя П’╓монтом називали область на п╕вн╕чному заход╕ сучасно╖ ╤тал╕╖ з центром у м╕ст╕ Турин. Упродовж тривалого часу територ╕я П’╓монту була роздроблена на окрем╕ феодальн╕ волод╕ння. У 1720 р. П’╓монт ув╕йшов до складу Сардинського корол╕вства, на початку Х╤Х стор╕ччя входив до складу Франц╕╖, а згодом – Австр╕╖. В середин╕ Х╤Х стор╕ччя, як найб╕льш розвинута в економ╕чному ╕ в╕йськовому в╕дношеннях область, П’╓монт став центром боротьби проти австр╕йського панування та руху за об’╓днання ╤тал╕╖ (власне, ╤тал╕я як держава постала 1861 р. п╕д назвою ╤тал╕йське корол╕вство). Очевидно, саме виразн╕ ╕сторичн╕ асоц╕ац╕╖ та паралел╕ зумовили те, що в╕д початку ХХ стор╕ччя багато укра╖нських громадських д╕яч╕в, пол╕тик╕в, ╕сторик╕в (зокрема, Михайло Грушевський) характеризують роль Галичини в ╕стор╕╖ Укра╖ни як сво╓р╕дного П’╓монту. Прикметно, що державницьк╕ та нац╕╓творч╕ устремл╕ння як П’╓монту, так ╕ Галичини формувались в процес╕ тривало╖ протид╕╖ агресивним заз╕ханням сус╕дн╕х держав, у першому випадку – Франц╕╖, ╤спан╕╖, Австр╕╖, в другому – Польщ╕, Угорщини, Австр╕╖. Однак ╓ ╕ сутт╓в╕ в╕дм╕нност╕ – якщо П’╓монт серед ╕нших пров╕нц╕й вид╕лявся вищим р╕внем економ╕чного розвитку, то про Галичину так сказати не можна. Тобто «п’╓монтизм» Галичини мав не економ╕чне чи в╕йськове, а передус╕м гуман╕тарне п╕д╜рунтя. Йдеться про те, що умови Австр╕йсько╖ ╕мпер╕╖, до складу яко╖ вв╕йшла Галичина 1772 р. п╕сля под╕лу Польщ╕, давали змогу галичанам поступово нарощувати св╕й осв╕тн╕й ╕ культурний потенц╕ал, на в╕дм╕ну в╕д систематичних утиск╕в ╕ заборон, яких зазнавали укра╖нц╕ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖. У В╕дн╕ 1774 р. в╕дкрито греко-католицьку духовну сем╕нар╕ю, що сприяло формуванню осв╕ченого священицтва, яке працювало на благо р╕дного народу, в тому числ╕ на л╕тературн╕й нив╕ – феномен Марк╕яна Шашкевича постав не на порожньому м╕сц╕. Поступово в╕дкривались г╕мназ╕╖ з укра╖нською мовою викладання, випускники яких згодом здобували фах л╕каря, правника або ж викладача середн╕х ╕ вищих шк╕л, окрем╕ з них ставали професорами й ректорами ун╕верситет╕в, депутатами парламенту або ж об╕ймали м╕н╕стерськ╕ посади ╕, що важливо, не цурались свого роду. У Львов╕ 1868 р. постала «Просв╕та», а 1873 р. – Наукове товариство ╕м. Шевченка, яке згодом почало виконувати функц╕╖ нац╕онально╖ академ╕╖ наук.
Можливост╕ для укра╖нського нац╕онального в╕дродження, що ╕снували в Галичин╕ ще до Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, активно використовували пров╕дн╕ д╕яч╕ укра╖нсько╖ культури й громадськ╕ та пол╕тичн╕ д╕яч╕ з Наддн╕прянсько╖ Укра╖ни – тут вони могли друкувати сво╖ л╕тературн╕ твори, в╕льн╕ше поширювати пол╕тичн╕ погляди про необх╕дн╕сть створення самост╕йно╖ Укра╖нсько╖ держави. Тобто потенц╕ал Галичини як П’╓монту реал╕зовувався сп╕льними зусиллями укра╖нц╕в по обидва боки Збруча.
Повернемося до ╤тал╕╖ з ╖╖ П’╓монтом. П╕сля того, як у друг╕й половин╕ Х╤Х стор╕ччя ╤тал╕я зм╕цн╕ла як держава, ╕снуванню яко╖ не було серйозних загроз, не виникали й ситуац╕╖, коли б поширювалися висловлювання на кшталт: «Рим (чи Флоренц╕я, М╕лан ╕ т. д.) – новий П’╓монт». В Укра╖н╕ з ╖╖ траг╕чною ╕стор╕╓ю у ХХ стор╕чч╕, коли щоразу знову гостро поставало питання нац╕онального порятунку, природно виникали думки про необх╕дн╕сть укра╖нського П’╓монту. Однак навряд чи доц╕льно цей терм╕н надто часто використовувати в контекст╕ реал╕й сьогодення. Стосовно рол╕ Галичини п╕сля здобуття Укра╖ною незалежност╕ вида╓ться б╕льш в╕дпов╕дним терм╕н «форпост». Справд╕, як показали п╕дсумки ус╕х вибор╕в, як╕ за цей час в╕дбулись в Укра╖н╕, сили, що несуть явну чи неявну загрозу нац╕ональному буттю Укра╖ни як незалежно╖ держави, отримують п╕дтримку лише дек╕лькох в╕дсотк╕в виборц╕в – ╕ це незважаючи на розчарування в багатьох парт╕ях ╕ пол╕тиках, що зм╕нились за цей пер╕од. Водночас сл╕д враховувати, що близькими до Галичини в цьому сенс╕ ╓ Волинь, Под╕лля, Ки╖вщина та ╕нш╕ рег╕они центру та п╕вноч╕ Укра╖ни. Зрештою, хоча ╕ншою ╓ ситуац╕я на сход╕ та п╕вдн╕ Укра╖ни, тим б╕льшо╖ уваги та поваги заслуговують т╕ патр╕отичн╕ сили – окрем╕ особистост╕ та громадськ╕ орган╕зац╕╖, як╕ ╓ активними учасниками ╕ творцями процесу укра╖нського нац╕онального в╕дродження.
Приблизно роки два тому довелось спостер╕гати ц╕каву ситуац╕ю. У кафе в центральн╕й частин╕ Львова зайшов дитячий письменник — г╕сть ╕з Ки╓ва, поважного в╕ку, не депутат ╕ не з тих, кого можна часто бачити на телеекранах. Бармен дружньо прив╕тався ╕з словами: «Я Вас знаю, при╓мно зустр╕ти…» ╕ про всяк випадок запитав, чи не помилився. Помилки не було. Мало того, в╕дв╕дувач, який стояв у черз╕ безпосередньо за письменником, ще на мить ран╕ше уп╕знав його лише за зач╕скою, з╕ спини. Звичайно, було б переб╕льшенням т╕льки за цим еп╕зодом твердити про високу ерудован╕сть перес╕чних льв╕в’ян у царин╕ укра╖нсько╖ культури. Тим не менше зрозум╕лою ╓ реакц╕я на описану ситуац╕ю словами: «Ну, Льв╕в ╓ Льв╕в…». Однак небезп╕дставним ╓ ╕ таке запитання: «А чим г╕рш╕ Терноп╕ль, ╤вано-Франк╕вськ чи Коломия?». Зрештою, не позбавлене сенсу ╕ таке: «Невже Ви дума╓те, що под╕бна ситуац╕я фантастична, наприклад, для Одеси?». Не будьмо категоричними...

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11061

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков