Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2012
ПРИАЗОВСЬКИЙ ПОЕТ ПРО ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ ТА СИТУАЦ╤Ю В КРА╥

На жаль, часто бува╓ так, що матер╕ал для статт╕ з╕брано давно, а в газет╕ в╕н з’явля╓ться нескоро. То зда╓ться, що браку╓ якихось факт╕в, то хочеться трохи в╕дшл╕фувати текст, то ма╓ш задум зробити гарний коментар, або ж — чека╓ш кращо╖ нагоди для подач╕ матер╕алу... Бува╓, що й м╕сяц╕ спливають непом╕тно – ╕ як же тод╕ дор╕ка╓ш сам соб╕, що не моб╕л╕зувався як сл╕д ╕ не перем╕г журнал╕стську рутину! А ╓ ж люди, про яких написати – це те саме, що Бога порадувати. А не написати – значить засмутити його... Ось шукав я контексту, в якому згадка про чудового приазовського поета Олега Гончаренка була б доречною. А пот╕м ╕ подумав: та цей Гончаренко сам соб╕ – контекст! В╕н же ╓ нашим нов╕тн╕м приазовським гуру! Це якщо говорити про поез╕ю ╕ взагал╕ про духовн╕сть. У кв╕тн╕ я поставив йому к╕лька запитань: про зрос╕йщен╕сть Причорномор’я ╕ Приазов’я, про «витоки» укра╖нського патр╕отизму у нього особисто ╕ в земляк╕в, про перспективи шк╕льництва у Мел╕топол╕... А в╕дпов╕в Олег так емоц╕йно ╕ блискуче, що краще зовс╕м не втручатися в текст. Лише заголовки дозволив соб╕ придумати, а дал╕ – читайте ╕ насолоджуйтесь пропов╕ддю мел╕топольського «поетичного» гуру Олега Гончаренка.

ВОЖД╤В НЕМА — ЗАТЕ ЯК╤ ПОЕТИ НАРОДЖУЮТЬСЯ!

— Вже так багато сказано ╕ написано про безнад╕йно зрос╕йщен╕ Запор╕жжя ╕ Мел╕тополь... В цьому ╓ частка г╕рко╖ правди, але нав╕ть за таких умов багато людей тут роблять виб╕р на користь Укра╖ни. ╤ непросто нав╕ть в╕дпов╕сти, чому саме. Ось у мене мама – молдаванка, а народився я в Казахстан╕. Виростав уже в Мел╕топол╕, зв╕сно, в зрос╕йщеному, але десь у с╕м чи у в╕с╕м рок╕в твердо визначився: я – укра╖нець! ╤ з того часу вперто тримаюся укра╖нського берега. Якщо взяти ╕нших людей ╕з Запор╕зько╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖, то В╕ктор╕я Сироватка походить ╕з зрос╕йщено╖ ╕нтел╕гентсько╖ родини. Сама вона ╕з Запор╕жжя, ╕нтел╕гентка у четвертому покол╕нн╕. У не╖ т╕льки бабуся (чи нав╕ть прабабуся?) розмовляла укра╖нською… Але й цього було достатньо, щоб маленька В╕ктор╕я зробила виб╕р на користь укра╖нсько╖ мови, яка ув╕йшла в ╖╖ серце ╕ душу. Михайло Буряк – майже сл╕пий, працю╓ дв╕рником на телебаченн╕, але ж в╕н — поет в╕д Бога! ╢ професори, як╕ йому в п╕дметки не годяться... А народився в╕н на Поволж╕, у якомусь «хохлацькому» сел╕. Там якщо кажуть «хохол», то це нормально, а на слово «укра╖нець» чомусь ображаються. Михайло сл╕пим пройшов так╕ дороги, як╕ ╕ зрячий не подола╓! Можна ще згадати Ларису Коваль, яка народилася в Оренбурзьк╕й област╕ ╕ лише в тридцятир╕чному в╕ц╕ повернулася в Укра╖ну. Згодом ╕ вона стала укра╖нською поетесою. Або той же Юрко ╢ршов, бачите, у нього нав╕ть пр╕звище рос╕йське, але в╕н ╓ справжн╕м укра╖нцем. В╕н довго йшов до поетичного слова, йому нав╕ть Сп╕лка не «св╕тила», але ж поет в╕н класний! ╤ його таки прийняли нещодавно. Отже, коли треба, сусп╕льство народжу╓ поет╕в нав╕ть у таких складних умовах. Вожд╕в нема, а поети народжуються...

ЯК НАША ШКОЛА ЗНОВУ СТАЛА УКРА╥НСЬКОЮ

— Колись, на початку 90-х, вир╕шували – бути Мел╕топольськ╕й школ╕ № 8 укра╖нською чи й надал╕ залишатися рос╕йською. Це та «п╕щанська» школа (за назвою м╕крорайону — колись там було хороше укра╖нське село), яку ╕ я колись зак╕нчував. Там же свого часу вчилися ╕ мо╖ р╕дн╕. В т╕ часи школа була ще укра╖нською, це вже п╕зн╕ше влада зробила ╖╖ рос╕йською. ╤ ось в перш╕ роки незалежност╕ з’явився шанс в╕дновити справедлив╕сть, причому питання про мову навчання вир╕шувала вже не влада, а громадськ╕сть. ╤ коли почалася дискус╕я (рос╕йськомовн╕ товариш╕, як╕ при╖хали з Уралу, почали активно тягнути ковдру на себе), я не стерп╕в ╕ звернувся до сво╖х колишн╕х однокласник╕в, як╕ також були в зал╕. Сказав так: «Тетяно, Михайле, Олю, ви пам’ята╓те, як колись щебетали укра╖нською мовою? Х╕ба це завадило вам стати людьми? Х╕ба ви чогось не досягли в житт╕? У вас в╕д т╕╓╖ укра╖номовност╕ здоров’я стало менше, чи ви не вступили туди, куди хот╕ли? Якраз навпаки – завжди наша восьма школа постачала Укра╖н╕ працелюбних, талановитих людей — до заступник╕в м╕н╕стр╕в включно. А цим не може похвалитися жодна ╕нша школа в Мел╕топол╕. Тому що ми були в╕д р╕дно╖ земл╕, в╕д сво╓╖ мови, наш╕ вчител╕ були нашими сус╕дами, належали до наших родин... Я м╕г би вам ще багато чого сказати, але я прочитаю один в╕рш…» ╤ тод╕ я прочитав в╕рш Дмитра Павличка, написаний п╕д впливом по╖здки до Монгол╕╖. Зм╕ст там був такий: коли Бог запропонував монголам вс╕ багатства ╢вропи ╕ Аз╕╖ в обм╕н на р╕дну мову, то вони в╕дпов╕ли в╕дмовою. А мотивували так:
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця з╕р кр╕зь каменя б╕льмо,
То — дух народу —
о, всесильний Буддо,
Все в нас бери, лиш мови не дамо…
Я наст╕льки емоц╕йно прочитав цей в╕рш, що спочатку запала тиша, а пот╕м зал вибухнув оплесками. Ц╕лком демократичним шляхом, спираючись на велику силу поез╕╖, я переконав б╕льш╕сть батьк╕в у зал╕. Так наша восьма Мар╕упольська школа знову стала укра╖нською.
В╤ТЕР КАЗАХСЬКОГО СТЕПУ, АБО РОЗДУМИ ПРО ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ

— Укра╖нськ╕сть не далася мен╕ просто. ╥╖ довелося завойовувати ╕ доводити ╕ншим; бо було й таке, що один з укра╖нських поет╕в якось назвав мене «╕нородцем». Мабуть, через те, що мати у мене молдаванка. Але на ╕дентичн╕сть вплива╓ не лише кров, не лише походження, а ще безл╕ч фактор╕в. Ось я зараз читаю казахських поет╕в. ╤, зна╓те, нав╕ть молдавська поез╕я так не ляга╓ на серце. Казахи мен╕ набагато ближч╕! Це, зна╓те, така первинна мудр╕сть, така щир╕сть, в╕дкрит╕сть, чесн╕сть... Абай так в╕дверто пише про недол╕ки свого народу, що нав╕ть зда╓ться — в╕н його терп╕ти не може.
В цьому в╕н под╕бний до ╤вана Франка. Але чому в╕н так робить? Щоб люди побачили ц╕ рани ╕ зрозум╕ли, що саме треба л╕кувати. А укра╖нц╕ часто полюбляють приховати серйозну проблему за в╕ночок або намагаються рушниками прикрити сво╖ виразки…
Хоч я укра╖нець за св╕тобаченням, але певну м╕ру «казахськост╕» таки всотав з материнським молоком. Я народився трохи передчасно. Бо якраз тод╕ (це був 1959 р╕к) в Тем╕ртау влада жорстоко придушила стих╕йний бунт комсомольц╕в. Молод╕ буд╕вельники Магн╕тки жили в неопалювальних бараках, завошив╕ли, бо не було де помитися, та й харчувалися дуже погано. Не дивно, що повстали, але й влада не церемонилася, без вагань застосувала зброю. Не зек╕в, а розстр╕ляних «буд╕вник╕в комун╕зму» пот╕м складали якраз напроти нашого барака… Можете уявити соб╕, як почувалася моя мама. Молоко, звичайно, пропало, ╕ годували мене сво╖м молоком казашки. А ще чеченки, н╕мкен╕ – у нас там був ╕нтернац╕ональний барак. Може, тому у мене таке несприйняття ╕мперсько╖ ╕де╖ ╕ таке сп╕вчуття до пригноблених… А любов до степу – вона теж зв╕дти, з Казахстану. Тому в╕н присутн╕й у багатьох мо╖х в╕ршах, а ще якийсь «кочовий ген» прокида╓ться навесн╕ ╕ щораз сильн╕ше нагаду╓ про себе… Сприйняття степу укра╖нсько-тавр╕йське ╕ казахське — вони наст╕льки близьк╕, що якби я не був укра╖нцем, то хот╕в би прожити все життя казахом.
╤ це при тому, що ╓ у мене молдавськ╕ гени, коли був у Молдов╕, то вс╕ з╕ мною намагалися говорити молдавською мовою, ╕нту╖тивно в╕дчуваючи «свого». До реч╕, коли почався конфл╕кт у Придн╕стров’╖, я в╕дчув, що мене н╕би розколюють навп╕л, примушують обрати якусь одну сторону… А друз╕ та р╕дн╕ у мене були ╕ по один, ╕ по другий б╕к Дн╕стра. Ой, як не хочеться, щоб под╕бне ще раз повторилося! ╤ я докладу вс╕х зусиль, щоб православн╕ народи, як╕ тисячу рок╕в ╕снували поряд, ╕ надал╕ жили в дружб╕ та злагод╕.

ДАВАЙТЕ ВС╤ СТАНЕМО «НАЦ╤ОНАЛ╤СТАМИ» ╤ БУДЕМО НОРМАЛЬНО ЖИТИ…

— Якось так склалося, що укра╖нську мову мел╕топольц╕ част╕ше вживають в оф╕ц╕йн╕й обстановц╕, ан╕ж у побут╕. Бо два десятил╕ття незалежност╕ таки щось та означають. Проте ╕ з оф╕ц╕йним статусом мови ╓ певн╕ проблеми. Адже в нашому рос╕йськомовному рег╕он╕ ╓ багато людей, як╕ укра╖нську просто не вивчали. А в усьому ╕ншому вони – непоган╕ фах╕вц╕. То що робити? Треба сказати, що ╓ чимало приклад╕в, коли мел╕топольц╕ роблять над собою геро╖чн╕ зусилля в зр╕лому в╕ц╕. ╤ тод╕ неминуче досяга╓ться результат! Колись культуру в Мел╕топол╕ очолювала гречанка за нац╕ональн╕стю. Вона довго соромилася розмовляти укра╖нською, а я напол╕г, щоб вона спробувала. Принаймн╕ з╕ мною... Ж╕нка погодилася ╕ через деякий час вже пристойно розмовляла укра╖нською. А тепер у не╖ взагал╕ жодних проблем ╕з мовою. М╕ський кра╓знавчий музей очолю╓ кримська татарка, колишня вчителька. У не╖ укра╖нська бездоганна! Тобто можна зрушити справу з мертво╖ точки, але для цього треба натхненно працювати. Добре, що молодь тепер ╜рунтовно вивча╓ укра╖нську в школах. Але й тут часом заважають приазовськ╕ стереотипи. Якось я виступав у мел╕топольськ╕й рос╕йськ╕й школ╕ № 11. Це було п╕д час «помаранчево╖ революц╕╖», а тому на декого з учн╕в дуже впливала позиц╕я батьк╕в. Розмовляю укра╖нською ╕ раптом чую в╕д одного учня, очевидно, л╕дера класу: «Если вы пишете стихи на украинском, значит, вы — националист…». Вчителька одразу ж вир╕шила мене захистити ╕ накинулася на того учня: «Вийди з класу! Як тоб╕ не соромно…». Але я ╖╖ зупинив: «Не треба, хай залиша╓ться, ми з ним обидва мел╕топольц╕, а тому завжди зможемо домовитись…».
Я був певен, що ми знайдемо якийсь консенсус, бо нам н╕чого д╕лити на ц╕й земл╕. ╤ сказав так: «Да, я — украинец. Но я легко могу перейти на русский язык. И буду говорить десять минут, а хочешь — двадцать… Но тогда договоримся: следующие двадцать минут ты будешь говорить на украинском языке, ладно?». А дал╕ почав говорити про нац╕онал╕зм. Дивись – кажу: моя мама – молдаванка. Народився я в Казахстан╕. Перекладав поет╕в ╕з сорока мов. У мене ╓ книга рос╕йською мовою, яка видана в ╤зра╖л╕. У мене ╓ диплом в╕д Форуму нац╕ональних товариств Укра╖ни — саме за перекладацьку д╕яльн╕сть. То, може, давайте вс╕ станемо такими «нац╕онал╕стами» ╕ будемо нормально жити?
П╕сля зак╕нчення зустр╕ч╕ той активний хлопчина п╕дходить до мене ╕, н╕би вибачаючись, каже такою гарною укра╖нською: «Будь ласка, приходьте до нас ╕ще…». Отже, завжди можна знайти ефективний спос╕б виховання патр╕отизму! Головне, щоб ми не л╕нувалися ╕ активн╕ше в╕дстоювали свою позиц╕ю, сво╓ укра╖нство.

Серг╕й ЛАЩЕНКО
Мел╕тополь — Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11064

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков