Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2012
«ЛИШЕНЬ, КОЛИ ДО НАС ПОВЕРНЕ ПРАВДА, ТО Й УКРА╥НА ОЖИВЕ…»
Левко ВОЛОВЕЦЬ

Поет ╕ час

Левко ╤ванович Воловець народився 18 вересня 1936 року в с. Велика В╕льшаниця Золоч╕вського району на Льв╕вщин╕. Навчався на ф╕лолог╕чному факультет╕ Льв╕вського державного ун╕верситету. З 1959 року — на педагог╕чн╕й робот╕. Працював учителем, директором Колоденецько╖ школи Кам’янка-Бузького району Льв╕всько╖ област╕, де нин╕ й живе.
Левко Воловець — член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, активний учасник л╕тературного процесу. Протягом 1963-2011 рок╕в опубл╕кував понад 185 статей, реценз╕й, передмов, а також л╕тературно-критичн╕ нариси «Григор╕й Тютюнник» та «Святослав Праск», книжку нарис╕в «Надбужани». В╕н — автор поетичних зб╕рок «Подих доби», «Мить перестороги», «Живо╖ пам’ят╕ рядки», «Кредо в╕ри», «Рубеж╕», «За волю», «В╕рн╕сть» та ╕нш╕.
Щойно у льв╕вському видавництв╕ «Сполом» побачила св╕т нова книжка Левка Воловця «За покликом дзвону», до яко╖ ув╕йшли в╕рш╕ та поеми, написан╕ останн╕м часом.
Л╕ричний герой зб╕рки не мириться з особистою долею ╕ долею свого народу, а часто йде ╖й наперек╕р. В╕н вбача╓ сво╓ покликання в тому, щоб нестихаючим голосом дзвону будити людей з╕ сну ╕ спрямовувати ╖х на шлях змагання за волю ╕ правду, за г╕дне життя ╕ щасливе майбутн╓.
Св╕т поряту╓ в╕д морального занепаду не лише краса, а й сила в╕ри ╕ тверд╕сть вол╕, невпинне протистояння злу ╕ в╕чний потяг до справедливост╕ й добра.
Пропону╓мо до уваги наших читач╕в в╕рш╕ Левка Воловця з його ново╖ книжки «За покликом дзвону».

Левко ВОЛОВЕЦЬ
«ЛИШЕНЬ, КОЛИ ДО НАС ПОВЕРНЕ ПРАВДА, ТО Й УКРА╥НА ОЖИВЕ…»

МИНУЩЕ ╤ СУЩЕ

Все на св╕т╕ мине —
╕ це вс╕м нам в╕доме,
Бо в╕ки за в╕ками ╕дуть навмання.
Залишають в душ╕
 обнад╕йливий пром╕нь
╤ запалюють в серц╕
 невигаслий плом╕нь,
Ще й утверджують велич
 прожитого дня.
Кольоровий наш св╕т,
тож не будьмо безликими,
А додаймо ще гаму сво╖х кольор╕в.
Ставши поруч ╕з ним,
будьмо р╕вновеликими
╤ з’╓днаймось з╕ св╕том
 над╕йними стиками
Так, як сов╕сть велить
 ╕ як Бог нам вел╕в.
Проти в╕чност╕ наше життя
 нетривале,
Та продовжити в╕к св╕й ум╕ння нема.
А щоб ми в ньому
г╕дно вс╕ дн╕ проживали,
Реагуймо на виклики дол╕ зухвал╕
╤ р╕шуче розв╕юймо затхлий туман.
А в житт╕ небагато й немало
 нам треба:
У майбутн╓ над╕ями
 встелений шлях,
Щедр╕сть диво-земл╕,
безм╕р синього неба
╤ любов до людей, ╕ повага до себе,
╤ нетл╕нна краса у кв╕тучих полях.
Оминаймо др╕бне
╕ прямуймо до сущого,
Щоб у ньому утвердити
 мужн╕й наш р╕д,
Щоб надати наснаги йому
 невмирущо╖,
Воювати ╕з нам╕рами загребущими
Тих, що прагнуть в╕д нас
в╕д╕брати наш св╕т.
Ми зум╕╓м себе в цьому св╕т╕
 утвердити,
Стати в р╕вень з народами
 в╕льних кра╖н,
Йти по шляху звитяг
непоступливо впертими,
Укра╖ну зробити м╕цною,
 безсмертною,
Щоб в нас в╕чно лунав
правди й вольност╕ дзв╕н.

НАШ╤ УРОКИ

Л╕та б╕жать, у синю далеч линуть,
З яко╖ вже повернення нема.
Не спиняться в б╕гу н╕ на хвилину.
Бува, з╕тхнеш за ними крадькома
Та й то усе. Душа сив╕╓ з болю,
Що ст╕льки в нас розтрачено в╕к╕в,
Що важко так виборювали волю
Княз╕, дружинники,
 ватаги козак╕в.
Бо в╕д час╕в найважчо╖ покути
Минуло триста, пот╕м с╕мдесят.
Г╕рке питання: «Бути чи не бути?»
Тягнуло нас дорогою назад.
А двадцять рок╕в,
 що настали згодом,
Не можуть налагодити життя,
Бо влада не з’╓дналася з народом —
У не╖ зовс╕м ╕нш╕ поняття.
Н╕як не треба владоможцям
 Правди.
Чи так диявол кожному вел╕в?
Чи ╓ такий чиновник,
 що не крав би
╤ в громадян не брав би хабар╕в?
У кого нин╕ захист нам знайдеться,
Хто допоможе простим, рядовим?
Чия душа в╕д болю стрепенеться,
Хто до сво╖х призна╓ться провин?
Давно даремн╕ вс╕ от╕ питання,
Бо в╕дпов╕дь на жодне з них не йде.
Убог╕ в╕д св╕тання до смеркання
У прац╕ коротають кожен день.
╤ т╕льки як прокинуться поснул╕
Та знов повстануть за сво╖ права,
Поглянуть гостро у г╕рке минуле,
Де пам’ять заховалася жива,
╤ д╕м св╕й будуть
 будувати справно —
Так, як п╕дкаже ╖м життя нове,
Лишень тод╕ до нас поверне правда
╤ Укра╖на врешт╕ оживе.

ПРОБЛЕМА ПРОБЛЕМ

Не б╕да, що так довго ми спали,
Що й туман огорнув нас густий.
Хоч який би не був сон тривалий,
А к╕нець йому ма╓ прийти.
Та б╕да, що ми й дос╕ ще сонн╕,
Що не кличе до вол╕ порив
╤ не чути в душ╕ передзвон╕в,
Ан╕ серце вогнем не горить.
Знов чека╓м на «братськ╕» поради,
На вказ╕вки нов╕тн╕х вожд╕в.
Аби все хтось зробив нам до ладу
╤ готове прийняти вел╕в.
Ну, а ми вже подума╓м звично,
Що нам брати ╕ ск╕льки, ╕ як.
До всього ми амб╕тно-критичн╕,
Та в очах мерехтить переляк.
Бо╖мось, аби знов не заснути,
Бо вже спати нам час не велить.
А як звички до сну не позбутись,
Тод╕ жити достойно коли?

НА ХВИЛ╤ В╤ЧНОСТ╤

Вже ст╕льки про лелек
 в нас просп╕вали,
Вже ст╕льки осп╕вали журавл╕в...
╤ кожна п╕сня нам зда╓ться вдала,
Мов щемний лег╕т л╕тн╕й ╕з пол╕в.
╤ кожна п╕сня — доброти основа,
Що нашу душу щедро звеселя.
╤ кожна п╕сня складена з любов╕,
Бо як же без лелеки й журавля?
Запав у душу ╖х гортанний клек╕т,
Розслабитись н╕трохи не да╓.
Допоки ╓ в нас журавл╕ й лелеки,
Допоти й Укра╖на в серц╕ ╓.
Тож хай п╕сн╕ видзвонюють ра╖нно,
Хай заворожу╓ бентежний сп╕в.
Живи дов╕чно, р╕дна Укра╖но,
П╕д крилами лелек ╕ журавл╕в.

КР╤ЗЬ СУМ’ЯТТЯ

Я думав на╖вно,
 скажу вам по щирост╕,
Що ми до чужих
 не п╕дем на покл╕н.
Та ще й спод╕вався,
 що крила в нас виростуть,
Коли ми ледь-ледь
 п╕днялися з кол╕н.
Здавалось мен╕,
 що ми з м╕ццю орлиною
На ворога кинемось, г╕дн╕ звитяг,
Що в душах воскреслих
 живем Укра╖ною
Отак, як живе мати р╕дним дитям.
Та бачу: ми знову
 похилен╕ й стомлен╕
╤ знов наш╕ спини з╕гнулися вниз.
Чи власним завзяттям
 уже присоромлен╕,
Чи наш╕ пориви —
 лиш дол╕ каприз?
Чи то ми зум╕╓мо ще раз п╕днятися,
А як п╕дн╕мемось-таки, то коли ж?
Зда╓ться тепер,
 що вже досить вагатися.
Чому ж ти, душе,
 так нестерпно болиш?
Невже ти не здатна
 св╕титись оф╕рою?
Невже тв╕й порив остаточно затих?
Чи, може, той б╕ль
 ще проявиться в╕рою
╤ стане п╕д╜рунтям
 для крок╕в нових?

╤З В╤РОЮ

Небо, наче на сн╕г,
 стало гр╕зно захмарене,
Аж незвично вража╓
 г╕нка крутизна.
Чи його в╕дт╕нив хтось
похмурими фарбами?
А зате на земл╕ мерехтить б╕лизна.

Цей контраст р╕же в оч╕
й сприйма╓ться змучено,
Бо х╕ба ж на такий
 спод╕валися день?
╤ н╕м╕╓ душа, мовби горем
 засмучена,
Н╕би стомлену душу
 виймають з грудей.
Ще повернеться сонце —
потр╕бно лиш в╕рити.
Ще зася╓ наш день,
як Господн╕й Едем.
Треба д╕яти вс╕м,
 а не бути пок╕рними.
До пок╕рних н╕кчем
 щастя в д╕м не прийде.
Хто з нас вартий чого,
тому ст╕льки й в╕дм╕риться.
Хто ще байдуже спить,
 прокидайся з╕ сну!
Ма╓м йти по житт╕
 ╕з натхненною в╕рою.
А без в╕ри життя х╕ба ма╓ ц╕ну?

РОС╤ЙСЬКОМОВНИМ УКРА╥НЦЯМ

Укра╖нц╕ мо╖! Нин╕ й завтра мо╖,
Хоч доба не ск╕нчилась зухвала.
Наш╕ предки за мову ╕шли у бо╖,
А ми з вами ╖╖ занехали.
Може, скажем соб╕:
 «Зупинися, пост╕й!» —
╤ настане духовна обнова.
Чи нам жити весь в╕к
у покор╕ н╕м╕й,
В╕дцуравшися р╕дного слова?
Та в╕дколи ж те слово
 нам стало чуже
╤ з чи╓╖ г╕рко╖ принуки?
Як же пам’ять про нього
 в серцях збережем,
Коли мови не знають онуки?
Чи то боязнь велить,
 чи байдуж╕сть терпка,
А чи нех╕ть до свого вже звична?
Пересохла р╕ка,
 ╕ не стало й струмка,
Назр╕ва╓ година критична.
Чи колись проженемо
 принизливий страх
╤ воскресне наш дух в безгом╕нн╕?
Чи весь в╕к нам ховатись
 в розлогих кущах
╤ боятися власно╖ т╕н╕?
Може, досить з╕тхань
 ╕ нудних нар╕кань,
Коли й дал╕ ми вс╕ на кол╕нах?
Кожен ма╓ сказати:
 «Зведися! Устань!»
Почина╓ться судна година.
Не чекай вже нагоди
 й ново╖ пори —
Хай сумл╕ння промовить зал╕зно.
Тож сьогодн╕ ти словом сво╖м
 говори!
Завтра буде ус╕м нам зап╕зно.

ГРУПОВИЙ ПОРТРЕТ

У вас голови з довгими гривами,
А навколо них св╕титься «н╕мб».
Ще недавно були ви крикливими,
Та коли вознеслись на Ол╕мп,
То вже стали такими сол╕дними,
Хоч з дороги чимдуж ут╕кай.
Ще усм╕шки здаються пог╕дними,
Проте зверхн╕сть вже б’╓ через край.
На вчорашн╕х колег ╕ не глянете —
Краще б зовс╕м позбутися ╖х.
Ви багатством, як сном,
 затуманен╕,
╤ давно не ляка╓ вас гр╕х.
Хай держава залишиться кволою —
Вам в╕д цього нема╓ б╕ди.
Т╕льки в╕чно вт╕шали б вас долари
╤ в усьому були б гаразди.
╤з ма╓тками, яхтами й дачами
Вам ввижаються пишн╕ часи.
Ми ж у вас лиш для того
 призначен╕,
Щоб в╕ддати сво╖ голоси,
Щоб ви дал╕ були в житт╕ вдалими
╤ щасливим був кожен ваш день.
Ну, а все те, що ви об╕цяли нам,
Вже н╕коли до нас не прийде.
Н╕ зарплати висок╕, н╕ пенс╕╖
Нам не св╕тяться нав╕ть у сн╕.
Наша рад╕сть ста╓ щораз меншою,
Т╕льки ц╕ни ростуть нав╕сн╕.
Ваш портрет, голос╕в
 сортувальники, —
То обличчя у в╕сп╕ рябе.
Уп╕знайте себе, об╕цяльники.
Уп╕знайте ж нарешт╕ себе!

БАЛАДА ПРО ЗРАДУ

Старезна д╕жка, мов г╕рка досада,
Неприязно, озлоблено шипить.
А в д╕жц╕ т╕й
 росте на др╕жджах зрада
╤ на п╕длогу роз╕лл╓ться вмить
Та й потече, заповнюючи прост╕р,
Поширюючи специф╕чний дух.
У не╖ др╕ждж╕в досить ╓ для росту,
Потр╕бен ╖й швидкий,
 нестримний рух.
Для т╕ста д╕жки в нас були в╕ддавна,
В них матер╕ вим╕шували хл╕б.
Та хто й коли —
 та╓мно, а чи явно —
Для зради повернути ╖х звел╕в?
╤ хто сказав, що так повинно бути
(Бо св╕т гр╕хами сповнений ущерть),
Щоб зам╕сть хл╕ба випекти отруту,
Взам╕н життя подарувати смерть?
А зради шлейф
 тягнувся в нас в╕ками
В╕д княжих незапам’ятних час╕в:
Чужа земля — як сов╕ст╕ екзамен,
Чужа посада — то вже й погот╕в.
╤ брат на брата люто йшов в╕йною,
На батька син полки ворож╕ в╕в.
А кривда в╕дбивалася луною,
Росла образа ╕ ятрився гн╕в.
Князь князя м╕г п╕дступно
 осл╕пити (1)
Спалити м╕сто, зн╕вечити храм.
Так п╕дло, люто ╕ несамовито
Х╕ба татари дошкуляли нам.
Богдана зрадили, в╕дтак Мазепу
Ще й Орлика в пекельну ту добу.
Вкривалась наша доля
 чорним крепом...
А хто з гетьман╕в
 зраджений не був?
Були й полки,
 що зрадили Петлюру.
Тютюнника (2) в оману завели.
У кривдний час
 диявольськ╕ натури
Старалися, як ворог повелить.
Був зраджений
 наш генерал Чупринка,
Бо ж Укра╖н╕ волю об╕цяв.
╤ зрадам тим нема перепочинку,
Нема ╖м краю ╕ нема к╕нця.
Ми виплекали зрадницьку породу
Н╕кчемну, як болотна каламуть...
╤ ворогам на рад╕сть, на догоду
Сво╖ сво╖х за безц╕нь продають.
А нин╕ так, що год╕ вже й сказати:
Пол╕тика — то поглум ╕ брехня.
В нас парт╕╖ огидних супостат╕в
Свою державу зраджують щодня.
Колись давно христопродавцю Юд╕
Дали за зраду тридцять ср╕бняк╕в.
А в нас хабарники х╕ба п╕дсудн╕?
А зрадники — геро╖ наших дн╕в.
То що мораль ╖м, право чи закони?
Закон один: роби, що виг╕дн╕ш.
За зраду ж, зв╕сно,
 платять вже м╕льйони,
А чесн╕сть в нас не ц╕ниться
 й на гр╕ш.
Чи зрада одинична, чи парт╕йна,
Нема╓ значення.
 Прямують до посад
Так незбагненно рад╕сно ╕ рв╕йно,
Що й кроку не поступляться назад.
Отож вперед!
 Чим вища в нас посада,
То тим сильн╕ший апетит жадань
╤ тим доступн╕ша й дорожча зрада.
╤ти ж без роздум╕в ╕ без вагань.

1) Теребовельський князь Василько Ростиславич (1084-1124) був осл╕плений ╕з наказу ки╖вського князя Святополка II.
2) В╕йськовий д╕яч Юрко Тютюнник (1891-1929) — активний учасник нац╕онально-визвольно╖ боротьби 1919-1920 рр. ╕ Зимового походу. Тютюнника п╕дступно заманили в Рад. Укра╖ну, використали, а пот╕м розстр╕ляли.

ПОРТРЕТ НЕНАСИТНОГО

Боролись ми з брехливими
 й пихатими,
Та от сьогодн╕, в╕р цьому — не в╕р,
Сус╕дський п╕п нахабно
 будуватиме
На Укра╖н╕ «новый русский мир».
Нов╕ часи прийшли
 з старими модами,
Хоч ╖х також оч╕ку╓ конфуз.
Ми все це за Союзу ще проходили,
А вже за обр╕╓м пропав Союз.
То й хочуть знов народ наш
 роз’╓днати,
Державу перекраяти навп╕л.
╤ ╖здить, наче до сво╓╖ хати,
До Ки╓ва непрошений К╕р╕лл.
Йому н╕ дим, н╕ стид очей не ви╖в,
А в п╕дступах не треба й голови.
В╕н при╓днав би злотоверхий Ки╖в,
Немов слугу, до б╕ло╖ Москви.
Диву╓ нас проектами химерними
В порив╕ до небачених висот
╤ в╕рить твердо:
 все старе повернеться.
А, зв╕сно ж, в╕н зд╕йснить
 той поворот.
Чи ми на зр╕л╕сть ще складем
 екзамен
╤ зас╕я╓ нам пог╕дний день?
Жорстоке й хитре зло
 вже поруч з нами:
Епоха ненаситних знов гряде.

Р╤ДНА КНИЖКА

На порив душевний
в нас нема╓ знижки —
Буде гн╕в, завзяття ╕ г╕ркий полин.
Скарб наш найц╕нн╕ший —
 Укра╖нська книжка,
Бо вона сумл╕нню спати не велить.
Будять в н╕й уяву предк╕в запов╕ти,
Нам, нащадкам ╖хн╕м,
 осявають шлях.
╤ нема н╕чого кращого на св╕т╕,
Ан╕ж р╕дне слово — голос у в╕ках.
Укра╖нське слово пров╕ща╓ долю,
Укра╖нська книжка береже наш дух.
То який же вияв нищ╕вного болю
Може зупинити наш до вол╕ рух?
Кр╕зь в╕к╕в буяння
 у важких походах
Ми трима╓м книжку,
 як дороговказ,
Як духовний паспорт
 мужнього народу,
Що йому п╕двладний
 неск╕нченний Час.
Тож дарма спл╕тають
 вороги ╕нтригу,
Хочуть зупинити на крут╕м шляху.
Ми несем, як св╕точ,
 Укра╖нську книгу,
З нею ще проб’╓мось
 кр╕зь ╕млу лиху.
З нею подола╓м ╕ чужу пихат╕сть,
╤ п╕дступну зраду,
 ╕ зловт╕шний см╕х.
Укра╖нська книжка —
 то найб╕льша свят╕сть,
Нашого народу г╕дний Обер╕г.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11069

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков