Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 95-Ї РІЧНИЦІ ПОЧАТКУ КОМУНІСТИЧНОГО ТЕРОРУ В КРИМУ

У ніч з 15 на 16 грудня 1917 року більшовики силою захопили владу у Севастополі і заволоділи Центрофлотом, цим тодішнім флотським «парламентом». Більшовицький переворот у Севастополі і відповідно зміна політичного напрямку Центрофлотом стали відправною точкою проведення більшовицького геноциду, терору і масових вбивств як військовослужбовців, так і мирних мешканців Севастополя, що поширювалося на все кримське узбережжя. Вбивства і справжня різанина увійшли в історію Севастополя як «Варфоломіївські ночі». Однак ця кривава сторінка нашого історичного минулого і надалі приховується від широкої громадськості і засудження. І на двадцять першому році незалежності України ситуація 1917-1918 років видається такою, що мовби Чорноморський флот і севастопольці радо зустріли проголошення радянської влади, всім серцем линули до більшовиків і в своїй абсолютній більшості не сприймали українізацію Чорноморського флоту та факту проголошення незалежної Української Народної Республіки. До пам’ятників натхненників і організаторів масових вбивств севастопольців та кримчан і далі за участі місцевої влади урочисто покладаються квіти. Проте архівні документи та спогади учасників тих подій свідчать, що ситуація кардинально відрізнялася від тієї, яку донині нам малюють замовні історики.
Прибувши з Росії, більшовики для реалізації плану захоплення влади у Севастополі, навіть всупереч відміні II Всеросійським з’їздом Рад (25-26 жовтня 1917 р.) смертної кари, вибрали основним засобом метод проведення «класово-стихійного» терору. У зв’язку з проголошенням УНР, наявністю «сепаратистських» течій на Чорноморському флоті та в Криму загалом Ленін і Свердлов поставили завдання перетворити Севастополь «в Кронштадт юга». Для цього особисто Я. Свердловим до Севастополя були направлені члени РСДРП (б) Юрій Гавен, Микола Пожаров, лівий есер Веніамін Спіро і Ніна Островська. Остання під виглядом журналістки.
Та про все по порядку. Для Севастополя вибрали повторення харківського варіанту захоплення влади. Насамперед на мітингу 12 грудня 1917 р. більшовицька фракція заявила, що виходить зі складу Севастопольської ради та її виконкому як «дрібнобуржуазних» і прийняла резолюцію з вимогою про негайне переобрання ради, а також прийняла ухвалу про відкликання представників флоту з Генеральної морської ради УНР. Водночас більшовицькими лідерами за кронштадтським досвідом були санкціоновані матроські самосуди і розстріли офіцерів у Севастополі. Ці грудневі дні увійшли в історію флоту і Севастополя як перша севастопольська різанина, перші «Варфоломіївські ночі».
Особливим у плані підготовки до захоплення влади і встановлення більшовицького терору у Севастополі є рішення Першого загальночорноморського з’їзду, прийняте на противагу командуванню флотом 6 листопада 1917 року під тиском більшовицької фракції, про відправлення на Дон збройного матроського загону чисельністю в 2500 осіб та ряду кораблів для боротьби з отаманом Каледіним. Такий загін був сформований і під керівництвом більшовиків відправлений на Дон та під Бєлгород. Однак, зазнавши від офіцерських і козачих частин поразки під Ростовом і Бєлгородом та значних втрат, матроські загони у грудні 1917 — січні 1918 року повернулися до Севастополя з прагненням помсти. Побиті в бойових сутичках матроські загони вже були більше анархістськими, ніж військовими підрозділами. Оскільки офіцери флоту виступали проти походу на Дон, а кістяком козачих військ, які їх перемогли, були офіцери, прибулі «червоногвардійці» стали вважати всіх флотських офіцерів «поплічниками контрреволюції», причиною загибелі своїх товаришів і загрозою існування «пролетарського братства і свободи».
Повернення розбитого матроського загону і похорон убитих були використані більшовиками як вдала підстава для захоплення влади. 10 грудня 1917 року до Севастополя доставили тіла загиблих під Бєлгородом 60 моряків, яких хоронили того ж дня. «Похороны матросов, — згадував очевидець тих подій, підполковник 6-го Морського полку, георгіївський кавалер Микола Крішевський, — были колоссальной демонстрацией: убитых уложили в открытые гробы, не обмытых, в крови, с зияющими ранами. Процессию сопровождали все матросы, весь гарнизон, все оркестры и громадная толпа простонародья, всего тысяч сорок. Вся эта масса обошла город, часто останавливаясь при произнесении самых кровожадных речей, направленных против офицеров и интеллигенции. Толпа ревела, требовала немедленного избиения офицеров, и только случайно оно не произошло».
Похорон загиблих і майстерна більшовицька демагогія створили масовий психоз у гарнізоні, вперше сформувавши прірву відчуження між офіцерами і матросами. Офіцерський корпус був виставлений поголовною «контрреволюцією», а наявність зброї в офіцерів — головною загрозою революції. Загроза озброєної «контрреволюції» стала причиною обговорення судовими комітетами, які один за одним стали виносити грізні резолюції: «Сметем всех явных и тайных контрреволюционеров, старающихся препятствовать на пути к завоеванию революции… Ни одного револьвера, ни одной сабли у офицеров быть не должно. Все виды оружия должны быть у них отобраны. Вооруженная контрреволюция является опасностью для революции... За укрывательство оружия офицеры подвергаются немедленному аресту».
Вслід за першим загоном 12 грудня 1917 року до Севастополя з-під Бєлгорода повернувся збільшовизований 1-й Чорноморський революційний загін, який за підтримки севастопольських більшовиків відкрито відмовився підкорятися місцевій владі, вважаючи її контрреволюційною, і під загрозою застосування сили поставив вимогу її розпуску за 24 години. Більшовицька фракція заявила про свій вихід з ради і поставила вимогу термінових перевиборів ради. Окрилені підтримкою РНК РРФСР, у першу чергу фінансовою, більшовики стали готуватися до захоплення влади у Севастополі – головній флотській столиці, яку, щоби не виникало сумнівів у їхніх намірах, накрили хвилею червоного терору.
Першою жертвою більшовицького терору у Севастополі став мічман Микола Скородинський з есмінця «Фідонісі». 13 грудня 1917 року він критично висловився на адресу члена Севастопольської ради Ніни Островської, присланої з Петрограда більшовицької функціонерки, яка активно закликала матросів до «різанини офіцерів». «Едва он сказал эти слова, — пише Крішевський, — как из стоявшей позади его группы матросов кто-то выстрелил в него в упор из револьвера, убив наповал».
15 грудня 1917 року команда плавучих засобів Севастопольської фортеці поставила вимогу Севастопольській раді створити «військово-революційний трибунал з необмеженими правами для боротьби зі спекулянтами, мародерами, контрреволюціонерами й іншими злочинцями революції». Ввечері того ж дня більшовицький комісар Чорноморського флоту Василь Романець розпорядився арештувати офіцерів есмінця «Гаджибей».
Виконуючи ці та інші більшовицькі вказівки, у ніч з 15 на 16 та з 16 на 17 грудня збільшовичені матроські загони під керівництвом більшовиків Мокроусова і Драчука та їхніх політичних союзників – есерів і анархістів — «заарештували багатьох офіцерів і відвезли їх до тюрми. Коли ж тюремний начальник відмовився їх прийняти, то офіцерів відразу розстріляли біля Малахового кургану». Біля Малахового кургану було замордовано 32 офіцери. Серед замордованих були начальник штабу флоту контр-адмірал Митрофан Каськов, головний командир Севастопольського порту, начальник дивізії мінних кораблів віце-адмірал Павло Новицький, голова військово-морського суду генерал-лейтенант Юлій Кетріц.
Тієї ночі було затримано вдома, на кораблях і безпідставно розстріляно ще 12 офіцерів Мінної дивізії, у тому числі шість – з есмінця «Гаджибей» та чотири – з есмінця «Пронизливий», запідозрених у «контрреволюційній» підтримці УНР, а всього по місту у перший день терору було замордовано 128 офіцерів флоту.
Під час грудневих звірств у Севастополі був замордований і молодший брат поетеси Анни Ахматової мічман Віктор Горенко, на звістку про смерть якого вона відгукнулася віршем, створивши перший і наразі єдиний нерукотворний пам’ятник більшовицьким жертвам у Севастополі:
Для того ль тебя носила
Я когда-то на руках,
Для того ль сияла сила
В голубых твоих глазах!
Вырос стройный и высокий,
Песни пел, мадеру пил,
К Анатолии далекой
Миноносец свой водил.
На Малаховом кургане
Офицера расстреляли —
Без недели двадцать лет
Он глядел на Божий свет.
У ніч з 16 на 17 грудня, згадував М. Крішевський, полювання на офіцерів відбувалося по всьому місту, але особливо кривавим воно було на Чесменській (зараз вул. Совєтська) і Соборній (зараз вул. Суворова) вулицях та біля залізничного вокзалу – там проживало найбільше офіцерських родин. Почалися провокації, які організовувалися більшовиками спільно зі злочинцями і анархістами. За свідченнями очевидців, вони нагадували середньовічні звірства. Микола Крішевський, якому дивом вдалося уникнути розправи, писав: «Вся небольшая вокзальная площадь была сплошь усеяна толпой матросов, которые особенно сгрудились правее входа. Там слышались беспрерывные выстрелы, дикая ругань сотрясала воздух, мелькали кулаки, штыки, приклады... Кто-то кричал: «Пощадите, братцы, голубчики»... Кто-то хрипел, кого-то били, по сторонам валялись трупы — словом, картина, освещенная вокзальными фонарями, была ужасна. …На мгновенье я увидел бледные, помертвелые лица, еще момент — и в коридоре или на лестнице затрещали выстрелы...».
Арешти, обшуки і самосуди тривали і в ніч на 17 грудня. Блукаючи вночі містом, бандитські шайки матросів накидалися на кожну квартиру, де бачили бодай якийсь рух у вікні, відкривали вогонь із рушниць чи кидали гранати. Як повідомляла газета «Крымский вестник», саме так був поранений «недавно возвратившийся с театра военных действий (германского фронта) молодой врач А. П. Гефтман, проживавший в доме своих родителей и во время стрельбы вышедший на балкон; ружейная пуля попала Гефтману в область шеи и повредила сонную артерию…».
Більшовики намагалися терором і страхом підірвати авторитет існуючої військової і цивільної влади у Севастополі, посіяти у свідомості людей жах і зневіру. За два наступні дні без суду було розстріляно і замордовано ще 34-х офіцерів. Багатьох офіцерів і відомих у Севастополі людей просто топили в Стрілецькій бухті і біля Графської пристані, прив’язуючи до ніг чи до голови корабельний баласт або каміння. Створені більшовиками «революційні трибунали» арештовували і розстрілювали насамперед авторитетних офіцерів. Так вчинили з офіцерами на ескадреному міноносці «Керч» та лінійному кораблі «Іоанн Златоуст».
Самосуди і розстріли мали великий розголос серед мешканців міста і особового складу флоту. Місто ціпеніло від жаху. «Известия Севастопольского Ревкома» від 28 листопада (за ст. ст. – авт.) опублікували далеко не повний список із 1634 розстріляних, серед яких було 278 жінок, а 30 листопада продовжили список більшовицьких жертв – без рішення суду було розстріляно ще 1202 особи, з яких 88 – жінки. За неповними даними за перший тиждень більшовицької влади жертвами полягло більше восьми тисяч севастопольців. Передусім розстрілювали корінних севастопольців та українців, прихильників флоту УНР. Жертв було б більше, але втрутився Український військовий комітет, який силою своєї зброї звільняв з-під арешту безпідставно арештованих офіцерів. Архівні документи свідчать про звільнення ними з-під арешту п’ятьох офіцерів есмінця «Неспокійний», серед врятованих від розправи судовим комітетом був і командир цього корабля капітан 2 рангу Яків Шрамченко, який в еміграції залишив спогади про ті «жуткие дни».
Гавен з Пожаровим терором у Севастополі не обмежилися. За спогадами М. Старікова: «Утром 15 января 1918 г. большевики высадили десант и захватили власть в Евпатории. Дальше начались обыски и аресты. Врывавшиеся большевики отбирали не оружие, а все то, что попадало им под руки. Словно ангелы смерти, шныряли по Евпатории матросы «с вымазанными сажей лицами или в масках... Они арестовывали офицеров и всех заподозренных в контрреволюции. За три-четыре дня было арестовано свыше 800 человек. Обхождение с арестованными было наглое, грубое, над ними издевались. Офицеров было приказано кормить только остатками, собранными из мисок прочих арестантов». Десантним загоном, який захопив Євпаторію, а згодом і Феодосію, командував матрос-більшовик Мокроусов.
У часи розгулу терору і кривавої різанини вночі з 15 на 16 грудня 1917 року відбулося засідання більшовицької фракції Центрофлоту зі своїми політичними союзниками. На засіданні, користуючись анархією і розгубленістю у місті, більшовики вирішили створити Тимчасовий революційний комітет під головуванням більшовика-матроса І. Л. Сюсюкалова і взяти владу в свої руки. На вимогу цього комітету тієї ж ночі було проведено термінове засідання виконавчого комітету Севастопольської ради, Центрофлоту і представників соціалістичних партій, на якому більшовики першими звинуватили раду в бездіяльності і у безладі в місті. Севастопольській раді під загрозою застосування зброї було поставлено ультиматум — протягом 12 годин звільнити приміщення ради. Тож керівники Севастопольської ради заради збереження життя вимушені були передати всю владу Тимчасовому революційному комітетові. Таким чином, у Севастополі відбувся фактичний переворот і силове захоплення влади більшовиками.
Першою постановою Тимчасового революційного комітету була оголошена «беспощадная война контрреволюционной Центральной Раде», прийнято рішення «спустити з «Волі» український прапор і підняти червоний», розпустити діючу міську раду та призначити делегатські збори флоту і гарнізону на 11 годину ранку наступного дня у театрі «Ренесанс». За такий короткий термін, з опівночі до ранку, організувати вибори делегатів від широкого флотського загалу практично було неможливим, на що і розраховували більшовики. Тому відбулося засідання лише заздалегідь поінформованих більшовицьких представників, які обрали Військово-революційний комітет (ВРК) з 20 членів на чолі з головою Миколою Пожаровим. До президії ВРК увійшли більшовики Гавен Ю. П., Зєдін В. Я., Пожаров М. А., Драчук К. Є., Марченко Г. І. і матрос Сюсюкалов І. Л. 17 грудня «революційні матроси і робітники» продовжили «рішучу боротьбу з контрреволюцією», внаслідок чого без суду було розстріляно ще 30 офіцерів. Колишній член Севастопольської ради О. Каппа згадував: «Коли на другий день після грудневих жахів я запитав голову (М. Пожарова – авт.): «Чи це кінець?». Він сказав: «Поки так, але сполохи ще будуть».
За прикладом середньовічних Варфоломіївських звірств терор у Севастополі проводився в основному під покровом ночі. В ніч з 19 на 20 грудня у місті було вбито ще 7 чоловік. Серед цих жертв були доктор Володимир Куличенко, викладач Мінної школи, настоятель військової Свято-Митрофанівської церкви на Корабельній стороні протоієрей Афанасій (Михайло Чефранов), лейтенант Володимир Погорельський, був заколотий штиками в арештантському замку (нині площа Повсталих, де розміщується торговий комплекс) старший офіцер лінкора «Євстафій» капітан 2 рангу Василь Орлов.

Мирослав МАМЧАК
м. Севастополь

(Продовження буде)

На фото: Більшовицьке катування

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2012 > Тема ""Білі плями" історії"