Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 21.12.2012
ПОВЕРНЕННЯ БУНТ╤ВНОГО МИКОЛИ ХОЛОДНОГО

Постат╕

П╕сля загадково╖ смерт╕ вл╕тку 2006 року Миколи Холодного — одного з неформальних пров╕дник╕в феноменального молод╕жно-╕нтелектуального руху «ш╕стдесятник╕в» у вщент комун╕зован╕й ╕ зрос╕йщен╕й Укра╖н╕ — про нього як про неординарну, вельми складну ╕ суперечливу особист╕сть та видатного поета, л╕тературного критика ╕ публ╕циста якось забули нав╕ть у л╕тературному середовищ╕.
Першу спробу повернення ун╕кального поетичного доробку талановитого поета в сучасну укра╖нську л╕тературу у 2009 роц╕ зробив його значно молодший л╕тературний товариш Павло Вольвач. У видавництв╕ «Факт» в╕н як упорядник видав поетичну зб╕рку безсмертного неб╕жчика з вельми промовистою назвою «Повернення».
Це д╕йсно справжн╓, друге входження митця у невмирущу укра╖нську поез╕ю. Вперше в╕н зухвало вв╕рвався до не╖ ще у далек╕ 60-т╕ роки. Це була не оф╕ц╕йна л╕тературна трибуна, а бурхливий студентський «самвидав». Його не могли вкоськати м╕льйонн╕ арм╕╖ парт╕йних ╕деолог╕в, кадеб╕ст╕в, наглядач╕в та стукач╕в. П╕зн╕ше в╕н проявиться у Народному Рус╕, студентському голодуванн╕ на гран╕т╕ та у Помаранчев╕й революц╕╖.
У нов╕й поетичн╕й зб╕рц╕ Миколи Холодного вм╕щено поез╕╖ р╕зних рок╕в. Це ╕ перш╕ дитяч╕ л╕тературн╕ вправи, ╕ глибок╕ ф╕лософськ╕ роздуми зр╕лого поетичного мужа та громадянина. ╢ у н╕й гострий, неповторний миколо-холодн╕вський сарказм, добре в╕домий ще з час╕в «самвидаву». Деяк╕ з поетичних твор╕в мають ╕ номерн╕ позначки. Саме так ╖х ╕дентиф╕кували, збер╕гали ╕ вивчали кадеб╕стськ╕ «л╕тературознавц╕» на вул. Володимирськ╕й.
Зб╕рка «Повернення» в╕дкрива╓ нов╕ гран╕ поетичного таланту Миколи Холодного та в╕ддзеркалю╓ громадянську позиц╕ю автора, да╓ оц╕нку складним сусп╕льно-пол╕тичним процесам як в Укра╖н╕, так ╕ у глобал╕зованому св╕т╕.
Добротна л╕тературознавча публ╕кац╕я Миколи Холодного, яку для читача в╕дкрила газета «Кримська св╕тлиця», висв╕тлю╓ ще одну грань його таланту як глибоко л╕тературного критика. Добре знаю, що автор спец╕ально написав цю працю для часопису «Доля». Його видавав у С╕мферопол╕ в╕домий в Укра╖н╕ книговидавець, талановитий поет ╕ проза╖к Валер╕й Басиров. На жаль, за браком кошт╕в, це ц╕каве видання зникло з л╕тературних обр╕╖в. Тож свою л╕тературознавчу розв╕дку автор так ╕ не побачив надрукованою. Це не ст╕льки оц╕нка поетично╖ зб╕рки «Нетр╕» ориг╕нального й давно в╕домого в Укра╖н╕ кримського поета, мого друга з╕ студентських рок╕в, Федора Степанова, а роздуми над тим, що в╕дбува╓ться в укра╖нськ╕й та св╕тов╕й поез╕╖, у сусп╕льно-пол╕тичному житт╕ Укра╖ни.
Нещодавно, переглядаючи сво╖ стар╕ папери, я в╕дшукав ще одну малов╕дому працю Миколи Холодного «Ковбойська кобза ╢вгена Адамцевича». ╥╖ в╕н переслав мен╕ з╕ свого Остера на Черн╕г╕вщин╕ для публ╕кац╕╖ у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Але тод╕ вона не була надрукована ╕ лишилася у мо╓му арх╕в╕.
Взагал╕, з Миколою Холодним ми знайом╕ ще з╕ студентсько╖ юност╕. Пам’ятаю, як в одн╕й з аудитор╕й Ки╖вського ун╕верситету ╕м. Тараса Шевченка в╕н читав нам свою наукову розв╕дку-дисертац╕ю, як ╖╖ назвав Микола, про укра╖нську п╕сню. П╕зн╕ше саме за не╖ Миколу Холодного вшанують Почесною прем╕╓ю Ватикану. Напише в╕н ╕ ще одну справжню дисертац╕ю «Народ кр╕зь призму мови», яку йому також не дадуть захистити. Це ще одна малов╕дома ╕ недосл╕джена наукова грань р╕зноб╕чного таланту Миколи Холодного.
Пам’ятаю, як майже сорок рок╕в тому на початку холодного ╕ похмурого грудня 1971 року Микола з мо╖м старшим братом Федором прилет╕ли з Ки╓ва до С╕мферополя на мо╓ вес╕лля. Воно в╕дбувалося у нин╕ знесеному помешканн╕ мого друга Василя Богуцького поблизу колишнього м╕ськвиконкому ╕ нин╕шньо╖ Верховно╖ Ради Криму. При╖зд до Криму Миколи Холодного тод╕ поставив «на вуха» всю кадеб╕стську брат╕ю на бульвар╕ ╕м. ╤вана Франка. А один ╕з штатних «пастух╕в» нашо╖ м╕сцево╖ укра╖нсько╖ громади у С╕мферопол╕ — полковник ╤ван Тимоф╕йович, незважаючи на непогоду, в╕в ц╕лодобове спостереження як за помешканням Богуцького, так ╕ за нашим пересуванням по м╕сту. Тож якщо ще живий наш старий «приятель» ╕ наглядач, зичу йому м╕цного здоров’я та тако╖ ж пенс╕╖, як в укра╖нських патр╕от╕в.
На щастя, тод╕ н╕кого не заарештували. Знаю, що к╕лькох чолов╕к викликали на допит. Це пригадалося мен╕, коли я неоч╕кувано знайшов у сво╓му арх╕в╕ ще одну публ╕цистичну працю незабутнього Миколи Холодного про ген╕ального укра╖нського кобзаря ╢вгена Адамцевича. Бунт╕вний дух козацько╖ вольниц╕ об’╓днував творчий дух цих двох видатних особистостей.
Трапилося так, що напередодн╕ дня народження славетного кобзаря, одного з автор╕в ген╕ального «Запорозького маршу», мен╕ з мо╖м приятелем л╕карем-кра╓знавцем Сервером Абла╓вим пощастило побувати на могил╕ ╢вгена Адамцевича в сел╕ Холм╕вка Бахчисарайського району (на фото). Саме тод╕ я в╕дшукав в арх╕в╕ ╕ талановиту працю Миколи Холодного. Тож нав╕ть цей зб╕г обставин певною м╕рою, як мен╕ вида╓ться, ╓ знаком Божим, який об’╓дну╓ ╕ поверта╓ нам цих двох видатних митц╕в.

Петро ВОЛЬВАЧ,
член НСПУ, голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ НТШ

КОВБОЙСЬКА КОБЗА АДАМЦЕВИЧА

«А В╕н ╖м в╕дпов╕в: — То ж в╕ддай кесареве — кесарев╕, а Богов╕ — Боже» (╢вангл.в╕д Луки, 20:25)

За антиукра╖нськ╕, безбожницьк╕ твори незрячих автор╕в, як-от Миколу Островського, радянський режим носив на руках. Островський ╕ к╕нц╕ в╕ддав на сочинському курорт╕ чи то в╕д перепою, чи то в╕н ус╕м набрид, як г╕рка редька, ╕ його отру╖ли. Так безпечн╕ше. Бо в╕зьме колись та й бовкне, як ГПУ писало йому антипетлюр╕вськ╕ белетристичн╕ ╕нвективи «Как закалялась сталь», «Рожденные бурей» тощо.
У часи брежн╓вщини я особисто знав сл╕пих посл╕довник╕в Островського. Вони осп╕вували г╕потетичну Боярську вузькокол╕йку та БАМ, за миску квашено╖ капусти могли з молотка продати р╕дного батька.
На сл╕пих кобзар╕в в Укра╖н╕ б╕льшовицька влада спочатку дивилася кр╕зь пальц╕. Пот╕м про всяк випадок у 1930-х скликала у Харков╕ Кобзарський з’╖зд ╕ розстр╕ляла 300 незрячих сп╕вц╕в. За твердженням заангажованих мистецтвознавц╕в, п╕сля цього настала пора розкв╕ту кобзарського мистецтва в Укра╖н╕. Заляканих недостр╕ляних сп╕вак╕в почали заганяти до капел, як майстр╕в слова — до Сп╕лки письменник╕в. Насаджувалася сво╓р╕дна колектив╕зац╕я мистецтва. Щоб не потрапити до розряду «ворог╕в народу», радянськ╕ гомери змушен╕ були складати думи про парт╕ю, Лен╕на ╕ Стал╕на. Репертуар затверджувався у в╕дпов╕дних ╕нстанц╕ях, а виконавська майстерн╕сть шл╕фувалася на ус╕ляких «оглядах» та «конкурсах». В╕льн╕ колись сп╕вц╕ оберталися на платних прац╕вник╕в аг╕тпропу. Капелянська профанац╕я причесала вс╕ таланти п╕д одну греб╕нку, кобзарський епос звела до р╕вня ширпотребу. Народн╕ думи, що в╕ками передавалися з вуст у вуста, в╕д учителя до учня, тепер вит╕снив такий соб╕ розважально-пропагандистський сиропчик для «пролетарських мас». З Тичининого кларнета, ╕рон╕зував на ем╕грац╕╖ ╢вген Маланюк, радянська система зробила звичайн╕с╕ньку дудку.
П╕д колесами тотал╕тарно╖ машини опинився й ун╕кальний кобзар ╢вген Адамцевич. В розгул брежн╓вщини його складений з-п╕д батога ерзац «На смерть Лен╕на» було одночасно видрукувано в книз╕ «Ленин в песнях народов СССР» (М., 1971) та монограф╕╖ О. Правдюка «Роменський кобзар ╢вген Адамцевич» (К., 1971).
╤ все ж народ збер╕г пам’ять не про мертворожденн╕ кобзарськ╕ нап╕вфабрикати, продиктован╕ парторгами, а про «Втечу трьох брат╕в ╕з Азова» та «Марусю Богуславку» мого однофам╕льця Хведора Холодного, що грав на кобз╕ нав╕ть босими ногами. Образ цього «кобзаря-формал╕ста» в╕дтворив в одному ╕з в╕рш╕в видатний укра╖нський поет-новатор ╤ван Драч.
Нащадки будуть в╕чно вдячн╕ ╢вгенов╕ Адамцевичу за те, що в╕н збер╕г ╕ передав для них два патр╕отичн╕ твори-шедеври. Це знаменитий «Запорозький марш» та ╕сторична дума «╢вшан-з╕лля».
Народився ╢вген Адамцевич, син Олександа, 19 грудня 1903 р., за новим стилем — 1 с╕чня 1904 року в сел╕ Солониця, тепер Лубенського району Полтавсько╖ област╕. Це тут в╕дбулася кровопролитна битва Северина Наливайка з поляками.
На другому роц╕ життя в╕д в╕тряно╖ в╕спи втратив з╕р. Навчався в Ки╖вськ╕й школ╕ для сл╕пих.
Назавжди запам’яталося кобзарев╕, як його батьки пере╖хали ╕з Солониц╕ до Ромен (батько був зал╕зничним службовцем), ╕ мати водила хлопця до Роменського драматичного театру, де грала рол╕ ╕з такими в╕домими артистами, як Г. Затиркевич-Карпинська та С. Шкурат у виставах «Глитай або ж павук», «Батраки», «Друга молод╕сть» та ╕нш╕. П╕д час спектакл╕в хлопчина сид╕в у оркестров╕й ям╕.
Батько-зал╕зничник чудово сп╕вав укра╖нських п╕сень. В╕н мав р╕дк╕сний голос.
Взагал╕ ж Ромни з давн╕х-давен славилися кобзарськими традиц╕ями. Особливо ж сходилися кобзар╕ до Ромен п╕д час ярмарку на ╤ллю. Був серед них ╕ Остап Вересай. ╤ Тарас Шевченко з друзями неодноразово слухав у Ромнах приголомшливий сп╕в народних рапсод╕в, написав про них безсмертного в╕рша «Перебендя». Навчаючись на 2 курс╕ ф╕лолог╕чного факультету Ки╖вського ун╕верситету ╕м. Т. Г. Шевченка, — за 2 роки до виключення «за пол╕тичну незр╕л╕сть», — я опубл╕кував 14 лютого 1963 р. у «Молод╕ Укра╖ни», де паралельно з навчанням на стац╕онар╕ працював л╕тконсультантом, досл╕дження «Чи зустр╕чався Шевченко з Вереса╓м?». Фед╕р Бурлака, автор роману «Остап Вересай», стверджу╓: зустр╕чався.
╢вген Адамцевич був учасником Республ╕кансько╖ наради кобзар╕в ╕ л╕рник╕в у Ки╓в╕ 1939 року. Нараду було скликано з метою розв╕нчання «нездорових чуток» про н╕бито знищення делегат╕в Кобзарського з’╖зду в Харков╕.
У репертуар╕ Адамцевича були укра╖нськ╕ народно-╕сторичн╕ п╕сн╕ про Байду, Морозенка, Пал╕я, Супруна, п╕сн╕ л╕тературного походження на слова Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, В. Чумака, Д. Загула, П.-Ж. Беранже та ╕н.
Помер ╢вген Адамцевич 20 листопада 1972 року на 68-му роц╕ життя в с. Холм╕вка Бахчисарайського району Кримсько╖ област╕, де в╕н гостював у р╕дно╖ доньки. Там ╕ похований. Нин╕шньо╖ осен╕, отже, мина╓ три десятир╕ччя, як видатний кобзар п╕шов ╕з життя. Наступного року виповниться сто л╕т в╕д дня його народження. Живемо, таким чином, напередодн╕ визначних дат. Не забудьмо про них.
Мен╕ поталанило на початку 1960-х слухати в актов╕й зал╕ КДУ одного ╕з найпрославнен╕ших кобзар╕в — ╢гора Мовчана. Коли в╕н засп╕вав думу «Невольницький плач», Максим Рильський заплакав. Доживав Мовчан в╕ку в притулку для творчих прац╕вник╕в в ╤рпен╕.
╢вгена Адамцевича я слухав у 1960-х роках, якщо не помиляюся, в Ки╖вському оперному театр╕. То було якесь п╕сенне свято. Адамцевич сп╕вав у доти незвичн╕й для мене манер╕. Динам╕чною ритм╕кою в╕н нагадував ковбоя. Або П╕тера С╕гера п╕д час виконання сп╕ричуелс╕в. Кобза Адамцевича рокотала, немов в╕длуння далекого бою. У струнах вчувалися громи грози, яка наближа╓ться. Його виступ не кидав людей у др╕моту, а навпаки, будив ╖хню св╕дом╕сть, налаштовував на роздуми про долю Укра╖ни, п╕дносив дух, кликав до д╕╖.
У вересн╕ 1972 року, за якийсь м╕сяць до кончини ╢вгена Олександровича, я зав╕тав до Ромен на зустр╕ч ╕з випускницею м╕сцевого техн╕куму Тамарою Чорнобук ╕з села Загребелля. Були нам╕ри по╓днати з нею свою долю. Не менше за мене в цьому були зац╕кавлен╕ спецслужби, котр╕ щойно випустили мене з-за ╜рат. Може, хоч одружившись, Холодний утихомириться, м╕ркували виховател╕ з Володимирсько╖, 33.
Тод╕-то, петляючи вулицями Ромен, щоб в╕д╕рватися в╕д «хвост╕в», я й побував у хат╕ ╢вгена Адамцевича, на тих╕й вуличц╕, неподал╕к в╕д зал╕зниц╕. Кобзар, козацька шабля над його л╕жком справили на мене не менше враження, ан╕ж виконаний у стил╕ конструктив╕зму у центр╕ м╕ста скульптором-нонконформ╕стом ╤ваном Кавалер╕дзе пам’ятник Тарасов╕ Шевченку. Навколо кобзарево╖ хати росли кв╕ти. Вони довго прощально дивилися мен╕ всл╕д. Адамцевич був стомлений, ╕ ми домовилися зустр╕тися з ним наступного дня.
— Вип’╓мо по чарц╕, — сказав господар, — послуха╓мо кобзу. — Прив╕тне обличчя сп╕вцево╖ дружини випром╕нювало п╕дтримку сказаному.
На жаль, мен╕ пов╕домили з Ки╓ва, щоб я негайно ╖хав туди як св╕док на пол╕тичний процес над ╤ваном Св╕тличним. Тому вдруге пор╕г Адамцевичево╖ осел╕ я так ╕ не переступив.
Приблизно на початку 1960-х я зустр╕чався у Великих Сорочинцях на Полтавщин╕ з поводирем автора думи «Чорна нед╕ля в Сорочинцах» — кобзаря Михайла Кравченка Григор╕╓м Легендою. Миргородська районна газета «Червона трибуна» вм╕стила тод╕ мою обробку Легендино╖ думи.
У той миргородський пер╕од у мо╖й б╕ограф╕╖ Полтавський обласний будинок народно╖ творчост╕ пропонував мен╕ написати монограф╕ю про кобзаря Петра Гузя ╕з с. Лютенька Галицького району, по сус╕дству з Миргородом, куди я вт╕к ╕з колгоспу «Червоний маяк», що в Коропському район╕ на Черн╕г╕вщин╕. Гузя — м╕й земляк ╕ м╕й перший л╕тературний вчитель, поет-академ╕к Павло Тичина ставив у один ряд ╕з Федором Кушнериком ╕ ╢гором Мовчаном, Павлом Носачем, Володимиром Перепелюком. З них я чув особисто Мовчана ╕ Перепелюка. Окр╕м них, мав щастя слухати кобзар╕в Миколу Литвина, Василя Нечепу, Никона Прудкого, Григор╕я Ткаченка. До зб╕рки «Бумеранг» в╕нницького барда Андр╕я Сенченка, що на фестивал╕ «Червона рута» у Запор╕жж╕ виконував створену ним п╕сню на м╕й текст «Спов╕дь британського пса», я написав п╕слямову. Вс╕ ц╕ митц╕ для мене дорог╕. Але ╢вген Адамцевич — явище неповторне! Велика дяка кримськ╕й «Просв╕т╕», яка оп╕ку╓ться сп╕вцевою могилою на ╕сторичн╕й бахчисарайськ╕й земл╕, несе в народ його немеркнуч╕ п╕сн╕.

Микола ХОЛОДНИЙ
Чорнобильська зона,
29 липня 2001 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11201

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков