Версiя для друку Обговорити в форумi

«Береженого Бог береже, а козака – шабля», — говорить українська народна приказка. Козака ніхто не уявляв без шаблі. Цей вид холодної зброї був найпоширенішим у козаків. Шаблю мали право носити лише козаки-лицарі. Той, хто не пройшов випробування в бою чи у морському поході і сам собі не здобув зброю, не міг брати шаблю у руки. Шаблі надавали навіть більшу перевагу перед рушницею чи пістолем. Її називали чесною зброєю. До шаблі ставилися, як до жінки, називаючи її «сестрицею». І вона має архаїчні корені, успадковані від пращурів, що пов’язано з традиціями первісних чоловічих військових громад, куди жінкам доступ був заборонений.
Щоб не забути, не загубити мистецтво володіння цією зброєю, на базі Хмельницької федерації бойового гопака нещодавно пройшов всеукраїнський навчально-вишкільний семінар з шабельного бою. Під керівництвом верховного вчителя, президента Міжнародної федерації бойового гопака Володимира Пилата молоді гопаківці, інструктори та тренери опановували ази козацької бойової майстерності однією та двома шаблями.
У семінарі взяли участь також вихованці Волинської молодіжної організації «Школа козацького гарту». Тепер вони матимуть змогу передавати здобуті знання своїм молодшим побратимам, навчаючи їх майстерності шабельного бою.

Олександр СЕРЕДЮК,
отаман МГО «Школа козацького гарту», учасник семінару

ШАБЛЯ І ШАШКА

Споконвічною козацькою зброєю є шабля. Вона має клинок, хрестовину (гарду) та руків’я. Шабля належить до рублячо-ріжучо-колючої холодної зброї. Перевагою шаблі над мечем є набагато менша її вага, що дозволяє суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим сила удару й глибина проникнення надолужується за рахунок кривизни «робочої частини» клинка, котра дозволяє під час удару використовувати «ріжучий» ефект. Порівняно зі шпагою шабля виграє за рахунок здатності завдавати ще й важких рублячо-ріжучих ударів.
Окремо треба наголосити на особливому значенні шаблі для козака-лицаря. Зберігаючи архаїчні традиції одухотворення навколишнього світу, в козацькому середовищі чітко фіксується особливе ставлення до шаблі як символу військової звитяги, а отже, і приналежності до військово-лицарського стану. Варто наголосити й на надзвичайно важливій ролі шаблі у становленні та розвитку козацько-лицарського бойового мистецтва. Система прийомів шабельного бою, окрім самодостатньої ваги, відігравала значення базових рухів для бою рукопашного. Козаки повсякчас удосконалювали свою техніку шабельного бою. Бойові дії вершника відрізнялися активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись, щоб завдати важких ударів, особливо проти піхотинців. Легкість і кривизна шаблі дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і удари навздогін, при цьому шабля описувала різноманітні кола та 8-ки. Положення вістря варіювалося від прямовисно-вгору до прямовисно-додолу (зависання). Наявність нахиленого руків’я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалося як прямовисно, так і поземно. Іноді ці удари супроводжувалися відходами – відхиляннями убік і мали контратакуючий характер. Характерною ознакою козацької техніки шабельного бою у пішому строю було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою. Техніка бою двома шаблями є питомо козацькою, якій взагалі властиве вільне володіння обома руками, навіть при використанні однієї шаблі або іншої зброї.
У ХІХ сторіччі в козаків Російської імперії з’явився новий для них вид холодної зброї – шашка. «Шашка» в перекладі з адигейської (черкеської) мови кавказьких горців означає – «довгий ніж». Спочатку вона використовувалася як недорога допоміжна зброя кіннотника на додачу до шаблі. Від адигів (черкесів) шашку запозичили всі гірські народи Північного Кавказу, а за ними й козаки. Не будучи різновидом шаблі, шашка принципово відрізняється від неї ззовні відсутністю хрестовини (гарди), набагато меншою кривизною клинка та іншим його балансуванням. Шашка придатна для завдання потужного удару, який один міг вирішити долю двобою. Ця зброя добре пристосована для раптового нападу. Для цього треба було вміти, бажано несподівано, вихопити шашку та завдати нею удару одним рухом. Від такого її застосування залежить спосіб кріплення піхов шашки до портупеї лезом угору. Саме з такого положення її легше швидко вихопити для виконання рублячого удару згори додолу. Техніка шашкового бою полягала в застосуванні окремих рублячих або колючих ударів. Якісь відбиви-відводи, удари навздогін, відхиляння убік і взагалі фехтувальний герць з шашкою неможливі. В романі Михайла Шолохова «Поднятая целина» поручник Лятьєвський щодо козацької шашки слушно зауважив осавулові Половцеву про те, що під час лицарського двобою б’ються «не на полицейских селедках, образец которой вы так трогательно и нежно прижимали к своим перстям».
Перевагою шашки над шаблею з точки зору царського уряду була її відносна дешевизна, що дозволяло зробити цю зброю масовою. В XIX сторіччі шашки, як статутний тип холодної зброї, взято на озброєння майже всіх кавалерійських частин, офіцерів усіх родів військ, а також жандармерії та поліції Російської імперії. Шаблі залишено лише гвардійським гусарським полкам. Через заміну шабель на шашки багатовікове мистецтво козацького шабельного бою зійшло нанівець. Кумедно виглядають зараз деякі хвацькі танцюристи, що намагаються «фехтовать» шашками, які придатні для цього не краще, ніж кухонні ножі...

Ігор САЄНКО
м. Луганськ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2012 > Тема "З потоку життя"