Версiя для друку Обговорити в форумi

День 21 грудня для працівників Центрального музею Тавриди став не бентежним днем багатьма очікуваного кінця світу за календарем майя, а по-справжньому святковою датою, бо збігся з двадцятиліттям цього закладу.
До програми святкових заходів увійшла і виставка-конкурс «Національні кухні», під час якої змагалися учні Сімферопольського вищого професійного училища ресторанного сервісу і туризму у приготуванні найдосконаліших національних страв, а також їхній презентації. Проходив захід в етнографічному музеї, де, на диво його працівників, попри ожеледицю, що змусила затримувати навіть літаки, було вельми людно.

Організаторами цієї виставки-конкурсу стали Міністерство культури Криму, Республіканський комітет у справах національностей та депортованих громадян і Сімферопольське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму.
Відкрив свято національної кухні один із працівників комітету у справах національностей Юрій Касминін. Слово мали також його голова Рефат Кенжалієв, міністр культури Криму Альона Плакіда, директор етнографічного музею Юрій Лаптєв та керівниця училища Марина Пальчук, яка зауважила, що сьогодні викладачі училища разом з його учнями «простягають руку дружби усім народам» і що в конкурсі беруть участь тільки найуспішніші кухарі.
 Якою ж була схема його проведення? Напередодні представники культурних товариств (а це болгари, вірмени, молдавани, кримські татари, караїми, кримчаки, греки, німці, українці, росіяни, білоруси, чехи) передали рецепти своїх страв конкурсантам, і ті до початку заходу їх приготували. Дехто ж консультував молодь й під час роботи. Тож зрозуміло, що від самого початку не всі конкурсанти були в рівних умовах — багато що залежало від тієї уваги, яка приділялася їхній роботі представниками національно-культурних товариств, які, зрештою, і мали бути зацікавлені в успіху своєї кухні чи не в першу чергу.
Найбільше, здавалось, постаралися чехи. На їхньому столі і страв багато, і виглядають вони дуже привабливо. Тут і картопляні кнедлики, шкубанки теж із картоплі, фаршировані цибулею та грибами, а також виготовлені із манки і дріжджового тіста, і куряче філе, фаршироване апельсинами. Але найефективніше виглядає різдвяний тушкований короп. Саме він у чехів є обов’язковою стравою на Різдво. Про все це охоче і в деталях розповідає господиня столу, збираючи біля себе найбільше зацікавлених. Надовго тут затримується і журі, яке виставляє конкурсантам бали. До нього входять представники міністерства, науковці-етнографи та працівники музею. Прикметно, що чехи подбали не тільки про багатство столу. Поряд з представницею національно-культурного товариства у національному вбранні були і юні кухарі-конкурсанти в білих ковпаках та фартухах, і такий же юний офіціант.
А ось німці, для яких, здається, ця презентація була найзатратнішою (від їхнього земляцтва роздавалися присутнім чудові настінні та настільні календарі), не знайшли можливості побувати на святі. Біля їхнього досить бідного столу, де були лише свиняча рулька та яблучні оладки, самотньо стояв хлопчик-офіціант, якому важко було дати необхідні пояснення, бо таких національних страв він не готував і ніколи не куштував. Про традиційну для німців різдвяну гуску він тільки згадував. Хоча, з іншого боку, зрозуміло, що страва ця — недешева, а виділені кошти для приготування були незначними. Це зумовило і обмеженість національних меню.
На столі у кримських татар були плов, пахлава, бурма і самса.
Караїми презентували караїмські пиріжки, імурту (печені яйця, присипані сіллю та перцем) та халву, яка кухарям, на жаль, не вдалася.
Небідний стіл був і у кримчаків. Його окрасою стали крихітні пельмені під соусом. Поряд приємно було бачити юних віртуозів, які все виготовляли власноруч. Саша Хорошавін та Іра Кучер розповіли, що вони навчаються на першому курсі і що професія кухаря їм подобається вже своєю затребуваністю: «Адже люди люблять поїсти смачненького». Тож половина першокурсників — хлопці, їм також пасує білий фартух.
Молдавани презентували всього дві страви, але «група підтримки» у них була найчисельніша та і костюми напрочуд гарні. Болгарську кухню прикрашала грона винограду. Трохи далі розташувалися східні слов’яни. Справжнім витвором мистецтва здавалася російська «Шапка Мономаха» (курник). Та ще дивніше було довідатися, що у куполовидній споруді із тіста з півником на верхівці знаходиться курятина, перекладена млинцями. Білоруси запам’яталися стравою із манної каші у клюквинному желе. А українці, які були в найдальшій кімнаті, де розміщалася постійно діюча експозиція української етнографії, — січениками, мандриками, немов справжніми, колосками із тіста. Звичайно, спокусливо було спробувати, як же поєднуються між собою у січениках м’ясо, риба та гриби. Але таку можливість мали тільки члени журі, на яке після оцінки презентації чекала ще й дегустація національних страв. До речі, український стіл виглядав найбільш художньо.
Втім, перше місце дісталося вірменській кухні, друге —  чеській, третє — караїмській. А кращою стравою було визнано російську «Шапку Мономаха».

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "З потоку життя"