Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНЦІВ КРИМУ

У ці дні Різдвяних свят, коли пішов у минуле весь бруд останньої виборчої кампанії, вщухла істерія навколо чергового фальшивого «кінця світу», коли на зміну старому року вже надходить новий, людина мимоволі починає замислюватись, щось аналізувати, про щось міркувати.
От і я, простий українець з Криму, озираючись в минуле, пригадуючи баталії політичного і громадського життя нашої молодої держави, та події, що відбулись за останній рік на півострові, на жаль, вкотре змушений констатувати дуже низький рівень активності, свідомості і згуртованості українців Криму.
Але висновки робити легко, тим більше, коли вони очевидні. Важче дослідити причини, знайти витоки проблем та шляхи їх вирішення.
Тому закликаю усіх, хто читає ці рядки, долучитися до розмови, викласти власні думки і бачення, окреслити ті дії та заходи, що, на вашу думку, здатні покращити ситуацію.
Крим – багатонаціональний. На теренах півострова мешкають представники понад 100 етносів. Але чи є це виправданням такої «непомітності» українців у Криму? На мою думку, ні. Адже представники інших народів є досить рішучими і активними у відстоюванні своїх позицій та інтересів.
Яскравим прикладом є росіяни, які мають 97% (понад 600) загальноосвітніх шкіл з російською мовою навчання, сотні церков, храмів, каплиць та інших культових споруд Московського патріархату, безліч російськомовних друкованих видань, телевізійних каналів, інтернет-ресурсів. На півострові зареєстровані і провадять активну діяльність такі проросійські партії та об’єднання, як «Русскій блок», «Русская общіна», «Русскоє єдінство», «Родіна», «Прогресівниє соціалісти Наталії Вітренко», кілька «казачьіх» об’єднань та інші. Всі ці сили завзято, а часто і нахабно, агресивно, відстоюють інтереси Росії та російськомовних мешканців півострова, водночас сіючи ненависть до всього українського, поширюючи байки про «примусову українізацію» та «український неонацизм».
Не менш активними є і кримські татари. В питаннях, що стосуються захисту їхніх національних прав та свобод, вони згуртовані й активні. Жоден утиск, спрямований проти їхніх національних інтересів, не залишається без адекватної реакції. На центральних вулицях і площах міст збираються багатотисячні мітинги, демонстрації, пікети. Лідери виголошують свою позицію, дають оцінку, ставлять завдання та вимоги до влади.
Чому не чути нас, українців? Чому в нас пишно і з розмахом, на центральній площі міста відзначається День прапора та День Збройних Сил сусідньої держави, а на українські свята до погруддя Шевченка збирається купка українців? Чи нас у Криму вже не залишилось зовсім? Чи, може, нас усе влаштовує? Чи наш дух полонили страх і рабська покора? У чому причина? Давайте спробуємо розкласти все по полицях.
Говорячи про чисельність української громади Криму, різні джерела наводять досить суперечливі дані, але ця цифра коливається в межах 500-700 тисяч. Погодьтеся, що це немало. За офіційними джерелами, лише в Севастополі українців нараховується 81 тисяча (21%), в Сімферополі – 79 тисяч (22%), Ялті – 38 тис. (26%), Феодосії – 19 тис. (31%). Порівняно високий відсоток українців у таких містах, як Красноперекопськ (37%), Керч (36%), Джанкой (27%), Саки (25%), Алушта (23%). Всього в містах Криму, за переписом 1989 року, мешкає майже 330 тисяч українців. Ще більша кількість українців проживає в сільській місцевості.
Отже, МИ Є, І НАС БАГАТО. Згідно з даними останнього всеукраїнського перепису населення (2001 р.), кількість українців у Криму становить майже 25% від загальної чисельності населення півострова. Іншими словами, кожен четвертий кримчанин є етнічним українцем. Попри це, в Криму функціонує лише 7 україномовних шкіл, лише 3% кримських дітей здобувають освіту у школах з українською мовою викладання. Це найнижчий показник в Україні. У сільській місцевості Кримського півострова немає жодної української школи. Навіть попри численні заяви батьків, створення українських класів навмисно блокується, за мовчазної згоди Міністерства освіти.
Для порівняння: в Австралії, де проживають 35 тис. українців, існує 15 україномовних шкіл, для 220 тис. українців Аргентини відкрито 73 школи, для 155 тис. українців Бразилії – 12 шкіл, для 150 тис. наших співвітчизників у Словаччині — 156 шкіл.
Таку саму ситуацію маємо і в політичному, і в релігійному, і в культурному, і в інформаційному аспектах. На весь Крим існує лише один україномовний часопис. Українські храми можна перерахувати на пальцях однієї руки, в той час коли московські церкви та мусульманські мечеті представлені сотнями. В українському музичному театрі виступають зірки російської естради і ставляться російські театральні постановки. В Криму ніхто не проводить українських етнічних фестивалів, ярмарок. Забуті народні звичаї, традиції, обряди. Приспане і пригнічене все те, що робить нас українцями. Жодна українська патріотична партія чи громадське об’єднання в Криму не має навіть свого приміщення, де можна було б проводити збори, з’їзди тощо.
Такий стан речей НЕ МОЖЕ НАС ВЛАШТОВУВАТИ. Але чому так сталося? Невже з волі Божої? Ні. Господь дарував нам найпрекрасніші і найродючіші в світі землі. Дав можливість бути господарями у власній незалежній країні. В тому, що ми не користуємось цими дарами, а віддали їх на наругу чужинцям-українофобам, є лише наша провина. І лише ми здатні змінити ці сумні і невтішні реалії.
Я розумію, що багато хто зневірився, хтось змирився зі станом речей, хтось асимілювався, «русифікувався» і зрікся свого коріння, хтось знесилився самотужки плисти проти течії, когось зламали, інших залякали. Та це не привід забувати своє походження, свій рід, своє єство. Це зайвий стимул до духовного і етнічного відродження, до єднання, братання, до створення багатотисячної української родини в Кримському домі.
Саме з цим закликом я звертаюся до вас, брати і сестри-українці. Різні шляхи, обставини і примхи долі привели нас або наших батьків, дідів до Криму. Цей благословенний сонячний півострів є нашим домом і невід’ємною частинкою нашої країни. Нас тут багато. Ми є реальною силою. І в нас є права, більші від прав нацменшин, бо ми є представниками титульної нації держави Україна. Тож годі бути непомітними. Годі пристосовуватись, розчинятись і підлаштовуватись. Годі грати другорядні ролі в чужих виставах. Наші права порушують, з нами не рахуються саме через те, що ми не здатні за себе постояти. Час покласти цьому край. Давайте шукати одне одного, йти одне до одного, допомагати одне одному, разом відстоювати і відроджувати те, що є важливим для кожного українця. Це не обов’язково має відбуватись шляхом революцій, протестів чи якихось інших радикальних акцій. Кожен може зробити свій внесок у тій сфері, де він має найбільше можливостей, до чого в нього є хист. Хтось володіє народними ремеслами і може підготувати виставку, організувати майстер-класи. А інший має вплив і потрібні зв’язки. Хтось є істориком і краєзнавцем і може передати ці знання нашим дітям. В когось є акторські здібності і бажання відродити святкування Миколая, Різдва Христового, Маланки, Івана Купала та інших звичаїв. Хтось має гарний голос, інший — добрий організатор, ще хтось — фаховий юрист. Комусь, можливо, бракує вільного часу, проте має змогу надати матеріальну або ж фінансову допомогу, інший, навпаки, обмежений у фінансах, але має бажання і можливість зробити конкретну корисну справу. Якщо ми станемо цілісною, організованою і активною спільнотою, нам вдасться все, що б ми собі не намітили. Поодинці ми слабкі і непомітні. Лише об’єднавши зусилля і можливості кожного, ми перетворимось на реальну, дієву та впливову силу.
Прикладом може слугувати те, що свого часу ми відстояли і вберегли від знищення шляхом рейдерського поглинання «Кримську світлицю». Минулого року, після шестирічного спротиву влада Сімферополя нарешті ухвалила рішення про виділення земельної ділянки під забудову Храму Христа Спасителя (УПЦ КП). Сталося це лише завдяки активним і узгодженим діям українських патріотичних сил півострова разом з українською спільнотою, що організували громадський тиск на місцеву і центральну владу.
Тому я звертаюсь до кожного українця Криму особисто і закликаю – ЗГОЛОШУЙТЕСЯ! Зробіть перший крок. Просто повідомте про те, що ви є, вкажіть ваші контакти і надайте хоча б загальну, стислу інформацію про себе (назву міста чи селища, де ви мешкаєте, ваш вік, освіту і фах, коли і за яких обставин ви чи ваші рідні потрапили до Криму). Якщо ви маєте в Криму родичів чи знайомих українців, повідомте їм цю інформацію, переконайте відгукнутися, або ж, з їхньої згоди, самі відпишіть їхні дані. Цей своєрідний реєстр української спільноти Криму стане основою нашого подальшого єднання, відродження й ефективної діяльності.
Прошу також надсилати на мою електронну скриньку або в редакцію часопису «Кримська світлиця» свої ініціативи, пропозиції, побажання щодо політичного, культурного, соціального, духовного та національного відродження української спільноти Криму.
На завершення хочу привітати всіх вас з Новорічними та Різдвяними святами. 2013 рік – рік Змії. Тож бажаю всім нам у новому році зміїної мудрості, і як змія скидає з себе стару шкіру, так і ми нехай в новому році позбудемось поступливості, байдужості, покірності та відродимо в собі дух, честь та гідність справжнього українця.
Смачної вам куті, миру і спокою вашим родинам, щастя, любові, достатку, віри в себе та великих звершень на благо України!
Христос народився!
Славімо його!

З повагою,
Ігор ДУДА
м. Сімферополь
Мої контакти: e-mail: nashi_v_krimu@ukr.net
Телефон: 098-508-11-07

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Урок української"