Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДУХОВНИЙ УЧИТЕЛЬ: ╢ВГЕН СВЕРСТЮК
Яким був ╢вген Сверстюк ╕ як╕ повчання залишив у спадок новим покол╕нням, нам розпов╕ла зав╕дувач...


ЗАБУТЕ ╤М’Я Л╤КАРЯ МАР’ЯНА ПАНЧИШИНА
«Знання ╕ досв╕д – в ╕м’я збереження здоров’я укра╖нц╕в”, - таким...


ДОВГИЙ ШЛЯХ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ОСВ╤Т╤
З ЮВ╤ЛЕ╢М! РЕКТОРУ НАЦ╤ОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГ╤ЧНОГО УН╤ВЕРСИТЕТУ ╤МЕН╤ М.П. ДРАГОМАНОВА В╤КТОРУ...


«ПОЧЕСНА В╤ДЗНАКА» - ПИСЬМЕННИКУ-ЮВ╤ЛЯРУ
Гост╕ тепло в╕тали Василя Григоровича Латанського.


╤ВАН БОБЕРСЬКИЙ: «ДЕ СИЛА, ТАМ ВОЛЯ ВИТА╢»
╤ван Боберський походив з╕ славетного роду, кор╕ння якого сягало княжих час╕в.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 11.01.2013
В РИТМАХ ДЗВ╤НКОГОЛОССЯ

ДО 75-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА ДМИТРА ШУПТИ

Так склалася його житт╓ва ╕ творча доля, що молод╕сть Дмитра Шупти минула у Криму: працював на Севастопольському морському завод╕ роб╕тником, зак╕нчив тут усп╕шно мед╕нститут (саме тод╕ ╕ започаткувалася наша дружба), багато л╕т очолював С╕мферопольське обласне л╕тоб’╓днання «Гроно», тут у видавництв╕ «Тавр╕я» вийшли його перш╕ поетичн╕ зб╕рки. ╤ нин╕ тут живе його р╕дна сестра. Ось чому кримськ╕ ╕н’╓ктиви вельми част╕ в його сучасн╕й поез╕╖.
Справд╕, життя летить швидкоплинними птахами, але в╕рн╕сть громадськ╕й пол╕тичн╕й тем╕ аж н╕як не затуплю╓ться на в╕стр╕ творчого пера Дмитра Романовича, котрому в с╕чн╕ виповню╓ться 75. Поетична каравела Д. Шупти нал╕чу╓ вже к╕лька десятк╕в зб╕рок ╕ впевнено плине в фарватер╕ ╕ к╕льватер╕ нашого такого непростого життя, займаючи ╕ сво╓ питоме м╕сце у цьому багатоскладному часопростор╕. Розв╕й його неперес╕чно╖ творчост╕ активно колобродить отим мистецьким морем, про що й засв╕дчу╓ його поетична зб╕рка «Турецький в╕тер», що недавно вийшла (Дрогобич, «Б. в.», 2012 р. — 92 стор.).
Сво╓ громадянське кредо автор акценту╓ у в╕рш╕ «В мен╕ вам не знайти личини Гаспида»:

Душа моя в╕дкрита, незат╕нена,
Та кинута конати на мороз.
Оце — мо╓ останн╓ перевт╕лення,
Найважлив╕ше ╕з метаморфоз.

Ф╕лософськ╕ ж силог╕зми в нього часто сус╕дять з вдало в╕днайденими неординарними поетичними образами:

Як в чалм╕ поважний мусульманин,
У хмарин╕ м╕сяць молодий.
(«Парадокс чи висновок лог╕чний»).

Св╕же в автора ╕ слово про кохання:

Любить — твоя ╓дина сутн╕сть,
╤ не потр╕бно тут порад.
Нитку╓ ауру присутн╕сть,
Неначе кокон шовкопряд.

Без крикучих апломб╕в чи солодкавого ф╕лософування пише поет про плинн╕сть буття, в╕днаходячи й тут свою громадсько-духовну визначальн╕сть (чи саме не в цьому сила поез╕╖?):

Пок╕ль при здоров’╖ ╕ сил╕,
╤ поки ще сам соб╕ пан,
На цвинтар╕ д╕д на могил╕
Фарбу╓ зелений паркан.
(«Пощез уже лютий»).

Екзистенц╕йн╕ сентенц╕╖ пронизують в╕рш «Ось пергамент. Кому в╕н належав?!». Одв╕чн╕ пошуки п╕знання мають тут явно драматичне трактування.
А вже в наступному в╕рш╕ «В житт╓в╕й дик╕й верем╕╖» поет навпаки в╕днаходить свою дом╕нанту повнокровного людського ф╕лософського пошуковництва.
Узагальнення ж нашо╖ баланс╕йно жорстоко╖ д╕йсност╕ автор спромага╓ться дати в к╕нц╕вц╕ в╕рша «Тут тьма проволоцюжилась босоти» м╕стким ╕ разючим масштабним пор╕внянням:

Неначе кит, що викинувсь на берег,
Я ╕ валун з час╕в льодовика.

Езоп╕вська мова притаманна поез╕╖ «Ти, може, пригорта╓ш кримську хвою», коли Д. Шупта пор╕вню╓ дружн╓ прив╕тання з першим зустр╕чним променем. Зокрема, тут в╕дчутний елег╕йний б╕ль за безповоротною молод╕стю.
Ц╕каво, чи обов’язково для народження справжньо╖ поез╕╖ вишукувати (спец╕ально) ударн╕ образи, робити силом╕ць версиф╕кац╕йн╕ в╕дкриття (в тропах, в евфон╕ц╕), аби добитися п╕дсилення зображувального тонусу?
— Аякже, — скаже традиц╕онал╕ст.
У в╕рш╕ Дмитра Шупти «Зринають згадки давн╕...» в другому катрен╕ жодного з цих чинник╕в нема╓, а поез╕я ╓:

Удосв╕та ми все-таки зустр╕лись,
Неначе з ноч╕ вийшли на маяк.
Ц╕кав╕ зор╕ в неб╕ ще св╕тились
╤ не хот╕ли танути н╕як.

Ще свого часу наш з Д. Шуптою сп╕льний знайомий л╕тератор Стан╕слав Тельнюк говорив про творчу особист╕сть Дмитра:
— Ти пл╕дний, як самка. Я ж причетний до поез╕╖ нашого автора ще з тих п╕р, про як╕ в╕н набагато оп╕сля в лист╕ писав: «Ти зна╓ш мене ще з пелюшок...». Не раз рецензував його зб╕рки, починаючи в╕д районки ╕ до столичних журнал╕в.
╤ треба сказати — в╕н працював упродовж оцього п╕вв╕ку безжально в╕дносно себе (хоча й не завжди вдало, та це кануло в Лету).
Ф╕лософською ваговит╕стю сповнений в╕рш «Якщо таки нема у тебе змоги» з ориг╕нальною к╕нц╕вкою:

Ти зна╓ш — у приречен╕м двобо╖
╢ дещо симпатичн╕ше за смерть.

Во╕стину, недвозначний ор╕╓нтир на пошук правильного курсу для тих, хто знев╕рився у людських ц╕нностях.
Наш юв╕ляр — учасник руху опору в Укра╖н╕, в╕н — лауреат прем╕й ╕м. Г. Сковороди, ╕м. В. Симоненка, ╕м. Яра Славутича, ╕м. ╤. Мазепи та ╕н.
Безумовно, Дмитро Шупта до свого чергового творчого юв╕лею прийшов у ритмах дзв╕нкоголосся, з╕ щедрим козубом поетичних кв╕т╕в.

Фед╕р СТЕПАНОВ,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
м. С╕мферополь

Дмитро ШУПТА
ЩОБ МОВА НАС ПЕРЕЖИЛА...

В ТУРПОХОД╤

На стежц╕ г╕рськ╕й при негод╕
Й коли молодик
 ср╕блиться п╕дковою,
Мене розпитують у турпоход╕,
Що там у блокнотик я занотовую?
Тод╕ я нотатника свого листаю,
╤нколи по пояс забрьоханий,
╤ деяк╕ в╕рш╕ ц╕кавцям читаю
Не про любов, бо ще не закоханий.
Читаю про брата, хто у кри╖вц╕
Не у Криму,
 а в Под╕льських Товтрах.
Соромляться в╕рш╕в мо╖х укра╖нц╕,
Й декого з них пробира╓ острах.
Декому мова моя – оскорбнота –
Кида╓ погляд не╜речний,
Дехто пропону╓ взам╕н анекдота,
А той анекдот – недоречний…
Читаю нашим туристам я сво╖ в╕рш╕,
╤ кожен з них розтулив свого рота,
╤ душа кожного
 вигляда╓ з власно╖ н╕ш╕,
Й на мене зирить,
 немов на нов╕ ворота.
Травень 1959, Чуфут-Кале

ДВ╤ ЦЯТКИ

Я глечик старий в╕дкупорю –
Здивую тебе ╕ себе:
Хай плине по Чорному морю
Оранжеве ╕ голубе.
Чудова картина хвилинна,
Розгорнута в╕тром морським:
Неначе небесна краплина
╤ сонця краплина ╕з ним.
В╕д яг╕д тутешн╕х, в╕д лаг╕д,
Як за повел╕нням бог╕в,
Щось плине з╕ сходу на зах╕д
За милю в╕д цих берег╕в.
В╕дшуку╓ в син╕й долин╕
Загублен╕ т╕н╕ сво╖ –
У неполохливому плин╕
Пряму╓ в далек╕ кра╖.
Можливо, в заморськ╕ Аф╕ни
Пливуть соб╕, хоч ти убий,
По Чорному морю дельф╕ни –
Оранжевий ╕ голубий.
У мор╕ св╕т╕ння неверхн╕
Поновлюють шлях козака –
╥х сл╕д на спок╕йн╕й поверхн╕
По з’яв╕ раптово зника.
Ц╕ крапельки неба й сонцятка
У плавання вс╕х нас зовуть.
Лазурна й оранжева цятка
╤ хмари за обр╕й пливуть.
4.8.2002

МОВНИЙ ШТОРМ

Мовний закон – шторм дев’ятибаловий
Потряс Укра╖ну не вперше,
Бо завше знаходились кол╓сн╕ченки й к╕валови –
Еп╕гони ╕мперських звершень.
Об╕рвано зойкнула струна бандурина,
Щоб зан╕м╕ти до строку –
Всеукра╖нський жах мовного Батурина
Тисяча с╕мсот восьмого року.
Так було в нас, так було на Кавказ╕
За окупант╕в. Чи ╓ незгоденц╕?
Завше траплялись виконувач╕ височайших наказ╕в,
Як ╕ проклятущ╕ запроданц╕.
Ця ситуац╕я злочинна й виключна.
Чого т╕льки не учворювали вороги здуру,
Вона ними гарненько витлумачена,
Але й це не вбереже ╖хню шкуру.
*  *  *
Я б╕ля сл╕в конем гарцюю,
Щоб мова нас пережила.
Що божий день соб╕ працюю
В поту чола, як та бджола.
Надвор╕ сонячно чи хмарно?
Який надвор╕ президент?
Лиш слово визр╕ле немарно
Для мене владний аргумент.
Розумн╕ ми, Боже, а не нездари,
Багат╕ ми, Господи, все у нас ╓.
Зав╕що ж тод╕ удосто╓н╕ кари
Тако╖, що жить не да╓.
Над нами – нем╕ряно неба блакит╕,
У нас – золотий чорнозем…
Та ми ж – обдарован╕
 й талановит╕ –
Сам╕ себе в╕чно гризем.
Прихильно чату╓ недоля рогата,
П╕дкошу╓ нашу могуть.
В ╕мперських об╕ймах
 старшого брата
Ми й дос╕ не можем дихнуть.
2012

МОЛИТВА ДО СЛОВА

Удосв╕та
Прокинувсь, як завжди,
╤ досмерта
Молюсь на вс╕ лади.
Сп╕шу в дорогу
Равлик я, молюск.
Молюся Богу –
Слову я молюсь.
Су╓т полова
Тл╕╓, наче ╜н╕т.
Мистецтво слова –
М╕й сакральний св╕т.

ШАНОБА

Зеленол╕сом заросли богари…
У горл╕ в нас – гор╕лка й еск╕мо.
Десь на Балканах
 мешкають болгари,
А ми у Припонтид╕ живемо.
Та ми лишень придатн╕ на потраву.
╤ нам гор╕ть в пекельному вогн╕,
Що двадцять рок╕в
 нищили державу
Й топтали р╕дну мову у багн╕.
Нема╓ в нас вол╕в, а н╕ комон╕в.
Ми ╖хн╕ табуни не встерегли…
Шаную я болгар, що с╕м м╕льйон╕в
Свою державу й мову зберегли.

ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ДМИТРЕ РОМАНОВИЧУ!
Творчий колектив Всеукра╖нсько╖ загальнопол╕тично╖ ╕ л╕тературно-художньо╖ газети «Кримська св╕тлиця», творче об’╓днання укра╖номовних письменник╕в КРО НСПУ та с╕мферопольське в╕дд╕лення Всеукра╖нського товариства «Просв╕та» ╕мен╕ Т. Г. Шевченка щиро в╕тають Вас, знаного письменника, активного пропагандиста укра╖нського друкованого слова з╕ славним юв╕ле╓м. Здоров’я Вам, творчо╖ наснаги ╕ нових книг!
В. КАЧУЛА,  М. ВИШНЯК, П. ВЛАСЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11259

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков