Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ОГОЛОШУ╢ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ — Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ КРИМСЬКОГО УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА
УМОВИ КОНКУРСУ


╤НШ╤
В’╓ться прапор Укра╖ни: Жовте поле, небо син╓. Гордо ма╓ ╕ тр╕поче, Може що пов╕дать хоче?


ДМИТРУ ШУПТ╤ – 80!
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» СЕРДЕЧНО ЗДОРОВИТЬ ШАНОВНОГО ДМИТРА РОМАНОВИЧА З ЮВ╤ЛЕ╢М!


«ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ Й ВОДУ ОСВЯТИВ...»
Може виникнути слушне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження ╤суса...


«…Я СИЛИ П’Ю В ТАРАСОВОМУ СЛОВ╤»
У т╕ хвилини важко було говорити, сльози заважали, адже почуття щему ╕ радост╕, хвилювання ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 11.01.2013
НА СВЯТВЕЧ╤Р
Роман ╤ВАНИЧУК

...Другий Святвеч╕р 1945 року був по-йорданськи лютий, в мене, тод╕шнього восьмикласника, замерзали сльози на очах ╕ злипався н╕с, проте це мен╕ не перешкодило прийти п╕шки з Коломи╖, де я вчився, в село Трач до батьк╕в на голодну кутю: незважаючи на татове в╕льнодумство стосовно рел╕г╕╖, наша с╕м’я ревно дотримувалася християнських традиц╕й.
Мати поралася в кухн╕, готуючи до столу медвяну кутю, пампухи й капустян╕ вареники, тато заносив до св╕тлиц╕ д╕духа й покривав скатертиною встелений пахучим с╕ном ст╕л, я викручував корбою з криниц╕ воду й повн╕ в╕дра заносив до стайн╕ коровам; з л╕су за Зрубом викочувався на небо криваво-червоний м╕сяць, ще дужче сковуючи морозом пов╕тря, й воно аж кришилося на скалки, ос╕даючи на дерева колючим ╕не╓м; ╕з урочища Волового долинав глухий рев вантаж╕вок, як╕, розпорюючи темряву, прокрадалися л╕совою дорогою до центру села, де, в с╕льрад╕, розташувався в╕йськовий гарн╕зон; сус╕дка Параска Марусина, яка першою ловила с╕льськ╕ новини, переб╕гла об╕йстя, стала на пороз╕ хати й торохт╕ла п╕вголосом, що в сел╕ вже повно сов╕т╕в, певне, будуть завтра когось вивозити до Сиб╕ру, бо при╖хало щось аж п’ять машин, а на Солтисову гору п╕д╕йшли наш╕, там, пане вчителю, зал╕г кур╕нь Чарноти, то, може, й в╕д╕б’ють пайдьошник╕в; батько випроваджував сус╕дку за ворота й заспокоював ╖╖ словами: «Буде, як Бог дасть»; в╕н вернувся до хати, а я, хоч тривога добиралася до самого серця, викручував останн╓ в╕дро з криниц╕, щоб занести на н╕ч до с╕ней, — коли враз р╕зко заскрип╕ла хв╕ртка, чиясь дебела т╕нь переб╕гла подв╕р’я й ув╕рвалася до хати; я полишив в╕дро б╕ля цямрини й поб╕г сл╕дом за непрошеним гостем.
На пороз╕, обличчям до батька й матер╕ стояв в╕йськовик у незаперезан╕й шинел╕ з погонами лейтенанта, його розхристаний вигляд був геть несум╕сний з лютим йорданським морозом, — ╕ я, поки усв╕домив, що лейтенант зв╕дкись пан╕чно вт╕ка╓ й шука╓ в нас захистку, що в╕н вельми нещасний, а може, й небезпечний у сво╓му розпач╕, — просунувся до середини кухн╕, згинаючись п╕д його л╕ктем, тод╕ озирнувся й, побачивши ц╕лковите розгублення на обличч╕ вояка, пирснув см╕хом; в╕н мене затримав за плече й потягнув до себе, наче я йому був конче потр╕бен, й швидко заговорив, переводячи погляд то на мо╖х батьк╕в, то на мене:
«Б╓да случ╕лась у м╓ня, хазя╕н, я подночьовивал в ентой лярви, што на опушк╓ л╓са, а ваш╕ обстр╓лял╕ дом, ╕ я вискоч╕л. Остав╕л там п╕столет ╕ р╓м╓нь, пашл╕ сво╓во пацана, штоби пр╕ньос, ╕нач╓ мн╓ каюк... Пашл╕ ╓во, хазя╕н, в╓к буду помн╕ть!»
Батько накинув на плеч╕ куртку, я зрозум╕в, що в╕н сам хоче йти, й мене пройняв страх за нього: його ж затримають з╕ збро╓ю т╕ або т╕ й уб’ють, а я малий, хто там до мене ч╕плятись буде... Вивернувшись з-п╕д руки лейтенанта й схопивши в с╕нях кожушок, я вискочив надв╕р та чимдуж почимчикував на Зруб, добре знаючи, де живе в╕дома в сел╕ пов╕йниця.
Заб╕г до ╖╖ хати: розхристана, в сам╕й сорочц╕ ж╕нка ск╕млила з╕ страху, а я, н╕чого не розпитуючи, розглянувся по к╕мнат╕, уздр╕в на лавиц╕ рем╕нь з кобурою, схопив його, заперезався ним п╕д кожушком й виб╕г, тямлячи т╕льки одне: мушу швидко допасти додому, поки батько вийде шукати мене поноч╕; а вже почулися постр╕ли на Солтисов╕й гор╕, й у в╕дпов╕дь заторохт╕в кулемет б╕ля с╕льради.
Тод╕ я зрозум╕в, що потрапив у надто небезпечну ситуац╕ю — опинився в зон╕ м╕ж двома ворожими силами, як╕ на св╕танку почнуть зближуватися, а поки що сигналять одна одн╕й постр╕лами, немов випов╕дають в╕йну й погрожують неминучою завтрашньою смертю; та зона розд╕лилася незримою межею м╕ж уп╕вцями, як╕ патрулювали Солтисову гору й Зруб, ╕ чек╕стами, що зайняли центр села включно з мо╓ю хатою, а я в цю мить наближався до т╕╓╖ меж╕, я мусив чимшвидше доб╕гти до не╖, щоб не настигла мене смерть на уп╕вському боц╕.
Страх пронизував мо╓ т╕ло г╕рше студен╕, а кр╕м цього ще й закрадалося в св╕дом╕сть в╕дчуття чинено╖ п╕длост╕ — н╕с же зброю сво╓му ворогов╕; ту думку я розпачливо в╕дганяв, бо н╕чого ╕ншого, як в╕ддати револьвер власников╕, придумати не м╕г — пот╕м, коли виросту, збагну альтернативу цьому гр╕хов╕, проте тод╕ таке розум╕ння було мен╕ недоступне...
«Ти чого тут швендя╓ш?» — почувся з п╕дл╕сно╖ п╕тьми владний голос, я зрозум╕в, що це наш, ╕ стало ще страшн╕ше, бо ж несу ворогов╕ зброю, й за це мен╕ не минути кари; «Йду додому в╕д вуйни Мар╕╖», — збрехав я, й полегшало мен╕ в╕д сл╕в невидимого уп╕вця: «Швидше, швидше проходь!»; я ╕з зрадницькою вт╕хою переб╕гаю л╕н╕ю фронту, й тут огорта╓ мене спок╕й — на ворожому боц╕, з ворожою збро╓ю...
Я в╕дчуваю, як тхне несусв╕тн╕м соромом глупа довколишня н╕ч, б╕гом ╖╖ перетинаю, нуркуючи в н╕й, мов у в╕дхож╕й тван╕, ╕ зда╓ться мен╕, що цей встид мине, як т╕льки побачу батька, який не осудить, бо що, що ╕ншого я м╕г вчинити; ╕ вже опиняюся на сво╓му подв╕р’╖, ╕ вже бачу в осв╕тлен╕й пройм╕ дверей постат╕ батька ╕ роззбро╓ного лейтенанта, як╕ нетерпляче мене виглядають; батько, схлипуючи, обн╕ма╓ мене, а ворог похапливо обмацу╓, зн╕ма╓ з мене рем╕нь ╕з кобурою, ╕ тод╕ вдаря╓ в саме мо╓ серце, немов гаряча куля, ганебна похвала: «Молод╓ц, пацан, молод╓ц!»; в╕н тремтячими руками запер╕зу╓ться й виб╕га╓ з подв╕р’я, щоб завтра вранц╕ з цього револьвера вбивати наших; батько не випуска╓ мене з об╕йм╕в, щасливий, що син живий, й не в╕да╓ того, яким нещасливим й приниженим став раптом я... Й в╕д ц╕╓╖ мит╕ до к╕нця свого життя йтиму з невигойною раною сорому в душ╕, ╕ нав╕ть моя спов╕дь, яку я вимовлю колись в роман╕, нав╕ть придуман╕ мною три вар╕анти виходу ╕з критично╖ ситуац╕╖ н╕як не загоять т╕╓╖ рани. За цю спов╕дь хвалитимуть мене читач╕ й критики, та н╕хто н╕коли не збагне того, що м╕й невольний гр╕х не буде мен╕ в╕дпущений — ╕ чи зможу я коли-небудь вклякнути перед Богом до Святого Причастя?

(З книги «Не щоденний щоденник»)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11264

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков