Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам’ять

— Спасибі за врятовану маму!
Віра Вороніна, якій адресувалася ця подяка середнього віку чоловіка, старшого сина Раїси Шафранської – Григорія, обняла їх двох і, як завжди, коли вона приїжджає до неї з Сімферополя в Євпаторію, промовила:
— Ти ж моя донечка.
Її власна донька Люба, з якою вона живе нині в свої 93 роки, добре знає про вкладений мамою в ці слова зміст. Так вони обидві, рідна і названа, сиділи поруч з Вірою Іванівною на дивані і 31 травня 2012 року, коли за дорученням Президента України Віктора Януковича його Постійний представник у Криму Віктор Плакіда приїхав до них у квартиру разом з міським головою Євпаторії Андрієм Даниленком і заступником Едуардом Кугелем вручити орден «За мужність» ІІІ ступеня. Цієї високої державної нагороди жінка удостоєна за врятування євреїв у роки німецької окупації.
— Рятувальниця це моя, — сказала високим гостям Раїса Матвіївна. — Якби не вона, невідомо, чи жила б я сьогодні.
— Розкажіть, як це було...

ДОЖИТИ ДО СВІТАНКУ

Перед війною сім’я Шафранських – Ціля Гершівна з чотирма дітьми, трьома дочками і молодшим сином Іллею, жила в селі Добрушине Сакського району. Старший, 20-річний Семен, у той час перебував у родичів в узбецькому місті Карші, звідки його призвали в армію. У місцевому колгоспі працювали люди різних національностей – росіяни, українці, кримські татари, євреї.
З початком фашистської окупації значної території країни до села доносилися чутки про жахи нового режиму і масові розстріли євреїв. Однак Шафранським з наближенням лінії фронту до Криму не було куди їхати і вони залишилися вдома. В грудні 1941 року гітлерівці захопили село. Розпочався пошук євреїв. Усім їм було наказано з’явитися в приміщення школи для реєстрації і позначення національності жовтими зірками. До Шафранських у дім також прийшов німець з двома поліцаями, ткнув пальцем у груди господині: «Ду іст юде? Капут!». Жінка від цих слів втратила свідомість. Опритомнівши, вона вирішує не йти на реєстрацію. Її підтримали і сусіди, почавши називати російським ім’ям «Сіма».
Зареєстрованих євреїв незабаром зібрали посеред села напроти школи і розстріляли – всього понад двісті осіб. Жінка з дітьми – Рівою 18 років, Іллею 15 років, Анею 11 років та півторарічною Раєю в цей час ховалися на горищі недалеко від місця розстрілу і бачили, як жертви падали в яму з червоною глиною. Щоб найменша донечка не плакала, їй закрили рот шматкою. Там вони просиділи до вечора і більше в свій дім не повернулися. Ризикуючи власним життям, їм дала притулок подруга Ц. Шафранської — Віра Вороніна, чоловік якої був на фронті, а вона з двома маленькими дітьми проживала зі своїми батьками. Вночі жінка і діти перебували в їхньому будинку, а вдень ховалися в підвалі чи скиртах соломи в степу за селом. Іноді, в разі небезпеки, залишалися там і на ніч, харчуючись мороженою картоплею, лушпинням чи травами.
Було холодно, і підвал, в якому жила сім’я Шафранських, батько Віри — Іван Опанасович Пошивай, колишній голова колгоспу, утеплив соломою, зробив для них окремий вхід. Віра готувала їм їжу, прала одяг. Раїса Шафранська згадує, як її, маленьку, купали у відрі і обігрівали на печі. А Вірина мама Євдокія Євдокимівна навіть пошила для неї платтячко з ситцю в червоний горошок.
Під час гітлерівських облав для безпеки своїх рятувальників Шафранські часто змінювали схованки. Їх замасковувала в соломі на цей момент у своєму сараї друга подруга Цілі – Дарія Стрілецька. Іноді вони вирушали вночі в село Опань, за два кілометри від Добрушиного, і пересиджували небезпеку в будинку третьої подруги – Любові Черлецької або в її сараї, де раніше зберігали зерно. Ці російські сім’ї також були багатодітними і у випадку виявлення втікачів-евреїв могли серйозно постраждати. Кілька разів на подвір’я, де вони ховалися, заходили німецькі солдати з поліцаями. Погрожуючи розправою, вони шукали євреїв, однак їх ніхто не видав, і окупанти поверталися ні з чим.
Так минула зима. З потеплінням загроза виявлення єврейських дітей, які, порушуючи конспірацію, гралися з однолітками на вулиці, збільшилася. І Ц. Шафранська вирушає з ними з села. Пішки по бездоріжжю вони добралися до Керчі, а звідти в середині квітня 1942 року були евакуйовані на схід країни.

ОБПАЛЕНА ДОРОГА ДОДОМУ

В евакуації Шафранські жили в Казахстані, у місті Павлодар. Ціля Гершівна, її старша дочка Ріва і син Ілля працювали на військовому заводі «Червоний жовтень», а середня дочка Аня няньчила молодшу сестричку. Всі були зайняті, працювали вдень і вночі, а харчувалися дуже бідно. Від недоїдання Ціля Гершівна навіть непритомніла в цеху.
У 1944 році, як тільки Крим визволили від фашистів, вона з дочками вирушила в зворотню дорогу назад додому. Лише сина не відпустили з ними, бо ще йшла війна і фронту потрібні були робочі руки в тилу для випуску зброї та боєприпасів. Більше вони його не побачили. Через багато років на запит про Іллю матері було надіслано архівне свідоцтво про смерть сина від бронхопневмонії у віці 17 років. Довго вважався зниклим безвісти старший син Семен. Прояснити невідомість сім’ї вдалося лише за допомогою «червонохрестівців». Вони повідомили, що С. Шафранський загинув на фронті в 1944 році і похований у братській могилі в селі Дергачі Куйбишевського району Ростовської області.
У цьому горі втрати у війну синів Ц. Шафранська була в родині не одна. В жахливих муках загинула дружина її брата Петра з 11-річним сином. У той період, коли чоловік перебував на фронті, фашисти повісили їх двох на люстрі в їхньому будинку на вулиці Крилова в Сімферополі. Цілий тиждень після цього вікна в ньому були відчинені навстіж, щоб усі перехожі бачили прикріплену на грудях трупа жінки табличку з написом «комуністка».
Раїса Шафранська показує мені фотографії цих людей із свого родинного альбому, копії документів, листів, вирізки з газет.
— Я їх систематизувала в окремі папки після того, як створене в Криму єврейське товариство розпочало збір матеріалів про Голокост, — говорить. – Ми удвох з Анею відновили в пам’яті, як жили всі ці роки.
Особливо голодний був для них 1947 рік. Раї минуло 7 років, Ані йшов 15-й рік. Чоловіків у Добрушиному було тоді зовсім мало: то хворий, то каліка. І Аня почала працювати на тракторі з плугом. Через деякий час її направили з колгоспу на навчання в Сочі у будівельному училищі на маляра-штукатура. Повернувшись, вона працювала за спеціальністю і жила в Євпаторії.
Рая закінчила в Добрушиному школу-семирічку, потім у сестри в Євпаторії – десятирічку. Працювала робітницею в Сімферополі на меблевому комбінаті, а після закінчення бухгалтерських курсів і Київського автотранспортного технікуму – бухгалтером у різних автотранспортних організаціях. Має п’ятдесят років безперервного трудового стажу. Виростила з чоловіком Валентином Григоровичем Шаровим синів Григорія і Костянтина. У них — свої сім’ї, а внук і внучка – студенти сімферопольських ВНЗ.
ЖОВТІ ТЮЛЬПАНИ ЯК ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЯ

Сьогодні Раїса Шафранська (в шлюбі Шарова) залишилася одна з їхньої колишньої великої родини. Мама Ціля Гершівна жила разом з старшою дочкою Рівою в селі до 1978 року. Потім її забрала до себе Раїса Матвіївна, в якої на руках вона й померла в 1989 році. Пішли з життя старші сестри. І жінка від імені родини все частіше останніми роками приїжджає в Добрушине у справах, які берегла вона в своїй пам’яті багато років. У селі її впізнають на вулиці навіть незнайомі їй люди. Вона дивується: «Як?».
— Ти ж копія мами, — кажуть.
А мама була колись першою сільською красунею з голубими очима і товстою русою косою. З подачі Р. Шафранської колишні їхні рятувальниці від нацистського переслідування — Віра Іванівна Вороніна, Любов Федорівна Черлецька і Дарія Тихонівна Стрілецька були удостоєні в 2000 році почесного звання Праведника України, а в наступному 2001-му – Праведника народів світу. Їхні прізвища викарбувані на стіні пошани на Алеї праведників Ад-Вашем в Єрусалимі, а також на плиті, встановленій Раїсою Матвіївною за власні кошти в 2011 році в Добрушиному поряд з пам’ятником загиблим у війні за Батьківщину односельчанам. Минулого року тут було встановлено ще один пов’язаний з цими подіями пам’ятний знак з написом: «У період фашистської окупації 1941-1944 років були розстріляні євреї – мирні жителі села Добрушине. Багато з них були першими поселенцями і засновниками села».
На місці розстрілу нині збудовано магазин, а останки загиблих людей перезахоронені в окремій могилі на сільському кладовищі. Окупація стала серйозним випробуванням на людяність для всіх, хто залишився в селі. Посмертно звання Праведника України були удостоєні також Іван Опанасович Пошивай та Євдокія Євдокимівна Пошивай, Йосип Франкович Стрілецький. Про те, як відбувалося вручення цих документів за участі врятованої ними Раїси Шафранської, розповідається на одному з фотостендів у Кримському республіканському єврейському товаристві «Яд Езра» («Рука допомоги»). За проведену архівно-пошукову роботу її і саму в 2001 році було відзначено почесною грамотою Єврейської ради України.
У пам’яті жінки зберігається багато подробиць про пережите воєнне лихоліття в Криму, які вона описує в своїх статтях у кримській єврейській газеті «Хаверим», що в перекладі з івриту означає «товариші», ділиться спогадами з школярами, наприклад, торік була гостем у клубі бойової слави «Пошук» Сімферопольської ЗОШ № 12, листується з дочкою Дарії Стрілецької – Ніною, з якою навчалася в одному класі. Всі матеріали і фотознімки, пов’язані з Добрушиним і людьми, які живуть у ньому, вона зберігає в окремому фотоальбомі. Перегортає його сторінки перед кожною зустріччю через роки у своїй школі, з колишніми односельчанами чи готуючись до виступу на мітингу в День Перемоги — 9 травня. І хоч на сільському кладовищі її похованих родичів немає, в кожний свій приїзд заходить сюди, щоб покласти жовті тюльпани на могили маминих подруг, розстріляних на 10-му кілометрі Феодосійського шосе. В її власній біографії та інших членів родини переплелися різні історичні катаклізми, зміни державних кордонів і суспільних устроїв, однак дороги, на яких їм зустрічалися раніше і йдуть сьогодні поряд по життю добрі, чуйні люди, додають віри у свою щасливу зірку на землі.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2013 > Тема ""Білі плями" історії"