Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОНЦЕ З М╤СЯЦЕМ ЗУСТР╤ЛИСЬ
21 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують Святого Руфа — одного ╕з 70-ти апостол╕в,...


«НАБОЛ╤ЛО У ДУШ╤, НАКРИМИЛОСЬ...»
«Бог у пом╕ч творцям "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ ваш╕й газет╕, ус╕м укра╖нським патр╕отам Криму....


╤ван НИЗОВИЙ. «╤ Крим, ╕ Рим, ╕ м╕дн╕ труби…»
Ми й нин╕ щедр╕, Як були, Без м╕ри ╕ без меж: ╤ флот, ╕ море в╕ддали, ╤ Севастополь теж.


МАРТИН╤ВСЬКА ШКОЛЯРКА ЗАЙНЯЛА ПРИЗОВЕ М╤СЦЕ НА ВСЕУКРА╥НСЬКОМУ КОНКУРС╤
В╕длуння «Св╕тличного» конкурсу


СТИМУЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТ╤
Зак╕нчилася зустр╕ч обм╕ном традиц╕йних подарунк╕в – книг та фотографуванням на згадку про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2013
«О БОЖЕ, УКРА╥НУ НЕ КАРАЙ, СПАСИ ╥╥, ПРАВДИВИЙ ╤ ВСЕВИШН╤Й…»
Микола БОРЩ

Поез╕я

Микола ╤ванович Борщ народився 1940 року в сел╕ Ташлик См╕лянського району на Черкащин╕. Там минули дитинство ╕ юн╕сть. З 1962 до 1964 року — служба в арм╕╖. На третьому роц╕ служби вступив до Р╕вненського педагог╕чного ╕нституту, а згодом перев╕вся до Черкаського пед╕нституту, котрий зак╕нчив 1968 року. В╕дв╕дував л╕тературну студ╕ю. На третьому курс╕ став переможцем ╕нститутського л╕тературного конкурсу, а в 1969 роц╕, уже працюючи вчителем у сел╕ Товмач Шполянського району, — лауреатом обласного л╕тературного конкурсу «Сонячн╕ кларнети». Друкувався у пер╕одичн╕й прес╕, в колективних зб╕рках, в журнал╕ «Холодний Яр». У 2002 роц╕ вийшла зб╕рка поез╕й «Блискавки болю», а у 2005-му – «Роздор╕жжя».
Ось як про в╕рш╕ ц╕╓╖ книжки в╕дгукнулася черкаська поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Валентина Коваленко: «…Справжн╕сть поетичного дару Миколи Борща — у житт╓в╕й точност╕ його художн╕х деталей та образ╕в, лакон╕чност╕ ╕, водночас, щирост╕ ф╕лософсько╖ думки. У сво╖й зб╕рц╕ «Роздор╕жжя» поет не просто ностальг╕йно огляда╓ться в минуле Укра╖ни, а дивиться прямо, сво╓р╕дно перев╕ряючи його прор╕ст у сучасне; дошукуючись причин втраченого, розтранжиреного, в╕дбираючи все те ц╕нне, що могло б стати пом╕чним, рят╕вним у нашому одв╕чно нелегкому укра╖нському св╕т╕. Надм╕рно чутливий поет╕в св╕т супроводжу╓ться величезною к╕льк╕стю риторичних ф╕гур-запитань, вигук╕в, спонукань — позначених р╕зними емоц╕йними тонами-нап╕втонами. Тому його романтична натура така ж р╕знотонна: то молитовно-спов╕дальна, то пафосна».
Микола Борщ за тематикою сво╖х твор╕в ╕ за художн╕ми засобами ╖х вир╕шення ╓ поетом, на перший погляд, традиц╕йним, але за кожним в╕ршем, за кожною довершеною строфою в╕дчува╓ться невтомна пошуков╕сть справжнього укра╖нця, котрому болить наша писана й неписана ╕стор╕я, якого вабить високе небо нац╕онально╖ культури, чию душу виповню╓ щир╕сть людських почутт╕в, раду╓ краса р╕дно╖ природи, тонкими акварельними портретами яко╖ в╕н щедро обдарову╓ небайдужого ╕ вдячного читача.

Микола БОРЩ
«О БОЖЕ, УКРА╥НУ НЕ КАРАЙ, СПАСИ ╥╥, ПРАВДИВИЙ ╤ ВСЕВИШН╤Й…»
* * *
О Боже, Укра╖ну не карай,
Спаси ╖╖, Правдивий ╕ Всевишн╕й.
Прости, Вкра╖но,
 гетьманам колишн╕м.
Нових — ╕з розум╕нням обирай.
Пошли нам, Боже,
мужн╕сть Богуна
╤ непогасне св╕тло Прометея,
Геракл╕в дужих ╕ земних Анте╖в...
Хай всяк ╕з них Вкра╖ну не мина.
О Укра╖но, обн╕ми син╕в,
Твою над╕ю ╕ могутню силу,
Щоб ╖х серця любов’ю колосились,
Щоб в них вогонь
 незгасний пломен╕в.
Зас╕й дор╕дним золотим зерном
╤ щирою любов’ю все навколо,
Щоб наше споконв╕чно щедре поле
Пов╕к не заростало бур’яном.
О Боже, чашу дружби нам подай,
Наповнену дов╕рою по в╕нця.
Вселяйся в душу
 кожного вкра╖нця,
Добром у його помислах св╕тай.

НАША СИЛА НЕЗГАСИМА

М╕й прапрад╕д за пороги
Посп╕шав колись на С╕ч.
Шапку й шаблю у дорогу
Взяв з собою в темну н╕ч.
Гостра шабля затупилась
У кривавому бою.
Шапка знову опинилась
В наш╕й хат╕ — на краю:
То сус╕д — козак, н╕вроку,
З поля битви повернувсь,
Дав нам шапку с╕рооку,
П╕дкрутив св╕й сивий вус
╤, що в спадок залишилось,
Спадко╓мцям передав.
Богу дякував за мил╕сть.
Юнакам сумним сказав:
Що ж ви, юн╕ козаченьки,
Розхвильован╕?
Може, кон╕ для погон╕
Не п╕дкован╕?
Ваш╕ плеч╕ молодеч╕
Розправляються.
Ваша сила незгасима
Розгуля╓ться.
Йшли роки ╕ повертали
В╕д в╕йни ╕ до в╕йни.
Вже давно повиростали
Славних прад╕д╕в сини.
Чутка йшла, що гайдамаки
Посвятили вже меч╕.
Прад╕д прародинну шапку
Прим╕ряв тод╕ вноч╕.
Поривався к╕нь в дорогу,
Хата хлипала в╕д сл╕з.
Сивий прад╕д за порогом
Повторив в╕ночок сл╕в:
Що ж ви, юн╕ козаченьки,
Розхвильован╕?
Може, кон╕ для погон╕
Не п╕дкован╕?
Ваш╕ плеч╕ молодеч╕
Розправляються.
Ваша сила незгасима
Розгуля╓ться.
В дев’ятнадцят╕м-двадцят╕м
Йшла в╕йна за р╕дний край.
М╕й д╕дусь — козак завзятий —
Зак╕нчив збирать врожай.
Взяв в╕н шапку с╕рооку
╤з краплинками кров╕:
— Нам ця шапка — в╕д пророка,
М’н╕ якраз по голов╕.
К╕нь помчав його далеко
Укра╖ну захищать.
У боях було нелегко:
Шабл╕ — крешуть, кон╕ — мчать.
Все долав — ╕ б╕ль, ╕ втому.
Дбав щодня про щастя нам.
А коли прийшов додому,
То сказав сво╖м синам:
Що ж ви, юн╕ козаченьки,
Розхвильован╕?
Може, кон╕ для погон╕
Не п╕дкован╕?
Ваш╕ плеч╕ молодеч╕
Розправляються.
Ваша сила незгасима
Розгуля╓ться.
В сорок першому наш тато,
Коли крикнули: «В╕йна!» —
В с╕р╕й шапц╕ вийшов з хати
╤ промовив нам, синам:
Що ж ви, юн╕ козаченьки,
Розхвильован╕?
Може, кон╕ для погон╕
Не п╕дкован╕?
Ваш╕ плеч╕ молодеч╕
Розправляються.
Ваша сила незгасима
Розгуля╓ться.
Попри всяку обережн╕сть
Бились пращури в боях,
А тепер — за Незалежн╕сть! —
╤ мене вже кличе шлях.
Йду стр╕мким до не╖ кроком,
Почуття забили дух.
Взяв я шапку с╕рооку,
Й мовив д╕тям на ходу:
Що ж ви, юн╕ козаченьки,
Розхвильован╕?
Може, кон╕ для погон╕
Не п╕дкован╕?
Ваш╕ плеч╕ молодеч╕
Розправляються!
Ваша сила незгасима
Розгуля╓ться!
* * *
Та╓мниць найб╕льше у мовчанн╕,
В роздумах, не вилитих в слова,
У щоденних клопотах, в навчанн╕,
Котре правду вс╕м нам в╕дкрива.
Нас беруть в об╕йми океани...
Та шукаймо напрямку в ╕мл╕,
Як пройти кр╕зь хащ╕ ╕ тумани
До свято╖ р╕дно╖ земл╕,
Щоб з любов’ю с╕яти й орати,
Щоб забути горе ╕ б╕ду,
Недруг╕в зневагою карати,
Гартувати силу молоду.
Щоб частину сп╕льно╖ роботи
Всяк соб╕ по духу обирав,
Щоб усе, полите рясно потом,
Розцв╕тало й зр╕ло для добра.
Наш народ брехн╕ не потака╓,
Бо для нього правда над усе...
Той його пов╕к не ошука╓,
Хто добро в народний д╕м несе.

ДО МОЛОДИХ

Ви молод╕. Вам тяжко зрозум╕ти
Стремл╕ння наш╕, думи осягнуть.
Душа щемить —
 вчорашн╕ наш╕ кв╕ти
В╕три нов╕ обламують ╕ гнуть.
Як день ╕ н╕ч —
 усе для мене звичне...
Що ж, р╕к ╕з роком схожим не бува.
Ми ще земн╕, а ви уже косм╕чн╕ —
Прийшли сво╖ виборювать права.
Я вас не кличу
 йти чумацьким шляхом,
З машин перес╕дати на воли.
Лишень прошу:
 одним-╓диним махом
Не знищить те, що вам передали.
Бо щоб ви в цьому св╕т╕ не шукали,
Як╕ б вам не траплялися дива —
Нов╕ вокзали чи нов╕ причали,
Чуж╕ на╖дки ╕ чуж╕ слова —
Пригляньтеся:
 куди й до чого кличе
Богданова болюча булава.

РОЗДОР╤ЖЖЯ

Схрестилися дороги, мов меч╕.
Якою йти, моя де щасна доля?
Праворуч — там кати ╕ ловкач╕.
Л╕воруч — там запроданц╕
 й сваволя.
Я попрямую: як би не було —
Дорога ця веде в мо╓ село.
Воно мен╕ г╕рку пробачить зраду,
Бо я його залишив з юних л╕т...
Мо╓ село, яке ти безпорадне:
Граб╕жники вивозять м’ясо й хл╕б,
Гребуть за безц╕нь молоко ╕ сало.
А ╖м все мало, мало, мало, мало!
Воно мовчить... Потонуло в диму,
Марну╓ день до вечора, а вранц╕
З╕тхне: «Хто нам п╕дкинув цю чуму?
Бодай його безжально з’╖ли пранц╕.
Бо не збагнути: зв╕дки ╕ чому
Село перетворили на тюрму?»
А правда там проста, як Божий св╕т,
Як сонце, що розкв╕тло у зен╕т╕,
Як п╕сня, що майнула у пол╕т,
Як сад ╕ гай, як зр╕лий пл╕д на в╕тт╕:
У ц╕м сел╕ шануються лиш т╕,
Хто по трудах не пхнеться у свят╕.
Селянам в╕тер хвацько рве чуби.
Ж╕ноч╕ коси павутинить ос╕нь...
Рясн╕ сади, свят╕ поля ╕ роси,
Здруж╕ть селян,
 збуд╕ть до боротьби.
Скаж╕ть, скаж╕ть:
 ц╕ люди — не раби,
А честь земл╕, не визнана ╕ дос╕.
* * *
Як втомилась душа
Виглядати майбутнього раю!
Я б хот╕в його мати
Сьогодн╕, на р╕дн╕й земл╕.
Озираюсь довкола —
Який же ти б╕дний, м╕й краю!
Наш╕ сп╕льн╕ зусилля
Для щастя невже замал╕?
Я дитинство прожив
У напружен╕й прац╕ щоденн╕й.
Босоногим хлоп’ям
Торував свою стежку в полях,
Од яких брав снагу
Не один людом визнаний ген╕й,
╤з яких починавсь
Не один позаобр╕йний шлях.
Я належу тоб╕,
Укра╖но моя незалежна.
Буде тяжко — поклич,
Я п╕дставлю над╕йне плече.
О, ще ж ск╕льки довкола
Принишкло людц╕в обережних!
╥хня п╕дла брехня
Мою праведну душу пече.
Як втомилась вона
Виглядати майбутнього раю!
Укра╖но моя,
Нашу мр╕ю про рай освяти.
╤з численних дор╕г
Я ╓дину соб╕ обираю:
Ту, якою мен╕
Пропону╓ш ти нин╕ ╕ти.

ХЛ╤Б

Я проходжу полем знову й знову
╤ вклоняюсь низько с╕ячам.
Хл╕б святий — життя першооснова,
В╕н — начало вс╕х земних начал.
Л╕таки, ракети — то не птиц╕,
А здобуток розуму й руки.
Всенародна мудр╕сть в паляниц╕
Оселила сонце на в╕ки.
Це в╕д не╖ стелиться дорога.
Хл╕б завжди в╕нчав родинний ст╕л.
За вел╕нням звичаю старого
Ми вруча╓м гостям хл╕б ╕ с╕ль.
Знали ми ╕ радощ╕, ╕ б╕ди,
Та найтяжчим був для нас той час,
Коли й крихти хл╕ба до об╕ду
Не було на кожен день у нас.
Нин╕ ж хай заходить г╕сть до хати,
Почасту╓м щедро тим, що ╓.
Хл╕б святий вкра╖нська наша мати
Завжди лиш на щастя пода╓.
А коли збереться г╕сть в дорогу —
Дасть йому хл╕бину чи пир╕г,
Й довго буде дякувати Богу,
Що послав ╖й гостя на пор╕г.
* * *
Яка шалена злива пронеслась!
Пройшли, мов з ц╕пом,
 полем градобо╖.
В тенетах злост╕, варварства, образ
Земля пару╓ наче п╕сля бою.
Вс╕, хто на плечах винесли в╕йну,
Грудьми спинили ворога навалу,
Хто пережив атаку не одну
П╕д посвист куль,
 п╕д брязкання металу, —
Б╕дують нин╕, в мирн╕ дн╕... О, жах!
Ряди геро╖в надто пор╕д╕л╕...
В╕йна, мов лезо гострого ножа,
Лишила рани в пам’ят╕ й на т╕л╕.
У тих геро╖в — тисяч╕ звитяг.
За орденами — свист ╕ гурк╕т бою.
╥х кожен крок —
 це ризик не життям,
А до життя безмежною любов’ю.
╥х би на стар╕сть щастям об╕гр╕ть,
╥м би с╕ять п╕д мирним
 нашим небом...
У час реформ ╖м, що не говор╕ть,
Не орден╕в, а хл╕ба вдосталь треба.
Дешевшають медал╕ бойов╕.
Багат╕╖ купують нагороди.
А в сив╕й д╕дусев╕й голов╕
Рад╕ють ним же зв╕льнен╕ народи.
О, не тьмян╕йте золот╕ з╕рки
У тих, чи╖ ятряться й дос╕ рани!
Вам честь, хвала ╕ слава на в╕ки,
Нев’януч╕ геро╖-ветерани!

О СВ╤ЧЕЧКО, ПАЛАЙ ╤ НЕ ЗГОРАЙ
У 1933 роц╕ в╕д голоду померло 793 ташличан, б╕льш╕сть ╕з яких похован╕ на Магулин╕й гор╕

Мовчить, мовчить Магулина гора.
А ранком сушить
 на осонн╕ сльози...
...Тод╕ ж принишкли
 рад╕сть, воля, розум,
Й над╕╖ гнотик тьмяно догорав.
Це ви, це ви, манкурти й панич╕,
Служаки ╕ граб╕жники свободи —
╤ хл╕б, ╕ с╕ль в мого забрали роду,
Все загребли катам на калач╕.
Коли цв╕ла Магулина гора,
Й червневим соком
пломен╕ли вишн╕
З хат в╕с╕мсот приречених
 не вийшли...
О св╕чечко, палай ╕ не згорай!
Як пережити нин╕шн╕ в╕ки?
Як дарувати слову невмирущ╕сть?
Гуртуймося, хто в Укра╖н╕ сущ╕.
З’╓днайте руки, д╕ти ╕ батьки.
Р╕дн╕мося в любов╕ ╕ добр╕,
Долаймо дружно б╕ди наш╕ й горе.
Злочинц╕в — сотн╕,
 нас — безмежне море.
Минуле ж хай не стане на пор╕...
О Господи, помилуй ╕ спаси
Прегр╕шн╕ наш╕ укра╖нськ╕ душ╕...
А щастя людське твориться
 з окрушин
У вс╕х народ╕в ╕ у вс╕ часи.
Мовчить, мовчить Магулина гора.
Тополя, наче мати, б╕ля ╜анку...
Ставай початком нашого св╕танку,
О св╕чечко! Гори, не догорай!
* * *
Я все життя шукаю шлях до щастя.
Спинився б╕ля пр╕рви на краю.
Напружив ус╕ сили, щоб не впасти...
Ледь-ледь сп╕ткнувся, в╕дступив, стою...
О, ск╕льки дум промчалось за хвилину!
Хот╕лось крикнуть в ту шалену мить:
Прокиньтесь, укра╖нц╕! Укра╖но,
Почуй — навколо листя шелестить.
Поглянь: дуби стоять зазелен╕л╕,
Кв╕тують липи, гречка зацв╕ла.
╤ вишня соковита, захм╕л╕ла,
Дару╓ дух любов╕ ╕ тепла.
Кругом — поля у житн╕й позолот╕,
Зелен╕ луки, сонячн╕ сади.
П╕дступн╕ ж зм╕╖ л╕зуть ╕з болота,
Й повзуть, повзуть — пров╕сники б╕ди.
Отрутою наповнен╕ ╖х жала.
Дивлюся ╕ розгадую ╖х суть.
О земле, волелюбна, урожайна,
Ск╕льки тих гад╕в по тоб╕ повзуть!
Споконв╕к╕в завбачлив╕ сороки
Скрекочуть, спов╕щаючи ус╕м:
Ось-ось, ось-ось — уже за к╕лька крок╕в.
П╕дступн╕ зм╕╖ заповзуть у д╕м.
Прислухайтеся до перестороги.
Гостр╕ть, гостр╕ть двос╕чн╕ палаш╕,
Бо зм╕╖ т╕ повзуть до нас з дороги,
Чуж╕, п╕дступн╕, в наш╕ спориш╕.

О ГОСПОДИ, ПОЧУЙ СЛОВА МО╥

Свят╕ людц╕ — перевертн╕ лукав╕ —
Чинили в сто раз г╕рше сатани.
Вони кричали: «В╕дпусти Вараву!»,
«Христа, Христа, — волали, — роз╕пни!».
Це з ╖хн╕х сл╕в п╕шли страшенн╕ муки.
Сл╕ди кривав╕ позначали час...
О Господи, невже в злочинн╕ руки
Ти нелюдам в╕ддав нав╕ки й нас?
Ми молимось, ми просимо, блага╓м.
Б’╓мо тоб╕ поклони день при дн╕...
А на престол, бува╓, обира╓м
Того, хто в╕рно служить сатан╕.
Довкола нього у почесн╕й варт╕ —
Перевертн╕, баз╕ки, крад╕╖.
Варави стали л╕дерами парт╕й...
О Господи, почуй слова мо╖!
Все гр╕шне хай Твою в╕дчу╓ силу.
В╕дкрий нам Правди в╕що╖ огром.
Дай людям те, що в тебе попросили,
╤ обдаруй вс╕х праведних Добром.
* * *
Уже надвор╕ ос╕нь колобродить,
У вир╕й в╕дл╕тають журавл╕.
╤з журавлями я завжди проводив
Сво╖ найкращ╕ роки на земл╕.
Летять вони — ╕ ген за горизонтом
Вглибають у незв╕дан╕ св╕ти.
З╕ мною вже надихались озоном,
Сп╕знали поту й кров╕. З висоти
Курличуть, залишаючи на згадку
Весну кв╕тучу, л╕то трудове,
Зелену парость й урожайн╕ статки,
Той зас╕в, що над╕╓ю живе.
Промчався р╕к —
 прощаюсь з ним назавше.
Уже новий ступив через пор╕г.
╤ я, його над╕йно ос╕длавши,
Помчусь шукати праведних дор╕г,
Рубать брехню,
 притлумлену дурманом,
╤ зрадництво в оздоб╕ блекоти...
О, де той муж, що стане отаманом,
Хто буде людям чесн╕стю св╕тить!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11321

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков