Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СВ╤Т ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Нещодавно в Ки╓в╕ в рамках М╕жнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко ╓дна╓...


ПЕТРО ПОЧИНА╢ ЗАЖИН
Свято апостол╕в Петра ╕ Павла (12 липня) символ╕зу╓ п╕дготовку до жнив; а в деяких рег╕онах...


КУПАЙЛО: ПРИСТРАСТЬ ╤ ВОГОНЬ ПАЛАЮТЬ
Ким же був Купайло для наших пращур╕в, що його ╕м'я ╕ дотепер береже людська пам'ять?..


З КРИМУ - ДО ХОЛОДНОГО ЯРУ, ЛЬВОВА, СЛОБОЖАНЩИНИ
згадалася мен╕ в ц╕ посушлив╕ л╕тн╕ дн╕ в Криму моя весняна подорож по Укра╖н╕. ╤ н╕би св╕жим...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
(Продовження. Початок у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» №23-26)




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2013
СИНЬООКА МАВКА
Н╕на СМИК

Джерела

Щойно вийшла друком нова (вже восьма) книга р╕вненсько╖ письменниц╕ Н╕ни Смик «Солодка мить г╕ркоти». Як ╕ попередн╕, вона — про дол╕ сучасник╕в, про людину, про виб╕р кожним свого шляху в житт╕.
Авторка — глибокий психолог, сво╓р╕дний художник нашого часу. Персонаж╕ ╖╖ опов╕дань багато в чому схож╕ на кожного з нас, приваблюють до себе сво╓ю щир╕стю ╕ безпосередн╕стю.
Сьогодн╕ ми друку╓мо одну з ╖╖ м╕н╕атюр-спостережень — «Синьоока Мавка», яку Н╕на Смик запропонувала читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

Не хот╕лося мен╕ ╖хати, та не м╕г ╕ в╕дмовити – зрештою погодився. Вона стояла край дороги ╕ чекала, поки п╕д’╖ду. Я н╕коли ╖╖ ран╕ше не зустр╕чав ╕ тепер бачив уперше: ж╕ночка була молода й напрочуд жвава. Вона швидко вхопилася за борт машини ╕, як хлопчисько, перемахнула через нього. Я здивувався, бо думав, що вона сяде в каб╕ну, та ж╕нка схилилась до мене й скомандувала: «Рушайте!». Здвигнув плечима й рушив кра╓м села до ставка, що видн╕вся вдалин╕. Б╕ля крайньо╖ хати пасажирка постукала по каб╕н╕ й попросила зупинитись. Швидко з╕стрибнула з машини й заб╕гла до хати. Через хвилин п’ять винесла зв╕дти маленьку д╕вчинку рок╕в шести, за ними вийшла стара ж╕нка – видно, ╖╖ мати. Обережно п╕дсадила в каб╕ну дитину ╕ ж╕нку, закрила дверц╕, а сама знову опинилась на кузов╕ й легенько постукала. Мовляв, руша╓мо. ╥хали мовчки. Дитина насторожено поглядала на мене.
— Як тебе звуть? – запитав я, пом╕тивши, що вона не зводить з мене оченят.
— Оля.
— Ольга! Ой яке ж в тебе гарне ╕м’я — княгиня Ольга.
— Я — не княгиня, я — Оля.
— Згоден, але ти така гарна, як княжна.
— Мама каже на мене Мавка.
— Е н╕, на Мавку ти не схожа. Мавка ма╓ чорне й довге волосся, чорн╕ оченята, ╕ вона, як хлопчик, б╕га╓ по л╕с╕.
Дитина зняла з голови шапочку, ╕ по ╖╖ плечиках розсипалися кучер╕ довгого волосся. Я був у захопленн╕ – д╕вчинка справд╕ була надзвичайно гарна.
— О, в тебе д╕йсно волосся, як у Мавки, лише оченята син╕.
Вона по-дорослому з╕брала волоссячко й запхнула п╕д шапочку. За хвилину ╖╖ слова шокували мене:
— У мене оченята, як у тебе, бо ти – м╕й тато.
Мало не випустив кермо. В╕д неспод╕ванки не м╕г поглянути в оч╕ д╕вчинки ╕ не знав, що сказати – вона оч╕кувально дивилась на мене. Ж╕нка витерла непрохан╕ сльози з╕ сво╖х очей ╕ в╕двернулась в╕д нас. Мовчанка затягувалась – дитина чекала.
— Ну як же мен╕ тепер називати тебе – княгинею чи Мавкою? — викручувався перед дитиною.
— Донечкою, — тихо й пов╕льно вимовила вона.
Я схвильовано поглянув на ж╕нку. Вона пригорнула до себе внучку й н╕жно поц╕лувала ╖╖ в гол╕вку.
— ╥╖ батько загинув, ось вона й шука╓ його в кожному чолов╕ков╕, в кого так╕ ж оч╕, як у не╖, бо я так ╖й колись сказала.
Д╕вчинка мовчала, але не зводила з мене очей. ╤ д╕йсно у не╖ були син╕ оченята, ╕ густ╕ в╕╖ п╕дкреслювали ╖хню красу. За кольором очей ми були дуже схож╕.
— Олечко, я б хот╕в, щоб у мене була така донечка, як ти, ╕ дуже шкодую, що я — не тв╕й тато.
— Чому? – д╕вчинка не зм╕нила пози. – Чому? – повторила знову.
— Тому що я ще не жонатий ╕ д╕ток у мене нема╓, ╕ поки що бути не може.
— Може.
— Як? – здивовано глянув на д╕вчинку, що заганяла мене з кожним запитанням у глухий кут, ╕ я рятувався, в╕дводячи погляд в╕д ╖╖ оч╕кувальних оченят, лише тим, що дивився за дорогою.
— Божу Мат╕нку попросити треба, ╕ вона принесе тоб╕ мене.
Я вже сид╕в весь мокрий, ╕ ╓диним мо╖м бажанням було — скор╕ше до╖хати.
— Добре, маленьке сонечко.
— Мавка, — поправила вона.
— Добре, Мавко, я подумаю. Добре.
— Не добре, — сказала д╕вчинка й занурила сво╓ личко бабус╕ на груди. Та гладила ╖╖, ╕ в очах ж╕нки стояв смуток. Решту дороги ╖хали мовчки. Наблизились до хати, що стояла на самому берез╕ озера, й стук по каб╕н╕ спов╕стив, що це ╕ ╓ завершенням нашо╖ дороги. Я зупинив машину б╕ля хв╕ртки ╕ швидко вискочив з каб╕ни, щоб допомогти ж╕нц╕ з дитиною з╕йти. Взяв на руки маленьке янголятко, що вже не дивилось на мене, ╕ н╕жно пригорнув до грудей. Вона в ту ж мить обвила мою шию рученятами ╕ сховала сво╓ личко у мене на грудях, як перед цим у бабус╕. Я тримав ╖╖, ╕ мо╓ серце заходилося в╕д жалю до не╖.
— Не ображайся на мене, — шепот╕в я, — буду до тебе при╖жджати, поки ти не знайдеш свого татка.
Вона п╕дняла личко з повними сл╕з оченятами ╕ так само тихо прошепот╕ла: «Правда?».
— Правда, — змовницьки моргнув я до не╖, ╕ вона тут же закл╕пала сво╖ми густими в╕ями у в╕дпов╕дь.
Ось ╕ все. Д╕вчинка стр╕мко п╕днялась у мене на руках, вчепившись рученятами за вуха, дотягнулась до мо╓╖ неголено╖ щоки — поц╕лувала, вивернулась з рук ╕ поб╕гла в будинок. Бабуся п╕шла за нею.
Я стояв, зачарований дитиною, а на грудях ще в╕дчував маленьке ╕ тепле т╕льце прекрасно╖ Мавки. Щока гор╕ла в╕д поц╕лунку д╕вчинки.
— Що, д╕стала Олечка вас? — засм╕ялась молода ж╕нка, п╕дходячи до мене. – Давайте про╖демо дал╕, там батько р╕же л╕с.
Вона с╕ла в каб╕ну, а я все стояв, не в змоз╕ позбутись в╕дчуття дитячих рученят ╕ поц╕лунку. Зробив вигляд, що заглядаю на колеса, ╕ пов╕льно об╕йшов навколо машини. ╥хали мовчки – мен╕ не хот╕лось говорити, а ж╕нка задумливо дивилась уб╕к. До вечора перевозив з л╕су дрова й стомлений в╕дмовився в╕д вечер╕. Д╕вчинки н╕де не було видно, ╕ я полегшено з╕тхнув, в╕д’╖хавши в╕д двору...
П╕зн╕ше я д╕знався, що батько дитини не загинув. В╕н просто покинув ваг╕тну д╕вчину, з якою довгий час дружив. Уже коли мало бути вес╕лля, в╕н зумисно грубо пов╕вся з нареченою ╕ зник у нев╕домому напрямку...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11325

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков