Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 01.02.2013
КРИМУ ГОЛОС ЗОЛОТИЙ

П╕сенна Св╕тлиця

Ще наприк╕нц╕ листопада я побувала на творчому вечор╕ кримського сп╕вака Юр╕я Лопушанського. «Золотий голос Криму», — так сказав мен╕ про нього наш сп╕льний знайомий, який допомагав Юр╕ю Леонт╕йовичу в орган╕зац╕╖ цього заходу. А провести под╕бний в Укра╖нському музичному театр╕ в С╕мферопол╕ — р╕ч недешева ╕ непроста, кажуть, об╕йдеться в суму до 24 тисяч гривень (як для декого, це б╕льше, н╕ж дов╕чна пенс╕я). Вт╕м для п╕дтримання свого статусу час в╕д часу доводиться гучно нагадувати про себе нав╕ть тим, для кого так╕ заходи взагал╕ не по кишен╕, ╕ вся над╕я на добрих друз╕в та меценат╕в (навмисне не вживаю слово «спонсори», яке вже набуло швидше негативного, н╕ж позитивного забарвлення). Та ╕ саме благод╕йництво сьогодн╕ досить небезпечне — воно може потягнути за собою «на╖зди» з боку податк╕вц╕в та ╕нших служб, що подекуди виконують роль сво╓р╕дних рекетир╕в або ж тих, хто зд╕йснював продрозверстки (до останньо╖ зернини!) в переломн╕ часи радянсько╖ ╕стор╕╖. Тому про людей, без яких цей творчий веч╕р просто не в╕дбувся б, ми з Юр╕╓м Леонт╕йовичем намага╓мось не згадувати, н╕бито у його творчо╖ майстерн╕ ╓ «вуха».
Та ╕ ц╕кавить мене дещо ╕нше. Хоча ╕ подивувалася, як могло статися, що в найкращому заклад╕ культури м╕ста музика та голос мають таке неяк╕сне звучання, коли дуже гучний звук, що подвою╓ться акустикою, частково поглина╓ мелод╕ю ╕ слова п╕сень та, звичайно ж, не да╓ можливост╕ одержувати задоволення в╕д живого «золотого» голосу, задля чого люди здеб╕льшого ╕ в╕дв╕дують так╕ концерти.
Юр╕й Леонт╕йович пояснив, що прим╕щення тут не винне ╕ цей гр╕х на сов╕ст╕ звукорежисер╕в, тому в╕н змушений був в╕дмовитися в╕д послуг саме цих людей. А новий його концерт, що в╕дбудеться 22 лютого ╕ буде присвячений захисникам В╕тчизни, вже навряд чи комусь вдасться з╕псувати.
Во╓нна тематика неспод╕вано для мене виявилася найближчою для 43-р╕чного сп╕вака, який за в╕ком мав би сприймати в╕йну через призму сучасно╖ неоднозначно╖ пол╕тики. Та н╕, виявля╓ться, його душу полонила ╕ п╕сня во╓нних та п╕сляво╓нних час╕в. А я ж готова була побачити в ньому шанувальника сучасного п╕сенного мистецтва ╕ спод╕валася д╕знатися, чим же воно може бути привабливим для людини, для яко╖ п╕сня стала долею. Й почула в╕д сп╕вака вже знайому характеристику:
— Телебачення — це зас╕б зомбування глядача. В╕д телев╕зора взагал╕ треба триматися подал╕ ╕ задовольняти св╕й голод щодо гарно╖ п╕сн╕ з допомогою комп’ютера. Там можна знайти щось сучасне ╕ справжн╓. А телеканали сьогодн╕ вс╕ приватн╕, ╕ склада╓ться враження, що там д╕╓ принцип: чим г╕рше — тим краще. Сучасний шлягер може взагал╕ складатися ╕з двох-трьох найневиразн╕ших сл╕в. А д╕ти, якщо вони це слухають, все вбирають в себе. Тому противагою у такому вихованн╕ ма╓ стати родина. Мо╖ д╕ти, як ╕ я, в╕ддають перевагу старим п╕сням. Колись, перш н╕ж п╕сня виходила в еф╕р, з нею знайомилося багато фах╕вц╕в, анал╕зуючи вс╕ ╖╖ складов╕, ╕ благословляли ╖╖ на довге життя. Сьогодн╕ кожен може сп╕вати все, що йому заманеться, а телебачення — транслювати виступи в якомусь сенс╕ потр╕бних йому людей, замовчуючи все ╕нше. А оск╕льки воно —надзвичайно сильний зас╕б впливу, с╕м’╖ мала би допомагати ще й школа. Бо ╕нших союзник╕в у вихованн╕ дитини у батьк╕в просто нема╓. Нема╓ театру, нема╓ хороших сучасних книг та й ╕нтерес до читання молоддю втрачено, к╕номистецтво, яке почало в╕дроджуватись, — р╕ч недешева, ╕ кишеньковими грошима тут не в╕дбутися. Але ╕ школа не прид╕ля╓ уваги вихованню у дитини почуття прекрасного.
— А хто його виховував у вас, чому ви обрали для себе в супутниц╕ саме п╕сляво╓нну п╕сню? До реч╕, як я переконалася на творчому вечор╕, репертуар у вас досить розма╖тий. Розпочали ви його з п╕сень дещо камерного звучання, я нав╕ть подумала, що вони авторськ╕…
— Так це ╕ ╓. Прозвучало п’ять мо╖х п╕сень: «Веч╕р», «Птах», «Альбом любов╕», «Лл╓ться п╕сня», «Весна». Я написав ╖х чимало, ╕ це б╕льше — для душ╕. А т╕, хто хоче на п╕снях заробити, звертаються до профес╕онал╕в. Щоправда, кошту╓ це теж недешево. Щоб замовити п╕сню у ╤горя Крутого, саме п╕д тв╕й голос ╕ сцен╕чний образ ╕ одержати ╖╖, так би мовити, «п╕д ключ», треба викласти 50 тис. зелених. Та за такими послугами не багато хто зверта╓ться, част╕ше використовують талановиту молодь.
Щодо мого власного виховання, то воно т╕сно пов’язане з мо╓ю б╕ограф╕╓ю. Народився я на Херсонщин╕ в сел╕ Чонгар Ген╕чеського району. Коли мен╕ було ш╕сть рок╕в, пере╖хав з батьками до Криму в с. П’ятихатка Красногвард╕йського району. За усп╕хи у фестивал╕ п╕онерсько╖ п╕сн╕ одержав право на навчання в дитяч╕й музичн╕й школ╕ при Харк╕вськ╕й консерватор╕╖, де ╕ навчався 2 роки. Пот╕м вступив у С╕мферопол╕ в культпросв╕тучилище, яке тепер стало ун╕верситетом культури ╕ мистецтв, на хорове ╕ диригентське в╕дд╕лення. В ньому ж викладав до недавнього часу впродовж 10 рок╕в. Там був чудовий директор — ╤рина Федор╕вна Андронова, котра пропрацювала на ц╕й посад╕ понад 20 рок╕в. А коли на ╖╖ м╕сц╕ опинилася ╕нша людина, почав швидко зм╕нюватися ╕ викладацький склад.
А попередн╕ 10 рок╕в свого життя я в╕ддав робот╕ у колгосп╕-м╕льйонер╕ «Рос╕я» у Красногвард╕йському район╕, де був директором Будинку культури та орган╕затором к╕лькох сп╕вочих колектив╕в (туди я потрапив за розпод╕лом). Цей колгосп входив у десятку найбагатших ╕ наймогутн╕ших у Радянському Союз╕. Та коли було зв╕льнено його голову Володимира Криворотова, дуже швидко в╕н занепав, майно роз╕крали, ╕ на м╕сц╕ колгоспу лишились ру╖ни. Про Будинок культури вже не йшлося, ╕ я повернувся до С╕мферополя. Зак╕нчив заочно Ки╖вський нац╕ональний ун╕верситет культури та мистецтв, п╕сля чого й сам подався у викладач╕. Тож думаю, що маю непогану творчу базу, вона та житт╓вий досв╕д дозволяють мен╕ в╕др╕зняти зерна в╕д полови.
— Поки що не розум╕ю, зв╕дки взялася у вашому житт╕ во╓нна тематика. Поштовхом стала служба в арм╕╖?
— Швидше за все, просто моя дружба з людьми, як╕ носять або ж носили погони. ╤ не просто носили — участь у локальних бойових д╕ях стала не т╕льки важливою складовою ╖хньо╖ б╕ограф╕╖, але ╕ сформувала ╖х як особистост╕. До реч╕, я знайомий ╕з Русланом Аушевим ╕ нав╕ть ╓ його в╕йськовим радником з культури. Маю багато друз╕в серед афганц╕в. Це люди справжн╕. ╤ п╕сн╕ мен╕ теж подобаються справжн╕, як, до реч╕, ╕ ╖м.
— А скаж╕ть, будь ласка, чи легко взагал╕ бути сп╕ваком ╕ чи слава та матер╕альн╕ блага ╓ прямо пропорц╕йними таланту виконавця?
— Складовими усп╕ху можна вважати р╕зн╕ фактори, талант — далеко не ╓диний, а то ╕ не визначальний серед них. Важливо бути комун╕кабельною, при╓мною у сп╕лкуванн╕ людиною, з якою хочеться контактувати. ╤ншими словами, треба вм╕ти себе дорого продати, зац╕кавити покупця. А створивши певний ╕м╕дж, п╕дтримувати його. За останн╕й м╕сяць я побував на гастролях у Москв╕, Ки╓в╕, Харков╕. Але над тим, щоб тебе запрошували, треба пост╕йно працювати.
Думаю, н╕кому не з╕псу╓ ╕м╕дж виступ нашого м╕н╕стра культури Альони Плак╕ди, яка взяла участь у творчому вечор╕ ╕ пов╕домила, зокрема, що Юр╕й Лопушанський ╓ заслуженим артистом Укра╖ни та Криму.
В пам’ят╕ почали оживати й ╕нш╕ детал╕ того творчого вечора, названого автором «Альбом любов╕», як ╕ однойменну авторську п╕сню. Але попри те, що стар╕ фотозн╕мки, як╕ демонструвалися з екрана, будили швидше щемк╕ почуття, як ╕ все, що в╕д╕йшло у минуле, Юр╕й Леонт╕йович мав на це дуже позитивний погляд. ╤ коли сп╕вав: «В душе моей всегда весна!» йому важко було не пов╕рити. Але ось тепер, п╕сля розмови з╕ сп╕ваком я замислилася, чи то в╕н ╕ насправд╕ такий беззастережний оптим╕ст, чи то це його сцен╕чний образ, який подоба╓ться публ╕ц╕?
За радянських час╕в, коли я працювала у книжковому видавництв╕ «Тавр╕я», основною вимогою до поез╕╖ був так званий «соц╕альний оптим╕зм», без якого нав╕ть «св╕тлий сум» не рятував ситуац╕╖. А сьогодн╕, схоже, люди сам╕ прагнуть радост╕, вес╕лля ╕ найоптим╕стичн╕ших прогноз╕в нав╕ть там, де для цього нема╓ жодних п╕дстав, надто вже браку╓ ╖м всього цього в реальному житт╕.
А ось мен╕, як ╕ ран╕ше, б╕льше хочеться в╕д п╕сн╕ л╕ризму, душевност╕ ╕, звичайно ж, щоб в ╖╖ основу були покладен╕ справжн╕ гарн╕ в╕рш╕. Бо коли чу╓ш «За память, что живет с нами, затянем», так ╕ хочеться взятися за червоний ол╕вець, бо «затянуть» можна щось або про щось, але ж н╕як не «за память», та ╕ ма╓ться на уваз╕ швидше дещо позитивне: «О службе морской, о дружбе большой затянем смелее, друзья!». ╤ це вже не зациклюючись на порушенн╕ розм╕ру, що робить рядок п╕сн╕ просто проза╖чним. Та ╕ коли запитують: «Хочешь, любимая, я назову тебя облаком?», одразу ж почина╓ш сп╕вати широков╕доме: «Я назову тебя зоренькой, только ты ярче свети. Я назову тебя облаком…»
Але проблема з текстами ╕ д╕йсно ╓ сьогодн╕ всезагальною. Не куплять же ╖х д╕йсно по 50 тисяч бакс╕в у ╤горя Крутого? Та ╕ «бабусин╕» п╕сн╕ (т╕ ж сам╕ п╕сляво╓нн╕) не завжди готова сприймати молодь, яка хоче вп╕знавати в них себе, не чуж╕, а сво╖ радощ╕ ╕ проблеми, т╕ сучасн╕ ритми, що нуртують десь всередин╕.
Вт╕м, для мене творчий веч╕р пана Юр╕я по-справжньому розпочався лише з п╕сн╕ «Два кольори», яку не вдалося з╕псувати нав╕ть недолугим звукооператорам. При╓мно було почути ╕ одну з п╕сень Валер╕я Ободзинського.
Хоча ╕м’я цього сп╕вака з недавн╕х п╕р ╓ для мене дуже болючим подразником, що примушу╓, в╕дкинувши вс╕ реверанси на адресу сучасност╕, говорити правду. Це п╕сля того, як у «Надзвичайн╕й правд╕ про з╕рок» розпов╕ли про його «пострадянську» долю. Ця винятково обдарована (за мо╓ю оц╕нкою) людина опинилася на самому дн╕ — без роботи, без житла, натом╕сть ╕з новою пристрастю — до чарки. Так вона ╕ загинула. Боже, як я любила колись його п╕сн╕: легк╕, прониклив╕, н╕жн╕, що дзюрчали, немов струмочок! Та нова сусп╕льна формац╕я, виявля╓ться, ╖х б╕льше не потребувала, а т╕, хто ще недавно ╖х охоче насп╕вував на кожному кроц╕, не готов╕ були простягнути руку цьому сп╕ваку, якого сам╕ ╕ викинули ╕з човна. (Щоправда, за ╕нтернет-верс╕╓ю, найтяжч╕ випробування для В. Ободзинського зб╕глися н╕бито з радянським пер╕одом).
Тим не менше, якщо таки в╕дбудеться на цьому чи ╕ншому св╕т╕ суд над тими, хто муситиме в╕дзв╕тувати, де ж под╕лося 7 млн. укра╖нц╕в, яких ми недорахову╓мося за переписами останн╕х час╕в, ╕ заради яко╖ тако╖ велико╖ мети потерп╕ли «жив╕ ╕ мертв╕, ╕ ненароджен╕», думаю, обвинувачем ╕ захисником нашо╖ сплюндровано╖ п╕сн╕ м╕г би стати серед ╕нших ╕ Валер╕й Ободзинський. А в галуз╕ л╕тератури (знов-таки поез╕╖) я би надала слово Юл╕╖ Друн╕н╕й, талановит╕й поетес╕-фронтовичц╕, яка вкоротила соб╕ в╕ку на знак протесту щодо зраджених ╕деал╕в, як╕ захищала, у прямому смисл╕ слова, кров’ю.
Вт╕м, дол╕ цих людей не ╓ винятковими. Майбутн╕ б╕знесмени на сов╕сть розчищали соб╕ майданчик, аби, якщо заманеться, одразу можна було проявитися на виб╕р у будь-якому амплуа: ╕ як сп╕вак, ╕ як композитор, ╕ як поет, а для цього треба було пок╕нчити ╕з «застар╕лими» критер╕ями оц╕нювання.
А щодо Юр╕я Лопушанського, то, думаю, в╕н матиме нагоду 22 лютого просп╕вати саме т╕ п╕сн╕, як╕ ╓ найдорожчими його серцю. До того ж поновить св╕й репертуар насправд╕ хорошими речами, вартими його «золотого» голосу. Бо перспективи ма╓ неабияк╕: його в╕к дозволя╓ бути «сво╖м» ╕ серед молод╕, ╕ серед зр╕лих слухач╕в. Приваблюють також нестримна енерг╕я, рухлив╕сть (недарма ж був кандидатом в майстри спорту з легко╖ атлетики). А про доброзичлив╕сть ╕ товариськ╕сть св╕дчить неабияка к╕льк╕сть друз╕в, як╕ при╖хали на творчий веч╕р ╕з р╕зних м╕ст ╕ кра╖н. Тож сп╕вак може стати якщо не законодавцем «моди», то тим, до кого прислухаються. Бо створити або розучити п╕сню — це ще не все, треба ╖й виростити крила ╕ прокласти дорогу пом╕ж хмарами.
До реч╕, хоч на одне ╕з мо╖х запитань Юр╕й Леонт╕йович ╕ в╕дпов╕в досить категорично: в╕н – поза пол╕тикою, та, на жаль, не поза пол╕тикою саме мистецтво. Бо, як в╕домо, «словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести…». Велик╕ можливост╕ ╓ ╕ у п╕сн╕, яка спроможна служити р╕зним ╕деалам, в╕д╕граючи важливу роль у формуванн╕ погляд╕в людини. ╤ не варто цього боятися, якщо ваша п╕сня д╕йсно примножу╓ добро ╕ очища╓ душу.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 01.02.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11359

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков