Версiя для друку Обговорити в форумi

Україна і світ

ЯК КРИМЧАНИ У РІЗДВЯНОМУ ЛЬВОВІ ЗНАЙОМИЛИСЯ... З ЧЕЧЕНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ

Коли запросив кримську татарочку Тамілу Белялову на Різдвяні свята до Львова (вперше вона побувала у нашому місті ще в 2007 році, тоді ми й познайомилися), вона відразу погодилася. Але через деякий час зателефонувала і попередила, що цього разу хоче приїхати з друзями. Виявляється, що подруги, з якими вона знімає квартиру, й самі дуже хочуть відвідати зимовий Львів! Тож коли Таміла (тепер вона викладає українську мову в одній із сімферопольських гімназій) прибула до Львова і зателефонувала мені, я висловив бажання познайомитися з кримчанами. Знайомство відбулося, але... не без курйозів. Тамілу супроводжували молоді люди, які пристойно розмовляли українською мовою. Я подумав, що це львів’яни, у яких вона зупинилася. Тому й запитав нетерпляче: «Таміло, а де ж твої сімферопольці?». На що дівчина відповіла: «Так ось же вони, зі мною!». Виявилося, що друзі Таміли Белялової – а це дизайнер меблів Людмила Коваленко, клієнт-менеджер банку Ірина Бурдиленко та студент Сімферопольського університету Олег Хімич – чудово володіють українською! Ось воно – нинішнє покоління «просунутих» кримчан, яке сприймається у Львові як стовідсотково «наші» люди! Це був перший маленький сюрприз того дня. А другим сюрпризом для нас усіх стало відкриття... Чечні. Так-так, саме Чечні, а ще Інгушетії і Дагестану, про які детально розповіли у своїй чудовій лекції мандрівники з Підмосков’я Сергій і Валентина Новикови. Звідки вони взялися у різдвяному Львові? Ну, це вже, видно, загальна тенденція на пострадянському просторі – зима без різдвяного Львова ніби й не справжня зима... От і москвичі подорожують: влітку — Кавказ, взимку — Галичина. А повідомив мені про приїзд відомих мандрівників давній друг «Кримської світлиці» чернігівець Олександр Волощук. На той час він ще був у Криму, а тепер, сподіваюся, на Кавказі, в улюбленій Кабардино-Балкарії. Олександр розповів, що Сергій і Валя – його добрі друзі, говорив про них з такою любов’ю і повагою... Я розумів причину такого пієтету: адже і чернігівець, і москвичі належали до одного, шанованого і зовсім не таємного «ордену» автостопників. А це не просто любителі їздити «на халяву», це чудові психологи і аналітики, які добре розуміють, що подорожі автостопом дають велику перевагу в моральному аспекті. Адже автостопники «приречені» їздити з кращою категорією водіїв — з тими, хто не зациклений на грошах, а просто любить контактувати з цікавими людьми. Так ось, Олександр Волощук не так давно подарував мені свій «Кавказький щоденник», який я уважно перечитав з олівцем у руках. Але лекція москвичів була ще цікавішою, ніж прочитана книга! Можливо, тому, що Сергію і Валі можна було ставити будь-які запитання. Лекція була побудована так, що на великому екрані демонструвалися фотознімки, зроблені під час подорожі. А їх було так багато! Відчуття таке, ніби й сам перебуваєш на Кавказі. Чудова природа (одна лише Аргунська ущелина чого варта!), не менш привабливою є столиця Ічкерії – місто Грозний. Кращі, модерніші будинки, ніж у Грозному, на теренах Росії є хіба що у Москві та Санкт-Петербурзі. Отже, Ічкерія виграла війну, і Москва тепер сплачує бунтівній республіці чималеньку данину. Але це краще, ніж воювати. Принаймні дешевше. До речі, Сергій Новиков наголосив, що правильна назва республіки не Ічкерія, а все-таки Чечня. Бо Ічкерія – це лише частина чеченської території, звідки родом були такі відомі діячі, як Джохар Дудаєв, Шаміль Басаєв, Аслан Масхадов... Це те ж саме, якби Україну перейменували на Наддніпрянську республіку чи Республіку Волинь тільки на тій підставі, що з цих регіонів вийшло багато відомих діячів.
Загалом розповіді Сергія і Валентини збігалися з тим, що писав чернігівець Олександр Волощук у своєму «Кавказькому щоденнику»: «Кавказ здавна славиться гостинністю. Велика кількість приказок і легенд у чеченців присвячена святому обов’язку гостинності: «Куди не приходить гість, туди не приходить благодать» або «Чим довшим був шлях гостя до дому, тим цей гість дорожчий»... В кожному домі є кімната гостя, вона завжди напоготові – прибрана, з чистою білизною. Ніхто нею не користується, навіть дітям заборонено там гратися...». Сергій і Валя також відчули на собі гостинність місцевих, а на запитання – чому ж у Москві так негативно сприймають вихідців із кавказьких республік, москвичі відповіли, що в столицю Росії активно переселяються не кращі представники своїх народів. Та й давні стереотипи спрацьовують, впливають на міжнаціональні стосунки.
Справді, цікаво було слухати про швидке відродження зруйнованої війною Чечні (про це і Волощук писав), про масштабне будівництво не лише в Грозному, але й відбудову древніх башт-фортець по всій республіці, про спорудження мечетей та інших культових споруд. Фотографії, показані москвичами, були найкращою наглядною агітацією. До речі, здивував і одяг мандрівників – вони були одягнуті так, як тепер модно в Чечні. Не на Кавказі в цілому, а саме в Чечні, бо в сусідньому Дагестані мода залишилася старою. А в Чечні відчувається своєрідний... ісламський ренесанс. І якщо нинішню Чечню гості Львова назвали «найспокійнішим місцем на Кавказі», то про Дагестан говорили стриманіше, без пієтету. Звичайно, кожен з присутніх щось відкривав для себе. Скажімо, реакція Таміли Белялової була такою:
— Ніколи не сподівалася почути так багато цікавого про Чечню. Та ще й перебуваючи у Львові! Сергій і Валя – надзвичайно цікаві люди! Стільки побачили… А як уміють розповідати! Відчувалося, що вони в захваті від подорожі по Кавказу. Раніше Чечня здавалася мені якоюсь таємничою територією, а тепер враження таке, що я добре знаю цю республіку. І все це завдяки мандрівникам з Підмосков’я, завдяки цьому милому львівському готелю «Cathouse», де завжди гостюють цікаві люди.
Я ж звернув увагу на те, з якою любов’ю розповідали Сергій і Валя про релігійного діяча Чечні ХІХ століття Кунта-хаджі (1830-1867), який належить до одного з 356 мусульманських святих, що рятують людство по волі Всевишнього. Дехто в Чечні й досі вірить, що Кунта-хаджі до цих пір ходить по республіці і допомагає людям у важку хвилину. Декотрі віруючі стверджують, що бачили його під час обстрілів і бомбардувань населених пунктів у першу і другу чеченську війну. І ось що цікаво: Кунта-хаджі Кішиєв проповідував ідеї, що цілком відрізняються від ідей імама Шаміля. Він повністю засуджував війну і насильство, адже 60-річна війна з Росією повністю знекровила чеченський народ, тоді загинула майже половина населення Чечні. «Царська влада вже повністю утвердилася в нашому краї, — писав молодий мусульманин, — я не вірю, що з Туреччини прийде допомога, що турецький султан бажає нашої свободи і нашого порятунку. Це неправда, бо турецький султан є таким же деспотом, як і російський цар. Вірте мені, я на власні очі бачив деспотів у арабських країнах, які прикриваються шаріатом. Подальша війна не угодна Богові…». Ісламський проповідник звертався не до роду чи тейпу, а до окремої людини. Він вважав, що порятунок людини — тільки в духовному зростанні. Для світу, де панувала колективна відповідальність і поважалася сила, ідеї Кунта-хаджі були ціннісною революцією. Цікаво, що царизм знищив цього дивного «миротворця» (він помер від голоду, перебуваючи в засланні в Новгородській губернії), бо духовний чеченець для імперської Росії був значно страшнішим, ніж чеченець воюючий. Начальник Терської області Лоріс-Меліков писав у доповідній: «Це вчення служить найкращим засобом народного єднання. Потрібен тільки сприятливий момент для фанатичного пробудження народних сил…». Могила шейха Кунта-хаджі Кішиєва не збереглася, зате чеченці свято шанують те місце, де похована його мати, — воно стало місцем масового паломництва для чеченців.
Всі присутні, які слухали розповідь Сергія і Валентини, були вражені почутим. Про таку духовну, інтелектуальну Чечню ніхто з нас раніше не чув. Довга розповідь ніби об’єднала в одне ціле всіх присутніх на лекції людей. Потім було знайомство з чеченською кухнею, причому м’яса і чеченських галушок вистачило на всіх! Серед присутніх були люди різних національностей (навіть один мандрівник з Японії!), а у такій теплій атмосфері всім хочеться миру і злагоди. Цей піднесений стан важко описати словами. Кримчани особливо були в захваті, адже окрім української складової Різдвяних свят вони зовсім неочікувано ознайомилися з культурою… кавказьких республік. Думаю, що через рік або два вони знову приїдуть до різдвяного Львова. А може, й привезуть своїх друзів, як це зробила юна кримська татарочка Таміла Белялова. Вона відкрила для себе Львів п’ять років тому і тепер вважає столицю Галичини своїм улюбленим містом.

Сергій ЛАЩЕНКО

Зустріч з кримчанами у нічному Львові

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "З потоку життя"