Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤РП╤НЬ ДВА РОКИ ТОМУ: «НАВКОЛО БУЛИ РУ╥НИ, ТЕМНИЙ ДИМ ТА БАГАТО РОЗСТР╤ЛЯНИХ АВТОМОБ╤Л╤В»
Розпов╕дь кримського татарина, який брав участь у визволенн╕ Ки╖вщини…


РОС╤Я НАМАГА╢ТЬСЯ ПОШИРИТИ СВОЮ ЗЛОЧИННУ СУТЬ НА ╤НШ╤ КРА╥НИ
Рос╕я – це велика тюрма. Нин╕ рос╕яни намагаються загнати в цю тюрму ╕ укра╖нц╕в…


НЕМА╢ СИЛ ТЕРП╤ТИ: НОБЕЛ╤ВСЬК╤ ЛАУРЕАТИ ВЛАШТУВАЛИ МАН╤ФЕСТ ПУТ╤НУ
П╕д зверненням п╕дписалося 39 ос╕б, всесв╕тньо в╕домих св╕тил науки…


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 22.02.2013
ТОЙ, ХТО БРЕШЕ ДО З╤РОК

Нещодавно в Луганську вийшла друком книга м╕сцевих автор╕в «Украинка против Украины». (Обсяг вража╓ – 500 стор╕нок!).
Назва за╕нтригувала. Яка ж така Укра╖нка проти Укра╖ни?
Виявля╓ться, – Леся Укра╖нка.
Ознайомлення з цим опусом справило враження, що гаспад╕н Д╓р╓вянка (апелюючи до нього, ма╓мо на уваз╕ вс╕х автор╕в ╕ сподвижник╕в видання) прагнув триматися берег╕в науковост╕ й, певно, тлумачить св╕й труд як л╕тературознавчий. Ут╕м, деяк╕ ознаки не дозволяють зарахувати книжку до наукового ряду.
Це, наприклад, лексика жаргону та простор╕ччя, роб╕ть висновок сам╕: «Дело пахнет керосином» (с. 171 друковано╖ верс╕╖ книжки «Украинка против Украины»), «держиморда» (с. 175), «а в остальном, прекрасная маркиза» (с. 212), «кто будет каяться? Пушкин?» (с. 85) тощо.
Також абсолютний суб’╓ктив╕зм ╕ дов╕льн╕сть – ╕з власними ╕рон╕чними коментарями – у тлумаченн╕ б╕ограф╕╖ Лес╕ Укра╖нки, в ╕нтерпретац╕╖ художн╕х та еп╕столярних текст╕в як Лес╕ Укра╖нки, так ╕ деяких ╕нших д╕яч╕в укра╖нсько╖ культури. Така «задана», тенденц╕йна ╕нтерпретац╕я поляга╓, зокрема, у висмикуванн╕ рядк╕в, висловлювань ╕з контексту й у «потр╕бному» ╖х тлумаченн╕.
Л╕тературознавча ╕нтерпретац╕я автора – це й приск╕пування до сл╕в, намагання художн╕й текст розглянути з позиц╕╖ буденного мовлення ╕ мислення, прим╕тивно╖ лог╕ки. Гаспад╕н Д╓р╓вянка силку╓ться з Лесиних художн╕х образ╕в конструювати лог╕чн╕ умовиводи, докази, що жодним чином не властиве л╕тературознавчому анал╕зу й вельми в╕дгонить соцреал╕змом. Можливо, г. Д╓р╓вянка забув, що ма╓ справу не з ф╕лософським трактатом, а з художн╕м текстом, тим б╕льше поез╕╓ю, де образ – пл╕д емоц╕╖, а не лог╕ки й розуму, в╕н ╕нту╖тивний – не рац╕ональний. А художн╕й текст – це не звичайна опов╕дь про те чи про се, а образна трансформац╕я св╕ту, що в н╕й л╕ричний герой ╕ письменник – р╕зн╕ якост╕.
Проте принципи анал╕зу художнього тексту не надто ц╕кавлять г. Д╓р╓вянку. А коли в╕н, нарешт╕, торка╓ться наукового доробку авторитетних ╕, що важливо, сучасних фах╕вц╕в, ╕ ╖хн╕ принципи не зб╕гаються з його уявленнями, г. Д╓р╓вянка репл╕ку╓: «С филолога что возьмёшь?» (сайт http://okopka.ru/n/nachalxnik_k/text_0230.shtml). Тож, можливо, г. Д╓р╓вянка просто взявся не за свою справу? ╤ до того ж не дуже добре розум╕╓ться на укра╖нськ╕й мов╕? Адже ще близько до зачину книжки визна╓: «Зачастую трудно понять не только нескольких, но даже и одного украинца» (с. 176).
У першому розд╕л╕ автор звинувачу╓ Лесю Укра╖нку у безбожництв╕, тлумачачи деяк╕ ╖╖ рядки протокольно-документально (у традиц╕ях «совкових» сл╕дчих КДБ).
Напевно, автору не в╕дома обширна св╕това традиц╕я поетично╖ ╕нтерпретац╕╖ образу Христа, ╓вангельських мотив╕в, традиц╕я, що веде л╕к ще в╕д античних письменник╕в ╤осифа Флав╕я, Тацита, Пл╕н╕я Молодшого, деяких ╕нших. Свого часу цей образ осмислювали художньо, наприклад, Дж. М╕лтон у поем╕ «Повернутий рай», О. де Бальзак у пов╕ст╕ «Христос у Фландр╕╖», на р╕вн╕ художньо-ф╕лософському – це твори в╕домих ф╕лософ╕в Х╤Х- ХХ ст. Е. Ренана, Д. Штрауса та Ф. Мор╕ака (роман-досл╕дження) з ╕дентичною назвою «Життя ╤суса». «Образ образ╕в» у св╕тов╕й л╕тератур╕ активно розробляли письменники й у нов╕тню добу – романи «Остання спокуса» Н╕коса Казандзак╕са, «Агасфер» Стефана Гейма, «Цар ╤сус» Роберта Грейвза, «Друге ╢вангел╕╓ в╕д ╤суса Христа» Жозе Сарамаго, «╢вангел╕╓ в╕д сина Божого» Нормана Мейлера, «99 франк╕в» Фредерика Бегбеде тощо.
Традиц╕я ж художньо╖ ╕нтерпретац╕╖ образу Христа в рос╕йськ╕й л╕тератур╕, в яку такий залюблений г. Д╓р╓вянка, – одна з найпотужн╕ших у св╕тов╕й л╕тератур╕. У проз╕ – це, прим╕ром, «╤уда ╤скар╕от» Л. Андре╓ва, «Христос» ╤. Турген╓ва, «Христос у гостях у мужик╕в» М. Л╓скова, «Майстер ╕ Маргарита» М. Булгакова, «Доктор Живаго» Б. Пастернака, «Плаха» Ч. Айтматова; у л╕риц╕ – поеми «Христос воскрес» А. Б╕лого, «Дванадцять» О. Блока, поез╕╖ В. Жуковського, Л. Мея, А. Фета, Ол. Толстого, А. Хомякова, ╤. Н╕к╕т╕на, Д. Мережовського й ╕нших.
Автору не в╕домо, що будь-який значний поет стояв у д╕алоз╕ з Богом, ╕ стосувався цей д╕алог, репрезентований художн╕ми творами, не в запереченн╕ Бога, а в одв╕чному питанн╕: чому пом╕ж люди ╕сну╓ ст╕льки несправедливост╕ й зла, а Вища сила не втруча╓ться? (Таке питання осмислював, певно, ╕ кожен ╕з нас, не поет╕в). Те ж, що г. Д╓р╓вянка сам ан╕трохи не поет, не ма╓ ан╕ найменшо╖ поетично╖, тобто творчо╖, жилки, вида╓ться безперечним. У нього все прим╕тивно: в╕руй ╕ не замислюйся. Як у темного прихожанина Х╤Х ст. якогось «уездного города N» в╕ддалено╖ губерн╕╖, що простелилася «на просторах» царсько╖ Рос╕╖.
Автору не в╕домо, що ╕сну╓ такий жанр л╕рики, як ╕нтимна, в як╕й осп╕вують кохання, в як╕й почуття поета сягають найб╕льших вершин експрес╕╖; тож г. Д╓р╓вянка примудрився, кр╕м укра╖нсько╖ поетеси, зачепити ще й Гейне, вважаючи, що той помиля╓ться, коли в одн╕й ╕з поез╕й хоче молитися до кохано╖. Що це за алог╕зм? – треба молитися Богу. Висновок: Гейне – ате╖ст ╕ богоборець.
Такий само д╕агноз ставить г. Д╓р╓вянка ╕ ф╕лософ╕╖ Н╕цше, спрямован╕й свого часу проти закостен╕ло╖ оф╕ц╕йно╖ морал╕. Гаспад╕н Д╓р╓вянка по-г╕тлер╕вськи тракту╓ цю ф╕лософ╕ю протесту проти загального занепаду культури й людства. Самого ж Н╕цше в╕н назива╓ «этот безумец» (вищевказаний сайт). Н╕цше, Гейне – вс╕ знають, хто вони, як╕ це велетн╕ в поез╕╖ й ф╕лософ╕╖, яскрав╕ з╕рки на культурному небосхил╕ ╢вропи, св╕ту. А хто такий сам г. Д╓р╓вянка? Чи не той, хто бреше до з╕рок? Вони св╕тять уноч╕, спок╕йн╕ й в╕чн╕, а ген-ген унизу, з вибалка – хтось бреше до них…
У другому розд╕л╕ г. Д╓р╓вянка карта╓ за революц╕йну налаштован╕сть Л. Укра╖нку разом з ╕ншими однодумцями – представниками поетично╖ й ф╕лософсько╖ думки Х╤Х ст. П╕д вогонь критики потрапля╓ ╕ славнозв╕сний К. Маркс. Але ж знову-таки: автор зап╕знився. «Мода» на гон╕ння К. Маркса за вс╕ злочинства радянщини та ру╖ну пострадянського простору минула ще в 1990-х. Ус╕, хто хот╕в, наговорились ╕ виговорились. А пот╕м замислилися ╕ замовкли, адже зрозум╕ли: К. Маркс — лише ф╕лософ, який вив╕в колись свою – одну з багатьох в ╕стор╕╖ ф╕лософ╕╖ – теор╕ю щодо сусп╕льного устрою. Та г. Д╓р╓вянка продовжу╓ сипати арха╖змами й винуватити К. Маркса (а з ним ╕ Л. Укра╖нку або, наприклад, Гюго) у кров╕ чи не вс╕х революц╕й, а також тих, що можуть статись – потенц╕йних, ╕ внасл╕док яких може пролитися кров.
Зач╕па╓ у ╤╤-му розд╕л╕ г. Д╓р╓вянка ╕ часи пореволюц╕йн╕, п╕сля 1917 року. Журиться за тими «верными слугами великодержавной Росии», аристократичними й неодм╕нно набожними, яких убивали по тюрмах б╕льшовики, шкоду╓ з приводу повалення монарх╕╖.
Отже, йдемо за прикладом г. Д╓р╓вянка – прикладом лог╕чно-практично-буквального анал╕зу тексту, ╕ робимо припущення, що сам гаспад╕н Д╓р╓вянка – рос╕йський монарх╕ст, прихильник застар╕лих монарх╕чних форм правл╕ння, як╕ вже н╕коли не повернуться. Та й борода у нього ╓, як у боярина Петрового. Але нин╕ вже ХХ╤ стол╕ття. ╤ н╕хто вже не стане ламати капелюха при наближенн╕ «бар╕на», як це було за «людяних» час╕в царсько╖ Рос╕╖.
Однак що ж робити сп╕вцям «Боже, царя хран╕», тим в╕рноп╕дданим, як╕ розкидан╕ сьогодн╕ по одн╕й шост╕й суш╕? Вих╕д ними знайдено. Сво╖ емоц╕╖, почуття ц╕ люди давно вже виплескують у рольових ╕грах. Як незр╕дка бачимо нин╕ по телебаченню, вони збираються в гурти ╕ проводять лицарськ╕ турн╕ри, або в╕дновлюють ╕сторичн╕ батал╕╖, або ╕ншим под╕бним чином сп╕лкуються. Тож, можливо (що найб╕льше, либонь, припало б до душ╕ г. Д╓р╓вянку), знайдуться й так╕, котр╕, з╕бравшись, розч╕сують бороди, одягають каптани, какошн╕ки та ц╕лують ноги й руки уявним царям?
У ще одному розд╕л╕ – «Безбожный национализм» – Лесю Укра╖нку представлено автором як нац╕онал╕стку.
То й що? Якби Л. Укра╖нка була нашою сучасницею, гадаю, вона б подякувала за компл╕мент.
Адже загальнов╕домо: нац╕онал╕зм – це шанування й об╕знан╕сть стосовно автохтонно╖ культури, ╕стор╕╖, любов до батьк╕вщини, свого родоводу з обов’язковою повагою до ╕нших етн╕чних культур. Гаспад╕н Д╓р╓вянка, напевно, сплутав деяк╕ норми в берегах лексиколог╕╖, оск╕льки негативним проявом вважа╓ться саме нацизм, котрий передбача╓ не лише вшанування ╕ розвиток, оборону власних культурних надбань, а й заз╕хання, доведення вищост╕ власно╖ культури над культурою ╕нших народ╕в.
Нац╕онал╕зм – це природне й позитивне явище, ╕манентне кожному розвиненому етносу. Нац╕онал╕стами були вс╕ видатн╕ люди, борц╕ р╕зних час╕в ╕ р╕зних народ╕в. Адже саме нац╕онал╕зм – любов до р╕дно╖ земл╕ – споконв╕к╕в надихав на подвиги. Найпершими укра╖нськими нац╕онал╕стами сл╕д вважати ще великих княз╕в Ки╖всько╖ Рус╕, що будували й в╕дстоювали укра╖нську державу.
А от г. Д╓р╓вянка, виходячи з тексту його опусу, – звичайний соб╕ нацист, але (увага!) – рос╕йський. Наприклад, в╕н висловлю╓ думку, яка часто розходиться в╕д кремл╕вських шов╕н╕ст╕в та ╖хн╕х кримських ставленик╕в: Крим ма╓ належати Рос╕╖, це «исконно русская территория».
Також, на думку г. Д╓р╓вянка, рос╕йськ╕ письменники – найвеличн╕ш╕ у св╕т╕. ╤ надал╕ в╕н пише в под╕бному дус╕, вивищуючи рос╕йську культуру над укра╖нською, намагаючись укра╖нський народ показати як щось меншоварт╕сне, якийся паг╕н на ╜рунт╕ народу рос╕йського.
Насамк╕нець автор п╕дсумову╓: «Бедная Украина» (с. 457). ╤ з цим важко не погодитися. Справд╕ – «бедная», якщо породжу╓ таких борзописц╕в.

╤ван ВЕЧОРК╤Н,
кандидат ф╕лолог╕чних наук, викладач кафедр укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Сх╕дноукра╖нського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Володимира Даля

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11447

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков