"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Душі криниця"
#8 за 22.02.2013
КРАСА, В╤ДКРИТА РОЗУМОМ ╤ СЕРЦЕМ
Ретроспективну експозиц╕ю картин пам’ят╕ ╤вана Шевченка, заслуженого художника Укра╖ни, заслуженого д╕яча мистецтв Автономно╖ Республ╕ки Крим, лауреата Прем╕╖ АРК, у Будинку художника С╕мферополя можна назвати ╕ мемор╕альною, ╕ юв╕лейною водночас. Лише р╕к в╕н не дожив до свого 75-р╕ччя, п╕шовши з життя в грудн╕ 2011 року. Я проходила в╕д одн╕╓╖ картини до ╕ншо╖, що заповнили виставковий прост╕р двох зал╕в другого поверху, ╕ перед очима, немов на екран╕, кадр за кадром в╕дкривалися один за одним еп╕зоди його життя та основн╕ в╕хи творчост╕ в образотворчому мистецтв╕. «Б╕ла н╕ч» (1968) – пер╕од навчання в ╤нститут╕ живопису, скульптури та арх╕тектури ╕м. ╤. Р╓п╕на в Петербурз╕, «Автопортрет з дружиною» (1972) – створення с╕м’╖, одруження з художницею Людмилою Поляковою, народження д╕тей – син╕в ╤вана та Миколи, дочки Оксани, «Неаполь», «Ру╖ни в Рим╕», «Стамбул» (1985) – фрагменти закордонних по╖здок з мольбертом в ╤тал╕ю, Туреччину, ╤спан╕ю, Грец╕ю, «В Карпатах» – ви╖зди на пленери в Укра╖н╕, «Весна на С╕мферопольському водосховищ╕», «Собор Петра ╕ Павла в С╕мферопол╕» – кримський пер╕од, який розпочався в 1975 роц╕ п╕сля зак╕нчення навчання в асп╕рантур╕ ╕ п’ятир╕чно╖ роботи в творч╕й майстерн╕ Академ╕╖ мистецтв Союзу РСР п╕д кер╕вництвом академ╕ка А. Мильн╕кова. Мен╕ пригаду╓ться, як у цьому ж зал╕ в лютому 2006 року п╕сля тривало╖ перерви у виставков╕й д╕яльност╕ в╕дбувся вих╕д ╤. Шевченка з новими творами на зустр╕ч ╕з глядачем. Перед в╕дкриттям експозиц╕╖ я побувала в майстерн╕ художника. У н╕й було т╕сно в╕д картин. Вони вис╕ли на ст╕нах, одна за одною в рамках рядами стояли на п╕длоз╕, закриваючи ╕ самого художника, що сид╕в у кутку б╕ля крайнього в╕кна на ст╕льц╕ за мольбертом з новим полотном. Поряд на столиках у численних баночках ╕ коробках знаходилися тюбики фарб, пензлики р╕зного розм╕ру, керам╕чн╕ вази, антиквар╕ат та ╕нш╕ художн╕ рекв╕зити для натюрморт╕в. — Бува╓ ╕ б╕льше нагромадження предмет╕в, — прокоментував св╕й робочий ╕нтер’╓р ╤ван Миколайович. – На днях при╖жджав ком╕вояжер ╕з Н╕меччини ╕ за сво╖м вибором придбав оптом близько десяти найб╕льших за розм╕ром картин. Б╕льших – це в╕д одного метра у довжину ╕ ширину. — А яке море ви любите малювати? – поц╕кавилася я, не побачивши серед пейзаж╕в марин╕стики. — Не таке, як безодня в Айвазовського. Мене б╕льше ц╕кавить морський берег. В╕н у нього спок╕йний, лаг╕дний, заповнений в╕трильниками, човнами рибалок ╕ людьми. Основне смислове та емоц╕йне навантаження в сюжетах припада╓ на долю кольору. Автор вар╕ю╓ улюблену вохристо-червону гаму в по╓днанн╕ з блакитною. Вона в╕ддзеркалю╓ться у водн╕й глад╕ морських пейзаж╕в «Човни», «╤спан╕я. Остр╕в Майорка», «Великий канал. Венец╕я», у пальмових г╕лках ╕ кипарисах мальовничого куточка з бухтою на картин╕ «П╕вденний берег». Все зображення у в╕дблисках блакит╕ неба на ньому легке ╕ н╕жне, немов у голубому серпанку. В сво╖ останн╕ роки ╤. Шевченко л╕тн╕ м╕сяц╕ любив проводити на берез╕ Азовського моря, де в нього був дачний будиночок. Навколишн╕ кра╓види давали йому чудовий натурний матер╕ал для створення етюд╕в з яхтами, гел╕коптером, портрет╕в д╕вчат на фон╕ моря. В╕н плавав з моряками на р╕зних суднах, а подарований ними штурвал вис╕в у художн╕й майстерн╕ над вх╕дними дверима, як тал╕сман. Курс ним був узятий в фарватер живопису в╕д в╕домих на весь св╕т петрик╕вських розпис╕в, неподал╕к в╕д яких – у сел╕ Семен╕вка Дн╕пропетровсько╖ област╕ — ╤. Шевченко народився. Мабуть, ╕з тих дитячо-юнацьких рок╕в ╕ сформувалися в нього канони краси. Якщо малював кв╕ти, то ╖х завжди було багато. ╥де по дороз╕ з моря додому в С╕мферополь, зупинить автомоб╕ль, вийде на узб╕ччя ╕ нарве кв╕т╕в ст╕льки, що заповнить ними весь багажник. Пот╕м, уже в майстерн╕, компону╓ букети для натюрморт╕в в╕д б╕лого ╕ л╕лового бузку, розкв╕тло╖ черемхи до н╕жних ромашок, пронизливо-син╕х волошок та аскетичного польового р╕зноцв╕ту п╕зньо╖ осен╕. З такою ж стриман╕стю в╕н зображу╓ троянди. На виставц╕ композиц╕й з ними к╕лька. Однак в ус╕х випадках ╖хн╕ форми та обриси наст╕льки приглушен╕ та завуальован╕ в м╕сячному сяйв╕, що зда╓ться: в╕д його холодно╖ синяви до застигло╖ непроглядно╖ темряви – один крок. Мабуть, ╤. Шевченка тривожили як╕сь гн╕тюч╕ передчуття, здогадки, а сьогодн╕ можна сказати ╕ передбачення свого близького житт╓вого к╕нця, як╕ в╕н як художник виразив не словами, а доступними йому естетичними образами ╕ засобами колористики. Приглушеною гамою створен╕ й повн╕ н╕жност╕ та чистоти портрети. ╤ в природ╕, ╕ в людин╕ художник знаходить т╕ джерела, як╕ роблять ╖х по-справжньому красивими ╕ гармон╕йними. Обличчя його геро╖нь вр╕вноважен╕, а сво╓ю ясн╕стю нагадують мадонн, збер╕гаючи живу портретну схож╕сть. Саме ж╕ноч╕ портрети, за оц╕нкою мистецтвознавц╕в, стали пробним каменем на шляху до картин з монументально-узагальненими образами, як╕ Шевченко створив п╕зн╕ше. Гранично лакон╕чна композиц╕я чолов╕чих зображень. У них нема╓ др╕бних, неважливих деталей. Обмежена кольорова гама виявля╓ енерг╕ю ╕ напружен╕сть образу. Все п╕дпорядковане передач╕ психолог╕чного стану персонажа, розкриттю його характеру. Становлення художника з власним нестандартним обличчям розпочалося з монументального розпису «Перемога» ╕ досягло зр╕лост╕ в картин╕ «Безсмертя» (1987-1988), присвячен╕й одн╕й з траг╕чних под╕й у Республ╕ц╕ Таврида, у багатоф╕гурних композиц╕ях «Рибачки Азова», «Об╕д хл╕бороба». В╕н в╕дтворював ╕ конструював час з притаманними йому вим╕рами, роздумуючи про життя ╕ смерть, долю В╕тчизни та ╖╖ людей, шукав в╕дпов╕д╕ на морально-ф╕лософськ╕ аспекти нашо╖ ╕стор╕╖ через постановку актуальних проблем сьогодення, звернення до давньоруського живопису та укра╖нсько╖ нац╕онально╖ образотворчо╖ традиц╕╖. Протягом багатьох рок╕в ╤. Шевченко працював над удосконаленням сво╓╖ живописно╖ мови, пластично досл╕джував св╕т. Узагальнював ╕ дещо спрощував форму. Безпосередню передачу конкретних житт╓вих вражень зм╕нював б╕льш умовною декоративн╕стю р╕шень. В╕н ур╕вноважував об’╓м ╕ кол╕рн╕ маси, ущ╕льнював прост╕р, см╕ливо експериментував з новими матер╕алами – литвом з алюм╕н╕ю ╕ кольоровим склом, досягаючи ч╕ткост╕ граф╕чного малюнка, насиченого кольором, а поетичну образну пластику вт╕лював у гобеленах, монументально-декоративних розписах ╕ в╕тражах кримських санатор╕╖в. Така краса приверта╓ до себе увагу ╕ серця назавжди. Мабуть, тому ╕ прийшло ст╕льки людей на ту, попередню зустр╕ч з метром живопису: друз╕, колеги по Сп╕лц╕ художник╕в Криму, яку в╕н очолював з 1990 до 1995 року. Колишн╕ учн╕ з Кримського художнього училища ╕м. М. Самокиша, в якому в╕н навчався, а з 1995 до 2002 року працював директором, дякували йому за науку, дарували кв╕ти, фотографувалися на згадку до наступно╖ зустр╕ч╕ з╕ сво╖м вчителем на його нов╕й персональн╕й виставц╕. ╤ вона в╕дбулася. ╤ вони прийшли. Не було лише його самого. Ц╕лий с╕чень цього року йшли у Будинок художника шанувальники мистецтва, щоб подивитися, як можна впливати на розум людини через ╖╖ серце, пробуджувати розум╕ння ╕стинно╖, не завжди яскраво виражено╖ краси. А мен╕ згадувалися слова, як╕ ╤. Шевченко сказав на зак╕нчення мо╓╖ з ним зустр╕ч╕ семир╕чно╖ давност╕: — Живопис для мене – спос╕б самовираження. Я народився для цього ╕ життя прожив ╕з пензлем у руках...
Валентина НАСТ╤НА
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11461
|