Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2577)
З потоку життя (5659)
Душі криниця (3186)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1414)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЩЕ ТАКОГО ВЕС╤ЛЛЯ В КРИМУ НЕ БУЛО!
Нещодавно у С╕мферопол╕ сталася - не побо╖мося цього слова - надзвичайна под╕я. Якщо точн╕ше...


З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 01.03.2013
КОЛОМИЙСЬКИЙ МУЛЯВ╤Н

ВОЛОДИМИР МУЛЯВ╤Н У М╤НСЬКУ ПРАЦЮВАВ НА Б╤ЛОРУСЬКУ КУЛЬТУРУ, СЕРГ╤Й КОЗЛОВ У КОЛОМИ╥ — НА УКРА╥НСЬКУ

Пам’ятаю, як здивувався, коли зробив для себе в╕дкриття: кер╕вник ансамблю «П╕сняри» Володимир Муляв╕н – не б╕лорус, а етн╕чний рос╕янин, уралець. А в б╕лоруську культуру в╕н закохався вже у зр╕лому в╕ц╕. ╤ не просто закохався, а ще й встиг так багато зробити для не╖! Пот╕м, коли зустр╕чав у житт╕ рос╕ян, як╕ тепло ставилися до укра╖нсько╖ культури, то завжди згадував «п╕сняра» Муляв╕на. Нав╕ть терм╕н придумав – «феномен Муляв╕на». Чи багато рос╕ян закохувалося в укра╖нську культуру? Таких в ╕стор╕╖ було немало. В╕домо, що в 90-т╕ роки Х╤Х стол╕ття п╕сля прочитання твор╕в Миколи Гоголя прокинувся ╕нтерес до всього укра╖нського у молодого рос╕йського письменника ╤вана Бун╕на. Цьому сприяла атмосфера укра╖нського нац╕онального ╕ духовного в╕дродження в Полтав╕, де Бун╕н працював у газет╕ «Полтавские губернские ведомости». «Я в те годы был влюблен в Малороссию, жадно искал сближения с ее народом, — жадно слушал песни, душу его... Ты — древний корень Руси, где сердечней чувство и нежней славянская природа!..» — под╕бних осв╕дчень у коханн╕ Укра╖н╕ в ╤вана Бун╕на можна знайти чимало. Не можна не згадати наших сучасник╕в, зокрема, галицьких: це льв╕в’янин ╕з ставроп╕льським кор╕нням Василь Мартинов, мешканц╕ ╤вано-Франк╕вська бард Стан╕слав Щербатих та письменник Геннад╕й Бурнашов. Щербатих народився на Алта╖, Бурнашов — у Казахстан╕. До реч╕, ╕ Мартинов, ╕ Бурнашов були «св╕тличанами». На жаль, ╕ вони, ╕ значно молодший Стас Щербатих (б╕льш в╕домий в Укра╖н╕ п╕д сцен╕чним пр╕звиськом «Тризубий Стас») уже п╕шли з життя. В╕дчуваю себе боржником перед ними, зокрема, перед Геннад╕╓м Бурнашовим. Адже зустр╕чався з ним незадовго до смерт╕, з╕брав море ц╕нного матер╕алу, а статтю написати так ╕ не встиг... На якомусь етап╕ досл╕дження теми «феномена Муляв╕на» мен╕ прийшла у голову думка: конче треба зайнятися збором матер╕ал╕в! А пот╕м написати ц╕каву книгу. Адже укра╖нсько-рос╕йськ╕ стосунки всередин╕ само╖ Укра╖ни мають визначальне значення для виживання держави. Що краще мати – орган╕зовану ╕ керовану з Кремля п’яту колону чи тисяч╕, десятки тисяч побратим╕в? В╕дпов╕дь напрошу╓ться сама собою: чим б╕льше буде побратим╕в, тим м╕цн╕шою, стаб╕льн╕шою буде Укра╖на. ╤ наштовхнув мене на цю думку зна╓те хто? Н╕, не якийсь сивочолий академ╕к чи ╕нтелектуал-професор, а колишн╕й вояк УПА, кримський рос╕янин Володимир Чермошенцев. У нього н╕би й осв╕ти небагато – в╕йна не дала зак╕нчити школу. Ну, ще укра╖номовне товариство б╕ля повстанських багать... А пот╕м ще ГУЛАГ╕вськ╕ табори. Але ст╕йкост╕ укра╖нських переконань ц╕╓╖ людини можна позаздрити – в╕н залишився одним ╕з нескорених геро╖в УПА, таким же, як Мирослав Симчич (сотенний «Кривон╕с»), якому вдячн╕ коломияни за життя встановили пам’ятник. Була б моя воля – давно стояло б у Бахчисара╖ погруддя Володимиру Чермошенцеву («Джур╕»), бо його геро╖зм перев╕рений часом – ╕ тод╕, в л╕сах Р╕вненщини, ╕ тепер — у непростих умовах кримського сьогодення.

ПРО «╤РРАЦ╤ОНАЛЬН╤СТЬ ГАЛИЦЬКО╥ РУСОФОБ╤╥», ╤ ЧИ МОЖНА ПОР╤ВНЮВАТИ ПОЛОН╤ЗАТОРА САБ╤НСЬКОГО З УКРА╥Н╤ЗАТОРОМ ВАКАРЧУКОМ?

Р╕к тому газета «Форум нац╕й» передрукувала статтю льв╕в’янина Володимира Павл╕ва «Зарыть топор войны». У н╕й автор, зокрема, пише:
«За переписом населення 2001 року т╕льки у Львов╕ проживало 65 тисяч рос╕ян за паспортом. Реально ж – включаючи ╕ рос╕ян за вибором – рос╕йська сп╕льнота ╓ значно б╕льшою. Рос╕йських шк╕л у м╕ст╕ замало, щоб пом╕стити вс╕х рос╕ян шк╕льного в╕ку. У м╕ст╕ «багатьох культур» нема╓ жодного рос╕йського театру, хоч ╕ був колись. Рос╕йський культурний центр ╕сну╓ ╕зольовано в╕д загально╖ «культурно╖ мапи» м╕ста, а ще й час в╕д часу служить об’╓ктом для хул╕гансько-нац╕онал╕стичних ексцес╕в (...) ╤ррац╕ональн╕сть галицько╖ русофоб╕╖ тим б╕льш прикра, що рос╕йська сп╕льнота Галичини, судячи з повед╕нки та заяв ╖╖ л╕дер╕в – кер╕вник╕в громадських орган╕зац╕й, готова до сп╕впрац╕, конструктивного д╕алогу ╕, дозволю соб╕ припущення, — до ╕нтеграц╕╖ у ╓дину галицьку родину р╕зних народ╕в, зв╕сно, на цив╕л╕зованих умовах».
Мене завжди при╓мно вражали факти, коли людина ставала на захист прав ╕ншо╖, не сво╓╖ нац╕╖. ╤ у словах Володимира Павл╕ва, безумовно, ╓ доля ╕стини. Однак глибоко переконаний, що його д╕яльн╕сть на захист рос╕ян чи поляк╕в (Павл╕в ╕ поляк╕в захища╓!) приречена на поразку, якщо з боку тих, кого в╕н захища╓, не буде адекватно╖, конструктивно╖ ╕ сво╓часно╖ в╕дпов╕д╕. Справи потр╕бн╕! Якщо укра╖нц╕ Польщ╕ чи Рос╕╖ приречен╕ на прискорену асим╕ляц╕ю, то шанс╕в стати шанованим миротворцем у Володимира Павл╕ва небагато. Мало того, за нин╕шнього стану речей, на асим╕ляц╕ю приречен╕ ╕ укра╖нц╕ нашого Криму та Донбасу, не кажучи вже про «не наш╕» Кубань ╕ Ставроп╕лля. З одного боку, Павл╕в говорить правильн╕ реч╕, але практика не повинна в╕дставати в╕д теор╕╖. Все повинно бути синхронно ╕ адекватно. Етноцид укра╖нц╕в у Рос╕╖ не да╓ права Павл╕ву на таку тональн╕сть. Та й далеко не вс╕х захисник╕в рос╕йсько╖ культури в Укра╖н╕ можна назвати друзями укра╖нства. Процитую одну журнал╕стку «Крымского времени», яка провокативно назива╓ Романа Шухевича «примером для подражания». А пот╕м п╕дводить читач╕в до думки: мовляв, якщо позитивно сприймати вбивство начальника Куратор╕╖ Льв╕всько╖ шк╕льно╖ округи полон╕затора Соб╕нського (атентат виконали у жовтн╕ 1926 року Роман Шухевич ╕ Богдан П╕дгайний), то як тод╕ ставитися до д╕яльност╕ «укра╖н╕затора» Вакарчука?
«Если сравнить динамику полонизации украинских школ в начале ХХ столетия с современной динамикой насильственной украинизации русских школ, то становится понятным, что одним Шухевичем нам не обойтись. Если пану Собинскому удалось сократить количество украинских школ на Галичине вдвое, то пан Вакарчук и его предшественники практически уничтожили русскоязычное образование на Западной Украине, что заставляет нас совсем по-иному смотреть на методы борьбы Шухевича за право обучаться на родном языке и приводить их в качестве примера для подражания…»
Не зовс╕м коректно проводити так╕ паралел╕. Адже Соб╕нський закривав укра╖нськ╕ школи не на польськ╕й, а на укра╖нськ╕й етн╕чн╕й територ╕╖. А м╕н╕стр Вакарчук в╕дкривав укра╖нськ╕ на сво╖й же етн╕чн╕й батьк╕вщин╕. В Криму, до реч╕, не в╕дкрив жодно╖ – це якщо говорити про «радикал╕зм» м╕н╕стра та про ╕сторичну справедлив╕сть. ╤ якщо натякати (стаття була написана у 2009 роц╕) на можливу розправу з «запеклим укра╖н╕затором» Вакарчуком, то чому не було сказано жодного слова про загрозу, яка пост╕йно нависа╓ над русиф╕каторами Чуваш╕╖, Мордов╕╖, Удмурт╕╖ та ╕нших нерос╕йських республ╕к Рос╕йсько╖ Федерац╕╖?
Така традиц╕йна постановка питання, коли бачиш скалку в оц╕ сп╕врозмовника, а у власному оц╕ не пом╕ча╓ш ╕ колоди, завжди заважала цив╕л╕зовано, системно покращувати укра╖нсько-рос╕йськ╕ стосунки. Я дуже мр╕ю про той день, коли й мен╕ можна буде п╕ти в наступ на «╕ррац╕ональних галицьких радикал╕в». Дуже хочу, щоб м╕ж укра╖нцями ╕ рос╕янами ╕снували так╕ ж тепл╕ стосунки, як╕ ╕сторично склалися пом╕ж чехами ╕ словаками. Але ж технолог╕╖, технолог╕╖ потр╕бн╕! Загострюю увагу читача на ╕снуючих «перекосах» недаремно. Ми повинн╕ зрозум╕ти, наск╕льки ц╕нним у наших умовах ╓ кожен «укра╖нський Муляв╕н». Тому й пишу з таким п╕╓тетом про коломиянина Серг╕я Козлова.

«ВЖЕ НАПРИК╤НЦ╤ 60-х РОК╤В ПОЧАЛОСЯ МАСШТАБНЕ ОКОЗАМИЛЮВАННЯ НА ДЕРЖАВНОМУ Р╤ВН╤»

Мабуть, з нин╕ живучих рос╕ян лише Володимир Чермошенцев воював за укра╖нську ╕дею ╕з збро╓ю в руках. Збро╓ю ╕нших наших побратим╕в було перо, г╕тара, орган╕зац╕йна робота або мудре слово. Оск╕льки будь-яка конструктивна д╕я на користь укра╖нсько╖ культури повинна бути оц╕нена укра╖нськими патр╕отами, ми повинн╕ уважн╕ше вивчати внесок «укра╖нських муляв╕них». Адже саме з маленьких справ та маленьких усп╕х╕в склада╓ться великий усп╕х державотворення. Скажете, що усп╕х╕в катма? Може, тому, що нема в╕дпов╕дно╖ державницько╖ стратег╕╖, особливого ставлення до «кращих», до нос╕╖в бажаних тенденц╕й? В усякому випадку, ця стаття ╓ спробою тр╕шки виправити ситуац╕ю.
Пишучи матер╕ал, подумки дякую коломиянину Микол╕ Солоненку («╤нститут громадянського сусп╕льства») за нове ц╕каве знайомство. Без нього я й не знав би Серг╕я ╤вановича Козлова – людину, яка чимало зробила для укра╖нсько╖ культури. Т╕льки якщо м╕нський Муляв╕н обробляв б╕лоруськ╕ народн╕ п╕сн╕ ╕ цим надавав ╖м нового звучання, то Серг╕й ╤ванович Козлов створив у Коломи╖ народний театр поез╕╖ «Орфей». Що ж воно таке – коломийський «Орфей»? Це поетичн╕ вистави, а також ╕нсцен╕зац╕╖ твор╕в укра╖нсько╖ ╕ св╕тово╖ л╕тератури. Як ╕шов до «Орфею» сам Серг╕й ╤ванович? Зв╕дки у рос╕янина, колишнього парт╕йного прац╕вника (сина в╕йськовослужбовця та ╕дейно╖ комун╕стки), такий сентимент до укра╖нсько╖ культури? На ц╕ запитання Серг╕й ╤ванович в╕дпов╕да╓ досить в╕дверто:
— У Коломи╖ я з батьками опинився в 1946 роц╕, там же зак╕нчив рос╕йську школу, а в 1956 роц╕ вже зак╕нчував ╕сторичний факультет Льв╕вського ун╕верситету. Хоча отримав ц╕лком радянське виховання, але й укра╖нська культура не була для мене чужою. Моя мама була ╕дейною комун╕сткою, завв╕дд╕лом пропаганди, я також у 1965 роц╕ зак╕нчив Вищу парт╕йну школу. Виходить, що перейняв у не╖ ╕деолог╕чну естафету... Справд╕, був готовий ╕ти на барикади ╕ там в╕дстоювати ╕де╖ комун╕зму. ╤дейна переор╕╓нтац╕я почалася приблизно в 1967-1969 роках. Починався пер╕од застою, ╕ я в╕дчув це. Нав╕ть вторгнення радянських в╕йськ у Чехословаччину я ще якось «проковтнув», бо не мав вичерпно╖ ╕нформац╕╖ про т╕ под╕╖. Але брежн╓вськ╕ методи управл╕ння, його культ особи, який поступово почав складатися, я вже не м╕г не в╕дчути. Адже бачив практику роботи в низових парт╕йних ланках. Почалося масштабне окозамилювання на державному р╕вн╕... У лозунги, як╕ проголошувалися по рад╕о та з газетних шпальт, не в╕рила б╕льш╕сть ╕деолог╕чних прац╕вник╕в. Коли наш м╕ськком парт╕╖ перев╕ряли, я бачив, що перев╕ряючих менш за все ц╕кавить результативн╕сть нашо╖ роботи. Лише особиста кар’╓ра! Ми вже так навчилися зустр╕чати гостей, що ставало просто гидко... Мало того, що треба було добре пригостити — ще й молодицю якусь знайти, подарунки, сувен╕ри тощо. А в 1979 роц╕ я був просто шокований введенням наших в╕йськ у Афган╕стан. Розум╕в, що це ╕нтервенц╕я... Саме цей момент ╕ був вир╕шальним. В╕с╕мдесят╕ роки я вже сприймав адекватно — ми йдемо не т╕╓ю дорогою...
На мо╓ запитання, як сприйняли проголошення Укра╖ною незалежност╕ його батьки, Серг╕й ╤ванович в╕дпов╕в:
— М╕й батько не дожив до не╖, помер у 1979 роц╕. А ось мати, в╕дверто скажу, не сприйняла укра╖нсько╖ незалежност╕. Деякий час у нас з нею були натягнут╕ стосунки. Але я пост╕йно переконував маму: як би не були «зашорен╕» наш╕ оч╕ ╕ душ╕, ми повинн╕ розум╕ти, що такий крок укра╖нського народу був неминучим; боротьба нац╕╖ за свою незалежн╕сть рано чи п╕зно зак╕нчиться перемогою... На формування мо╓╖ позиц╕╖ так чи ╕накше вплинули деяк╕ прац╕ Лен╕на: «Зам╕тки з нац╕онального питання», «Про право нац╕й на самовизначення» тощо. Ще в радянськ╕ роки я м╕г добре аргументувати ╕ пояснити начальству свою проукра╖нську позиц╕ю, якщо була така потреба. ╤ маму переконував. Вона, можливо, й погоджувалася з╕ мною, але дуже важко переживала розвал Союзу...

МАГНЕТИЗМ УКРА╥НСЬКО╥ КУЛЬТУРИ

Отже, прикарпатський рос╕янин знайшов себе в сфер╕ культури — в╕н розум╕в, що укра╖нська культура в такому чудовому м╕ст╕, як Коломия, ╓ не фантомом, а об’╓ктивною реальн╕стю. Можлив╕сть контактувати з представниками старо╖ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ також сутт╓во впливала на його св╕тогляд. Розчарувавшись у парт╕йних справах, майже земляк Муляв╕на (мама Серг╕я Козлова також ╕з Свердловсько╖ област╕) три роки працював директором т╕╓╖ школи, яку колись сам ╕ зак╕нчив. А пот╕м дванадцять рок╕в — у сфер╕ культури. Треба сказати, що це саме в╕н зробив потужний поштовх 26 рок╕в тому ╕ заснував щор╕чний музичний фестиваль ╕мен╕ Кос-Анатольського:
— Композитор за життя мен╕ подобався сво╓ю ╕нтел╕гентн╕стю, людською красою, житт╓рад╕сн╕стю. А в 1983 роц╕ я був у склад╕ делегац╕╖ на його похоронах. Скромн╕ так╕ поминки були в облвиконком╕... ╤ я тод╕ дав соб╕ слово, що зроблю все, аби ╕м’я Кос-Анатольського залишилося у вдячн╕й пам’ят╕ мешканц╕в м╕ста...
Слово в╕н дотримав, з 1986 року регулярно проводяться музичн╕ фестивал╕ в Коломи╖. Так чи ╕накше причетний Серг╕й ╤ванович Козлов ╕ до в╕дкриття, точн╕ше – в╕дродження коломийського драмтеатру у 1989 роц╕. Свого часу (тод╕ йшов 1962 р╕к) влада вир╕шила, що два драмтеатри на область — це дорогувато. ╤вано-Франк╕вський — залишила, а Коломийський — закрила. ╤ ось у 1989 роц╕ делегац╕я у склад╕ трьох ос╕б, серед яких був ╕ Серг╕й Козлов, вирушила в Ки╖в. Не в останню чергу завдяки житт╓вому досв╕ду ╕ зв’язкам Серг╕я ╤вановича, культурницька м╕с╕я коломиян була усп╕шною. Театр в╕дкрили знову, ╕ тепер в╕н користу╓ться непоганим авторитетом у театрал╕в, його р╕вень дуже високий. Тут часто орган╕зовуються театральн╕ фестивал╕, на як╕ з’╖жджаються люди з ус╕╓╖ Укра╖ни. Про «Орфей» мова особлива. В╕н виник у середин╕ 90-х рок╕в як в╕дпов╕дь на деф╕цит в сучасному естрадному мистецтв╕ такого важливого жанру, як розмовний. Адже засобами художнього читання можна непогано розкривати красу укра╖нського поетичного слова. ╤ Серг╕й Козлов це добре усв╕домлював! А стосовно ╕нших добрих справ рос╕янина, то про них так сказав заслужений артист Укра╖ни Микола Савчук: «Особливо пожвавилася робота в пер╕од так звано╖ перебудови ╕ в перш╕ роки незалежност╕. Тод╕ на весь св╕т м╕сто прославилося Собором Духовно╖ Укра╖ни (1990 р╕к), широко в╕дзначили 750-р╕ччя в╕д часу першо╖ писемно╖ згадки про Коломию (1991 р╕к), проводилися загальном╕ськ╕ конкурси читц╕в ╕м. ╤вана Франка. ╤ за вс╕м цим стояла велика праця коломийського в╕дд╕лу культури, який очолював Серг╕й Козлов. Можна згадати й про ╕нш╕ справи, притаманн╕ ц╕й доб╕, коли подружжя Козлових (дружина Св╕тлана Леон╕д╕вна тод╕ була директором найголовн╕шо╖ коломийсько╖ школи № 1) виступило на одному з перших коломийських в╕ч ╕ п╕дтримало курс Михайла Горбачова на перебудову. Нац╕онально св╕дом╕ коломийц╕ такого не забули. Часи були непрост╕, однак Серг╕й Козлов знаходив порозум╕ння з м╕сцевими кор╕нними мешканцями ╕ був та залишився р╕дк╕сним коломийським рос╕янином, який заслугову╓ подяки за в╕ддан╕сть укра╖нськ╕й культур╕…».
Стосовно дружини Св╕тлани Леон╕д╕вни, то я не м╕г не звернути увагу на тепл╕ стосунки, як╕ панують в родин╕. Можливо, про це варто написати окрему статтю? Адже на позиц╕ю демократично ╕ проукра╖нськи налаштованих рос╕ян нер╕дко впливають саме ╖хн╕ дружини-укра╖нки. Роль Св╕тлани Леон╕д╕вни в культурному житт╕ Коломи╖ мною ще повн╕стю не висв╕тлена. Але принаг╕дно зазначу, що свою книгу «Поетичний театр» Серг╕й Козлов присвятив саме ╖й. Напис на титульн╕й стор╕нц╕ короткий, але дуже теплий: «Мо╖й дружин╕ з любов’ю ╕ вдячн╕стю…».
На жаль, «св╕тличани» не змогли сво╓часно прив╕тати Серг╕я ╤вановича з його 75-л╕ттям (юв╕лей був восени). Та й сам╕ Козлови почали передплачувати нашу газету лише з с╕чня 2013 року. Можливо, це м╕й журнал╕стський недогляд. Адже про людей такого масштабу ╕ такого способу думання я м╕г би почути ╕ ран╕ше. Трохи недопрацював. Зате ╓ прив╕д теплим словом згадати Миколу Солоненка. Давно ц╕кавлячись життям укра╖нсько╖ громади Криму, в╕н зна╓, ╕нту╖тивно в╕дчува╓, як╕ саме знайомства потр╕бн╕ мен╕, «св╕тличанському» власкору.
Зак╕нчити статтю хочу словами Миколи Савчука: «Приклад Серг╕я Козлова ма╓ потр╕йну варт╕сть. Це приклад розум╕ння, сприйняття й п╕дтримки укра╖нсько╖ культури представником ╕ншого народу. Це приклад в╕дданого служ╕ння культур╕. Це приклад людсько╖ працелюбност╕…»

Серг╕й ЛАЩЕНКО
Коломия — Льв╕в

ПРО МУЛЯВ╤НА — ЙОГО СУЧАСНИКИ

«╤нтернац╕онал╕зм у д╕╖ – це коли простий уральський хлопчина Володя Муляв╕н закохався у б╕лоруську п╕сню ╕ зробив ╖╖ вп╕знаваною в усьому св╕т╕...»
Аркадзь Куляшов,
б╕лоруський поет
* * *
Вважаю Володимира Муляв╕на сво╖м учителем. «П╕сняри» вже були в╕дом╕, коли «Сябри» т╕льки починалися. Ми тод╕ жили ╕ працювали в Гомел╕ ╕ з пров╕нц╕йною любов’ю дивилися на «П╕сняр╕в» та Муляв╕на. Любов ╕ захоплення ц╕╓ю людиною залишилися й дос╕...»
Анатол╕й Ярмоленко,
народний артист Б╕лорус╕, художн╕й кер╕вник
ансамблю «Сябри»
* * *
«У Волод╕ не було вищо╖ музично╖ осв╕ти, але всередин╕ у нього була якась гора знань. В╕н жив музикою, в╕дчував ╖╖, сп╕впереживав. Володя виходив на сцену з г╕тарою ╕ тягнув п╕дсилювач. Техн╕ка в той час була допотопною, часто саморобною. ╤ як в усьому цьому хаос╕ в╕н почув б╕лоруську п╕сню? ╤, головне, надав ╖й св╕тового звучання!»
Нелл╕ Богуславська,
сп╕вачка
* * *
«В ╢вроп╕ були в╕дом╕ «П╕сняри», тому вони, поза сумн╕вом, — частина ╓вропейсько╖ культури. ╤ якби не «зал╕зна зав╕са», то «П╕сняри» були б в╕дом╕ всьому св╕тов╕. Завдяки Муляв╕ну б╕лоруська культура стала частиною св╕тово╖ культури, збер╕гши сво╓ яскраве нац╕ональне обличчя».
Уладз╕м╕р Ткаченко,
заслужений артист Б╕лорус╕

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11470

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков