Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря

Оточення Шевченка

«Кримська світлиця», йдучи назустріч 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, яке Україна згідно з Указом Президента № 257/2012 від 11.04.2012 року святкуватиме 2014 року, розпочинає публікувати дослідження вченого і письменника Віктора Жадька про рідних, близьких, друзів і товаришів поета й художника, які його оточували упродовж життя. Газета вже друкувала матеріали Віктора Олексійовича на цю тему («Іду за Кобзарем через золотоверхий Київ» — № 22 за 07.10.2011; «Київський фотограф Тараса Шевченка» — № 6 за 10.02.2012; «Се мій батько» — № 13 за 30.03.2012). Публікації стануть додатковим матеріалом для вчителів, краєзнавців, шевченкознавців, молоді при підготовці заходів, уроків, для виступів, присвячених життю і творчій діяльності українського духовного Пророка.

Про неньку Тараса Шевченка, яка народилася 1783 року в Моринцях і була кріпачкою Василя Енгельгардта, на жаль, залишилося мало документальних матеріалів, як і споминів сина та сучасників. Немає й світлин чи малюнка. Збереглася могила та нещодавно зведений пам’ятник-символ. Незаперечно єдине, що нам слід запам’ятати: мати Тараса — Катерина — була натурою лагідною, безмежно чутливою, жіночою і люблячою.
Відомо, що Катерина Якимівна мала дівоче прізвище Бойко. Бойками одвічно йменували жителів Бойківщини — історичної області на заході України. Маючи нахил до різних ремесел, бойки з часом осідали і на східних землях України. Моринські Бойки, з роду яких була Тарасова мати, на час її заміжжя були вже «пішими» кріпаками, тобто такими, що не мали ні волів, ні коней і працювали на панських ланах, у кузнях та млинах всього лиш за харч.
Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка, а в 1810 році переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала, бо самого господаря за бунтівний характер та непослух панові було заслано до Сибіру.
Отже, Тарасові судилося народитись саме в хаті Якима Бойка, в Моринцях. Тут, на Копіївщині (так звався куток села), й оселилася Катерина з Григорієм.
З часом сім’я Шевченків мала вже ниву, леваду, воза та пару волів; у саду на визубі гори дивилася вічками на сонце з-під сніпків пасіка — два вулики-дуплянки. У Моринцях 9 березня 1814 року побачив світ і Тарас, там, 
 
...де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину...
(Т. Шевченко.
І виріс я на чужині. 1848).

Скоро із заслання Копій втік. І хоч він не був проти того, щоб у його хаті жила кріпацька сім’я, одначе відвідання ним Шевченків прискорило повернення родини Григорія на батьківщину — до Кирилівки. З перепису 1816 року (у березні складена «ревізька казка») відомо, що Григорій Шевченко та його сини Тарас і Микита були записані в дворі Івана Андрійовича Шевченка, діда поета, в селі Кирилівці. Про ту сільську хату, де ненька «колотилася» з ранку до пізня, Тарас залишив теплий спомин:

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села,
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину...
(Т. Шевченко. Якби ви знали, паничі. 1850).

Панщина забирала у Катерини Якимівни час і тим самим забирала і у неї, і у дітей неминуче потрібний, навіть хоч би один материнський догляд. Але Тарасова ненька була з тих матерів, які віддають дітям усе своє життя до останку, які нічого не знають, окрім самопосвяти й непосильної праці: то на панщині, то в господарстві, то коло дітей (а їх стало шестеро). Вона горіла в тій праці й клопотах, як свічка на вітрі.
Катерина Якимівна пішла з життя у сорок літ, 20 серпня 1823 року, коли Тарасові було дев’ять із половиною років. Уже відчуваючи наближення кінця, попрощавшись зі своєю родиною, висловила, ймовірно, один-єдиний заповіт за своє коротке життя: «Коли помру — поховайте не на цвинтарі, а тут, у нашому рідному садку. Нехай до мене прибігають малесенькі мої діти-сироти, виплакують гіркі сирітські сльози».
Неспроста одна з найбільш пам’ятних у народі поем Шевченка носить мамине ім’я — «Катерина»… Тарас Шевченко про трагічну неньчину долю згодом напише:
…ще молодую у могилу
Нужда та праця положили…
Чому ж усе-таки Тарасова мати похована окремо від чоловіка, від дітей, бо ж вони — на цвинтарі? Коли був заповіт або ж коли дуже бідні були селянські родини, то священик і влада дозволяли ховати небіжчика у перетичці — на межі городу. Але траплялося, що й на території садиби, як і заповіла Катерина Якимівна. Родина, на той час маючи багато «ротів», не тримала господарство, як попервах, і загалом жила біднувато, якщо не сказати — в скруті, хоч мали майже гектар землі та садок. Тож маму Тараса Григоровича поховали на родинному обійсті, де вона сутужно працювала й ще молодою пішла в інші світи. А на цвинтарі покояться родичі Кобзаря по батьковій лінії та діда Івана.
Образ матері навіки закарбується в Шевченковій пам’яті та знайде творче відображення в образах жінок-матерів — світлих, аж святих, наповнених щастям і стражданням за долі своїх дітей. Поховання неньки на дворищі, неподалік від хати — символічне. Неспроста над її могилою в селі Шевченковому схилила кетяги калина, на якій весною виспівує соловейко…

Віктор ЖАДЬКО,
професор, письменник
Фото автора
Список використаних джерел:
Шевченківський словник. — Т. 2. — К., 1977. — С. 358; Жур П. Труди і дні Кобзаря. — К., 2003. — С. 21; Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008. — С. 18; Крайній І. Четверте Різдво для четвертої влади // Україна молода. — 2009. — 20 січня. — С. 15; Кониський О. Тарас Шевченко — Грушівський: Хроніка його життя. — К., 1991. — С. 28; Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 983.

Село Моринці. Пам'ятник матері Тараса Шевченка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"