"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."
#11 за 15.03.2013
«ДУМИ МО╥, ДУМИ МО╥...»
Чи можемо ми зробити зауваження чуж╕й дитин╕ й оминути увагою аналог╕чний вчинок сво╓╖? Де з ким трапля╓ться, але насамперед душа болить за тих, з ким пов’язаний ╕ кров’ю, ╕ долею, ╕ в╕дпов╕дальн╕стю, хто тоб╕ не байдужий. Так ╕ ми вбол╕ва╓мо за свою кра╖ну, не за Малайз╕ю ╕ не за Бразил╕ю. Вбол╕вав ╕ в╕н, той, до пам’ятник╕в якому з╕йшовся люд з ус╕╓╖ держави. Серед найменшеньких (у С╕мферопол╕) — десятир╕чний Осман Чахмаров ╕з с. Зу╖, серед найстарших — вояк УПА, дев’яностор╕чний Володимир Чермошенцев ╕з Бахчисарая п╕д бойовим повстанським прапором. З╕йшлися, бо в╕н так щиро нас любив, нав╕ть коли в╕дгукувався про громаду «вона — капуста головата», бажаючи таки зачепити за живе, аби «не були дурнями». А ми ж такими переважно ╕ лишилися, бо, як п╕дкреслив голова КРО КУН, й дос╕ не вт╕лили в життя т╕ ╕деали, про як╕ мр╕яв наш батько. — Чи ма╓мо ми в╕льну с╕м’ю? Чи стали такими, якими в╕н хот╕в нас бачити? — запитував у присутн╕х Василь Овчарук, н╕би почувши мо╖ думки. ╤ Василь Леонт╕йович закликав людей боротися за омр╕ян╕ ╕деали з ╕менем Шевченка на вустах. То ким же в╕н був насамперед, наш Тарас Григорович, поетом, художником чи, як зауважив голова КРО УНП Олег Фомушк╕н, ген╕альним ф╕лософом, правозахисником? А можливо, д╕йсно великим пол╕тиком, як охарактеризувала його найв╕дом╕ша в Укра╖н╕ бранка? У всякому раз╕, так в╕н сприймався нашими батьками ╕ д╕дами. Бо коли йшли фашисти, бажаючи не наражатися на додаткову небезпеку, закопували у землю томи радянських ╕ дорадянських ╕деолог╕в, а з ними — ╕ «Кобзаря». Так зробив ╕ м╕й д╕дусь, та в╕дкопати св╕й скарб йому вже не довелося... ╤ доки ╕м’я Тараса Шевченка можна буде нести, як знамено, у пошуках вол╕ ╕ кращо╖ дол╕, доки ╕снуватимуть люди «у кайданах», доти ╕ викликатиме ╕м’я поета неоднозначн╕ емоц╕╖, бо якщо ╓ нев╕льники, то ╓ ╕ поневолювач╕, якщо ╓ кривда, то ╓ ╕ кривдники, а Тарас Шевченко — це не депутат, його не позбавиш мандата, в╕н завжди стоятиме на боц╕ справедливост╕. Та найдорожч╕ кошики з кв╕тами у день його народження ставлять до п╕дн╕жжя пам’ятника не т╕, хто найщир╕ше його любить, а т╕, у кого це передбачено в бюджет╕ рядком «╕нш╕ витрати». Вт╕м, цього року тут з’являлися ╕ зовс╕м «нетрадиц╕йн╕» гост╕ — вперше за весь час незалежност╕ прийшли вклонитися Тарасов╕ кримськ╕ комун╕сти. Тож ╓ над╕я, що це теж не «капуста головата» ╕ в ╖хн╕й орган╕зац╕╖ в╕дбуваються таки невидим╕ ╕ззовн╕ процеси. Хоча кр╕пак Тарас мав би бути близьким до них за соц╕альним статусом та ╕ за революц╕йними настроями, ось т╕льки любив в╕н не ту державу, до яко╖ линуть серця комун╕ст╕в. Але ж цей день не оминають увагою ╕ кримськ╕ татари (хоча поет ╕ думки не мав про мусульманський хал╕фат), та це ╕ в╕н надихав ╖х у далекому Узбекистан╕ на боротьбу за народну волю. Про це говорив член Меджл╕су кримськотатарського народу Айдер ╤сма╖лов, завдяки якому до державних та парт╕йних прапор╕в при╓днався ╕ кримськотатарський нац╕ональний. — Ми не дозволимо його забути! — запевняв Айдер-ага. — Я — людина в╕руюча. Давайте молитися за нього, за мертвих ╕ живих, за те, щоб Укра╖на була в╕льною! ╤ щоб все це справдилося, ма╓мо дружити м╕ж собою, — промовляла його землячка. А ╕нша додала: — Коли нас вивозили ╕з Криму, мен╕ було 6 рок╕в. В Узбекистан╕ я п╕шла в школу, ╕ там ми вивчали творч╕сть Тараса Шевченка. Вона налаштовувала людей на боротьбу за справедлив╕сть. А ще лунали слова: «Слава Укра╖н╕! Слава кримськотатарському народу!». Люди вклонялися тому, хто дивився на них ╕з далекого минулого, вклонялися його великому таланту людинолюбства, помноженому на ту щир╕сть, назустр╕ч як╕й в╕дкриваються серця. Тож говорити було не обов’язково, достатньо прочитати як╕сь улюблен╕ в╕ршован╕ рядки або засп╕вати п╕сню, як це зробив Микола Москаленко, — ╕ контакт м╕ж ус╕ма вже в╕дбувся. «Думи мо╖, думи мо╖, лихо мен╕ з вами...», — луна╓ над площею голос нашого талановитого сп╕вака. А х╕ба ж не лихо, коли прагнеш добра сво╖й Батьк╕вщин╕ ╕ безсилий щось для цього зробити? Ось зв╕ту╓ перед поетом ╕ присутн╕ми один ╕з л╕дер╕в ВО «Свобода» Серг╕й Савченко, переконуючи, що ╖хн╕ депутати вм╕ють не т╕льки блокувати трибуну, але й писати закони на користь людей. Голова об’╓днання «Укра╖нська громада Криму» Владислав Хмеловський розпов╕в про ситуац╕ю, що склалася навколо «Нашо╖ Укра╖ни», яка перебува╓ на етап╕ трансформування в ╕ншу пол╕тичну орган╕зац╕ю, в результат╕ чого частина рег╕ональних л╕дер╕в, розчарованих неефективною пол╕тикою В╕ктора Ющенка, вже вийшла з ╖╖ складу. Та попри, здавалося б, позитивн╕ тенденц╕╖, «думи» присутн╕х не позбавлен╕ ╕ г╕ркоти. Чому б╕ля пам’ятника так мало нашо╖ укра╖нсько╖ молод╕, а юнак, який взяв слово, лише п╕д╕гр╕ва╓ ц╕ сумн╕ви, пояснюючи, що далеко не вс╕ його однол╕тки усв╕домлюють, наск╕льки безц╕нною людиною ╓ для Укра╖ни Тарас Шевченко? А ось кримськотатарськ╕ д╕ти розум╕ють, нав╕ть десятир╕чний Осман Чахмаров, який двома мовами чита╓ «Запов╕т». ╤ казахи, коли Тарас був у засланн╕, це розум╕ли ╕ називали його сво╖м нац╕ональним художником. Не в╕дв╕дують Тараса Григоровича й кримськ╕ приб╕чники Юл╕╖ Тимошенко. ╤ не думаю, що йому в╕д того г╕рше. Г╕рше тим, хто ув╕йшов з ними до сп╕льного пол╕тичного об’╓днання ╕ щойно оголосив «нац╕ональну моб╕л╕зац╕ю». Бо саме тут, б╕ля пам’ятника ц╕й людин╕, ми склада╓мо присягу не лише на в╕рн╕сть Батьк╕вщин╕, але й в╕йськову, якщо вже доведеться боронитися в╕д якогось там «супостата». У всякому раз╕, так я це в╕дчуваю. Хоча особисто мен╕ на в╕йну аж н╕як не хочеться, н╕ за царя, н╕ за короля, н╕ за президента, бо у будь-як╕й боротьб╕ ми, люди, — це не мета, а лише зас╕б досягнення тих чи ╕нших ц╕лей. Це В╕н думав саме про нас ╕ бол╕ла йому в╕д цього душа, ╕ посипало скрон╕ передчасним сн╕гом. Бо н╕який в╕н не пол╕тик, а просто батько — батько нац╕╖.
Тамара СОЛОВЕЙ Фото В. Качули
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11521
|