Версiя для друку Обговорити в форумi

Ось де, люди, наша слава!

ЧОМУ ЛИШЕ ЧЕРКАЩИНА, А НЕ ВСЯ УКРАЇНА
ВШАНОВУЄ 200-ЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ ВСЕСВІТНЬОЇ СЛАВИ УКРАЇНСЬКОГО СПІВАКА ТА КОМПОЗИТОРА СЕМЕНА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО?
(Закінчення. Поч. у № 11)

Гуманітарна катастрофа як для музею родини Симиренків, так і для музею Семена Гулака-Артемовського настала в середині 1990-х років. Саме у той період в Гулаківському музеї зникла більшість експонатів, зібраних краєзнавцем Георгієм Ковалем. Проте значну частину їх врятувала і зберегла ще одна героїчна представниця мистецького роду О. О. Шляхова. З цією вродливою й інтелігентною жінкою я мав кілька зустрічей. Похилого віку, але ще енергійна і жвава, вона болісно сприймала гуманітарну руїну. Як і краєзнавець Коваль, Шляхова не полишала надію на те, що на батьківщині всесвітньо відомого співака і композитора все-таки буде створено музей славетного земляка та родича. Музей почав відроджуватися лише на початку 2000 року. Готуючись до 200-літнього ювілею Семена Гулака-Артемовського, майже у день його народження, 16 лютого 2010 року, відбулося урочисте відкриття музею видатного митця. Для нього виділили приміщення колишнього районного суду у самому центрі міста і поблизу пам’ятника композитору та співаку. Тож городищенці до визначного ювілею ретельно стали готуватись вже давно.
Нинішня районна адміністрація (голова Олександр Ганжа) та районна рада народних депутатів (Олександра Біба) з розумінням поставились до ініціативи громадськості на державному рівні відсвяткувати 200-ліття від дня народження видатного земляка. Керуюча справами Городищенської районної ради Тетяна Миколаївна Горідько та директор районного Палацу культури ім. Семена Гулака-Артемовського, заслужений працівник культури Микола Ковальчук майже за рік до ювілею стали оббивати пороги не лише Міністерства культури, уряду, але й і Верховної Ради. Проте заполітизована і бездіяльна Рада навіть не розглянула пропозицію городищенських ентузіастів щодо державного вшанування пам’яті видатного композитора та співака. Нагадаємо, що такою державною справою, як відзначення ювілеїв видатних діячів національної культури, мали б опікуватися перш за все Міністерство культури та мистецькі творчі спілки. Саме вони, а не поодинокі ентузіасти і мали б клопотатися про державне вшанування видатних діячів. Безумовно, це стосується і знакового ювілею Семена Гулака-Артемовського. Ці владні і мистецькі інституції в Україні задовго до ювілейної дати могли б порушити питання перед ЮНЕСКО про вшанування 200-ліття Семена Гулака-Артемовського на міжнародному рівні. Нинішній 2013 рік мав би бути оголошений мистецьким роком видатного співака і композитора. Мабуть, і репертуар провідних оперних та драматичних театрів України на 2013 рік мав би бути сформований так, щоб усі мистецькі колективи України не оминули своєю увагою цю визначну, національного виміру подію. На жаль, жоден театр, навіть головна столична Національна опера, яку, кажуть, вже приватизували, не помітили знакову для України дату. Складається враження, що Міністерство культури та керівники музичних установ фундатором національної музичної школи та української опери вважають когось іншого з сусідньої держави. Хотілося сподіватися на те, що нинішня влада обов’язково вшанує ювілей геніального співака та композитора з таким розмахом та інформаційною інтервенцією, як щорічно відзначають у Криму в пушкінські дні «Великое русское слово».
Здавалося, що будь-яка цивілізована держава та кожна нація, яка б мала у своєму мистецькому та інтелектуальному арсеналі такий величезний музичний спадок і таку всесвітнього виміру творчу особистість, як Семен Гулак-Артемовський, навіть у часи фінансової скрути знайшла б можливість гідним чином вшанувати його хоча б у рік великого ювілею. Як нам видається, причина дивовижної чиновницької байдужості до спадку та імені зачинателя української музики та національної опери Семена Гулака-Артемовського полягає не у фінансовій скруті. Адже на всілякі приватні аристократичні забаганки нинішні можновладці безсоромно витрачають мільярдні державні, тобто народні кошти.
200-літній ювілей Великого Українця, фундатора української музики та опери, всесвітньої слави співака та композитора став ще одним індикатором на громадянську зрілість української спільноти, так і серйозною перевіркою існуючої влади не лише її інтелектуального рівня, але і її державотворчої спроможності. З’ясувалося, що у нинішніх керманичів такі чесноти, як патріотизм, відповідальність та совість, відсутні навіть на генетичному рівні.
Семен Гулак-Артемовський не перший діяч загальнолюдського та національного виміру, до величної спадщини якого байдуже ставиться нинішня влада. Нещодавно у такий саме спосіб вона зігнорувала 120-літній ювілей закатованого більшовицьким режимом видатного українського вченого-садівника та організатора вітчизняної садівничої науки, Гулакового земляка, професора Володимира Симиренка. А скільки ще знакових для української нації особистостей лишилися поза зоною уваги нинішніх можновладців псевдонаукової та псевдокультурницької братії. Це цілком закономірно, адже тривале рабське ярмо та прищеплена колонізаторами і окупантами ідеологія неповноцінності, меншовартості та дрімучого хуторянства ще даються взнаки й донині. На жаль, цими вадами безнадійно ураженими виявляються вищі владні ешелони. Для них взірцем «високого мистецтва» як була, так і лишається радянська та нинішня низькосортна, аморальна попса, вже остогидлі для українців гастролери з сусідньої держави на кшталт кіркорових, галкіних, баскових, гумористів-порнографістів та вульгарних, переодягнених у недорозвинених, сексуально стурбованих «русских бабушек».
Проте в Україні не все так безнадійно. Адже городищенська громада та влада попри байдужість, протидію високопосадовців спромоглися зберегти пам’ять про своїх видатних земляків. На Городищині, неподалік одне від одного створено два вельми цінних музеї, — на Платоновім хуторі під Млієвом — музей родини Симиренків, а у самому Городищі — музей ім. Семена Гулака-Артемовського. Єдиний у світі Інститут помології, який постав на базі славетного симиренківського помологічного розсадника Л. П. Симиренка, названий його ім’ям. Перед унікальним архітектурно довершеним адміністративним корпусом Інституту, збудованого його сином, професором Володимиром Симиренком, стоїть величний пам’ятник видатному вченому. Титанічними зусиллями громадськості відроджено родинну Свято-Троїцьку церкву та цвинтар Симиренків.
У самому Городищі після тривалих поневірянь, подолавши шалений спротив вождів місцевого розливу, врешті-решт створено чудовий музей Семена Гулака-Артемовського. Ще сорок років тому у Городищі, завдяки громадськості, постав перший і поки що єдиний в Україні пам’ятник видатному співаку і композитору. Скульптор Галина Кальченко (до речі, вона є автором найкращих пам’ятників Лесі Українки у Києві та Ялті) витворила у Городищі справжній мистецький шедевр. Ім’ям видатного земляка у місті названі вулиця, районний Палац культури, музична школа, запроваджена місцева премія ім. Семена Гулака-Артемовського. Її вручають тим, хто зробив вагомий внесок у розвиток культури, мистецтва, науки та економіки Городищини. Напередодні 200-літнього ювілею одній із середніх шкіл міста також присвоєно ім’я видатного Українця.
В середині лютого, якраз у день народження Семена Гулака-Артемовського, мені разом з головою УВКР Михайлом Ратушним та мелітопольським краєзнавцем Володимиром Різником пощастило побувати на ювілейних заходах у славетному Городищі. Можна впевнено стверджувати, що мала батьківщина велично і гідно вшанувала 200-річчя від дня народження свого видатного земляка. Те, що для величного ювілею батька української музики та національного оперного мистецтва мала б зробити держава та численні мистецькі спілки, успішно реалізувала городищенська громада та районна влада. Ювілей Семена Гулака-Артемовського у Городищі відзначили врочисто, велелюдно та красиво. Біля пам’ятника композитору і співаку у центрі міста відбувся мітинг. Виступали керівники району й міста, гості з Києва та Черкас. На мітингу було багато молоді, учнів городищенських шкіл та інших навчальних закладів. Художній колектив районного Палацу ім. Семена Гулака-Артемовського виконав кілька українських народних пісень, в тому числі і на слова видатного композитора.
Невдовзі свято перемістилось до зали величного районного Палацу культури. Городищенський Палац культури має досить модерний та доглянутий вигляд. Відчувається, що Палацом культури керує непересічний фахівець та дбайливий господар, заслужений працівник культури України, музикант, композитор та поет Микола Ковальчук. Диву даєшся, як ця вельми завантажена людина знаходить час, аби упродовж кількох десятиліть самовіддано і щиро допомагати мені у вирішенні ще й симиренківських справ. Це він своїми зверненнями до Верховної Ради, уряду та Міністерства культури доводив необхідність відзначення на державному рівні визначного ювілею видатного композитора та оперного співака Семена Гулака-Артемовського. І немає провини ні городищенської громади, ні районної влади у тому, що ювілей загальнонаціонального виміру музичного діяча, зачинателя української музики та оперного мистецтва Україна в день його 200-ліття не вшанувала на державному рівні.
Для городищенців, а мабуть, і для всієї Черкащини цей ювілей свого земляка став великим святом. Справжньою мистецькою окрасою ювілейних заходів став кількагодинний святковий концерт уславленого Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Григорія Верьовки під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України, професора Анатолія Кориська та режисера програми — народного артиста України, професора Зиновія Корінця. На городищенській сцені у районному Палаці ім. Семена Гулака-Артемовського хор був майже у повному складі. В концертній програмі задіяна величезна кількість народних та заслужених артистів України. Серед них чимало і лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка.
Ювілейна програма уславленого хору у Городищі, на батьківщині українського національного музичного мистецтва, переконливо засвідчила про те, що посіяне геніальним Семеном Гулаком-Артемовським зерно проростає в Україні вічним, вагомим та щедрим мистецьким колосом.
В ювілейний 2013 рік, який урядом України мав би бути оголошений роком Семена Гулака-Артемовського, справді Національний хор ім. Григорія Верьовки з цією унікальною мистецькою програмою мав би виступити на всіх великих сценах України. Можливо, вистачить державної мудрості у керівників національного телебачення, а совісті й моральності у власників приватних телеканалів, щоб уславлений хор Григорія Верьовки з цією святковою програмою був представлений в українському телеефірі. Наступного дня ювілейні заходи, присвячені 200-літтю Семена Гулака-Артемовського, продовжились у районній бібліотеці ім. Володимира Симиренка. Складовою частиною гулаківського місячника на Городищині стала громадська презентація основних експозицій та нового приміщення музею видатного композитора і співака. Зміни у музеї та у наповненні його експозицій напередодні ювілею відбулися колосальні. Музеєм видатного земляка опікуються не київські дядьки «отечества чужого», а територіальна громада та місцева влада. Досить вдалим виявився і підбір працівників музею, зокрема директора. Керувати закладом запросили досвідченого фахівця та організатора, великого українського патріота Олександра Щепака. Це він у перші роки незалежності України разом з легендарним Миколою Ковальчуком, тодішнім начальником районного управління культури, а нині директором Палацу ім. Семена Гулака-Артемовського, знімав у Городищі великий, але штамповано-халтурний пам’ятник «вождю світового пролетаріату» Ульянову-Леніну. Тоді порожня місцева казна за великий кількаметровий пам’ятник виручила значні кошти і змогла виплатити пенсії всім городищенцям, у тому числі й затятим «комуністам». Від неї вони не відмовилися.
Олександр Щепак у присутності широкої громадськості та місцевих ЗМІ розповів у бібліотеці про діяльність гулаківського музею та презентував щойно видану працівниками музею книгу «Дивосвіт Семена Гулака-Артемовського». Зауважу, що після 1955 і 1962 років, коли вийшли у світ перші науково-мистецькі монографії П. Кисельова та Л. Кауфмана про видатного співака і композитора С. С. Гулака-Артемовського, в Україні нічого більше не видавалося. Нова монографія про основоположника української музики та опери хоч і є популярною, але вона має величезне значення і для науковців, і для широкого читача, і всіх шанувальників безсмертної музичної спадщини зачинателя національної музичної школи та оперного мистецтва. Городищенська дослідниця Ольга Осипенко, яка є співробітницею музею, відшукала нові матеріали не лише про родину Гулаків, але й Тараса Шевченка і навіть родину Симиренків. Як багатолітній дослідник симиренківського роду та наукової спадщини кількох поколінь Симиренків, про цей досить важливий для симиренкознавця пласт я не знав. Збережені в архівах Черкащини метричні книги Покровської церкви містечка Городище Черкаського повіту Київської губернії засвідчують про давні родинні зв’язки Гулаків і Симиренків.
Дослідниця з’ясувала, що прадід всесвітньо відомого ученого-садівника та помолога Левка Симиренка Степан був хрещеним батьком чотирьох дітей Степана Гулака-Артемовського, в тому числі і майбутнього всесвітньо відомого співака та композитора Семена Гулака-Артемовського. Семенів дядько, відомий поет, громадський діяч та ректор Харківського університету Петро Петрович Гулак-Артемовський мав приязні стосунки з керівництвом цукрового заводу Симиренків-Яхненків і листувався з управителем Олексієм Храпалем, симиренківським родичем. У сім’ї Гулаків-Артемовських, як доводить дослідниця, у шестирічному віці виховувався двоюрідний брат Тараса Шевченка. Отже, за короткий період дослідники з новоствореного музею Семена Гулака-Артемовського зробили вагомий внесок як у шевченкознавство, так і у симиренкознавство. Вони переконливо доводять, що потужною і рушійною силою української культури та науки в Україні завжди були древні козацькі роди. Вони підтримували між собою не лише духовні, але й родинні зв’язки.
Вельми логічною, слушною і своєчасною виявилась передбачена ювілейними заходами презентація щойно виданої у Криму симиренківської праці «Витоки промислового садівництва». Це репринтне, оновлене та реконструйоване нами видання є ще одним свідченням незнищенності української науки, культури та мистецтва. Презентація виявилась успішною. На ній були присутні директор Інституту помології ім. Л. П. Симиренка НАН України Микола Кучер та директор Музею родини Симиренків на Платоновім хуторі Н. М. Круподеря. Будемо сподіватися, що і музей всесвітньої слави співака та композитора з часом переросте у музей славетного українського роду Гулаків-Артемовських, який зробив вагомий, різнобічний і багатовимірний внесок в українську науку, культуру, мистецтво та духовність. Дарунок Городищенському музею Семена Гулака-Артемовського від Кримської філії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка симиренківських праць: першого та другого томів уславленого «Кримського промислового плодівництва» та щойно виданої монографії «Витоки промислового плодівництва» був не лише логічним, але й доречним. Його городищенці зустріли оплесками. Не менш тепло зустріли дарунок мого колеги з Мелітополя, краєзнавця Володимира Різника. Він подарував музею справжню козацьку люльку та кухоль, монографію про Запорізький драматичний театр, у якому успішно йшла вистава «Запорожець за Дунаєм». У ній він ще хлопчиком грав одну мовчазну роль, пропагуючи хрущовську кукурудзу.
Гулаківсько-Симиренківський захід у бібліотеці ім. Володимира Симиренка завершила концертна програма чудового мистецького гурту з Городищенського районного Палацу культури ім. Семена Гулака-Артемовського.
Святкування 200-ліття від дня народження зачинателя української музики та національної опери Семена Гулака-Артемовського на Городищині й по всій Черкащині тривають.
Тож, мабуть, на часі прокинутися від летаргічного сну безпам’яття і київським високопосадовцям, народним обранцям та всій «білякультурній» чиновницькій братії, яка мала б опікуватися в Україні українською культурою. І нехай хоч 2013 рік не лише на Черкащині, а й в усій Україні стане роком видатного співака та композитора Семена Гулака-Артемовського.

Петро ВОЛЬВАЧ,
вчений, письменник, голова Кримської філії НТШ
м. Сімферополь

Коли писався цей матеріал, автору ще не було відомо, що Національна опера України вшанувала 200-річчя Семена Гулака-Артемовського дебютом тріо басів: Тараса Штонди, Сергія Ковніра та Сергія Магери. Про це розповіла газета «День».

ДЕБЮТ ТРІО БАСІВ

У Національній опері відбувся гала-концерт, присвячений 200-річчю Семена Гулака-Артемовського
Як правило, про Семена Степановича сьогодні згадують як про автора однієї з перших українських опер — «Запорожця за Дунаєм», адже Гулак-Артемовський увійшов до історії не лише як композитор, але й як знаменитий співак, а також драматичний актор. Ці іпостасі таланту майстра було представлено на гала-концерті в Києві, а сюрпризом вечора для слухачів став дебют трьох басів — солістів Національної опери.
Анатолій Солов’яненко, головний режисер Національної опери України і автор ідеї концерту, нагадав читачам «Дня», що широку популярність Гулаку-Артемовському як композиторові принесла опера «Запорожець за Дунаєм», написана більше 150 років тому і нині є класикою. До речі, царська цензура забороняла постановку опери на сцені протягом 20 років! Вперше «Запорожця за Дунаєм» поставив Кропивницький 1884 р. у трупі Старицького. Окреме місце в творчій спадщині композитора посідають українські пісні, зокрема: «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченкові, з яким маестро товаришував з 1838 р.), «Спать мені не хочеться», «Ой, на горі та й женці жнуть» та інші. Славу і захоплення публіки Гулак-Артемовський отримав завдяки своєму унікальному голосові (басу-баритону). Ще під час навчання у Київській бурсі на талановитого хлопця 1838 р. звернув увагу Михайло Глинка, який шукав співака на партію Руслана для щойно написаної ним опери «Руслан і Людмила», і забрав Гулака-Артемовського до Петербурга. До речі, до Федора Шаляпіна нашого земляка називали «найкращим басом Російської імперії»! Ми вирішили ювілей класика відзначити не для «галочки», а зробити вечір, який максимально розкриває силу його обдарування: як співака і як композитора.
У першому відділенні виконувалися твори зарубіжної та української класики, в якій прославився як вокаліст Семен Степанович (арії і дуети з опер «Трубадур», «Севільський цирульник», «Макбет», «Руслан і Людмила», «Князь Ігор», «Іван Сусанін», «Євгеній Онєгін»). «Родзинкою» концерту став виступ трьох прем’єрів столичної опери, басів: Сергія Магери, Тараса Штонди та Сергія Ковніра. Овації публіки викликали арії Дона Базіліо («Наклеп») з «Севільського цирульника» і Греміна («Коханню всякий вік підвладний...») з «Євгенія Онєгіна», а особливий фурор і овації, — коли прозвучала «Пісня Карася» з «Запорожця за Дунаєм». До речі, цей номер, з одного боку, дуже ефектно завершив перше відділення, а з іншого, став анонсом другої частини ювілейних урочистостей Гулака-Артемовського. Нагадаю, бренд «тріо басів» можна назвати українським ноу-хау: 2003-го, на дипломатичному салоні, присвяченому пам’яті Ф. Шаляпіна, який проводив тодішній Посол РФ в Україні В. Черномирдін, співаки Тарас Штонда, Сергій Магера і Микола Шопша вперше виступили разом. Успіх був приголомшливий, присутні на вечорі дипломати з різних країн передрікали, що такий тріумвірат може стати конкурентом легендарним тенорам (Паваротті, Домінго і Каррерасу), але яскраво спалахнувши, зоряна трійка розпалася: раптово помер Шопша, а в Магери і Штонди з’явилися цікаві сольні проекти, їх стали запрошувати на гастролі по всьому світі... І ось десять років потому до компанії Сергія Магери і Тараса Штонди вдало вписався їхній колега Сергій Ковнір. Цей дебют публіка сприйняла із захопленням. Хтозна, може, незабаром це бас-тріо підготує цілу програму і виступатиме на стадіонах, як знамениті тенори?
Після антракту творчу естафету продовжили солісти, хор, балет і оркестр Національної опери (диригент Микола Дядюра), із завзяттям зігравши третю дію «Запорожця за Дунаєм». Повернувшись додому з палацу султана, Карась (Андрій Гоюков) повідомляє дружині Одарці (Марія Стефюк), що тепер він турок і його звуть Урханом, а також оголошує, що хоче розлучитися і завести собі гарем (дует «На туркенях оженюся»)... Але особливо колоритним вийшов фінал вистави: патріотична пісня Андрія (Олександр Гурец) — «Блаженний день, блаженний час», феєричний гопак і урочистий хор («Там, за тихим за Дунаєм»).

P. S. Про те, що дебют тріо басів виявився вдалим, говорить той факт, що після гала-концерту багато глядачів запитували у адміністраторів театру, де можна купити записи співаків або відеоверсію вистави «Запорожець за Дунаєм». Може, дирекції Національної опери варто відродити традицію, коли, крім програмок та буклетів, у фойє продавали диски, книжки і фотографії провідних майстрів Національної опери — кумирів минулого і зірок сьогодення?

Тетяна ПОЛІЩУК, «День», № 36

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Українці мої..."