Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 22.03.2013
ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ У КОНТЕКСТ╤ СУЧАСНОСТ╤

Постат╕

ДО 150-Л╤ТТЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

НАВ╤ТЬ у добу найжорсток╕шого знищення укра╖нства та плюндрування Укра╖ни Рос╕йською ╕мпер╕╓ю Володимир Вернадський, вже будучи в апоге╖ гучно╖ науково╖ слави, вважав себе сином Укра╖ни. З Укра╖ною вчений був зв’язаний генетично. Зг╕дно з родинним переказом, один з предк╕в Вернадських служив у в╕йську Богдана Хмельницького. А прад╕д — ╤ван Вернадський зак╕нчив Переяславський колег╕ум Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, на Запор╕жж╕ по╓днував в╕йськову службу з церковними справами. Тож ╕ не випадково п╕сля руйнац╕╖ козацько╖ С╕ч╕ на Хортиц╕ Катериною ╤╤ в╕н переселився на Черн╕г╕вщину, де його обрали священиком у с. Церковщина. Батьки Володимира Вернадського були киянами. Вони добре знали р╕дну мову. Незадовго до смерт╕ вчений писав, що «в обох родинах (батьков╕й та материн╕й) побутували нац╕ональн╕ укра╖нськ╕ традиц╕╖. ╤ван Васильович Вернадський блискуче зак╕нчив Ки╖вський ун╕верситет ╕ у 28 рок╕в став професором пол╕тично╖ економ╕╖ та статистики. В 1850 роц╕ в╕н пере╖хав до Москви, де його обрали професором Московського ун╕верситету. З 1856 року в╕н — професор Головного педагог╕чного ╕нституту Олександр╕вського л╕цею у Петербурз╕.
Мати Володимира Вернадського, Ганна Павл╕вна Константинович, також походила з древнього козацького роду. ╥╖ дядько, Микола Гулак, в╕домий вчений-математик, був добрим приятелем Тараса Шевченка та сп╕льником по Кирило-Мефод╕╖вському братству.
Майбутн╕й видатний вчений народився 22 березня 1863 року у Петербурз╕. Там же в╕н зак╕нчив ╕ природниче в╕дд╕лення ф╕зико-математичного факультету. Його вчителями були Д. Мендел╓╓в, О. Бекетов, В. Докуча╓в.
Вернадський н╕коли не поривав зв’язк╕в з Батьк╕вщиною. В╕н ще у г╕мназичн╕ роки ц╕кавився ╕стор╕╓ю та культурою Укра╖ни. «Справжню ╕стор╕ю сво╓╖ земл╕, — пригадував учений, — я знав не з г╕мназичного курсу, а з розпов╕дей батька». Йому випала почесна м╕с╕я створення Укра╖нсько╖ Академ╕╖ наук. П╕сля лютнево╖ революц╕╖ 1917 року в Ки╓в╕ в╕н очолював ком╕с╕ю з╕ створення академ╕чно╖ структури та ком╕с╕ю з питань вищих навчальних заклад╕в ╕ наукових установ. Академ╕к Володимир Вернадський 27 листопада 1918 року обира╓ться першим головою-президентом Укра╖нсько╖ Академ╕╖ наук. В╕н — один з небагатьох ╖╖ фундатор╕в, якого Господь Бог вбер╕г в╕д знищення комуно-фашистською системою. Всесв╕тньо в╕домий вчений зак╕нчив земний шлях у похилому в╕ц╕. До свого 82-л╕ття в╕н не дожив лише к╕лька м╕сяц╕в. Влада хоч ╕ недолюблювала «некерованого» академ╕ка, але ж для власного ╕м╕джу у цив╕л╕зованому св╕т╕ змушена була в╕дзначити 80-р╕чний юв╕лей вченого. Йшла в╕йна. Парт╕йному кер╕вництву та Академ╕╖ наук у с╕чн╕ 1943 року було не до пишного вшанування юв╕ляра. Та й сам вчений, який н╕коли не схиляв голову перед високими можновладцями та орган╕чно не сприймав стал╕нський режим, категорично в╕дмовився в╕д публ╕чного вшанування. Академ╕я наук переконала все-таки вождя народ╕в вшанувати Володимира Вернадського Державною (Стал╕нською) прем╕╓ю першого ступеня. Менш знаним вченим, але наближеним до Кремля, у такому в╕ц╕, зазвичай, давали Геро╖в Соцпрац╕ та орден Лен╕на. Академ╕ка Вернадського нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. ╤м’я вченого ув╕чнили також у назв╕ орган╕зовано╖ ним же Б╕огеох╕м╕чно╖ лаборатор╕╖.
П╕сля смерт╕ Володимира Вернадського та його творчу спадщину в СРСР фактично забули. Повернення ╕м’я та величезного наукового доробку ген╕ального укра╖нського вченого у в╕тчизняну науку розпочалося з к╕нця 50-х рок╕в минулого стол╕ття.
Сьогодн╕ про академ╕ка В. Вернадського та його ун╕кальну творчу спадщину, педагог╕чну та науково-орган╕заторську д╕яльн╕сть у св╕т╕ ╕сну╓ численна л╕тература. Проте д╕яльн╕сть вченого в Укра╖н╕ вивчена недостатньо, хоч, починаючи з 1991 р., в Укра╖н╕ щороку в╕дбуваються читання, присвячен╕ академ╕ку В. ╤. Вернадському. Тематика заход╕в розлога, як розлогою була творч╕сть видатного вченого — в╕д проблем геох╕м╕╖, ╜рунтознавства до загадки феномена життя та розс╕ювання його у косм╕чний прост╕р. У цих читаннях, як зазнача╓ться в прес-рел╕зах, беруть участь пров╕дн╕ вчен╕ НАН та вищих навчальних заклад╕в Укра╖ни. Тож може скластися враження, що в Укра╖н╕ трива╓ процес ╕нтенсивного осмислення надзвичайно багато╖ на ╕де╖ спадщини В. ╤. Вернадського, залучення ╖╖ до укра╖нського контексту. Але чи так це?
Нин╕ Укра╖на в╕дтворю╓ св╕й соборний духовний образ, а В. ╤. Вернадський ╓ одним ╕з його складових. Будучи етн╕чним укра╖нцем, В. ╤. Вернадський прихильно ставився до укра╖нсько╖ ╕де╖: «Все життя мо╓ було нерозривно пов’язане з Укра╖ною й укра╖нським рухом».
Характерним ╓ те, що д╕яльн╕сть В. ╤. Вернадського в Укра╖н╕ тепер пода╓ться його рос╕йськими б╕ографами як малозначущий факт, др╕б’язковий еп╕зод ╕ вс╕ляко затушову╓ться. В╕дома укра╖нська досл╕дниця професор Олена Апанович перша ╕, на жаль, дос╕ ╓дина зд╕йснила спробу повернути Вернадського Укра╖н╕. Принаймн╕ п╕сля ряду публ╕кац╕й проблеми щодо психолог╕чних основ творчост╕ В. ╤. Вернадського вже не ╕сну╓.
Ус╕ визначн╕ д╕яч╕ — класики укра╖нсько╖ науки, культури, ╕стор╕╖, не кажучи про пол╕тик╕в, дос╕ так чи ╕накше проходили «п╕дгонку» до рос╕йського контексту.
Не уникнув ц╕╓╖ дол╕ ╕ В. ╤. Вернадський, якого вмонтовано в культуролог╕чну обойму сус╕д╕в — Ломо-носов, Мендел╓╓в, Чайковський, Толстой, — тод╕ як сам учений ще за життя визначив сво╓ м╕сце поряд ╕з... Дарв╕ном: «...я усв╕домлюю, що це вчення (вчення про живу речовину) може справити таке враження, як книга Ч. Дарв╕на, ╕ у цьому випадку я потрапляю у перш╕ ряди св╕тових вчених» (1920).
За життя у Володимира ╤вановича склалися, м’яко кажучи, стриман╕ вза╓мини з ф╕лософами, як╕ перебували тод╕ на посадах видатних учених. Про це св╕дчать ╕ його щоденников╕ записи з надзвичайно глибокими ╕ влучними характеристиками окремих персонаж╕в, ╕ полем╕чн╕ виступи в прес╕. Це вже п╕зн╕ше, у 70-х роках, на плеч╕ В. ╤. Вернадського накинули мант╕ю гносеолога наукового комун╕зму ╕ великого прихильника марксистсько-лен╕нського вчення, хоча про м╕ру його заангажованост╕ означеними ╕деями можна скласти уявлення з таких сл╕в: «Я мало знаю Маркса, але гадаю, що ноосфера буде ц╕лком сп╕взвучною його висловлюванням», — писав 77-р╕чний вчений. Але ц╕╓╖ ухильност╕ не пом╕ча╓ ╤. Мочалов — науковий б╕ограф В. ╤. Вернадського, в ╕нтерпретац╕╖ якого В. ╤. Вернадський поста╓ як учений, який «розробляв ф╕лософськ╕ проблеми сучасного природознавства на основ╕ д╕алектичного матер╕ал╕зму як ╓диного правильного наукового методу п╕знання» ╕ «рухався до того ╕деалу «людського природознавства», що його визначив К. Маркс».
У «Листах до укра╖нсько╖ ╕ рос╕йсько╖ молод╕» В. ╤. Вернадський шлях, обраний Ульяновим, називав безглуздим, кривавим, варварським ╕ жорстоким, на в╕дм╕ну в╕д культурного ╕ цив╕л╕зованого шляху Махатми Ганд╕. Академ╕к О. Яншин всупереч цьому висловлюванню вченого стверджу╓: «О Ленине В. И. Вернадский всегда отзывался как о свободно мыслящем и всесторонне образованном человеке». А з приводу ф╕лософ╕╖, що претендувала на роль науки вс╕х наук, В. ╤. Вернадський висловлювався у властив╕й йому енерг╕йн╕й манер╕: «В стране, где научная мысль и научная работа должны играть основную роль, ибо с их ростом и развитием должны были бы быть связаны основные интересы жизни, — ученые должны быть избавлены от опеки представителей философии. Того требует польза дела, государственное благо»; «Я — философский скептик. Это значит, что я считаю, что ни одна философская система (в т. ч. наша официальна философия) не может достигнуть той общеобязательности, которой достигает только в определенных частях наука»; «...Я, как философский скептик, могу спокойно отбросить без вреда и с пользой для дела в ходе моей научной работы все философские системы, которые сейчас живы...».
В. ╤. Вернадський був загадкою також ╕ для психолог╕в, уся методолог╕я яких базувалася на умовних рефлексах Павлова, на простих, як у амеби, реакц╕ях: зблиснуло св╕тло — процес п╕шов. У творч╕й лаборатор╕╖, методолог╕╖ ╕ стил╕ роботи В. ╤. Вернадського мали м╕сце ╕ лог╕чний розвиток ╕де╖, ╕ окремо кинута, ще науково необроблена думка, ╕ пот╕к св╕домост╕, що потребу╓ осмислення.
Якщо св╕й прижитт╓вий ╕м╕дж вченого ╕ громадянина в╕н утверджував сам, то вже «потому» в оф╕ц╕йн╕й ╕нтерпретац╕╖ образ В. ╤. Вернадського пост╕йно видозм╕нювався залежно в╕д поточних обставин та ╕деолог╕чного оснащення сусп╕льства. Про В. ╤. Вернадського написано чимало. ╢ в тому ╕ в╕двертий мотлох, який, до реч╕, заблокував поширення його ╕дей на Зах╕д. Принаймн╕ там концепц╕я «духу Земл╕» Тейяра де Шардена ╓ популярн╕шою, н╕ж вчення Вернадського про ноосферу.
Парабол╕чного ╕ багатогранного В. ╤. Вернадського вже п╕сля його смерт╕ (1945 р.) постановою Раднаркому СРСР було загнано у вузький коридор геолог╕╖ ╕ геох╕м╕╖. Це на багато рок╕в визначило в╕дпов╕дний напрямок трактування науково╖ спадщини видатного вченого.
В. ╤. Вернадський у ц╕й ╕нш╕й, негеолог╕чн╕й, ╕постас╕ тривалий час перебував поза увагою, а його ще за життя готов╕ до видання рукописи збер╕галися в арх╕вах п╕д грифом «НВ» — не видавати.
Створена у 1945 роц╕ ком╕с╕я з вивчення науково╖ спадщини В. ╤. Вернадського, яку очолив академ╕к Д. Зел╕нський, за 15 рок╕в п╕дготувала шеститомник геолог╕чних праць В. ╤. Вернадського ╕ завмерла до 1970-х рок╕в. Лише через 20 рок╕в п╕сля смерт╕ вченого починають видавати його прац╕ з б╕огеох╕м╕╖, а згодом — з ╕стор╕╖ та ф╕лософ╕╖ науки, чимало з яких ще за життя автора були готов╕ в рукописах. Зокрема, через 20 рок╕в було видано «Химическое строение Земли и ее окружение», через 30 рок╕в — «Пространство и время в неживой и живой природе», через 32 роки — «Научная мысль как планетное явление», через 35 рок╕в — «Живое вещество», «Проблемы оногеохимии», а «Философские мысли натуралиста» — лише через 45 рок╕в.
Причиною тако╖ неквапливост╕ АН, яка зазвичай вида╓ посмертно прац╕ сво╖х академ╕к╕в протягом двох-трьох рок╕в, була в╕дсутн╕сть для В. ╤. Вернадського н╕ш╕ в тод╕шн╕й ╕деолог╕чн╕й систем╕. Така н╕ша з’явилася значно п╕зн╕ше, коли прийшло усв╕домлення еколог╕чно╖ кризи ╕ потр╕бно було визначитися з фундаментальними науково-природничими основами виходу з не╖.
Творч╕сть В. ╤. Вернадського була спрямована в майбутн╓. Це був учений-провидець, який значно випереджав св╕й час. Деяк╕ ╕де╖ ╕ погляди В. ╤. Вернадського ще й тепер не вписуються в контекст парадигми сучасно╖ науки. Редактори-видавц╕, часто неспроможн╕ осягнути зм╕ст текст╕в В. ╤. Вернадського, супроводжували ╖х сво╖ми прим╕тками на зразок: «З цим твердженням не можна погодитися», або вносили сво╖ поправки в текст, цифри, тобто вдавалися до фальсиф╕кування. Багато думок ╕ м╕ркувань В. ╤. Вернадського ще й тепер в╕дтворюють не за Вернадським, а вдаючись до прийому син╕в лейтенанта Шм╕дта: спочатку безп╕дставно В. ╤. Вернадський оголошу╓ться чи╖мось учителем, а в╕дтак думки вчителя стають надбанням самозванця-учня.
Видання 6-томника, яке зб╕глося з хрущовською в╕длигою, наближення стол╕тнього юв╕лею вченого — все це пожвавило ╕нтерес широких к╕л громадськост╕ ╕ вчених, зокрема заруб╕жних, до особи ╕ творчост╕ В. ╤. Вернадського. Постало питання про видання хоча б частини з того, що дос╕ збер╕галося п╕д грифом «НВ». Звичайно, влада тод╕ ще не була готова видавати «╕деолог╕чно невитриман╕» твори без належного «гносеолог╕чного» супроводу. Сво╓р╕дною «ор╕╓нтировкою-об’╓ктивкою», яка передувала появ╕ цього ще не знаного Вернадського, стала написана за арх╕вними матер╕алами, тими, що у «НВ», книга «Философские воззрения В. И. Вернадского» (А. ╤. Коз╕нов, М., 1963).
Цей «философствующий» п╕гмей, про якого нин╕ ╕ сл╕ду не лишилося у науц╕, за вказ╕вкою з Луб’янки, у
творч╕й спадщин╕ ген╕ального Вернадського «в╕дкопав» ц╕лу низку ╕деолог╕чних збочень на кшталт:
«Страждав пережитками буржуазно╖ св╕домост╕ ╕ слабк╕стю загального св╕тогляду, що заважало йому прийняти марксизм як св╕тогляд».
«Суб’╓ктивно не сприймав марксизм, хоча об’╓ктивно стояв на позиц╕╖ матер╕ал╕стично╖ д╕алектики».
«Його ставлення до д╕алектичного матер╕ал╕зму було досить суперечливе ╕ базувалося на недорозум╕нн╕».
«В силу слабкост╕ свого св╕тогляду не зрозум╕в парт╕йност╕ ф╕лософ╕╖».
«Покладав велик╕ над╕╖ на науку ╕ недооц╕нював класову боротьбу. Визнавав другорядне значення класово╖ боротьби в процес╕ становлення ноосфери».
 «П╕дтримував ╕дею в╕чнос-т╕ життя. Не зум╕в зрозум╕ти гносеолог╕чного кор╕ння рел╕г╕╖. Надавав рел╕г╕╖ емоц╕йно-етичного значення ╕ вважав, що на основ╕ рел╕г╕╖ можна формувати мораль».
«Помилки В. ╤. Вернадського були використан╕ мракоб╕сами ╕ ворогами комун╕зму».
Не менше помилок у великого вченого доморощен╕ марксисти в╕дшукали ╕ в методолог╕╖ науки. Зрозум╕ло, що зазначен╕ вади ╕ прорахунки В. ╤. Вернадського пояснювалися тим, що вчений «...не врахував лен╕нсько╖ настанови: без сол╕дного ф╕лософського об╜рунтування н╕як╕ науки не можуть витримати боротьбу проти натиску буржуазних ╕дей». Майбутн╕м досл╕дникам творчост╕
В. ╤. Вернадського кремл╕вський «д╕алектик» рекомендував «добре попрацювати в галуз╕ основних понять». В╕д розтлумачення ген╕альному вченому основних марксистсько-лен╕нських понять на Луб’янц╕ академ╕ка Вернадського врятувала лише смерть. Склада╓ться враження, що коли б його творч╕ здобутки радянськ╕ псевдоф╕лософи пильно проанал╕зували дещо ран╕ше, за життя академ╕ка, то неодм╕нно його сп╕ткала б доля М. Вавилова, М. Грушевського, А. Кримського та багатьох ╕нших видатних в╕тчизняних вчених.
Життя та ряд под╕й у св╕т╕ змусили як в╕тчизняних, так ╕ заруб╕жних вчених дещо ╕накше поглянути на творчу спадщину В. ╤. Вернадського ╕ привернути увагу св╕тово╖ громадськост╕ до його наукового спадку. Час ч╕тко визначив ╕ головну наукову дом╕нанту його творчост╕ — б╕осферно-ноосферну проблематику. Без переб╕льшення можна стверджувати: як науковий св╕тогляд Х╤Х стол╕ття визначали прац╕ Ч. Дарв╕на, а початок ХХ стол╕ття — А. Ейнштейна, так науковий св╕тогляд наприк╕нц╕ ХХ стол╕ття визнача╓ творч╕сть ген╕ального укра╖нського вченого Володимира Вернадського.
П╕сля тривалого замовчування та обструкц╕╖ творчо╖ спадщини академ╕ка радянськ╕ та пострадянськ╕ ╕деологи якось в╕дразу забули про «пасиви» в б╕ограф╕╖ ╕ поглядах В. ╤. Вернадського ╕ в╕д стримано╖ дос╕ оц╕нки його праць упали в ейфор╕ю. Р╕зко зр╕с ╕нтерес не лише до б╕огеох╕м╕чних праць, але й до методолог╕╖, св╕тогляду ╕ ф╕лософ╕╖ В. ╤. Вернадського.
Зах╕д п╕сля деякого збентеження (п╕сля в╕домо╖ допов╕д╕ У. Тана — тод╕шнього Генерального секретаря ООН, 1969 р.) швидко вийшов з╕ стану прострац╕╖, спричиненого усв╕домленням глибини еколог╕чно╖ проблеми, сприйняв еколог╕чний ╕мператив, створив продуктивн╕ теор╕╖ ╕ концепц╕╖, розробив еколог╕чн╕ адаптован╕ технолог╕╖, замкнен╕ цикли ╕ рецикли виробництв, залучив до економ╕чних калькуляц╕й еколог╕чну компоненту ╕ тепер намага╓ться дати соб╕ раду з цим. А оск╕льки, як з’ясувалося, еколог╕чна розруха — це розруха в головах людей, що ╓ результатом неяк╕сно╖ в еколог╕чному в╕дношенн╕ ╕нформац╕╖, якою послугову╓ться людина, на Заход╕ розпочалося ╕нтенсивне гуман╕тарне осмислення феномена еколог╕╖, розробка таких понять, як еколог╕чний св╕тогляд, етика, мораль, культура тощо. На жаль, Укра╖на на багато рок╕в випала ╕з цього загального руху. У колишньому СРСР на той час (70-т╕ роки) вже були вичерпан╕ вс╕ аргументи, кр╕м, можливо, ракетно-атомного, у змаганн╕ ╕з Заходом. ╤ тому еколог╕чну проблему з рад╕стю було потрактовано як таку, що ╕люстру╓ неефективн╕сть буржуазного сусп╕льства, де по-хижацькому руйну╓ться матер╕альна основа ╕снування людини.
Ось тут комун╕стичним ╕деологам ╕ знадобилося вчення
В. ╤. Вернадського про б╕осферу та ноосферу. Центром проблеми було визначено перех╕д б╕осфери в ноосферу, що найб╕льше в╕дпов╕дало планам парт╕╖ «побудувати ноосферну цив╕л╕зац╕ю». Необх╕дно зазначити, що уявлення про ноосферу м╕нялося протягом усього життя В. ╤. Вернадського. В╕н почав розвивати концепц╕ю ноосфери на початку 30-х рок╕в п╕сля того, як докладно розробив учення про живу речовину та б╕осферу. В. ╤. Вернадський вжива╓ поняття «ноосфера» у багатьох значеннях: 1) як стан планети; 2) як галузь активного прояву науково╖ думки; 3) як головний фактор перебудови ╕ зм╕н у природ╕. На жаль, вчення про ноосферу В. ╤. Вернадський не встиг розвинути так всеб╕чно, як про б╕осферу, що стало причиною багатьох спекуляц╕й на тему ноосфери.

╤ ось ╕деологи в╕д науки, чимало попрацювавши «в галуз╕ основних понять», створили так звану загальноприйняту (╕нтегральну) концепц╕ю ноосфери «п╕д Вернадського». Окрем╕ розр╕знен╕ й абсолютно правильн╕ у кожному випадку висловлювання В. ╤. Вернадського про ноосферу були використан╕ для об╜рунтування науково-природничих основ ноосферно╖ цив╕л╕зац╕╖.
Спочатку було дано «╓мне визначення гносеолог╕чно╖ сутност╕ ноосфери як зм╕нено╖ науковою думкою ╕ перетворено╖ для потреб людини б╕осфери». Дал╕ на основ╕ ╕де╖ ц╕леспрямовано╖ перебудови б╕осфери було виведено ╕дею техносфери, яка, на диво, виявилася сп╕взвучною з ╕де╓ю К. Маркса ╕ Ф. Енгельса про «зм╕ну природи людською працею». У формуванн╕ св╕тогляду, культури радянськ╕ ╕деологи зробили основну ставку на техносферу, техногенез, який розглядався як колосальне досягнення НТП, на основ╕ якого активно «впроваджуються» техн╕чн╕ системи в б╕осферу. «Неминуч╕сть» переходу б╕осфери в ноосферу подавалась на зразок ╕ншо╖ в╕домо╖ «нев╕дворотност╕». ╤дею пасивного природокористування було проголошено безглуздою. Перебудова б╕осфери в ноосферу стала справою творчост╕ народних мас, керованих парт╕╓ю (тобто чимось на зразок комун╕стичного суботника). З’явився терм╕н «керований ноосферний комплекс». А оск╕льки В. ╤. Вернадський не визначився щодо передумов його формування, то це за нього зробили «посл╕довники» його вчення. Такими передумовами акад. Е. Прусов (1976, 1989) назвав, зокрема, «п╕двищення добробуту трудового народу», «р╕вн╕сть ус╕х людей», «виключення во╓н ╕з м╕ждержавних в╕дносин», «побудову справедливого сусп╕льства», «небувалий розмах промислового ╕ с╕льськогосподарського виробництва на 1/6 земно╖ кул╕» та ╕нший антураж ╕з тод╕шнього арсеналу пропагандистських засоб╕в. У так╕й ╕нтерпретац╕╖ ╕дея ноосфери стала центральною у нов╕й «систем╕ знань» — ноосферолог╕╖, яка була покликана знайти вих╕д з еколог╕чно╖ кризи. Московський МК КПРС 1976 року розробив «Перспективну програму з методичних проблем вза╓мод╕╖ сусп╕льства ╕ природи», спрямувавши проблему в р╕чище «гостро╖ ╕деолог╕чно╖ боротьби». Науковий комун╕зм поповнився низкою нових розд╕л╕в з марксистсько-лен╕нських принцип╕в вза╓мод╕╖ сусп╕льства та природи, як╕ стали основою ново╖ осв╕тньо╖ дисципл╕ни — соц╕оеколог╕╖.
Потужним ретранслятором в Укра╖ну цього сорту еколог╕╖ у заст╕йн╕ часи була Академ╕я наук Укра╖ни, яка зам╕сть гуман╕тарного осмислення феномена еколог╕╖ скеровувала розвиток еколог╕чно╖ науки ╕ осв╕ти в Укра╖н╕ в русло демагог╕╖ («з огляду на кризу буржуазно╖ науки радянськ╕ вчен╕ мають взяти проблему соц╕ально-еколог╕чно╖ в╕дпов╕дальност╕ в сво╖ руки»). У к╕нцевому п╕дсумку все це призвело до формування певного ╕ невластивого для В. ╤. Вернадського стереотипу в трактуванн╕ ноосфери, основною рисою якого ╓ тенденц╕я до спрощення ╕ спроба вир╕шувати проблему ноосфери, еколог╕╖ зокрема, в межах т╕╓╖ чи т╕╓╖ задано╖ схеми, сконструйовано╖ на баз╕ певних апр╕орних положень наукового комун╕зму.
Для Заходу проблема ноосфери носила суто умоглядний характер ╕, будучи народженою в ╕деолог╕чних апаратах СРСР, до реально╖ д╕йсност╕ мала досить в╕ддалений стосунок.
Тож н╕чого дивного нема╓ в тому, що св╕това сп╕вдружн╕сть держав з╕гнорувала й це наше «напрацювання» ╕ за модель майбутнього сусп╕льства обрала не «ноосферну цив╕л╕зац╕ю», а сусп╕льство ст╕йкого еколог╕чно безпечного розвитку. Характерно, що в матер╕алах конференц╕╖ «Р╕О-92» в╕дсутн╕й терм╕н «ноосфера».
Так було спрофановано велику наукову ╕ ф╕лософську ╕дею В. ╤. Вернадського, а його самого залучено до сп╕вучаст╕ у цьому д╕йств╕: «╢диною житт╓здатною соц╕ально-економ╕чною ╕ пол╕тичною основою побудови ноосфери, за В. ╤. Вернадським, ╓ соц╕ал╕стичний устр╕й. Тепер, коли стало ясно (порядним людям, нав╕ть не науковцям, це завжди було ясно), що «ноосферний прогноз розвитку природи ╕ цив╕л╕зац╕╖» не спрацював, а ╕дея-ф╕кс «ноосферно-косм╕чно╖ комун╕стично╖ цив╕л╕зац╕╖» не в╕дбулася, апологети ╕ творц╕ «загальноприйнято╖ концепц╕╖ ноосфери» вважають, що хибними були погляди В. ╤. Вернадського: «Доводиться констатувати, що ноосферний шлях розвитку природи не став розумним». Тобто радянськ╕ ╕деологи в╕д науки спочатку створили гносеолог╕чний глухий кут, а тепер борсаються, не будучи спроможними вийти з нього.
Нов╕тн╕ рев╕з╕он╕сти творчо╖ спадщини великого мислителя вже в котрий раз намагаються в╕дшукати ус╕ все нов╕ ╕ нов╕ похибки. Крах «комун╕стично╖ модел╕ ноосфери» вони намагаються пояснити вадами св╕тоглядно-методолог╕чних п╕двалин вчення В. ╤. Вернадського («Ойкумена», № 1, 1993).
Розкручувач╕ «комун╕стично╖ модел╕ ноосферно-косм╕чного маховика» нав╕ть п╕сля ганебного розпаду радянсько╖ системи переключили рег╕стр В. ╤. Вернадського на нов╕-стар╕ потреби геопол╕тично╖ доктрини РФ, в╕дновлення того, що розпалося. ╤ знову (вже вкотре!) ╕деологи натхненно «работают в области основных понятий»: «Вих╕д з еколог╕чно╖ кризи — у слов’янськ╕й ╓дност╕, слов’янському союз╕». Особливо спекулюють за нин╕шн╕х умов на вислов╕ В. ╤. Вернадського: «Не можна безкарно йти проти принципу ╓дност╕ вс╕х людей як закону природи».
У подальш╕й ╕нтерпретац╕╖ слово «людина» рос╕йськими ╕деологами зам╕ню╓ться «людством», яке для збереження ╓дност╕ з Природою ма╓ прагнути до ╓дност╕ пол╕тично╖, економ╕чно╖, культурно╖: «На певн╕й стад╕╖ розвитку ноосфери ма╓ в╕дбутися не лише пол╕тичне, але й етн╕чне об’╓днання людства». Зрозум╕ло, що об’╓днатися зможуть не вс╕ ╕ не в╕дразу. Тривалий час ╕снуватимуть центри об’╓днання — кристал╕зац╕╖ у вигляд╕ народ╕в ╕з розвиненими культурами. «У таких рамках сл╕д шукати т╕ форми сп╕льнопланетарного життя сусп╕льства, як╕ дозволять йому вступити в епоху ноосфери», — стверджу╓ рос╕йський вчений Мойс╓╓в.
Таким чином, ╕деться про нову «редакц╕ю» концепц╕╖ ноосфери, якою п╕дводяться науково-природнич╕ основи п╕д нин╕шн╕ геопол╕тичн╕ об’╓днавч╕ зусилля Рос╕╖. В ╕деолог╕чному сенс╕ — це сум╕ш панслав╕зму та деяких запозичень ╕з теор╕╖ локальних цив╕л╕зац╕й А. Тойнб╕, адаптованих до мовного ряду В. ╤. Вернадського п╕д ноосферу. Риштуванням ц╕╓╖ споруди ма╓ стати великоруська локальна цив╕л╕зац╕я, а ╖╖ духовною опорою — рос╕йське православ’я (детальн╕ше про це див. у книз╕ «Общеевропейский процесс и гуманитарная Европа. М., 1995. С. 383). Безперечно, Москва ма╓ стати продувним центром етнопол╕тично╖ конденсац╕╖ людства. Проте нов╕тн╕ «собиратели исконно русских земель» чомусь сором’язливо намагаються не пом╕чати вбивчу для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ думку академ╕ка В. ╤. Вернадського, нотовану у його щоденнику 30 серпня 1920 року (Див. газету «День» в╕д 30.Х.1999 р.).
 Сьогодн╕ «у Рос╕╖ спостер╕га╓ться новий сплеск зац╕кавленост╕ особою ╕ творч╕стю В. ╤. Вернадського. Арх╕в ученого, до реч╕, найб╕льший серед наукових арх╕в╕в колишнього СРСР, — це суц╕льний клондайк для Академ╕╖ наук РФ. Особливо широко зараз освою╓ться гуман╕тарна спадщина В. ╤. Вернадського. Поставлено завдання з метою в╕дновлення рос╕йського пр╕оритету видати основн╕ прац╕ вченого англ╕йською мовою ╕ широко ╖х розповсюджувати. Вс╕ляко п╕дкреслю╓ться причетн╕сть В. ╤. Вернадського до «русской идеи» ╕ «русского космизма». У шк╕льних п╕дручниках, що видаються у РФ, ╖хн╕ автори називають В. ╤. Вернадського «русским национальным гением, выдающимся ученым, которого мы любим и которым гордимся».
У так╕й неоноосферн╕й ╕нтерпретац╕╖ В. ╤. Вернадський поста╓ у багатьох авторських ╕ державних програмах з еколог╕чно╖ осв╕ти та навчальн╕й дисципл╕н╕ «Соц╕оеколог╕я» не лише в РФ, але й в Укра╖н╕, яка у цьому питанн╕ йде у фарватер╕ свого п╕вн╕чного сус╕да. Н╕чого дивного в тому нема╓: в Укра╖н╕ проблема «Вернадський ╕ Укра╖на» не осмислю╓ться, про що св╕дчить хоча б така хаотична назва (тематика) щор╕чних (з 1991 р.) академ╕чних читань, що ╖х проводить Ком╕тет НАНУ з вивчення науково╖ спадщини вченого: «Моральн╕сть ╕ б╕осфера», «Наукова думка ╕ цив╕л╕зац╕я», «Жива речовина та ╖╖ деформац╕я в Укра╖н╕», «В. ╤. Вернадський ╕ книга» тощо.
Тож поста╓ запитання: чи й надал╕ ми будемо покладатися на чергову «добру роботу в галуз╕ основних понять» наших колег ╕з РФ, а чи нам годилося б самим прочитати В. ╤. Вернадського, не минаючи «ан╕ титли, н╕же т╕╖ коми»?
Настав час десакрал╕зувати м╕ф про В. ╤. Вернадського як гносеолога наукового комун╕зму в минулому, ╕нтегратора племен ╕ народ╕в у час╕ нин╕шньому. Це певний тип мислення, яке вже вичерпало св╕й ╕сторичний ресурс. В. ╤. Вернадський потребу╓ не лише прочитання. ╤деться передус╕м про потребу осмислити опубл╕кован╕ ╕ неопубл╕кован╕ арх╕вн╕ тексти вченого, в╕дкрити те, що дос╕ не було висловлено або не могло бути сказаним, особливо те, чого, можливо, не скажуть держател╕ арх╕ву В. ╤. Вернадського у Москв╕. Необх╕дно ввести до ╕нтелектуального культурного об╕гу в Укра╖н╕ найважлив╕ш╕ прац╕ В. ╤. Вернадського з проблем геолог╕╖ ╕ геох╕м╕╖, б╕огеох╕м╕╖, а особливо наукознавства, методолог╕╖, ф╕лософ╕╖ та ╕стор╕╖ науки, переклавши ╖х укра╖нською мовою.
Добре було б знайти порозум╕ння з нашим стратег╕чним партнером на предмет передач╕ в Укра╖ну хоча б коп╕й арх╕ву академ╕ка В. ╤. Вернадського як нашого ун╕кального нац╕онального надбання.
Доц╕льно було б заснувати Всеукра╖нський неурядовий еколог╕чний фонд ╕м. В. ╤. Вернадського з широкими повноваженнями у сфер╕ розроблення ╕ ф╕нансування еколог╕чних програм ╕ проект╕в, еколог╕чного мон╕торингу, прогнозування ╕ експертизи, еколог╕чно╖ осв╕ти, вивчення, розвитку ╕ пропаганди науково╖ спадщини В. ╤. Вернадського.
Усе це сприятиме утвердженню в св╕домост╕ покол╕нь укра╖нц╕в феномена В. ╤. Вернадського як ун╕кального явища укра╖нсько╖ ╕ св╕тово╖ культури.

Фед╕р ВОЛЬВАЧ,
професор М╕жрег╕онально╖ академ╕╖ управл╕ння персоналом (м. Ки╖в)
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ НТШ, академ╕к УЕАН

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11569

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков