Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧУБАРОВ НЕ ВИКЛЮЧА╢ НОВУ ХВИЛЮ МОБ╤Л╤ЗАЦ╤╥ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
З 2022 року на територ╕╖ тимчасово окупованого Криму моб╕л╕зован╕ десятки тисяч чолов╕к╕в…


ПРОКУРАТУРА ГАМБУРГА ЗВИНУВАТИЛА СП╤ВРОБ╤ТНИК╤В SIEMENS У ПОРУШЕНН╤ КРИМСЬКИХ САНКЦ╤Й
Прокуратура висунула обвинувачення п'ятьом чолов╕кам, причетним до незаконного постачання газових...


У КРИМУ ПРОБЛЕМИ З╤ ЗВ’ЯЗКОМ П╤СЛЯ УРАЖЕННЯ В╤ЙСЬКОВО-МОРСЬКО╥ БАЗИ В СЕВАСТОПОЛ╤
Сили оборони Укра╖ни уразили рос╕йськ╕ велик╕ десантн╕ корабл╕ "Ямал" та "Азов", центр зв'язку ╕...


В╤ДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМ КРИМУ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥ Ф╤НАНСУВАТИМУТЬ ЗА ПРОГРАМОЮ UKRAINE FACILITY
До 2014 року Укра╖на забезпечувала 85% потреб Криму у пр╕сн╕й вод╕ завдяки П╕вн╕чно-Кримському...


У СЕВАСТОПОЛ╤ ЗАТРИМАЛИ ХЛОПЦЯ ЗА АНТИВО╢ННИЙ НАПИС У БЮЛЕТЕН╤ НА «ВИБОРАХ ПУТ╤НА»
Хлопець написав у бюлетен╕ «Н╕ в╕йн╕, мир Укра╖н╕»…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 29.03.2013 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 29.03.2013
Ц╤НУЙМО ПАМ’ЯТЬ ╤ СПРАВЕДЛИВ╤СТЬ!

Що ми зна╓мо про день 24 червня, ╕ що зна╓ про нього календар? Це р╕чниця з’╖зду в Рос╕╖ природолюб╕в, а також заснування в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ Одесько╖ протичумно╖ станц╕╖ ╕ таке ╕нше.
А болгарка Милан╕я Дучева, збл╕дши, говорить про те, про що ми хоч ╕ чули кра╓м вуха, але в пам’ят╕ це не в╕дклалося.
О 4-й годин╕ ранку в двер╕ осел╕, де семир╕чна Милан╕я жила разом з мамою та ще трьома братами ╕ сестричками, хтось затарабанив. Не встигли отямитися, як вже сид╕ли на бричках, а харч╕, як╕ приготувала в дорогу мати за в╕дведен╕ на збори 15 хвилин, конво╖ри викинули. Так ╕ опинилися у вантажному потяз╕ для перевезення худоби, ╕ ╓диний скарб — це золот╕ каблучки на руках у матер╕ та двор╕чне малятко, майже роздягнене, що пост╕йно просило молока. ╤ врятували ╖хню родину т╕льки мамин╕ каблучки, як╕ чи то не пом╕тили, чи то не насм╕лилися конф╕скувати конво╖ри.
А шлях був не близький — аж у Ком╕-Перм’яцький округ, у край «в╕чно╖» зими. Не хот╕лося думати, що вдома лишилося дв╕ недо╓н╕ кор╕вки (отже, ╕ звичка до молока), пас╕ка, ╕нша живн╕сть, та й будинок — на всю округу, а вони вс╕╓ю родиною, голодн╕, холодн╕, сидять у санях, «запряжених» трактором, а невдовз╕ ╖хньою оселею стане барак, де вони житимуть — «не тужитимуть» разом ╕з в╕йськовополоненими н╕мцями. Ну, н╕мц╕, то зрозум╕ло, вони принесли в кра╖ну розруху ╕ смерть, а чим ╕ перед ким завинили маленька Милан╕я та ╖╖ р╕дн╕, чому вони мусять з╕ сво╖ми сус╕дами мати сп╕льну долю? ╤ батько Милан╕╖ Кирило теж не завинив перед Батьк╕вщиною — п╕шов у партизани, а коли його схопили ╕ везли у н╕мецький полон, — вистрибнув на повному ходу ╕з потяга, ╕ це вартувало йому у майбутньому 10 рок╕в неймов╕рних страждань через травми, як╕ ск╕нчилися передчасною смертю.
Та все це далося взнаки не одразу, в╕н ще встиг знайти сво╖х р╕дних у засланн╕ ╕ зробити все, аби трохи полегшити ╖хн╓ життя, бо був на ус╕ руки майстром. А то, можливо, вони б ╕ до к╕нця розд╕лили долю полонених н╕мц╕в, багато з яких з’╖дали на н╕ч по жмен╕ сол╕, а на ранок помирали...
Але з появою годувальника с╕м’я вже перебралася жити в село Ганево, де Кирило працював механ╕ком. Там були ╕ своя хатка, ╕ п╕ч, в як╕й пекли хл╕б ╕ щодня упр╕вала страва ╕з гороху, на вирощуванн╕ якого спец╕ал╕зувалися на цих землях. Пот╕м разом з батьком пере╖хали в Большую Соснову. Батько старався, як м╕г, аби с╕м’я не б╕дувала. Брався за найважчу роботу. А ╕ншо╖ йому й не пропонували, бо для перм’як╕в-рос╕ян в╕н був «зрадником», тож ╕ «карали» вони його за цю незрозум╕лу зраду, як могли.
Не краще ставилися вони ╕ до ус╕╓╖ родини Дучевих. А старшу сестру Милан╕╖ Олену нав╕ть не прийняли у комсомол — як «ворога народу». Хоча «ворога» ж того вивезли ╕з Криму всього в 11 рок╕в, ╕ решта життя — на очах у приск╕пливих «абориген╕в».
Та з часом атмосфера таки потепл╕шала. З 1956 року спецпереселенцям уже було дозволено пересуватися, ╕ Милан╕я зам╕сть 10-го класу по╖хала до дядька працювати на л╕сосплав, де вона, маленька ╕ худенька, ризикуючи життям ╕ здоров’ям, заробила св╕й «стартовий кап╕тал» ╕ перебралася в м╕сто Боровськ, де знайшлися ╕ посильна робота, ╕ можлив╕сть зак╕нчити веч╕рню школу, аби побудувати сво╓ майбутн╓ таким, як п╕дказувало серце. Д╕вчина зак╕нчила у Перм╕ хорово-диригентське в╕дд╕лення музичного училища, пот╕м вступила до музично-педагог╕чного ╕нституту ╕ в╕дтод╕ багато рок╕в пропрацювала викладачем музики та сп╕в╕в у музичних закладах.
В Орджон╕к╕дзе зустр╕ла свою долю. Разом ╕з чолов╕ком-буд╕вельником у 1966 роц╕ пере╖хали до Б╕ло╖ Церкви будувати шинний завод. Тут ╕ сп╕ткала Милан╕ю друга катастрофа в ╖╖ житт╕ п╕д назвою Чорнобиль. Того дня вони прибирали мамину могилку, саджали кв╕ти, а пот╕м дивувалися, чому кв╕ти не приймаються, чому в’януть? Аж незабаром дов╕дались, що сталося лихо, ╕ за к╕лька рок╕в уся Б╕ла Церква перетворилась на одне суц╕льне кладовище. Й хоча д╕агноз «променева хвороба» ставити не дозволялося, та помирати в╕д не╖ було можна. А до цього причепилися й ╕нш╕ напаст╕. Син Милан╕╖ Кирил╕вни, студент консерватор╕╖, заслаб на астму — треба було вт╕кати в╕д опром╕нення.
Так ╕ опинилися в Криму, ╕ хвороба в╕дступила. Сьогодн╕ д╕ти прилаштован╕: Серг╕й займа╓ться музикою ╕ живе ╕з с╕м’╓ю в Алушт╕, а Володимир ви╖хав з родиною до Америки. Здавалося б, все не г╕рше, н╕ж у людей, у тих, для кого 24 червня — це лише день заснування протичумно╖ станц╕╖. Та не такою народилася Милан╕я Дучева, бо, окр╕м таланту до сп╕в╕в, вона ще ма╓ талант до громадсько╖ роботи, який, можливо, так би н╕коли ╕ не розкрився, аби з’явилася вона на св╕т не в Криму ╕ мала ╕нший житт╓вий досв╕д.
Людське горе не може бути предметом заздрощ╕в. Але якщо 18 травня — день виселення кримських татар — стало загальнов╕домою датою, коли в центр╕ С╕мферополя зупиня╓ться рух, аби н╕що не заважало кримськотатарському народов╕ схилити голови перед пам’яттю загиблих ╕ обговорити сво╖ проблеми, а день аналог╕чно╖ трагед╕╖ болгар та ще к╕лькох народ╕в ус╕ ц╕ роки залиша╓ться непом╕ченим, то пан╕ Милан╕я запиту╓ у себе ╕ у людей, причетних до ц╕╓╖ ситуац╕╖: чому?
Адже ж вони були такими самими спецпереселенцями, житт╓вий прост╕р ╕ взагал╕ св╕т для яких обмежувався 25 навколишн╕ми к╕лометрами, такими самими громадянами Радянського Союзу, на який працювали, якому служили у Збройних Силах, за який в╕ддавали сво╖ життя.
Не знаю, коли вперше бол╕сно стиснулось серце Милан╕╖ Кирил╕вни п╕д час таких роздум╕в, але думаю, значно п╕зн╕ше, н╕ж з’явився у 1992 роц╕ Закон про депортованих. Вт╕м, уже з 1996 року з ╖╖ ╕н╕ц╕ативи було заре╓строване перше болгарське нац╕ональне республ╕канське об’╓днання. Воно утворилося з общин «Братушки» (1993 р., Алушта) та Б╕лог╕рсько╖, до створення яких була незм╕нно причетна Милан╕я Дучева.
Громадську орган╕зац╕ю республ╕канського р╕вня очолила вона разом ╕з Георг╕╓м Каражовим, п╕сля смерт╕ якого це м╕сце пос╕в ╤ван Абажер. На той пер╕од вс╕ депортован╕ народи були представлен╕ у ВР АРК зг╕дно з квотою: болгари, греки, н╕мц╕ та в╕рмени — по одн╕й людин╕, кримських татар — значно б╕льше. ╤ болгарська община висунула у депутати Георг╕я Каражова. При Республ╕канському ком╕тет╕ у справах нац╕ональностей працювало управл╕ння, яке мало оп╕куватися першою групою депортованих ╕ одержувало 20% кошт╕в, котр╕ вид╕лялися для допомоги ус╕м народам, що повернулися з м╕сць депортац╕╖. ╤ про╕снувала ця установа 10 рок╕в. Та, як пов╕домля╓ Милан╕я Кирил╕вна, владу в цьому управл╕нн╕ взяли в сво╖ руки в╕рмени, та ще й переважно з Наг╕рного Карабаху, як╕ до депортац╕╖ не мали жодного стосунку, вт╕м житла ╕ г╕дного облаштування потребували не менше за ╕нших. То були часи, коли у влад╕ взагал╕ рясно ф╕гурували в╕рменськ╕ пр╕звища. Так ╕ з’явилися фаворити при розпод╕л╕ бюджетних кошт╕в — ╕ це були зовс╕м не болгари. За 20 рок╕в лише 120 ос╕б ╕з числа депортованих громадян ц╕╓╖ нац╕ональност╕ одержали якесь житло, причому половина — в недобудованих спорудах без комун╕кац╕й та об’╓кт╕в соцкультпобуту. Та й котедж у Коктебел╕, який будувався 15 рок╕в на болгарську частку кошт╕в, знайшов ╕нших господар╕в.
Ось тод╕ ╕ заговорила Милан╕я Дучева «мовою цифр» ╕ вже направила в╕дпов╕дний оф╕ц╕йний запит до владних ╕нстанц╕й. За ╖╖ даними, в 1944 роц╕ ╕з Криму було депортовано 180 тис. кримських татар, а повернулося вже 300 тисяч ╕ одержали для цього певне грошове забезпечення. Окр╕м кримських татар аналог╕чних випробувань зазнали ╕ 24 тис. грек╕в, 15 тис. болгар, 12 тис. в╕рмен╕в ╕ 50 тис. н╕мц╕в (щоправда, переважну частину останн╕х вивезли ще на початку в╕йни). Загалом це понад 100 тисяч н╕ в чому не винних людей. Щодо болгар, то ╕з 15 тис. ос╕б орган╕зовано було переселено до Криму всього 800 родин. Тож депортованих ╕з Криму ос╕б не кримськотатарсько╖ нац╕ональност╕ виявилося б╕льше третини в╕д загально╖ к╕лькост╕. Та вони традиц╕йно мовчать про сво╖ права ╕ проблеми. Отже, зда╓ться, що ╖х нема╓ взагал╕.
Тому дозволю соб╕ перейти на мову емоц╕й, пов’язаних з мо╖м особистим житт╓вим досв╕дом. З мого раннього дитинства другом нашо╖ с╕м’╖ був трохи за мене старший Вовка-грек (так ми з братом його називали пом╕ж собою). Вовка був фактично сиротою — матер╕ не пам’ятав, а батько жив у приймах, бо сво╓╖ хати не було. Хлопцем оп╕кувалась т╕тка, ╕ мешкав в╕н разом ╕з двоюр╕дними братами, сестрами, д╕дусями, бабусями — не перерахувати. Невдовз╕ померли т╕тка ╕ батько, ╕ жити Вовц╕ стало зовс╕м незатишно. П╕сля школи в╕н п╕шов на машинобуд╕вний завод ╕ пропрацював там тридцять рок╕в на найважчих роботах — тримала квартирна черга, яка то наближалася впритул, ╕ в╕н вже пакував реч╕, то раптом його в╕дсували знову назад, ╕ в╕н ледь не плакав й, окр╕м цього, н╕ про що б╕льше не м╕г говорити...
Квартири Вова так ╕ не дочекався — помер у в╕ц╕ 49 рок╕в восени 1998-го. ╤ в╕н теж був ╕з родини депортованих, а на той час вже 6 рок╕в д╕яла програма, що давала таким людям хоч якийсь шанс. Але ж сво╖м шансом в╕н бачив т╕льки невтомну працю до останнього подиху.
З Милан╕╓ю Дучевою познайомилася я випадково, на одному з «круглих стол╕в». ╥╖ виступ одразу ж нагадав мен╕ назву одн╕╓╖ ╕з книг: «Заговори, щоб я тебе побачив». Тож вона, н╕чим не прикметна, заговорила щиро, доброзичливо, розкриваючи не лише проблеми товариства, але й душу, ╕, зда╓ться, викликала симпат╕ю не т╕льки у мене, ╕ дума╓ться, не т╕льки до себе само╖, а й до свого народу.
Зрозум╕ли цю ж╕нку ╕ у Верховн╕й Рад╕ та Рад╕ м╕н╕стр╕в Криму, куди ╖╖ було запрошено на обговорення програми, присвячено╖ дням трауру депортованих, а також майбутн╕й кругл╕й дат╕ з дня депортац╕╖ кримчан. Вже майже десять рок╕в, як в╕д болгарського культурного товариства в╕дд╕лилося те, що об’╓днало саме с╕м’╖, котр╕ зазнали депортац╕╖, ╕ як╕ ран╕ше розчинялися серед бессарабських болгар, котр╕ при╖хали до Криму п╕зн╕ше. Це давало змогу предметн╕ше боротися за права депортованих.
А чому б ╕ н╕? Адже кошти з ц╕╓ю метою вид╕ляються щороку. Ось ╕ на поточний р╕к ╕з державного бюджету ма╓ над╕йти 50 млн. гривень ╕ 20 млн. — з кримського. Але п╕д лежачий кам╕нь вода не тече, а товариство ╕мен╕ брат╕в Стоянових, яке очолю╓ пан╕ Милан╕я, не ма╓ нав╕ть власного оф╕су. ╥хн╕й сп╕вочий ансамбль «Мелос» трену╓ться практично п╕д в╕дкритим небом.
Ось ╕ на цих нарадах голова товариства ще раз переконалася, що н╕що саме по соб╕ не робиться, особливо там, де присутня конкуренц╕я. Тож заступник голови Пост╕йно╖ ком╕с╕╖ ВР АРК з питань м╕жнац╕ональних в╕дносин ╕ проблем депортованих громадян Микола Сумул╕д╕ пов╕домив, що створю╓ться робоча група щодо питань облаштування депортованих грек╕в, а п╕дготовлений з цього приводу документ в╕н незабаром передасть до Верховно╖ Ради, зовс╕м не переймаючись долями депортованих громадян ╕нших нац╕ональностей.
Представники Меджл╕су мають сво╓ бачення ц╕╓╖ та ╕нших проблем, припускаючи, що для депортованих кримських татар взагал╕ ма╓ бути споруджено окремий пам’ятник. Обурена Милан╕я Дучева нагадала, що в м╕сцях депортац╕╖ вс╕ народи потерпали разом, жили пл╕ч-о-пл╕ч, тож ╕ пам’ятник ма╓ бути сп╕льний.
Серед питань, як╕ обговорювалися владою разом з головами нац╕ональних товариств, ч╕льне м╕сце пос╕ла п╕дготовка до жалобного дня 18 травня нин╕шнього року. До програми ув╕йшли траурний веч╕р-рекв╕╓м в Укра╖нському музичному театр╕ 17 травня, р╕зноман╕тн╕ виставки, уроки пам’ят╕, увага преси, покладання кв╕т╕в б╕ля мемор╕ального знаку на вокзал╕ та в район╕ Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету, акц╕я «Запали вогонь у сво╓му серц╕». ╤ нарешт╕ 18 травня — траурний м╕тинг з 10-╖ до 15-╖ години.
Щодо депортованих громадян не кримськотатарсько╖ нац╕ональност╕, як╕ в цю програму не вписуються, то на 24 червня теж нам╕чено кв╕топокладання б╕ля ТНУ. ╤ це — все.
У березн╕, зустр╕чаючи весну, болгари урочисто спалюють «бабу Марту» (свято схоже на нашу Масляну), тож дуже б хот╕лося, щоб разом з нею згор╕ли ╕ вс╕ т╕ незаслужен╕ образи та неувага, яких зазнають с╕м’╖ депортованих людей ╕ сьогодн╕. ╤ було б справедливо, якби ╖м оф╕ц╕йно вид╕лили ╕нший траурний день, теж з уроками пам’ят╕, з телепередачами, ╕з заходами у кра╓знавчому музе╖. Под╕бно греку Микол╕ Сумул╕д╕, я б теж не наполягала на сп╕льному пам’ятнику. Це все одно, що фотографуватися разом ╕з людиною, яка збира╓ться згодом в╕др╕зати тво╓ зображення, у всякому раз╕, цього не прихову╓. Звичайно, якщо йдеться не про думку к╕лькох л╕дер╕в, а про позиц╕ю б╕льшост╕ кримськотатарського народу.
╤ тут головне — вшанувати пам’ять потерп╕лих щиро ╕ з любов’ю, нав╕ть якщо для цього доведеться под╕литися вид╕леними з бюджету коштами. До реч╕, нашими сп╕льними, народними, взятими з наших податк╕в...

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 29.03.2013 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11573

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков