Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 29.03.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 29.03.2013
КРИМСЬКИЙ УКРА╥НСЬКИЙ ТЕАТР: ПЕРШ╤ РОКИ ТВОРЧО╥ Д╤ЯЛЬНОСТ╤

До М╕жнародного дня театру

Степан ╤ванович Ботвина – актор неперес╕чного обдарування, заслужений артист Криму, стар╕йшина Кримського укра╖нського театру, на сцен╕ якого ним створено десятки ц╕кавих р╕зноман╕тних ролей. Напередодн╕ М╕жнародного дня театру, який в╕дзнача╓ться у св╕т╕ 27 березня, я зустр╕вся з митцем ╕ попросив розпов╕сти про його творчий шлях, початок якого припада╓ на середину 50-х рок╕в минулого стол╕ття.
– Степане ╤вановичу, ви в Кримському укра╖нському театр╕ фактично з початку його ╕снування. Ось читаю наказ по Ки╖вському обласному пересувному драматичному театру № 22 в╕д 6 червня 1955 року. У списку прац╕вник╕в, що ви╖здять у н╕ч з 8 на 9 червня до Криму по╖здом Ки╖в – С╕мферополь, значиться 28 ╕мен, а вашого ╕мен╕ там нема╓.
– Я в цьому театр╕, тод╕ ще Ки╖вському, почав працювати з 1 с╕чня 1955 року. Але якраз у цей час, тобто в час пере╖зду, мене було в╕дкликано в арм╕ю на переп╕дготовку, як тепер кажуть, у партизани. Тож я прибув до С╕мферополя цього ж року, але дещо п╕зн╕ше. А з тих двадцяти восьми, про яких ви кажете, переважна б╕льш╕сть невдовз╕ повернулася назад до Ки╓ва. Переважно через побутову невлаштован╕сть.
– Авжеж. Ось нав╕ть директор театру ╤. М. Романенко довго не витримав. От ╕ще один наказ, уже по Кримському обласному пересувному драматичному театру в╕д 17 серпня 1955 року – зв╕льнено в╕д обов’язк╕в директора ╤вана Михайловича Романенка ╕ призначено на цю посаду Ор╓хова В. В. 1957 року накази вже п╕дпису╓ директор ╤. Морозов, а з жовтня 1958-го – директор Т. Тимоф╓╓в...
– А з тих митц╕в, як╕ згадуються в наказ╕ про пере╖зд ╕з Ки╓ва до С╕мферополя, лишилися головний режисер В. П. Яншин, художник Л. С. Георг╕╓в, артисти В. В. Верем╕╓нко (в╕н же й режисер), Г. М. Радецький, А. ╢. Ковалюк, А. Ю. Харламова, ╤. Ф. Добровольський, М. П. Кисель, А. Т. Б╕з╓в. П╕зн╕ше трупа поповнилася ╕ншими акторами.
– Режисером ряду вистав, поставлених у 50-т╕ роки, значиться ╢. Бойко. В╕н, зокрема, поставив так╕ п’╓си, як «Шумить Дн╕про» Д. Субтел╕, «Блудний син» Е. Раннета, «Маруся Богуславка» М. Старицького.
– Це був режисер побутового плану, ставив добротн╕ вистави, вм╕в це робити.
– Ставив вистави також актор, заслужений артист УРСР В. В. Верем╕╓нко.
– Це був актор високий, ставний, довол╕ темпераментний, дещо монументальний, актор геро╖чного плану. Разом з тим був дуже самолюбивий, часом нав╕ть бундючний. Це в╕дчувалося ╕ в його виставах. Це були вистави здеб╕льшого романтично п╕днесен╕, патетичн╕, ╕нколи ╕з зовн╕шн╕ми фокусами.
– Як же орган╕зовував творче життя В╕ктор Панасович Яншин?
– Це був досв╕дчений режисер традиц╕йно╖ школи, так би мовити, старого гарту. В╕н ставив насамперед укра╖нську класику, зокрема, так╕ незм╕нно репертуарн╕ вистави, як «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончар╕вц╕», «Шельменко-денщик», «Ой не ходи, Грицю…», «Циганка Аза», «Наймичка»… Дбав, аби музика й танц╕ не затьмарювали драматично╖ д╕╖, прид╕ляв увагу створенню колоритних характер╕в. Притому ц╕нував знайден╕ акторами промовист╕ сцен╕чн╕ детал╕, психолог╕чн╕ ходи. У мене з ним склалися хорош╕ творч╕ стосунки. Скаж╕мо, репетируючи роль пом╕щика Опецьковського в «Шельменков╕-денщику», я намагався уникати поверхового ком╕кування, наголошував на зворушлив╕й на╖вност╕ свого персонажа. «Коли ти знайшов ключ до ц╕╓╖ рол╕, коли так почав ╖╖ репетирувати, – сказав мен╕ тод╕ режисер, – я готовий був тебе розц╕лувати». В. П. Яншин ран╕ше прибув до Ки╓ва з Коломи╖, де працював режисером у тамтешньому театр╕. А пот╕м ╕з С╕мферополя по╖хав до Львова. Але не знаю, чи там уже в╕н працював у театр╕.
– У лютому 1958 року В. П. Яншин розпочав роботу над новою постановкою п’╓си «Ой не ходи, Грицю…». Наступн╕ вистави вже доручаються ╕ншим режисерам. 2 липня почалися репетиц╕╖ вистави за п’╓сою Юр╕я Яновського «Дума про Британку» п╕д кер╕вництвом М. А. Вельям╕нова. У новому сезон╕ (з жовтня 1958 року) М. А. Вельям╕нов — уже головний режисер.
– Це був ерудит, його вистави в╕дзначалися особливою сцен╕чною культурою, певною зовн╕шньою стриман╕стю, увагою до психолог╕чних нюанс╕в у розкритт╕ характер╕в персонаж╕в, колористичною винах╕длив╕стю, лакон╕змом у застосуванн╕ музики. В╕н був репресований, сид╕в у тюрм╕. Але ж наприк╕нц╕ 50-х рок╕в тотал╕тарний режим дещо послабився, тож митець не лише був зв╕льнений з ув’язнення, а й влаштувався на роботу в театр ╕ нав╕ть був призначений головним режисером.
Звернення до постановок таких твор╕в, як геро╖ко-романтична драма з час╕в громадянсько╖ в╕йни «Думи про Британку» Юр╕я Яновського, оперета ╤саака Дуна╓вського «В╕льний в╕тер», сво╓р╕дна п’╓са Ференца Мольнара «Любов ╕ мундир», в як╕й перепл╕таються жанров╕ ознаки мелодрами й детективу, св╕дчить про творч╕ пошуки режисера, прагнення внести св╕жий струм╕нь у репертуарну пол╕тику.
На жаль, В. Вельям╕нов довго не затримався в театр╕. Як╕сь у нього там були заплутан╕ амурн╕ ╕стор╕╖, ж╕нки його п╕дставили, а тод╕ з цим було строго – м╕сцевком, партком ╕ людина втрача╓ роботу.
Так, наприк╕нц╕ 50-х рок╕в кер╕вництво театру зм╕ню╓ться. 27 кв╕тня 1959 року призначено нового директора – О. Карпенка, а 1 серпня цього ж року нового головного режисера – заслуженого артиста УРСР ╢вгена Степановича Степанова.
— Що ще ц╕кавого вам запам’яталося з театрального життя 50-х рок╕в? Як╕ рол╕ ви грали з найб╕льшим задоволенням?
– Щодо задоволення, то це сказано дуже точно. Я люблю майже вс╕ сво╖ рол╕ й отримую задоволення в╕д гри на сцен╕. Одна з мо╖х улюблених ролей – Стецько у «Сватанн╕ на Гончар╕вц╕» Григор╕я Кв╕тки-Основ’яненка. Цю роль я отримав ще в ки╖вськ╕ часи ╕ тривалий час виконував ╖╖ на кримськ╕й сцен╕. Я н╕як не прагнув наголошувати на тому, що м╕й персонаж – дурник, хоч, ясна р╕ч, особливим розумом в╕н не в╕дзначався, що й так зрозум╕ло, без особливих п╕дкреслень. Натом╕сть намагався розкрити вразлив╕сть внутр╕шнього св╕ту Стецька, викликати жаль та сп╕вчуття до нього. ╤ це, думаю, мен╕ вдавалося, бо в╕дчував, що глядач╕ завжди тепло приймали мене в ц╕й рол╕. А якось випадково почув, як одна дама сказала: «Я уже пятый раз иду смотреть на этого дурачка!».
Ще одна роль, яка мен╕ дуже дорога, – це Опанас у вистав╕ за п’╓сою Михайла Старицького «Циганка Аза». В╕н н╕бито недалекий та простакуватий, виклика╓ незм╕нн╕ кпини с╕льських парубк╕в, не користу╓ться усп╕хом у д╕вчат. Але це людина великого серця, Опанас – ╓диний ╕з селян, хто не в╕двернувся в╕д Гал╕ й Василя, с╕льсько╖ д╕вчини й цигана, котр╕ побралися всупереч загальноприйнятим сусп╕льним стереотипам. Ця роль не лише характерна, вона да╓ змогу акторов╕ сягнути глибокого проникливого драматизму. Переймаючись горем ближнього, Опанас стражда╓ чи не менше н╕ж Галя, коли д╕зна╓ться, що Василь став п╕дпадати п╕д чари вабливо╖ циганки Ази. Вражений в╕роломством, малодушн╕стю, непост╕йн╕стю приятеля, Опанас приходить до нього з р╕зким, г╕рким звинуваченням, мовляв, як можна лишати напризволяще в╕рну, в╕ддану дружину саме в той час, як вона народжу╓ дитину. В цей момент я прагнув безпосередньо розкрити велику внутр╕шню силу свого персонажа, яка до того здеб╕льшого лише вгадувалась. Вистава була емоц╕йно насичена, як ╕ належить мелодрам╕. Але режисер дбав ╕ про психолог╕чну вмотивован╕сть характер╕в та ситуац╕й, ╕ про належне розкриття драматизму, ╕ про колоритне в╕дтворення побутових реал╕й. Скаж╕мо, про останн╓ св╕дчить те, що в рекв╕зит╕ вистави була жива курка, яку м╕й персонаж приносив у господу Гал╕ й Василя.
Ще один ключовий момент рол╕ – прих╕д у попередн╕й д╕╖ Опанаса у з великими труднощами зведену хату молодого подружжя, в╕дторгнутого вс╕ма, насамперед р╕дними Галиними братами. Василь, розум╕ючи, що доведеться разом з дружиною помирати з голоду, якщо в╕н не п╕де на зароб╕тки до коваля в дальн╓ село, просить приятеля тим часом п╕дтримати Галю хоч пол╕нцем дров, хоч добрим словом, аби ж╕нка не почувалася зовс╕м самотньою. М╕й Опанас наст╕льки сповню╓ться невимовною рад╕стю, п╕днесен╕стю в╕д того, що може бути корисним друзям, що розц╕лову╓ ╖х обох, нав╕ть робить кульб╕т. Щира зворушен╕сть персонажа передавалася глядачам, завершення ц╕╓╖ сцени завжди супроводжувалося оплесками. Якось п╕сля ви╖зно╖ вистави в Ялт╕ до мене за кул╕си зав╕тав славетний сп╕вак ╤ван Семенович Козловський. В╕н розц╕лував мене точн╕с╕нько так, як щойно м╕й персонаж сво╖х друз╕в. Кульб╕ту, щоправда, не зробив. Але сказав: «Ти молодчина!». ╤ додав, показуючи спершу на голову, а пот╕м на серце: «У тебе ╓ ╕ тут, ╕ тут».
Рол╕ я тод╕ грав майже у вс╕х виставах В. П. Яншина, це, зокрема, так╕ рол╕, як Мандрика («Н╕ч ╕ полум’я» Миколи Зарудного), Петро («Сади цв╕туть» В. Маса, М. Черв╕нського), Дмитрик («Ой не ходи, Грицю…» М. Старицького). Займали мене й ╕нш╕ режисери – запрошений з Рос╕╖ А. Саратов, який поставив ц╕каву виставу з життя тогочасно╖ молод╕ – «В шуканн╕ радост╕» В╕ктора Розова; М. Вельям╕нов, який доручив мен╕ роль Анатол╕я у вистав╕ за п’╓сою В. Вакуленка «Легенда блакитно╖ затоки».
– Театр з перших рок╕в свого ╕снування багато гастролював. Перша вистава була показана в С╕мферопол╕ 16 червня 1955 року. А невдовз╕ починаються гастрол╕ в Керч╕, Феодос╕╖, К╕ровському, Джанкойському та ╕нших районах Криму. Завершу╓ться 1-й кримський театральний сезон творчого колективу 31 липня в Ялт╕ виставою за п’╓сою Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю».
– Перш╕ тривал╕ гастрол╕ розпочалися в грудн╕ 1955 року. Знову виступали в Керч╕, де нас завжди приймали з особливою теплотою. ╤ таке ставлення тамтешн╕х глядач╕в до нашого творчого колективу в╕дчува╓ться й дос╕. Пот╕м по╖хали на Кубань. Пам’ятаю, пливли кораблем через Керченську протоку, а за нами море замерзало. Ц╕лу зиму колесили по Кубан╕. Виступали в Краснодар╕, Майкоп╕, Армав╕р╕ та ╕нших м╕стах. В╕дчувалося, що укра╖нц╕ Кубан╕ стужилися за сво╖м нац╕ональним мистецтвом. Тож укра╖нськ╕ та й не лише укра╖нськ╕ глядач╕ сприймали наш╕ вистави на «ура». Завершили гастрол╕ в Новорос╕йську. Оск╕льки в багатьох актор╕в ще не були вир╕шен╕ побутов╕ проблеми, то так╕ гастрол╕, окр╕м усього ╕ншого, являли собою тимчасове вир╕шення цих проблем.
╤ ви╖зн╕ вистави, ╕ тривал╕ гастрол╕ по кримських м╕стах ╕ селах в╕дбувалися дуже часто, до того ж не лише вл╕тку. 27 червня 1959 року у Феодос╕╖ в╕дбувся 100-й спектакль «Циганка Аза». Не раз виступали в Севастопол╕, особливо пам’ятн╕ зустр╕ч╕ з моряками на кораблях. Дос╕ пам’ятаю, з яким великим усп╕хом пройшла та ж «Циганка Аза» на в╕йськовому корабл╕ «Кутузов». П╕зн╕ше на цьому ж корабл╕ було показане з не меншим усп╕хом «Сватання на Гончар╕вц╕».
Але не лише на гастролях, а й на стац╕онар╕ в С╕мферопол╕ наш╕ вистави незм╕нно тепло сприймалися глядачами. Можна сказати, що на них завжди було справжн╓ паломництво, далеко не вс╕м бажаючим вдавалося потрапити до театру. Треба зазначити, що вс╕ наш╕ вистави ставилися тод╕ лише укра╖нською мовою ╕ н╕яко╖ мовно╖ проблеми не ╕снувало.
– Дуже дякую, Степане ╤вановичу, за цю розмову. Спод╕ваюся, ми ще з вами зустр╕немося не раз ╕ продовжимо д╕алог про творчу ╕стор╕ю Кримського укра╖нського театру.

В╕в ╕нтерв’ю
В╕ктор ГУМЕНЮК

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 29.03.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11589

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков