Версiя для друку Обговорити в форумi

Вони були однолітками — ці дітлахи з перших українських груп у сімферопольському дитячому садочку № 103 «Аврора» і «Кримська світлиця» і такими ж самими одинокими у російськомовному оточенні, можливо, тому і потоваришували. А відвідували ці групи ровесники нашої незалежності та трохи меншенькі — саме в такому віці були діти на час утворення цього осередку українства для малечі — у 1997 році. В ролі «контактерів» поміж «Кримською світлицею» та «Авророю» виступали переважно ми зі Світланою Терлецькою, по-справжньому героїчною жінкою, яка стала ініціатором та організатором перших двох груп і вихователькою в українській групі «Барвінок».
Навіть на відстані вже багатьох років роль її не применшується, як це буває, завідувачкою дитсадочка з тих часів Ольгою Іванівною Григор, котра, зрештою, пояснює створення українських груп з точки зору сьогодення зовсім не пафосно і просто:
— У цьому мікрорайоні побудували кілька будинків для чорнобильців-переселенців, ось і виникла потреба в україномовному вихованні, тому і набрали дві українські групи, а у школі № 33 відкрили українські класи.
А мені хотілося додати: «Ще й тому, що на цей мікрорайон припадає найбільша кількість українських патріотів, які і сьогодні залишаються на передових позиціях». Не підвела і Ольга Іванівна, за фахом викладач російської мови та літератури (друга освіта — психолог). Ні це, ні те, що родом вона із Хабаровська, а на той час «президент» Мєшков активно обіцяв кримчанам приєднання до Росії, не налаштовувало її на спротив тенденціям, які переважна більшість кримчан намагалася не помічати. Вона б і зараз рада задовольнити потреби кожного народу (скажімо, розділити кримськотатарську різновікову групу на кілька, сформованих за віком вихованців), але ж і так катастрофа — садочок переповнений майже вдвічі (485 дітей на 285 місць), і тут не до структурних змін.
А у другій половині 90-х їх було всього 150, і «нові» українці, після яких хоч трава не рости, активно прибирали до рук дитсадівські приміщення — просторі, автономні і зручні. Втім, у середині двотисячних не те щоб розпочався бебі-бум, але люди таки трохи оговталися від економічних потрясінь, до того ж мікрорайон почав активно забудовуватися переважно кримськотатарським населенням. Ось чому в «Аврорі» кримськотатарських діток уже 40%.
Та подивувало мене інше. В україномовній групі «Веселка» у Ганни Ярославівни Севрюгіної, за її словами, тільки п’ятеро дітей із сорока зі стовідсотково українських родин, решта — росіяни і кримські татари. Ось так потихеньку і формується українська нація, до якої входять різні народи зі своїм самобутнім обличчям, які знатимуть мову своєї держави, її культуру, звичаї і добре почуватимуться у вишиванках та українських віночках.
Для дітлахів з українських груп національні костюми — це обов’язкова приналежність. Без них не обходиться жодне свято. Голова батьківського комітету «Веселки» Севіля Муртазаєва і Сейдалі, і меншеньку Мер’єм, для якої сама вишивала сорочку, виховує в українських групах, тож і знає про їхнє життя зсередини. Знає, що Ганна Ярославівна «дипломатична, чуйна, грамотна, високопрофесійна». А ще у неї м’який характер, вона не приховує свого теплого ставлення до дітей, може і обняти, і приголубити. А для Сейдалі, лагідного і чутливого, це зовсім не зайве, він тягнеться до виховательки, захоплюється нею. Мер’єм відвідує групу «Соняшничок» Раїси Степанівни Ізвицької. І знов-таки вихователька дісталась їй, як на замовлення. Вона суворіша, вимогливіша, а розкутій енергійній дівчинці це допомагає триматися в належних рамках. І кримськотатарських діток у цій групі теж не менше половини.
А ще пані Раїса — людина дуже ініціативна, для котрої виховання — не просто робота, яку треба виконувати, а нескінченний творчий процес. І тут їй дуже допомагають праці Сухомлинського та інших визнаних фахівців. Але про це я вже дізнаюся з інших джерел. А Севіля Муртазаєва відповідає мені на, так би мовити, програмне запитання: чому вона віддала дітей в українські групи?
— Я сама педагог, моя спеціалізація — кримськотатарська та українська мови. Перш ніж вступила до Кримського державного інженерно-педагогічного університету чимало зусиль витратила на підготовку: не хотіла мені підкорятися українська. Та я усвідомлювала, що це державна мова, і нею треба володіти. Тож хочу, аби цієї проблеми уникнули мої діти. А ще ми підбирали собі групу «під вихователя», бо у кожного — своя репутація і поміж батьками вона відома, а ми хотіли найкращих. Подобається мені і український національний колорит, а в російських групах цьому не приділяють уваги.
Взагалі ж, як розповіла вихователь-методист Валентина Володимирівна Біла, україночка з Херсонщини з чималим педагогічним стажем, усі вихователі працюють за єдиною затвердженою освітянською вдалою програмою «Я — у світі», тільки результати різні. І роль вихователя тут не менша, ніж першого вчителя у школі, на відміну від якого вихователь має постійно співпрацювати з батьками. Та і взагалі дитсадочкам без батьківської підтримки не обійтися, бо держава виділяє кошти тільки на скромну зарплату, оплату комунальних послуг та 6 гривень — на харчування дитини. З допомогою батьків ця сума подвоюється, хоча і 12 гривень для триразового харчування недостатньо. Завідувачка Ольга Іванівна мріє про ті часи, коли вона виросте до 20 грн. (знов-таки на паритетних засадах), і ходять чутки, що це станеться у вересні.
Є у садочку і ще одна українська група — «Барвінок», якою опікуються два вихователі: Любов Олексіївна Ільющенко та Світлана Сергіївна Терлецька. Цього разу зустрітися з ними мені не вдалося. Пані Світлана, яка вже має власний «дитячий садочок» — ось-ось народиться четверте внучатко, — розривається між домом і роботою. І мені залишається лише згадувати стиль її роботи, що, здається, не вкладається в жодну програму. Творча, енергійна, небайдужа, вона була для кожного вихованця більше, ніж мати, бо переймалася ще й патріотичним вихованням, що здебільшого батьки перекладають на державні інституції.
Розглядаючи альбоми з фотографіями, переконуюсь, що життя в садочку не стало менш цікавим і насиченим. Але першочергова увага надається все ж таки сім’ї. Діти разом з батьками готують декоративні вироби, саджають дерева, навіть батьківські збори проводяться разом з малечею, гуртом готуються і до сезонних свят.
Це — в усіх групах, 9 з яких — російські. Але і в них, і у кримськотатарській різновіковій раз на тиждень звучить українська мова. Як розповідає пані Ганна, спочатку діти мови не сприймали: хтось сміявся, хтось дивувався. Та вже незабаром починали виявляти до неї інтерес. І приємно усвідомлювати, що працюють з ними справжні фахівці-мовники. Ганна Ярославівна лише у 1997 році переїхала до Криму зі Львівщини, маючи за плечима педагогічне училище. Перші її вихованці зараз уже закінчують навчання в 11 класі школи № 33. Хоча, за її словами, більшість дітей іде потім у російськомовні школи, а дитсадківський досвід допомагає їм на уроках української.
Нещодавно у дитсадочку стався неприємний інцидент. Матуся, кримська татарка, звинуватила одну з виховательок у тому, що вона утискає її дитя за національною ознакою. Це обурило як працівників дитсадочка, так і батьківський колектив, бо насправді за звинуваченням проглядається лише відлуння задавнених комплексів, які не мають жодного стосунку до сьогодення. Більш за те, не здивуюся, якщо незабаром розпочне комплексувати інша група населення, коли при прийомі на роботу, згідно з вимогами часу, перевага віддаватиметься тримовним фахівцям. І це буде кримськотатарська молодь. Хоча принципово російськомовні діти теж не винні, що їхні батьки в обов’язковому порядку колись вивчали одну з іноземних мов та ще й складали з неї іспит, вступаючи до гуманітарних ВНЗ, а ось українська була на рівні факультативу, тож і сформувалося відповідне ставлення до неї. Втім, якщо ми дійсно хочемо, аби наші діти та онуки жили «в сім’ї вільній, новій», мусимо не передавати їм у спадок те, що не принесе їм щастя.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Крим - наш дім"