Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 12.04.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 12.04.2013
«ЧОЛОМ ТОБ╤, ЛЮБОВЕ!»

Поез╕я

«...У поез╕╖ Петра Перебийноса дом╕ну╓ в╕ра у прекрасну суть укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖, у перемогу д╕алектики буття, себто — розвиток естетики укра╖нського призначення, що збагачу╓ загальнолюдськ╕ ц╕нност╕. Ав╕атор ╕ журнал╕ст, редактор ╕ поет, батько й меломан, закоханий у св╕тову класику, в╕н вироста╓ з р╕дних под╕льських глибин, щоб возв╕стити св╕тов╕ про високе покликання укра╖нського слова, мистецтво укра╖нського мовлення та музику його поетичного звучання. Ф╕лософ╕я ц╕╓╖ поетики — у живому народному слов╕. У т╕й та╓мниц╕, що ╖╖ мусить розгадати кожен поет.
Це саме той випадок, який да╓ змогу розп╕знати у слов╕ красу самого життя. Коли п╕д янгольським крилом пота╓мно перемовляються кв╕ти й зор╕, трави ╕ хмари, дерева та кон╕, а ми вчимося не т╕льки сприймати, а й розум╕ти ту мову — не все ще втрачено. Ще св╕т цей б’╓ться в наших серцях, ще в╕длуню╓ невитравним болем...» Олесь ЯНОВСЬКИЙ

«ЧОЛОМ ТОБ╤, ЛЮБОВЕ!»
 * * *
Стаю урбан╕стом.
Не можу без м╕ста.
Кляну вже село те,
Калюж╕, болото.

З╕тхаю ╕ марю
Сухим тротуаром.
А врешт╕ вертаю
З немилого раю
До р╕дного пекла.
╤ диха╓ спека
Хм╕льною, живою
Журою-травою...

Ах, м╕сто химерне!
Тоб╕ не до мене.
Ти косиш газони.
Ти просиш озону.
Ах, м╕сто!..
Стаю урбан╕стом.

ЧОЛОМ ТОБ╤, ЛЮБОВЕ!

На степових просторах давнини
Краса твоя козацтво полонила.
В╕д сивини, в╕д нашо╖ вини —
Чолом тоб╕, ж╕ноча половино!

Шумить вода. Верта╓ться весна.
Крило фати б╕л╕╓ лебедино.
Любов одна. В╕д Господа вона.
Чолом тоб╕, ж╕ноча половино!

Л╕та летять. ╤ тануть холоди.
Не треба сл╕з, матусю ╕ дружино.
Несе дитя лелека молодий.
Чолом тоб╕, ж╕ноча половино!

Кружля╓ св╕т на круз╕ гончара.
Пару╓ хл╕б. Син╕╓ полонина.
╤ лине сп╕в до сивого Дн╕пра.
Чолом тоб╕, ж╕ноча половино!
Чолом тоб╕,
 прекрасна половино!

* * *
А що цв╕те без кор╕ння?
Мальва ос╕ння.
Врятована в╕д холоду ╕ голоду,
Рожев╕╓ на мо╓му стол╕
╤ спрагло п’╓ воду.
З╕рвана, не куплена,
Ловить сонечко п’яне.
Пуп’янок за пуп’янком —
Кв╕тне ╕ в’яне,
Кв╕тне ╕ в’яне...
Десь у далеких св╕тах
Над розлуками
Душ╕ заблукан╕
Згадують мальву,
Сестроньку р╕дну.

А мальва ось на стол╕,
За с╕м небес в╕д земл╕ —
Вперто цв╕те.
Смертно цв╕те.
Ой цв╕те
без кор╕ння.

* * *
О речники лукаво╖ хвали!
Ви хором Укра╖ну закляли,
Защебетали, забалакали
╤ кинули, заплакану,
п╕д ноги...
П’ян╕ солов’╖!
Не Укра╖ну, а сво╖
Несит╕ вола, св╕й цебер
ви любите.
Ви все про╖ли!
Ви просп╕вали Укра╖ну
╤ возвеличили себе.
О м╕дногруд╕ солов’╖!

* * *
В╕дступа╓ п╕тьма
╤ хлюпоче р╕чками.
Св╕тять пальц╕ п’ятьма
Полохкими св╕чками.

Видно к╕льця р╕чн╕
За туманом ранковим.
Та не рвуться н╕чн╕
Загадков╕ окови.
Б╕лий сон
ще дивлюсь.
Виринаю ╕ тону.
╤ на сонце молюсь,
Мов св╕чкар
на ╕кону.

* * *
Вольниця
нещасна
засмутилася.
Болю наш,
Тарасе,
╢ в нас ти —
╕ все!
В╕тер часолету
мчить у засв╕ти.
В╕щий наш Поете,
св╕чку засв╕ти!

Зблисни над зн╕м╕лим
Словом з-п╕д поли.
Зл╕сного зо╖ла
Гн╕вом п╕дпали.

╤ скажи оспалим
Пасинкам доби,
Щоб не посипали
Попелом чуби.

Щоб не зашивали
Дратвою роти.
Щоб не забували
╫рати ╕ дроти.

Слово непогасне
Наймит╕в трясе.
Воленька, Тарасе!
З нами ти —
╤ все!

* * *
Небо ще курличе,
Марево димить.
Що нам та╓мниче
Хмарище зими!

Поки ми здоров╕,
Злу наперек╕р, —
В╕р мо╖й любов╕,
А зим╕ не в╕р.

Зблиску╓ ╕млиста
Смужечка слюди.
Обл╕та╓ листя,
Та стоять сади.

* * *
Посп╕шали стежки,
╕ хмел╕в зорес╕й.
Ми ╕шли навпрошки
По кол╕на в рос╕.

Нам з вишневих ночей
Рокотали громи.
Наше небо дощем
Юний травень омив.

Загуло за селом,
Сполоснуло сади.
Замело, замело
Пелюстками сади.

* * *
Я — дитя планети голубо╖.
Вся вона — у сонячному дн╕,
у з╕рках н╕чних над головою —
дорога однаково мен╕.

Але ╓ м╕сцина лиш ╓дина,
лиш одна, у кожного своя.
╢ вона у мене — та м╕сцина,
де почув я вперше солов’я.

Тут мен╕ судилося померти
у зелену днину грозову.
Тут великим ╕менем планети
я найменшу грудочку зову.

* * *
Мо╓╖ осен╕ заграва
уже допалю╓ г╕лля.
Пропаща юн╕сть кучерява
повинну голову схиля.
А в╕тер м╕дною струною
сп╕вуче серце протина.
Ст╕ною пам’ят╕ сумною
темн╕╓ пуща дротяна.

Хмел╕╓ слово. Подивися:
шуму╓ воленьки вино.
Зл╕та червоне падолистя
на синьо-жовте полотно.

* * *
Дивн╕╖ часи настали,
╕ сплива╓ каламуть.
Л╕зуть гр╕шники повстал╕
на порожн╕ п’╓дестали,
перед Богом страму не ╕муть.

Гр╕шникам у райськ╕й мушл╕
Сниться злото на блос╕,
Гр╕шник гр╕шника там душить.
Господи, спаси ╖х душ╕,
опусти нечистих з небес╕!

* * *
Н╕, непросто жити в цьому св╕т╕.
Тужить в╕к за чимось дорогим.
Он ставочок м╕ж димами св╕тить,
ср╕блом тиш╕ повнить береги.
Он чутливо спить очеретина
╕ шепоче в╕тру: «Не буди!»
Мерехтить рибина сиротлива
п╕д слюдою тихо╖ води.

В╕дпочину в зелен╕ хоч трохи.
Видно, вдачу маю вже таку:
кр╕зь дроти зал╕зно╖ епохи
бачу плесо тиш╕ у ставку.

* * *
Я знаю цей душевний стан,
коли усе, усе ти можеш,
коли шумить святий майдан
╕ прозр╕ва╓ слово Боже.

У черешнев╕й вишин╕
бринить веселка семиструнна.
Минають грози веснян╕ —
приходить л╕то многотрудне.

Приходить л╕то, як ╕ сл╕д,
╕ серцю хочеться сказати
усе, що з молодост╕ л╕т
не в╕дклада╓ться на завтра.

* * *
Чорн╕ють обпален╕ дати,
╕ пам’ять землею ста╓.
На св╕т╕ вже н╕кому ждати,
в╕дплакали вдови сво╓.

Лиш небо гуде реактивно
над в╕чним вогнем сивини.
Наш в╕к за полин самотини
багато вдов╕ завинив.

Життя в самотин╕ немиле.
Зозуле, в л╕та не зови...
Суму╓ солдатська могила,
а поруч — могила вдови.

Д╤Д ВИПАЛЮ╢ ВАПНО

За селом, у б╕л╕й ям╕,
д╕д випалю╓ вапно.
Бродить п╕на полум’яна,
мов настояне вино.

Над вапняркою обрусом
висне б╕лий небозв╕д.
Посм╕ха╓ться у вуса
Б╕ля ватри б╕лий д╕д.

Передзвоню╓ спросоння
затинькована трава.
На гарячому осонн╕
Жовтий зайчик виграва.

Новос╕лля сняться д╕тям,
Зорять в╕кна з духоти.
╤ спливають перед д╕дом
б╕лим видивом хати.

* * *
Я т╕льки г╕сть у цьому пол╕,
що не забуло ще мене.
Колише роси прихолол╕
суцв╕ття л╕та запашне.

У травах диха╓ стежина,
╕ я шепочу: «Прихисти!».
На подорожнику стожильн╕м
душа не чу╓ духоти.

* * *
Пару╓ гречка запашна,
пилок до пальц╕в липне.
Волошка. Воля. Вишина.
Душа в зен╕т╕ липня.

Мене билинка будь-яка
чару╓ дивиною.
Червона шапка будяка
царю╓ над╕ мною.

Колише т╕н╕ змитих л╕т
сухий в╕трець-низинець.
Зелена бабка-вертол╕т
с╕дла╓ м╕й м╕зинець.

Довкола мене джм╕ль кружля,
с╕да╓ в н╕жну жменю.
Я доторкаюсь до джмеля.
Добридень, брате джмелю!

СИНИЦЯ У ЖМЕН╤

Ми тримали в жменях по синиц╕,
Б╕долашн╕ випали з гн╕зда.
Треба ж так незручно
 поселиться:
у синиц╕-матер╕ б╕да!

Вполювала дзьобиком чимало —
Черв’ячок попався ╖й ц╕лий.
Ще д╕тей вона не годувала
(жовтокв╕том дзьобики цв╕ли).
А довк╕л ревли в╕три скажен╕,
а довк╕л хиталася земля.
Ну, нав╕що нам синиця в жмен╕?
Ви лет╕ть, пташата, зв╕дц╕ля!

* * *
Прощаються ╕ линуть зозулята,
╕ стогне укра╖нська самота —
на вс╕ чотири обр╕╖ заклят╕,
на вс╕ чотири сторони хреста.

Веселочка п╕дкови золото╖
згаса╓ за Дуна╓м крижаним.
Сто╖ть порожня хата сиротою,
пророка вигляда╓ з чужини.

Озвися, нерозкаяний Мойсею,
╕ лихо в╕д незрячих в╕дведи!..
Н╕ звуку у покинут╕й осел╕,
неначе у криниц╕ без води.

* * *
Набряка╓ калина сльозами,
синьооко суму╓ ожина.
Непом╕тно з-п╕д н╕г вислиза╓
ця планета, неначе крижина.
Оглуша╓ у тиш╕ захмарн╕й
та╓мнича хвороба висотна,
╕ спливають вид╕ння примарн╕
над горою земно╖ гризоти.
Позолота горить на престол╕,
прилипа╓ в╕ночок до лоба...
Не змани в небеса мене, доле,
вбережи в╕д лихо╖ хвороби!

* * *
Озирнись, моя кохана,
т╕нь осмути прожени.
Не кажи, що безталанна
ж╕нка в образ╕ жони.

У безсонн╕й тиш╕ ноч╕
дух черешн╕ ожива.
Г╕лка в ╕не╖ тр╕скоче
╕ ворушиться трава.

Мл╕╓ хата в колиханн╕,
╕ холонуть подушки.
Ти засни, мо╓ кохання,
над колискою руки!

За байраки в╕дступа╓
довга ниточка п╕тьми.
Над морозними степами
кон╕ крешуть копитьми.

Посп╕шають за димами
неспод╕ван╕ свати.
╤ коса твоя др╕ма╓
п╕д хмариною фати.

* * *
Життя мене н╕коли не щадило,
але козацький подих не закляк.
В╕дступнику, не дмухай
 на кадило!
Я вистою. Я впертий подоляк.

Бувало, клявся ти перед╕ мною,
сурмив, що я тримаюсь на кон╕,
а зараз кишеньковим сатаною
вс╕ лишенька наш╕пту╓ш мен╕.

Я знаю вашу капосну породу,
стр╕чав я перекинчик╕в-чорт╕в.
Луцифере, плутяго двобородий,
ти землю на м╕зинець наверт╕в.

Ти ловиш на словечка задушевн╕
╕ в погляд╕ таму╓ш переляк.
В╕дступнику, не шикай
 ╕з кишен╕!
Я вистою, я впертий подоляк.

* * *
Кохаю!
А що в цьому слов╕ — не знаю.
Бува╓, побачу: цар╕вна!
В очах пустота чар╕вна.
Бува╓ — сплива╓...
Кохаю!
А що в цьому слов╕ — не знаю.
Можливо, це вам лиш в╕домо,
братове мо╖ солов’╖.
Кохаю!
Чужою красою засл╕плений,
бачу оч╕ тво╖.

* * *
До яблун╕ п╕дкралась, як мана,
╕ зн╕тилась у м╕сячному лист╕.
Зарошен╕ з╕рниц╕ вишина
витрушувала в кучер╕ вогнист╕.

В╕д подиху н╕мого в╕терця
др╕мливо райська яблуня рип╕ла.
Над обр╕╓м небесного лиця
поблискувало яблуко досп╕ле.

Все нижче нахилялося воно
╕ чарами н╕чними полонило.
Кр╕зь м╕сячне прозоре полотно
висв╕чували перса полохлив╕.

* * *
Щось в╕ддалено ╕ глухо
нагадало про минуле,
╕ важким туманом туги
неспод╕вано в╕йнуло.

Т╕льки жити б ╕ рад╕ти:
в небо дивиться ожина,
креслить колесо орб╕ти
золотава т╕нь осини.

Розполохане осою,
л╕то бабине тр╕поче.
Будячину на осонн╕
обл╕та бджола робоча.

Що це з л╕том? Чи здорове?
Листя попелом припало.
На чоло, на чорн╕ брови
впав туман. ╤ все пропало...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 12.04.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11652

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков