Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 19.04.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 19.04.2013
М╤Й КРИМ
В╕ктор ЛАЗАРУК

Проза життя

(Зак╕нчення.
Поч. у № 14-15)

VIII
М╕й Крим — це нова смуга розчарувань, тривог ╕ втрат, пов’язаних ╕з под╕ями, як╕ нагадували, що вс╕ ми на ц╕й земл╕ не в╕чн╕. У Криму наздогнала сумна зв╕стка про смерть дорогих мен╕ людей на Волин╕: журнал╕ста Ярослава Посм╕тюха, поетеси Людмили Лежансько╖. В санатор╕╖ дивився репортаж про похорони генсека Л. ╤. Брежн╓ва. В пам’ят╕ й дос╕ збер╕гся кадр-заставка, заф╕ксований км╕тливим оператором п╕сля похорон, кадр, в який нев╕домо зв╕дк╕ля влет╕ла придуркувата ворона ╕ пролет╕ла н╕мо на фон╕ мовчазного Кремля. В Криму пост╕йно супроводжувала похмура ╕ траг╕чна т╕нь в╕шальника-письменника Грицька Бойка, а також Григора Тютюнника, В╕ктора Близнеця. До реч╕, мен╕ довелося жити в т╕й палат╕-одиночц╕, в як╕й к╕лька рок╕в тому л╕кувався Грицько Бойко... Смерть наступала на п’яти, ╕ ця печальна обставина накладала певний в╕дбиток на спос╕б ╕снування.
М╕й Крим — це в╕дчайдушний двоб╕й ╕з самим собою, см╕ливий виклик дол╕. Щоранку б╕г до моря. Минув листопад, настав грудень, на голову часто трусило сн╕гом, замерзали калюж╕, та експеримент тривав. В╕дпочиваюч╕ називали мене моржем, хоч н╕коли ним не був, а того л╕та на Волин╕ не намочив нав╕ть н╕г.
Под╕бн╕ загартування проводив ╕ ран╕ше, коли працював на Пол╕сс╕. В моменти, коли на душ╕ було особливо тяжко, а серце, здавалося, розривалося в╕д розпуки, долав Чорне озеро, яке син╕ло б╕ля порога мо╓╖ квартири: перепливав його туди й назад. Особливий ефект викликали н╕чн╕ прогулянки, коли над головою вис╕ло зоряне небо ╕ таке ж в╕ддзеркалювалося в чорних водах. В╕дчував себе космонавтом, який зависав у чорн╕й д╕р╕ ревучого дракона. Правда, м╕ф╕чного зв╕ра не було видно, але в╕дчувалося його р╕вном╕рне дихання, бо з зоряно╖ глибоч╕н╕ в╕яло легким протягом, який холодив шк╕ру ╕ заспокоював. Стрес проходив, т╕ло проймала солодка душевна р╕вновага. Здавалося: будучи з’╓днаним через озеро з косм╕чною енергосистемою, я зв╕льняв себе таким чином в╕д нагромадженого силового надм╕ру, розряджав його в зоряне безмежжя.
Так ╕ тут. ╤з т╕╓ю х╕ба р╕зницею, що п╕д╕ мною було не Чорне озеро, а Чорне море, яке м╕г перепливти до Стамбула ╕ назад до Ялти т╕льки в думках. Тут ревучий дракон був поруч, дихав у обличчя сл╕пучими бризками, м╕льйонами позитивно заряджених ╕он╕в. Вдихав ╖х ╕ в╕дчував, як т╕ло налива╓ться новою енерг╕╓ю: знеможене в житейських перегонах, воно заряджалося в╕д синьо╖ маси моря, точн╕ше — в╕д його в╕чного генератора, до якого був пост╕йно п╕дключений клемами зболено╖ душ╕. М╕льйони голок пронизували т╕ло. Ревучий дракон, мов горошину, струшував плавця з могутньо╖ мускулисто╖ спини на прибережну гальку, волочив за ноги по п╕ску, намагаючись разом ╕з кам╕нням знову дихнути в глибок╕ н╕здр╕, в косм╕чну безодню. Та в╕дчайдух уже вискакував ╕з ошк╕рено╖ пащ╕, немов ╕з окропу, ╕ пропахлий йодом та водоростями, ов╕яний морозним бризом знову ховався в пащ╕: т╕ло дракона було тепл╕ше за пов╕тря. Я в╕дчував себе Котигорошком, який хоче пом╕рятися силою.
П╕д час л╕кування в санатор╕╖ «Червоний Маяк» м╕г купатися вноч╕, бо мав л╕жко у спальному пав╕льйон╕ на берез╕ моря, буквально за к╕лька крок╕в в╕д л╕н╕╖ прибою (до зруйнування його ураганом бора). Купання в н╕чному мор╕ п╕д зоряним шатром — найвища, фантастична вершина блаженства. В н╕чному, справд╕ чорному Чорному мор╕ в╕дчував себе юним аргонавтом, який п╕д знаком Скорп╕она через десять золотих осеней пливе в сонячну Колх╕ду за золотим руном. Допливаючи до п╕дн╕жжя Д╕ви, яка т╕кала в море, уявляв себе воскреслим ╕з ру╖н Монахом, який погнався за нею ╕ необачно наступив на розпущен╕ коси. Здавалося, що плив у хвилях тисячол╕тньо╖ ╕стор╕╖, за коротку мить зум╕в в╕дчути себе далеким тавром, греком ╕ татарином, як╕ приходили на цю землю ╕ зникали безв╕сти, як хвил╕ в розбурханому мор╕, косм╕чний зоряний прост╕р заряджав стомлену душу новими припливами енерг╕╖, трансформовано╖ п╕зн╕ше ╕ реал╕зовано╖ в художньому слов╕.
П╕д протекторатом Нептуна, в оп╕ц╕ ╤ф╕ген╕╖ нав╕ть свою хворобу сприймав як щасливий дарунок дол╕, почував себе генерал-губернатором Великого й Малого Хаос╕в. Був нав╕ть момент, коли завагався: а чи не варто, як то радить Дмитро Павличко, пост╕йну прописку луцьку пом╕няти на пост╕йну прописку с╕мферопольську, влаштувавшись на роботу у видавництво «Тавр╕я»?
Фантаз╕ю вигойдував поетичний шторм. ╤з моря непом╕тно п╕дкрадалася творча хвиля, зац╕пен╕лу душу осипали сл╕пуч╕ бризки сонячних метафор. Там пост╕йно звучало-св╕тилося «с╕м кольор╕в, с╕м нот». Писалося легко й в╕льно, як сп╕валося, як дихалося. Особливо в другу половину дня, в╕льну в╕д р╕зних медичних процедур ╕ побутово╖ метушн╕, коли залишався на самот╕ з╕ сво╖ми думками.
Коли ж надходив веч╕р, коли на вухо в╕чност╕ сюрчала цикада, коли у в╕кно заглядав турецький м╕сяць, тод╕ оживали т╕н╕, парк наповнювався та╓мничими шумами. Вчувалося, як ╕з глибини минулого стол╕ття, озвучуючи палацове шосе ритм╕чним цокотом п╕дк╕в, ╕з Севастополя в б╕к Ялти промчало чорне ландо з хворою Лесею Укра╖нкою та Климентом Кв╕ткою: «Тож ми направились в Алупку, та на б╕ду вдарив такий холод (нав╕ть з метелицею), що мусили ми зв╕дти втекти, бо там хати зовс╕м не приспособлен╕ для тако╖ зимово╖ негоди». Бачилося, як на Левин╕й терас╕ в б╕лому костюм╕ й капелюс╕, залитий м╕сячним сяйвом, сто╖ть Михайло Коцюбинський, як гладить в╕н гриву сплячого лева Бонанн╕, як той прокида╓ться з╕ сну, з╕скаку╓ з постаменту на сходи ╕ мчить рикаючи до моря, бо вже ╕нш╕ п’ять лев╕в зникли в пащ╕ прибою. Здавалося, що там гримить рояль Серг╕я Рахман╕нова ╕ рокоче бас Федора Шаляп╕на...

IX
У так╕ хвилини никло все нице, м╕зерне й мерзенне. Уявою волод╕ло т╕льки високе й широке, як зоряне небо над головою, як морська далеч╕нь у м╕сячн╕й кольчуз╕. Пов╕рте: в так╕ хвилини не писати я просто не м╕г, бо мав ╕ще, кр╕м усього, золот╕ умови для творчост╕: окрему палату-одиночку ╕ (при бажанн╕) додаткове л╕жко в спальному пав╕льйон╕ на мор╕.
Щоб зашкодити, моя в╕рноп╕ддана р╕дна Сп╕лка письменник╕в була дуже далеко, «за ср╕блястою хмарою г╕р». Тепер Колега по перу мен╕ являвся х╕ба що в образ╕ гн╕тючо╖ мряки, яка зачепилася за зубчаст╕ виступи Ай-Петр╕, загрожуючи прорватися через г╕рський перевал до моря. Хтось там, незграбний ╕ невиразний, вовтузився, колотив, наче чаклун у гарячому горщику.
— Ой, перестаньте! Ск╕льки вже можна! Прошу вас, облиште!
Але ж знав, що не облишать. Знав, що Колега по перу в кращому випадку вдасть, що наче й н╕чого не сталося; видавничий Прокруст знову зм╕ря╓ мене з голови до п’ят, преспок╕йно зн╕ме присвяту до кримського циклу ╕ чвахне по живому нав╕ть те, що вм╕ща╓ться в його планове л╕жко, а ╕деолог╕чн╕ Цербери смачно оближуться ╕ закрутять хвостами. Знав, що тепер моя р╕дна в╕рноп╕ддана Сп╕лка навитяжку сто╖ть перед його величн╕стю обкомом парт╕╖, радиться, що то робити з листом восьми комун╕ст╕в-ветеран╕в на чол╕ з колишн╕м вожаком комсомольського племен╕ Л. О. Протас ╕ п╕дполковником Б. А. Лентушенком; сушить соб╕ голову, як «деградованого ╕ гр╕шного» в╕д остаточно╖ деградац╕╖ «врятувати». Серця комун╕ст╕в закипали в╕д благородного гн╕ву, бо знали, що «он будет просить политического убежища в Канаде и будет писать в какую-то антисоветскую газету, издающуюся в Норвегии...». Гай-гай! Вони били на сполох: «его националистические, антисоветские взгляды послужили ранее тому, что он был в свое время уволен из редакции журнала «Жовтень»... Он эти взгляды высказывал и ранее, работая в обществе охраны памятников истории и культуры». Не сумн╕вався, що секретар м╕ськкому парт╕╖ М. ╤. Пал╕й, розшукуючи мене по пол╕ських хащах, добре ноги наб’╓, а коли розшука╓, то, тицяючи на гр╕зну резолюц╕ю секретаря обкому парт╕╖ ╢. А. Пол╕ванова, зн╕ме стружку на килим╕.
— Вище голову! — шепот╕ло на вухо море. — Не такий страшний чорт, як його малюють. Подякуй дол╕, що твоя р╕дна ╕ в╕рноп╕ддана Сп╕лка зв╕дси за тридев’ять земель! Збагни, що в цьому не б╕да, а щастя.
Але толерантними ╕ коректними ми не вм╕ли бути нав╕ть на в╕дстан╕. Правда, тепер набридали одне одному не так часто. Р╕дко телефонував я до Луцька в оч╕куванн╕ зм╕н, але зв╕дти спок╕йно в╕дпов╕дали, що н╕чого такого гранд╕озного не сталося. ╤ трич╕ спасиб╕, що т╕льки дв╕ч╕ Сп╕лка нагадала про себе, коли в╕тала з днем народження: СЕРДЕЧНО ЗДОРОВИМО ПАМ’ЯТНИМ ЮВ╤ЛЕ╢М. ПАМ’ЯТАЙ, ЩО РУСАЛКИ ЗАЛОСКОЧУЮТЬ. КОЛЕГИ ПО ПЕРУ, В╤ДПОВ╤ДАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР ВОЛИНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥ СПУ П. МАХ.
К╕лька раз╕в перечитував текст телеграми, пор╕внював ╖╖ з в╕таннями, як╕ над╕йшли в╕д письменник╕в Ки╓ва, Львова, Херсона, ╕ прикро дивувався, бо не знаходив жодного теплого слова, яке в таких випадках пишеться ╕ надсила╓ться на адресу письменника з нагоди його 50-л╕ття. Колега по перу, як завжди, плоско ╕ прим╕тивно жартував, намагаючись потоптатися по чест╕ й г╕дност╕. Якось у Луцьку ми зустр╕лися на роз╕ Кривого валу й Лес╕ Укра╖нки. «Як? Ти ще зна╓ш соб╕ ц╕ну? Ну, це вже занадто!» — проц╕див цин╕чно, з неприхованим обуренням. Було непри╓мно й незатишно, наче наступив на обл╕злого щура з канал╕зац╕йно╖ труби перифер╕йно╖ культури.
Обережно поклав с╕м щойно подарованих хризантем («с╕м кольор╕в, с╕м нот, с╕м хризантем») на чоласту кам’яну брилу, перехилив ╕скристий фужер б╕лого тавр╕йського ╕ кинувся в ревучу пащу прибою. Плив назустр╕ч дельф╕нам, як╕ з днем народження прив╕тали першими, ще на св╕танку, до сходу сонця. Голуба скатертина моря ╕з салфетками медуз була р╕вна, ще не з╕м’ята, скраю гаптована золотим шнуром. М╕й юв╕лей чекав на гостей. Перевернувся на спину, оглянувся на Ай-Петр╕: там вис╕ла непроглядна сива мряка.
— А ти пиши, — шепот╕ло на вухо море. — Пиши, щоб там не було, не звертаючи н╕ на що уваги.

X
╤ я писав. На сьогодн╕ тавр╕йський поетичний акорд становить 56 твор╕в, що може претендувати на видання окремою книгою. По-р╕зному вони оц╕нен╕ в закритих (видавничих) реценз╕ях, а також у прес╕.
— П╕ддався спокус╕ туристсько╖ поез╕╖, — писав Григор╕й Сивок╕нь. — Особливо мене тут вразили лише два останн╕х в╕рш╕ «Шхуна «Hispaniola» ╕ «Вдома» — сильн╕ реч╕.
— Н╕чого нового, кр╕м того, що можна вичитати в екскурс╕йних дов╕дниках! — вторив йому суворий м╕сцевий критик.
Видавничий Прокруст також вважав, що цикл «дещо не вдався» ╕ гострив ножиц╕.
Найточн╕ше про нього висловився Микола ╤льницький:
«Тут нема╓ тако╖ ф╕лософсько╖ напруги, як у попередн╕х циклах, — писав в╕н, — тако╖ образно╖ багатоплановост╕, зате ╓ звичне, неспод╕ване: в╕дкриття для себе чогось нового, здивування, замилування... ╤ ще ц╕каво, що кожен в╕рш, взятий окремо, не справля╓ такого враження, як весь цикл, прочитаний разом. Куди й д╕вся кусючий, саркастичний тон, ╕рон╕я...».
╤ справд╕, в кримському цикл╕ я трохи ╕нший, н╕ж у в╕ршах пол╕ських. Субтроп╕чний ос╕нн╕й пром╕нь розпечатав мо╓ л╕ричне «я», яке в озерн╕й поез╕╖ ховалося за кущем пейзажно╖ алегор╕╖. М╕й романтичний Бог на гребен╕ творчо╖ хвил╕ плив у в╕дкрите море здивованим ╕ одержимим. Такий стан ф╕ксувався т╕льки в Неч╕млому. Що знаменно, у кримському цикл╕ т╕льки три в╕рш╕ пройнят╕ почуттям ностальг╕╖ («Барв╕нок», «А мен╕ приснилася Волинь», «Шхуна «Hispaniola»). У ньому, як не парадоксально, дом╕ну╓ св╕тлий, мажорний настр╕й.
У Криму продовжував працювати над поемою «Вугор у рос╕», з приводу яко╖ К. Ф. Спасенко дуже г╕рко ╕ справедливо жартував:

Образою Вас не тараню,
Але й добротою не з╕гр╕в:
Зароб╕ть спочатку на тараню,
А пот╕м вже пиш╕ть «Вугр╕в».

Ц╕ рядки, написан╕ й подарован╕ до дня мого в╕д’╖зду, звучать ╕ дос╕ актуально.
Перш н╕ж вийти на широк╕ св╕тов╕ простори, «Вугор» зазнав десятки вар╕ац╕й та верс╕й; його апробац╕я в Рибальськ╕й бухт╕ в Алупц╕, зрозум╕ло, була б неможлива без росяного гороху на р╕дному Пол╕сс╕.
«В оправ╕ кипарис╕в» — для мене особлива книжка.
У Криму я зустр╕в ту, яка б╕жить по хвилях попереду корабля. Вона постала мен╕ не з╕ стор╕нок пов╕ст╕ Олександра Гр╕на, а наяву. Десять оксамитових осеней — на зр╕з╕ двох епох (брежн╓всько╖ й горбачовсько╖), «у фокус╕ сл╕пучих л╕нз ╕ золотого сонця, й моря» — подарували найкращ╕ хвилини творчого екстазу. Це — золотий спомин душ╕, який н╕коли не забудеться. Разом ╕з тим, вони загострили в╕дчуття безвиход╕ глухого кута, в який мене пост╕йно заганяли в Луцьку.
╤ все ж я знову повертався на р╕дну Волинь, незважаючи н╕ на мудр╕ поради Бориса Ол╕йника т╕кати до Р╕вного, н╕ на сувор╕ реал╕╖, як╕ не об╕цяли н╕чого вт╕шного. Моя нещасна друкарська машинка «Ер╕ка», кинута люто п╕д ноги ╕ зневажливо розтоптана на паркет╕, очевидно, ще мало переконувала. В нер╕вному двобо╖ я наче зац╕пен╕в. Я н╕би чекав, поки мене, знесиленого хворобою, кинуть на цементну дол╕вку медвитверезника, кинуть ╕ прикують за руки й ноги, розпростертого, голого, в поз╕ ласт╕вки, як Прометея на скел╕.
— А ти не кричи, бо все одно н╕хто не почу╓, не борсайся, бо зробиш г╕рше: засмокче ще глибше. Це — специф╕ка всяко╖ трясовини. Потужн╕ ж мули тут не мають дна, вони нагромаджен╕ протягом в╕к╕в ╕ сягають к╕лькох поверх╕в... Остер╕гайся, щоб не засмоктало, ╕накше сам станеш непрох╕дним цмоковинням, ╕з дивовижною здатн╕стю п╕дстер╕гати, ловити ╕ поглинати...
— Я мушу виграти б╕й, я...
— Не т╕ш себе ╕люз╕╓ю, не рад╕й думкою, що тво╖ листи на ╕м’я м╕н╕стр╕в юстиц╕╖ та внутр╕шн╕х справ призвели до л╕кв╕дац╕╖ т╕╓╖ страшно╖ репресивно╖ структури по вс╕й Укра╖н╕. Це — не твоя заслуга, це — вел╕ння часу... Болота ще н╕хто не перем╕г...
— Мушу виграти б╕й...
— Дарма... ╢дине, що в тебе залиша╓ться, це — повзти, як вуж, плазом, повзти ╕ дотягнутися, нарешт╕, до неопалимо╖ купини... Пам’ятай, що Волинь — не т╕льки болото, а й св╕тлий св╕тязький берег...
Вранц╕, б╕жучи до зал╕зничних кас попереднього продажу, мимовол╕ кинув оком на Ай-Петр╕ ╕ завмер: там лежав сн╕г.
Довго тупцював у черз╕, не знаючи, яке р╕шення прийняти. Нарешт╕, зазирнувши у в╕конце, випалив р╕шуче й остаточне:
— До Ки╓ва...
Так, ╕ на цей раз повернуся на р╕дну Волинь знову, але вже через столицю.
Попереду — схрещування шпаг. На р╕вн╕ ЦК.

XI
Прощаючись ╕з Кримом, завжди в╕рив, що скоро до нього повернуся. Повернуся, бо про це пост╕йно нагадують сувен╕ри: вохристо-оранжевий панцир рапани, черепашка м╕д╕╖, щеплена чорно-бурими водоростями, як╕ намертво вросли в голубий перламутр, а також наручний годинник ╕з золотими стр╕лками, лише з деякими позначками на циферблат╕. ╥х викинув до н╕г шторм. Пригадую, крутнув на берез╕ заводну пружину, приклав годинник, як раковину, до вуха: в глибин╕ механ╕зму почулося ритм╕чне цокання. Хронометр, який збер╕гав автограф моря, показував «глибинний час», який нагадував, що мушу повертатися. Мушу повертатися — вчора, сьогодн╕, завтра.
Ось ╕ нин╕, у св╕й юв╕лейний р╕к, який для Скорп╕она ╓ роком мерця, одержую з Ки╓ва дв╕ телеграми: в╕д Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни ╕ кандидата б╕олог╕чних наук. Особливо хвилю╓ остання, лакон╕чна ╕ романтична: З ПОБАЖАННЯМ ЛЮБОВ╤, МИРУ, ДОБРА. В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ З ПОШАНОЮ ОЛЬГА. Телеграма з Ки╓ва, а в серце хлюпнула тепла чорноморська хвиля, наче п╕днявся в Кастропол╕ на гору ╤ф╕ген╕╖ та зв╕дти глянув у морську далеч╕нь, над якою квилить кв╕нта б╕лосн╕жно╖ чайки. ╤ вже пройняла душу блакитна дом╕нанта — у сл╕пучих зблисках сонячних бемол╕в ╕ д╕╓з╕в. Наче в мо╖й задушлив╕й ╕з низькою стелею «хрущовц╕» пройшовся високий б╕лозубий приб╕й.

1990 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 19.04.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11682

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков