Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Коли прочитав в Інтернеті статтю Дмитра Корчинського «Бідна церква», то подумав: про що б не писав колишній ватажок унсовців, за яку б тему не брався, які б журналістські провокації не влаштовував, а виходить... цікаво. І в оригінальності мислення йому не відмовиш. В усякому випадку, його статті можна обговорювати. Наведу кілька уривків:
«Біблія історична, й тому потребує глибокого знання контексту. Концентрована Біблія небезпечна, кожну сторінку Священного Писання треба розчиняти у тисячі світських сторінок...»
«Колективне підсвідоме збуджується християнською провокацією, бо відчуває справжню небезпеку. Раніше такого не було. Підсвідоме відчуває, що десь на периферії звиклого православного фарисейства та католицького книжництва прокидається несанкціоноване християнство, що сповідує незареєстрованого Бога...»
«Наші предки не мали імунітету від Христа. Увірувати означало почати війну з сатаною. Нині легкодоступність Біблій, релігійні телепередачі, церкви на кожному розі, танцюючі харизмати, все це – щеплення від віри...»
«Церква – єдине місце у світі, де недоречні компроміси. Принаймні такою вона була в проекті, і аби була приведена у відповідність до нього, то нинішній суспільній згоді загрожувала б не менше, ніж колись культу імператора...»
«Самій Церкві теж загрожують дві смертельні небезпеки – відсутність переслідувань і надмір пожертв...»
«Атеїсти, нео-маніхеї і язичники критикують церкву за сребролюбіє та розпусту кліру. З їхнього боку це необережно, адже вади церкви – це єдине, що їх рятує. Нині дедалі більше вірян вважають, що бруд потрапляє до церкви разом із грошима. Всі ці нечистоплотні клірики приходять до церкви, аби живитися з церковної каси. Хочемо позбутися бруду – треба позбутися грошей. Рання церква не мала каси. Вона не накопичувала. Святі дари роздавалися нужденним одразу після Євхаристії. Згодом ситуація змінилася, і це, на жаль, було необхідно. Більше ніж тисячу років після легалізації церкви на ній лежала основна вага організації соціального захисту для всього суспільства (західна церква з цим завданням впоралася чудово), також освіта, збереження культури, створення мистецтва, масштабне будівництво, часто фінансування воєнних кампаній тощо».
«У Києві храмів є значно більше, ніж вірян. Гроші вірян повз церковну касу мають йти на будівництво не храмів, а дитячих притулків та лікарень, якщо вже є така жага витрачатися на цеглу. Храмами конфесії стовплять територію, проте притулками та лікарнями її можна стовпити не гірше...»
«Древлє королі, шляхта, міські громади будували храми як витвори мистецтва. Прекрасне так само необхідне, як їжа і ліки. Нині (у зв’язку з поверненням до варварства) красивий храм збудувати майже неможливо, відсутня навіть естетична амбіція. Тому будувати не треба. Прикладом ефективного служіння є київські волонтерські групи в дитячій онкогематології. Вони складаються з християн-ортодоксів і позацерковних активістів. Примудряються залучати дуже великі кошти на лікування дітей, не використовуючи каси та фонди. Жодна копійка з цих пожертв не витрачається на організацію залучення пожертв. Волонтери намагаються взагалі не торкатися грошей, окрім тих випадків, коли жертвують власні. Отже, і церковні громади можуть виконувати функцію служіння, не торкаючись грошей...»
«Нині функції священика обмежуються майже виключно здійсненням Таїнств. Він здійснює їх разом із громадою і буває зайнятий в обряді не набагато більше часу, ніж кожен член громади. Отже, й жити з громади йому немає жодної необхідності. Він може здобувати собі хліб, як кожен член громади. Власне, священиком цілком може бути авторитетний член громади, який пройшов кількамісячні літургійні курси «без відриву від виробництва». Можуть заперечити, що йому не вистачатиме теологічної освіти. Проте більшості випускників семінарій її і так не вистачає...»
«Пожиттєва теологічна самоосвіта є обов’язком кожного християнина. Доцільні теологічні академії для особливо просунутих. Єпископ має дбати за те, щоб самоосвіта не призводила до єресі. Єпископ є ченцем, отже, має потреби в рази менші за мирян. Йому так само нема потреби жити за пожертви, які всі мають іти на нужденних і хворих. Єпископ має заробляти плетінням шатрів, мов святий Павло. Гроші в церкві доцільно витрачати лише на церковну освіту, видання специфічної внутрішньоцерковної літератури та місіонерську діяльність в людоїдських країнах. Пам’ятки архітектури мають бути повернені на баланс держави, більшість монастирських приміщень – перепрофільована під лікарні й притулки, де служитимуть ченці...»
«Коли говорять за українську церкву, говорять не за те. До якого патріархату вона має належати? Та до будь-якого, аби не до Московського. Чи повинна вона возз’єднатися з Апостольським Престолом? Повинна, хоча це не вирішить жодної проблеми. Церква як організація – це громада, а вже десь потім патріархія. Якщо громада не функціонує як братство, вона не функціонує як Церква...»
«Якщо ті, хто причащаються з вами з однієї чаші, не продадуть свої машини та квартири, щоб оплатити вам пересадку кісткового мозку, якщо ви (не дай Боже!) захворієте на рак, або якщо подібного не зробите для кожного з них ви, то ви всі не Церква. Якщо вас не викуплять з в’язниці, то ви не Церква. Якщо ви не служите один одному, то ви не Церква. Браття, полишимо наші ілюзії: ми ще не Церква. Так кажуть нові небезпечні християни, які прагнуть бідної церкви в доповнення церкві казенній. Нині утворюється полюс бідності в церкві. Коли їм це вдасться, тоді й почнеться справжній крузейд, війна за віру...»
Скориставшись нагодою, я попросив поділитися деяких наших читачів роздумами з приводу статті Корчинського «Бідна церква».
Ось точка зору Любомира Грабця (громадський діяч м. Коломиї, син командира групи військ «УПА-Південь» Омеляна Грабця (1911-1944):
— Храм не повинен бути стодолою. Він таки має бути гарним... Хоча в усьому повинна бути міра. Може, ставити питання й так: хай буде менше церков, але нехай у них буде тьма народу! В цьому є раціональне зерно. Але священик, на мою думку, не повинен опікуватися більшою кількістю прихожан, аніж 100 сімей. Якщо він справді хоче бути духовним наставником християн, а не тільки «фахівцем» з хрестин та похоронів... Якщо він наставник, то мусить знати кожну родину до сьомого коліна! Мусить бути дуже начитаним, інтелектуальним. І не повинен обмежувати свою діяльність лише церковними ритуалами... У нього повинен бути час і на самозаглиблення, і на спілкування з людьми. Тоді це буде справжній священик! Наші довоєнні священики з УГКЦ таки справді були інтелектуалами. І тепер такі є. Але чимало є таких, які кинулися в релігію в роки перебудови, бо думали, що гроші будуть загрібати лопатою... Тому й маємо в церкві повний спектр: і негідників, і фанатиків, і святих людей. Ситуація неоднозначна... І коли Дмитро Корчинський докоряє, що у нас будується забагато церков, то це також неправильно. На сході України якраз будується мало церков українських конфесій...
Геннадій Романюк, депутат Коломийської міської ради (голова комісії з питань освіти, культури, туризму, інформаційної політики, ЗМІ та свободи слова):
— У мене така думка з цього приводу. Я згоден з Дмитром Корчинським, що члени церкви повинні навчитися підтримувати одне одного у складних ситуаціях. Християни повинні бути жертовними у ставленні до свого ближнього. Але я згоден і з Любомиром Грабцем у тому, що храм має бути... красивим і багатим. Адже храм є храм! Якщо наші предки передали нам святу Софію і ще багато безцінних пам’яток, які простояли на нашій землі понад тисячу років, то і ми повинні передати щось вартісне нашим нащадкам. Щоб і наші творіння могли стояти і прикрашати землю понад тисячу років! Але було б дуже добре, якби ці гарні храми будувалися виключно за кошти церковних громад, тих бідних людей, які з чистим серцем ідуть до Бога. Біда в тому, що до побудови церков нерідко долучаються люди з «нечистими» грошима. І потім ці «нечисті» люди впливають на церкву. І через священиків, і навіть через вищих духовних осіб вони можуть деструктивно впливати на мирян...
Роман Пляцко, доктор фізико-математичних наук, член львівської філії НТШ:
— Зрозуміло, що, вибираючи між духовним і матеріальним, церква повинна віддавати перевагу духовному. Символічно, що яскравий зразок саме такого християнського підходу пропонує новообраний глава католицької церкви Папа Римський Франциск. Понтифік відмовився віж «папамобіля», попросив замінити традиційний папський трон та й обідати вирішив у загальній їдальні; часом навіть сам і готує... Він заявив, що не буде переїжджати в офіційні папські апартаменти, а залишиться в гостьовій резиденції. За словами представників Ватикану, Папа Франциск не хоче відгороджуватися від простих людей високими стінами Апостольського палацу. Він збирається ходити в бібліотеку палацу і працювати там. Відразу після обрання на Престол Святого Петра, яке сталося 13 березня, Папа відмовився від передбаченого лімузина, а разом з іншими кардиналами відправився на спільну трапезу на невеличкому автобусі. Отже, сам Папа Франциск заявляє, що хотів би очолювати «бідну церкву для бідних...». Так що нічого фантастичного в словах колишнього лідера УНСО немає. Варто лише зупинитися на тому моменті, де Дмитро Корчинський стверджує, що нині будується забагато церков. Може, в деяких регіонах саме так і є. Але не слід забувати, що в багатьох регіонах майже не будуються (їх не дозволяє будувати влада) церкви українських конфесій. Ми знаємо, що великі проблеми починаються навіть на стадії виділення землі під будівництво храмів УГКЦ або УПЦ КП. Тому позитивно сприймаючи твердження про внутрішню силу «бідної церкви», треба критично сприймати тезу Корчинського, яка стосується кількості церков. Нормалізація релігійного життя почнеться тоді (і ніяк не раніше), коли до всіх конфесій влада ставитиметься однаково.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2013 > Тема "Душі криниця"