"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
#19 за 10.05.2013
ЧЕРЕЗ СМЕРТЬ — У БЕЗСМЕРТЯ
Крим, Тавр╕я — край з тисячол╕тньою ╕стор╕╓ю, в ус╕ в╕ки рясно окроплений кров’ю сво╖х оборонц╕в. Земля, яка й дос╕ рясн╕╓ сл╕дами найкривав╕ших битв в ╕стор╕╖ людства. Назви селищ Опасне, Партизани, Бойове у Криму говорять сам╕ за себе. А назва села Етильген, що на п╕вдн╕ Керч╕, з кримськотатарсько╖ так ╕ переклада╓ться — Край геро╖в. П╕сля визволення п╕вострова у 1945 роц╕ село перейменували на Геройське. Тут, поблизу Маяка, а також в Аджимушкайських каменоломнях, на оборонних л╕н╕ях кримського фронту не зупиня╓ться робота пошукових загон╕в. Св╕т д╕зна╓ться нов╕ ╕мена геро╖в. Серед них — нещодавно ув╕чнене ╕м’я нащадка терських козак╕в з╕ станиц╕ Наурсько╖, розв╕дника, сержанта Сальникова Миколи Макаровича. ... На територ╕╖ мемор╕ального комплексу «Аджимушкайськ╕ каменоломн╕» Керченського ╕сторико-культурного запов╕дника з╕бралися сивочол╕ та молод╕. Говорили про перепоховання останк╕в М. М. Сальникова ╕ ще 37 нев╕домих б╕йц╕в Радянсько╖ Арм╕╖, загиблих в 1942-1944 роках, про пам’ять ╕ подвиг. Лунав в╕йськовий салют. Але х╕ба все можна висловити словами, коли в душ╕ такий незвичайний стан, який завжди наповню╓ присутн╕х у цьому м╕сц╕, а емоц╕╖ ллються через край... На жалобну церемон╕ю прийшли ветерани ╕ школяр╕, пошуковц╕ ╕ сп╕вроб╕тники запов╕дника, жител╕ м╕ста. Поруч з викресаними з каменю ╕ бетону постатями во╖н╕в непорушно завмерли в╕йськовослужбовц╕ Керченського гарн╕зону - батальйону берегово╖ оборони ВМСУ, прикордонного загону морсько╖ охорони, в╕йськових частин Сухопутних в╕йськ ╕ Пов╕тряних Сил ЗС Укра╖ни. Прийшли й почесн╕ гост╕ - учасник оборони Аджимушкая Михайло Радченко, голова Республ╕канського ком╕тету АРК з охорони культурно╖ спадщини Лариса Опанасюк, Генеральний консул Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в С╕мферопол╕ Володимир Андр╓╓в, заступник м╕ського голови Олекс╕й Милованов. Пошуковцям в╕йськово-пошукового клубу «Патр╕от» вдалося знайти ╕ родич╕в героя, як╕ при╖хали з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Наталя Дзюба розпов╕ла, що останки й медальйон Миколи Сальникова знайшли недалеко в╕д центрального входу в каменоломн╕ Олександр Петров ╕ Серг╕й Стаябурський. Поруч з б╕йцем було в╕дерце й безл╕ч стр╕ляних г╕льз. Коли п╕д-земний гарн╕зон потерпав в╕д нестач╕ води, в╕н, щоб урятувати сво╖х товариш╕в в╕д спраги, вийшов з п╕дземелля по воду ╕ загинув. У знайденому медальйон╕ ч╕тко читалося: «Чеченська область, станиця Наурська». За допомогою ╤нтернету вдалося розшукати його р╕дних. Виявилося, що в станиц╕, яка сьогодн╕ знаходиться на територ╕╖ Чеченсько╖ республ╕ки, практично не залишилося рос╕йських родин. У 90-х роках, боячись етн╕чних чисток, вони ви╖хали. За словами Натал╕ Дзюби, голова станиц╕ виявився чудовою людиною ╕ допом╕г розшукати в Москв╕ адресу сина загиблого. - Дуже складно було знайти адресу по телефону через арх╕ви й загси. На жаль, я сп╕знилася, ця людина р╕к тому померла, - говорить Наталя Дзюба. - Син не дочекався зв╕сточки про долю зниклого безв╕сти в роки в╕йни батька. Але вдалося знайти одного з онук╕в солдата, який п╕дказав, що родич╕в потр╕бно шукати в Астрахан╕. ╤, зрештою, я ╖х знайшла. Новину про те, що в Керч╕ пошуковц╕ виявили останки д╕да, терськ╕ козаки сприйняли неоднозначно. - Коли мен╕ про це пов╕домили, я не м╕г говорити, - розпов╕в Олекс╕й Макарь╓в. - Тиждень ходив, як очман╕лий, - це ╕ горе, ╕ рад╕сть водночас. На церемон╕ю поховання родич╕ при╖хали ╕з Астрахан╕, Моздока й С╕мферополя ц╕лою делегац╕╓ю. До присутн╕х звернувся син ╓дино╖ доньки Миколи Сальникова, що дожила до наших дн╕в: - Коли в 1942 роц╕ д╕дусь п╕шов на фронт, йому було 44 роки, у нього була дружина й п’ятеро д╕тей, сьогодн╕ жива лише моя мати, ╖й понад 80 рок╕в, - розпов╕в в╕н. - Вона пам’ята╓, як батько йшов на фронт, його проводжали вс╕╓ю родиною, вона йшла його сл╕дами ╕ не розум╕ла, що ц╕ сл╕ди лише в один к╕нець. А пот╕м прийшов лист про те, що в╕н пропав безв╕сти... Промовець зачитав лист дочки Миколи Сальникова, яка через похилий в╕к не змогла при╖хати. Вона звернулася до керчан ╕з проханням шанувати пам’ять тих, хто захищав нашу Батьк╕вщину заради життя на земл╕... Останки ╕нших 37 б╕йц╕в були знайден╕ в р╕зн╕ роки, починаючи з 2006 року. - П╕сля семи рок╕в пошукових роб╕т вже неможливо визначити, де як╕ з останк╕в виявлен╕, - пов╕домила директор ╕сторико-культурного запов╕дника Тетяна Умрих╕на. – Можливост╕ в╕докремити ╖х п╕д час експертизи не було. Для того, щоб випадково не потрапила одна к╕сточка в одну могилу, а ╕нша - в другу, ми вир╕шили поховати ╖х в ╓диному у св╕т╕ комплекс╕ з братських могил, що створений в п╕дземелл╕ - у штольнях Аджимушкая. ╤ справд╕, п╕дземний в╕йськовий некрополь у центральних Аджимушкайських каменоломнях включа╓ три братськ╕ могили, в яких поховано понад 3 тис. нев╕домих радянських солдат╕в й оф╕цер╕в. Под╕бних в╕йськових поховань у св╕т╕ б╕льше не ╕сну╓. Онуки й правнуки Миколи Сальникова привезли землю з р╕дно╖ станиц╕ та висипали ╖╖ в могилу, а Тетяна Умрих╕на вручила родин╕ капсулу з керченською землею й подякувала вс╕м, хто взяв участь у заход╕. Вона п╕дкреслила, що пошуки загиблих во╖н╕в не зак╕нчен╕ ╕ будуть тривати, поки не буде знайдений ╕ похований останн╕й солдат: - Вже у травн╕ - червн╕ в планах наших пошуковц╕в нова експедиц╕я в Аджимушкайськ╕ каменоломн╕ й на Етильген, - пов╕домила вона. На очах присутн╕х брин╕ли сльози. А ╓диний живий захисник каменоломень ветеран в╕йни Михайло Радченко, розчулившись, поц╕лував руки родичц╕ мужнього розв╕дника. В той же день за православною традиц╕╓ю у храм╕ Олександра Невського пройшла поминальна служба. Кр╕м того, було в╕дкрито мемор╕альну дошку засновнику й першому кер╕внику Музею ╕стор╕╖ оборони Аджимушкайських каменоломень Серг╕ю Михайловичу Щербаку. Серг╕й Щербак - визволитель Керч╕. Коли Керченський п╕востр╕в було остаточно визволено в╕д н╕мецьких загарбник╕в, б╕йц╕ Радянсько╖ Арм╕╖, серед яких був ╕ в╕н, побачили ру╖ни селища Аджимушкай, воронки в╕д снаряд╕в, уламки брил, п╕д╕рван╕ входи в каменоломн╕, тисяч╕ й тисяч╕ стр╕ляних г╕льз ╕ снаряд╕в. Усе говорило про багатоденн╕ важк╕ бо╖. А у катакомбах - безл╕ч непохованих т╕л, в тих позах, у яких ╖х застала смерть, - останн╕х захисник╕в ховати не було кому… Фронтовик 18 рок╕в свого життя в╕ддав створенню Музею ╕стор╕╖ оборони Аджимушкая та ув╕ченню пам’ят╕ в╕домих ╕ нев╕домих геро╖в. Не може не радувати те, що ╕ сьогодн╕шн╕ в╕йськовослужбовц╕ виховуються на приклад╕ мужност╕ ╕ сил╕ духу сво╖х попередник╕в. За словами заступника начальника Керченського гарн╕зону з виховно╖ роботи кап╕тана Олекс╕я Н╕к╕форова, Аджимушкайськ╕ каменоломн╕ - це наша Брестська фортеця: - Хто хоч раз спустився п╕д землю – залиша╓ться враженим на все життя. В катакомбах спов╕льню╓ться час. Там н╕що не пом╕нялося. Атмосфера подвигу ╕ самопожертви. Частими гостями музею ╓ моряки берегово╖ оборони ВМСУ, як╕ призивалися з ус╕╓╖ Укра╖ни – ╕з Закарпаття й Луганщини, Ки╓ва та Дн╕пропетровська. Ми пиша╓мося, що служимо у м╕ст╕, що по праву носить почесне звання м╕сто-герой. Тож сво╓ю безпрецедентною п’ятим╕сячною обороною у 1942 роц╕ захисники п╕дземного гарн╕зону назавжди ув╕йшли у безсмертя. Це г╕дний приклад для сучасник╕в. ╤ лише в╕д нас залежить, щоб пам’ять про подвиг заради нашого мирного сьогодення жила в╕чно.
Руслан СЕМЕНЮК м. Керч Фото Оксани Шеремет
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11719
|