Версiя для друку Обговорити в форумi

Прийшло свято Перемоги — 9 травня. Проте щороку ще у квітні в урочище Морозівська до старої криївки приходять мешканці селищ Добротвір, Рокети та інших сусідніх населених пунктів Кам’янко-Бузького району Львівської області. Поминальною панахидою вшановують пам’ять полеглих героїв-повстанців. 21 квітня прибув і з Червонограда автобус, який привіз вояків братства УПА під проводом Андрія Принуди та представників інших громадських організацій. На велосипедах із Соснівки приїхали юнаки та дівчата.
Навесні 1951 року тут протягом 3-х днів тривав бій оборонців бункера УПА. Коли в оборонців закінчилися набої, 12-го квітня прогримів потужний вибух, який поховав таємниці, що понесли з собою в могили повстанці Данило Мисак («Каменяр») Мар’ян Шульга («Білоус») Марія Стефанишин («Рома»), Ігор Рачинський («Ромко»), Іванець Ярослав («Малий»), «Слава», «Соловій» і «Ярий».
Адже це була не проста криївка, а надсекретний бойовий комплекс, що містив крім основної криївки склади продуктів і зброї, госпіталь та три бойові точки. Тут була і потужна радіостанція з дизельним генератором та батареями, і своя криниця з питною водою. Для охорони була виділена ціла сотня, в яку входили вояки із Прикарпаття та Східної України, яких тут не знав ніхто. Повстанці займалися збором розвідувальних даних через потужну агентурну мережу в радянських установах та переправкою соратників через кордон. У госпіталі було вилікувано понад 300 бійців та через криївку було переправлено близько трьох сотень людей за кордон для подальшого ведення боротьби. В різних місцях району було три точно таких бункери-імітації для того, щоб збити з толку переслідувачів. Тож навіть радянським спецслужбам не вдалося з’ясувати, куди поділася, наприклад, повстанська каса. Про все це розповідав місцевий мешканець, пенсіонер, в минулому вчитель історії Борис Степанович Ярмола.
Сільський голова Добротвора Михайло Хімка у повстанському строї розпочав віче після молитви. Своє слово сказали очільник Кам’янко-Бузької РДА і заступник голови районної ради. А депутат Верховної ради ІV скликання, заступник голови Головного проводу КУНу Роман Дідусь нагадав, що до обласної ради опозиція прийшла під патріотичними лозунгами і не хоче чути про подвиг Мирослава Січинського, який 105 років тому виступив проти фальсифікації виборів. Місцевий мешканець Володимир Семенович Цар розповів присутнім, як воювали «освободителі». Він пригадав, як в с. Лучиці його родича — священика УГКЦ Мартина Миколайчука разом із двома синами та паламарем зв’язали телефонними дротами й забрали з церкви під час служби відступаючі прикордонники, примусили рити собі могили перед розстрілом, а розстріл вчинили на очах у селян та дітей жертв.
Від червоноградських повстанців із палкою промовою виступив Іван Іщук, який нагадав, що лише борці УПА перешкодили вивезенню населення цілої України до Сибіру. А голова Кам’янко-Бузького об’єднання ветеранів Василь Василенко розповів присутнім, що в 40-50-х роках в районі загинуло 5669 осіб. Із них 170 — від німецьких окупантів, 44 — від рук польських націоналістів. А 4455 осіб загинули від рук «братів-освободителів», із них 2045 — повстанці. 914 осіб загинули в тюрмах із 1863 арештованих і 2496 загинули в Сибіру із 6603 виселених.
Співаки хору «Нескорені» співали славу повстанцям-героям. Члени військово-історичного клубу Добротвору салютували із тогочасних гвинтівки Мосіна, гвинтівки Маузера та радянського ППСа. І ці постріли наче перегукувались із салютами козацької гармати червоноградця Андрія Сухого. І раділо серце, що є ще порох у порохівницях в Україні!

Анатолій ТРОЦЮК,
отаман Західно-Бузького куреня Прикарпатської Січі
Львівська обл.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"